10 жовтня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/671/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
17.02.2025 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач), з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу";
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за заявою від 23.12.2024 здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3733-XII у розмірі 90 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 03.02.2025 за № 10, у зв'язку із чим провести перерахунок і виплату пенсії з 23.12.2024 року, з урахуванням вже виплачених сум пенсії та виплачувати пенсію в подальшому згідно проведеного перерахунку.
В обґрунтування поданого позову, позивачка вказувала, що є пенсіонером та з 23.03.2010 одержувала пенсію за віком, призначену за нормами Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 № 2494-ІІІ, яку обчислено на умовах Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. На момент перерахунку пенсії, її загальний стаж роботи становив 37 років 2 місяці 9 днів, з них стаж державної служби - 32 роки 1 місяць 7 днів, тому пенсію було призначено відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у розмірі 90% заробітної плати. Рішенням від 01.03.2021 відповідач автоматично перевів її на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, оскільки вона має більше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців за нею зберігається право на отримання пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, а тому з 01.10.2011 у неї виникло право на перерахунок пенсії відповідно до ст. 37-1 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, із застосовуванням норми, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, тобто в редакції до внесення змін. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, щодо переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 20.02.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, зазначив, що в діях органу Пенсійного фонду відсутні протиправні дії по відношенню до позивача, оскільки вони діяли згідно вимог чинного законодавства. Зазначали, що особам, яким проведено автоматичне переведення зі спеціальної пенсії на пенсію за віком, обчислену на загальних підставах, у будь-який час можуть звернутися до органів Пенсійного фонду для переведення на пенсію, зокрема за нормами Закону України "Про державну службу", із встановленням розміру пенсії, отримуваного до такого переведення. Також зауважував, що розмір пенсії державного службовця позивача із врахуванням коефіцієнтів підвищення складає 3561,49 грн, а тому поновлювати пенсію в зазначеному розмірі недоцільно, оскільки це менше отримуваної пенсії за віком, обчисленої згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Окрім того, вказував, що правові підстави для проведення перерахунку пенсії за нормами Закону України "Про державну службу" відсутні.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, та з 23.03.2010 отримувала пенсію за віком призначену відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 № 2494-ІІІ, яку обчислено на умовах Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
Разом з тим, з 01.03.2023 відповідачем автоматично переведено позивача на пенсії за віком на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
24.12.2024 позивач, через свого представника, звернулась до відповідача із проханням перевести її на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, здійснивши перерахунок розміру пенсії з урахуванням розміру посадового окладу секретаря Ставчанської сільської ради, зазначеного у довідці Виконавчого комітету Ставчанської сільської ради станом на 01.11.2024.
Возглянувши вказане звернення, відповідач листом №112-5360/Б-17/8-2400/25 від 09.01.2025 повідомив, що правові підстави для перерахунку пенсії за нормами Закону України "Про державну службу" відсутні, оскільки розмір пенсії державного службовця із врахуванням коефіцієнтів підвищення складає 3561,49 грн, що є меншим отримуваної пенсії за віком, обчисленої згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (4351,58 грн). Також вказували, що правові підстави для проведення перерахунку пенсії за нормами Закону України "Про державну службу" відсутні.
Не погоджуючись з бездіяльністю пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті пору.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
До 01.05.2016 умови пенсійного забезпечення державних службовців визначалися Законом України "Про державну службу " № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
Водночас з 01.05.2016 принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців визначаються Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII).
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" №889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч. 3 статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV визначено порядок перерахунку призначеної пенсії.
Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII, визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993.
Так, відповідно до пункту 1 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про державну службу" № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-ІV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 ч. 1 ст. 28 Закону № 1058-ІV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналогічні положення закріплені у Порядку № 622, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб (далі - Порядок № 622), яка застосовується з 01.05.2016. Вказаний Порядок №622 є чинним, не визнавався неконституційним та не скасовувався.
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 889-VIII на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII мають право особи, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Таким чином право на пенсію державного службовця за змістом частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ мали особи, які:
а) досягли певного віку;
б) мають передбачений законодавством страховий стаж;
в) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
За наведеного правового регулювання, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Тобто, за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 15.12.2020 у справі № 560/2398/19, від 18.03.2021 у справі №500/5183/17, від 11.04.2023 у справі № 1.380.2019.003855.
Як встановлено судом та підтверджується належними доказами, позивачу з 23.03.2010 була призначена пенсія за віком за нормами Закону №3723-ХІІ, яку вона отримувала до переведення на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV 01.03.2021.
24.12.2024 позивач, через свого представника, звернулась до відповідача із проханням перевести її на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ та здійснити перерахунок розміру пенсії з урахуванням розміру посадового окладу секретаря Ставчанської сільської ради, зазначеного у довідці Виконавчого комітету Ставчанської сільської ради.
Розглянувши вказане звернення, відповідач листом №112-5360/Б-17/8-2400/25 від 09.01.2025 повідомив, що правові підстави для перерахунку пенсії за нормами Закону України "Про державну службу" відсутні.
Отже, у цій справі ключовим є питання правозастосування норм пенсійного законодавства у контексті реалізації особою права на повернення до виду пенсійного забезпечення, який їй уже було призначено у минулому, зокрема - до пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-XІІ, після переведення на інший вид пенсії - за нормами Закону №1058-IV. У зв'язку з цим, предметом судового розгляду також є питання з'ясування правомірності повторного застосування положень Закону №3723-XІІ для перерахунку такої пенсії на підставі нової довідки про складові заробітної плати, виданих за посадою, з якої особа звільнилася з державної служби, та встановлення наявності у неї відповідного суб'єктивного права.
У постановах Верховного Суду від 19.03.2025 у справі №300/936/23, від 25.07.2025 у справі №140/5363/24 та від 10.09.2025 №420/25000/24 викладено правовий висновок, згідно з яким ані Закон №889-VIII, ані Закон №1058-IV не містять положень, які б передбачали підстави або механізм для перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною (збільшенням) розміру заробітної плати діючих службовців. Аналогічним чином, жодних підстав для такого перерахунку не передбачає і стаття 37 Закону №3723-ХІІ, яка регламентує порядок призначення пенсії за віком державним службовцям.
Враховуючи пряму дію закону в часі, до правовідносин щодо перерахунку пенсій застосовується законодавство, чинне на час, коли здійснюється перерахунок, а не те, яке діяло на час призначення пенсії.
У зв'язку із викладеним, суд не вбачає підстав вважати обґрунтованими доводи позивача щодо наявності у нього правових умов для реалізації права на отримання пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України №3723-XІІ. Зазначені положення не передбачають можливості повторного призначення або перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку із зміною складових заробітної плати після припинення державної служби.
Отже, враховуючи, що законодавством не передбачено підстав та умов перерахунку пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. У відповідача не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача, на яку він просив його перевести у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих державних службовців, а відтак не було підстав і для переведення на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ через зменшення розміру отримуваної пенсії.
У контексті розгляду даної справи, суд бере до уваги правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року №3-р/2022 у справі №3-132/2018 (5462/17), ухваленому за конституційною скаргою щодо перевірки на відповідність Конституції України підпункту 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" №889-VIII.
У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України визнав вказане положення таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), у частині, в якій воно унеможливлювало здійснення перерахунку пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XІІ зі змінами. Водночас Суд наголосив на обов'язку Верховної Ради України внести відповідні законодавчі зміни з метою врегулювання порядку і механізму перерахунку пенсій, призначених за зазначеною нормою, з урахуванням приписів Конституції України, принципу правової визначеності та висновків цього Рішення.
Таким чином, Конституційний Суд України підтвердив необхідність законодавчого унормування механізму реалізації права на перерахунок пенсії державного службовця, однак до моменту такого врегулювання саме по собі визнання норми неконституційною не створює підстав для автоматичного перерахунку пенсії в судовому порядку без відповідного законодавчого механізму.
Аналогічні правові висновки щодо застосування зазначених норм права були викладені у постанові Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 520/6418/21.
Підсумовуючи, з огляду на приписи статті 37 Закону №3723-ХІІ, положення розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, статті 90 цього ж Закону, суд дійшов висновку, що чинне законодавство України не передбачає можливості повторного призначення пенсії державного службовця, яка вже була призначена раніше, а також не встановлює правового механізму її перерахунку у зв'язку зі зміною (збільшенням) складових заробітної плати. Визнання підпункту 1 пункту 2 розділу XI Закону №889-VIII таким, що не відповідає Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року №3-р/2022), не надає особі безпосереднього права на перерахунок пенсії без наявності відповідного законодавчого врегулювання механізму такого перерахунку. До моменту внесення Верховною Радою України відповідних змін, якими буде унормовано порядок реалізації цього права, вимоги про переведення особи на пенсію державного службовця та її перерахунок не можуть вважатися обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 КАС України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя В.О. Григораш