10 жовтня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1720/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - військова частина НОМЕР_2 та військова частина НОМЕР_3 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 з 05.11.2020 р. по 29.06.2022 р. та у військовій частині НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 з 01.07.2022 по 18.09.2023 р., а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет станом на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р. за кожним роком проходження служби відповідно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за періоди проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 з 05.11.2020 р. по 29.06.2022 р. та у військовій частині НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 з 01.07.2022 по 18.09.2023 р., всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет» станом на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р. за кожним роком проходження служби відповідно;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виражалася у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 за періоди проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 з 05.11.2020 р. по 29.06.2022 р. та у військовій частині НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 з 01.07.2022 по 18.09.2023 р., індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію доходів населення», Порядку проведення індексації доходів населення, затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 з 05.11.2020 р. по 29.06.2022 р. та у військовій частині НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 з 01.07.2022 по 18.09.2023 р. індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Позов обґрунтовано тим, що позивачу не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Так, позивач вважає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення має відбуватись із застосуванням базового місяця січень 2018 року. Крім цього позивач вказав, що у період проходження служби у військових частинах НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , які підпорядковані військовій частині НОМЕР_1 , розмір його грошового забезпечення визначався з посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. Проте позивач вказує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб». Відповідно, позивач вважає, що він має право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», шляхом множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Ухвалою суду від 29 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2023 року повернуто позивачеві; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (в частині заявлених позовних вимог за період з 05 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; задоволено клопотання позивача та залучено до участі у цій справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - військову частину НОМЕР_2 та військову частину НОМЕР_3 , яким встановлено строк для надання пояснень щодо позову та відзиву.
Таким чином, суд розглядає дану справу в межах періоду виплати позивачу грошового забезпечення за період з 05 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року.
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 , не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив, в якому вказав про безпідставність заявлення позивачем позовних вимог саме до військової частини НОМЕР_1 , оскільки військову службу ОСОБА_1 протягом спірних періодів, за які позивач просить суд здійснити перерахунок грошового забезпечення та індексацію, проходив у військових частинах НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , які хоч і перебувають на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , однак, саме військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_3 як окремі суб'єкти владних повноважень були уповноважені на прийняття управлінських рішень по нарахуванню позивачу грошового забезпечення, у тому числі й визначення його розміру. За наведених обставин представник військової частини НОМЕР_1 вважає, що остання не має відповідати за даним позовом, натомість належними відповідачами у даній справі повинні бути військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , на грошовому забезпеченні яких перебував позивач.
Військова частина НОМЕР_2 подала до суду пояснення, в яких зазначено, що індексація грошового забезпечення за період з 2020 року по 2022 рік була виплачена позивачу у повному обсязі в межах наданих бюджетних асигнувань. Стосовно розміру посадового окладу позивача та окладу за військовим званням вказано, що зазначені види грошового забезпечення розраховувалися, виходячи з розміру прожиткового мінімуму 1762 грн шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Іншого законодавством не передбачено. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотань військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про залишення позову без розгляду.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про заміну відповідача у даній справі.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 з 05 листопада 2020 року по 29 червня 2022 року та у військовій частині НОМЕР_3 у період з 01 липня 2022 року по 18 вересня 2023 року.
Як свідчить зміст позову, позивач виражає незгоду із сумами грошового забезпечення, виплаченими йому у зазначені вище періоди проходження служби. Крім цього, позивач вважає, що йому неналежним чином розраховувалась індексація грошового забезпечення, а саме без урахування базового місяця січень 2018 року.
Вказані обставини і слугували підставою звернення позивача до суду з цим позовом.
Водночас, як визнається військовою частиною НОМЕР_2 згідно змісту наданих пояснень, розмір посадового окладу та окладу за військовим званням визначався ОСОБА_1 з прожиткового мінімуму 1762 грн шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ передбачено, що з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частинами першою, другою статті 19 Закону №2017-ІІІ встановлено, що виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Законом, що визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону України №1282-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 5 Закону №1281-ХІІ проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Беручи до уваги наведені норми суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, наявні підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078.
Положеннями Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Поряд з цим, вказаними нормативно-правовими актами виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року у справі №825/1987/17 та від 05 лютого 2020 року у справі №825/565/17, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Крім цього суд звертає увагу на постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17 та від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, в яких зазначено, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Отже, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, що здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Стосовно визначення базового місяця при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за спірний у даній справі період (з 05 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року), суд звертає увагу на таке.
Як зазначалось вище, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком №1078.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 (в редакції, чинній станом на 15 грудня 2015 року), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11 лютого 2016 року внесено зміни в абзац 2 пункту 1-1 Порядку №1078, а саме цифри "101" замінено цифрами "103. Вказана редакція пункту 1-1 Порядку №1078 застосовується з 01 січня 2016 року.
Згідно з абзацами першим, другим, п'ятим пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Згідно з пунктом 5 Порядку №1078, в редакції, яка діяла до 15 грудня 2015 року (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09 грудня 2015 року) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Тобто, відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2015 року, до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09 грудня 2015 року) базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів (далі - Постанова №1013) були внесені значні зміни у Порядок №1078, у зв'язку з чим з 01 грудня 2015 року вступили в дію нові правила індексації заробітної плати.
Так, згідно з пунктом 5 Порядку №1078 (в редакції Постанови №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Тобто, у зв'язку з прийняттям Постанови №1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.
Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці.
Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу збільшено грошове забезпечення військовослужбовців».
Зазначена постанова набрала чинності з дня втрати чинності указів Президента України, що визначають умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів, але не раніше ніж 01 січня 2008 року.
Указ Президента України “Про внесення зміни до Указу Президента України від 14 квітня 1999 року №379 та визнання такими, що втратили чинність деяких указів Президента України» набрав чинності з 01 січня 2008 року.
Отже, у зв'язку із прийняттям вказаної постанови базовим місцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів військовослужбовців є січень 2008 року.
Відповідно до положень Порядку №1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.
В контексті наведеного ключовим є те, що у зв'язку з прийняттям Постанови №1013 базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є не місяць зростання грошових доходів військовослужбовця (в тому числі у зв'язку із встановленням надбавок, виплати премії), а саме місяць, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець.
Тобто, після прийняття Постанови №1013 місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації військовослужбовців є місяць наступний за місяцем, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець згідно з постановою Кабінету Міністрів України.
При цьому, обчислення такого індексу за даними правилами відбувається незалежно від того, коли військовослужбовець прийнятий на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли встановлено чергове військове звання або встановлені різні надбавки, доплати і премії.
Підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось лише у зв'язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року, та якою затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
Тобто, з дати підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2007 року №1294, яка набрала чинності 01 січня 2008 року, наступне підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось на підставі постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Вказане свідчить про те, що базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року. Водночас усі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у період з січня 2008 року по березень 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Отже, при нарахуванні індексації грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року базовим місяцем повинен бути січень 2008 року.
Між тим, позивач у даному позові просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2018 року, який не є базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення. Як зазначалось вище, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення є лише січень 2008 року (за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року) та березень 2018 року (починаючи з 01 березня 2018 року).
Крім цього суд зауважує, що спірним у даній справі є період, на час якого базовим місяцем при нарахуванні індексації грошового забезпечення вже був березень 2018 року (місяць, в якому відбулось наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців у зв'язку з набранням чинності 01 березня 2018 року постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»), а тому відповідач в апріорі не мав правових підстав для врахування будь-якого іншого базового місяця, ніж березень 2018 року, при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення у період з 05 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року.
Зазначене свідчить про безпідставність вимог позову у цій частині, а тому такі задоволенню не підлягають.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 1 пункту четвертого статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції станом на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, станом на 01 березня 2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Поряд з цим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін. Тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з тим суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон від 15.12.2020 року №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон від 02.12.2021 року №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон від 03.11.2022 року №2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту законних очікувань (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі Кечко проти України (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому актам, які мають вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує, що прожитковий мінімум для працездатних осіб:
- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік»);
- станом на 01 січня 2019 року встановлений в розмірі 1921 грн. (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік»);
- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн. (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»);
- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270,00 грн. (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік»);
- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00 грн. (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік»).
Таким чином, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020, 2021 та 2022 років.
Отже, з урахуванням того, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2020, 2021 та 2022 роках є відмінним (більшим) від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році, та оскільки розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу, у позивача є право на перерахунок грошового забезпечення.
На підставі вказаних вище висновків Верховного Суду, а також постанови Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця з 29 січня 2020 року такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, є протиправним.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 березня 2022 року у справі №320/9431/21, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, виплата грошового забезпечення (основного та додаткового), щомісячних (чи інших видів, що мають постійний характер) та одноразових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Враховуючи те, що з 29 січня 2020 року (дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18) відповідачем при визначенні розмірів основних та додаткових видів грошового забезпечення протиправно не враховано розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року як розрахункових величин (вказане, як свідчить зміст відзиву на позовну заяву, визнається відповідачем), суд дійшов висновку про протиправність виплати вищевказаних видів грошового забезпечення без урахування відповідних величин.
Відтак, суд зобов'язує відповідача вчинити дії щодо проведення перерахунку та виплати позивачу за період з 05 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року основних та додаткових видів грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах.
Аналогічної позиції в аналогічних правовідносинах, а також в частині способу захисту порушених прав військовослужбовців у подібних спорах дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №600/523/24-а (постанова від 19 серпня 2024 року) та №600/1467/24-а (постанова від 28 серпня 2024 року).
Стосовно доводів військової частини НОМЕР_1 про безпідставність заявлення позивачем позовних вимог саме до цієї військової частини, оскільки ОСОБА_1 перебував на військовій службі у складі військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , які безпосередньо і здійснювали нарахування і виплату грошового забезпечення, то такі не свідчать про безпідставність заявлених позовних вимог у цій частині.
Також варто зазначити таке.
З доданих військовою частиною НОМЕР_1 матеріалів убачається, що пунктом 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28 листопада 2017 року №282 зобов'язано створити об'єднану фінансово-економічну службу військової частини НОМЕР_1 із включенням до її особового складу, зокрема, фінансово-економічних служб військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_3 . В цьому ж пункті наказу зазначено, що заходи фінансового забезпечення, ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової та бухгалтерської звітності, зокрема, військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_3 здійснюється силами об'єднаної ФЕС під керівництвом помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Розділу 1 Порядку організації спільного господарства військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28 листопада 2017 року №282 (далі - Порядок), спільне фінансове господарство у військовій частині НОМЕР_1 створене у зв'язку із зарахуванням до неї на фінансове забезпечення підпорядкованих військових частин НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та НОМЕР_4 . Загальне керівництво спільним фінансовим господарством здійснює командир військової частини НОМЕР_1 , який реалізовує свої функції з ведення спільного фінансового господарства через об'єднану фінансово-економічну службу (Об'єднана ФЕС).
Відповідно до пункту 1.6 Розділу 1 Порядку Об'єднана ФЕС підпорядковується командиру військової частини НОМЕР_1 .
Отже, з наведеного вбачається, що навіть за умови самостійного прийняття командирами військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_3 рішення про нарахування військовослужбовцю грошового забезпечення у конкретно визначеному розмірі, військова частина НОМЕР_1 згідно з указаними вище нормами Порядку не позбавлена обов'язку здійснення контролю за діяльністю фінансово-економічних служб, зокрема, військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , які безпосередньо підпорядковані начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , а тому остання має відповідати за позовними вимогами, які заявлені позивачем у даній справі.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - військова частина НОМЕР_2 та військова частина НОМЕР_3 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 05 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 з 05 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року розмірів основних та додаткових видів грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 жовтня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ), відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ); треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), військова частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Суддя О.П. Лелюк