про залишення позовної заяви без руху
10 жовтня 2025 року справа № 580/10494/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 06 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 06 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог представниця позивача зазначила, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . При цьому, відповідач протиправно, з 06 квітня 2022 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії.
Представниця позивача звернулась до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, з 06 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року,01 січня 2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом, однак листом відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.
Ухвалою від 22 вересня 2025 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
24.09.2025 до суду надійшов відзив на позов, у якому представниця відповідача, серед іншого зазначила, що позивач пропустив строк звернення з позовом.
Під час вирішення питання щодо строку звернення з позовом у цій справі, суд зазначає таке.
Ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 280/1340/23.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У вказаній постанові Судова палата дійшла таких висновків:
“Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У справі № 580/10494/25 позивач просить суд зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити грошове забезпечення (основні і додаткові складові, а також одноразові види) за період з 06 квітня 2022 року до 20 травня 2023 року.
Суд звертає увагу, що спірний період умовно можна поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього.
Відповідно, період з 06 квітня 2022 року до 18 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, період з 19 липня 2022 року до 20 травня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, ч. 1 якої передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд врахував, що відповідно до наявної у матеріалах справи копії військового квитка позивач зарахований до списків особового складу В/Ч НОМЕР_1 06.04.2022 (наказ № 243), виключений зі списків особового складу В/Ч НОМЕР_1 15.02.2024 (наказ № 47), а також зарахований до списків особового складу В/Ч НОМЕР_2 17.02.2022 (наказ № 48).
Таким чином, за наслідками проходження позивачем військової служби у спірний період у відповідача (В/Ч НОМЕР_1 ) позивач не був звільнений з військової служби.
Тому, враховуючи, що позивач продовжував перебувати на військовій службі після його виключення зі списків особового складу відповідача, підстави для поновлення строку звернення до суду не можуть ґрунтуватися на правових нормах ч. 2 ст. 233 КЗпП, що стосуються звільнених працівників, у зв'язку із чим строк звернення до суду у спірних правовідносинах слід обраховувати з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Така позиція суду відповідає правовому висновку, який Верховний Суд виклав у постанові від 04 жовтня 2024 року у справі № 200/1643/24.
З урахуванням зазначеного, у спірних правовідносинах строк звернення слід обраховувати відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП.
Суд зазначає, що поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Суд зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір розрахункової величини застосованої під час його обчислення.
Суд врахував, що позивач у спірному періоді щомісячно отримував грошове забезпечення від В/Ч НОМЕР_1 , відтак мав об'єктивну можливість дізнатися про порушення його прав під час проходження служби у спірний період.
Таким чином, отримавши грошове забезпечення за травень 2023 року, позивач є таким, що повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд врахував, що відповідно до пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, тримісячний строк для звернення позивача із цим позовом в частині періоду з 19 липня 2022 року до 20 травня 2023 року був продовжений на період дії карантину та завершився 30 вересня 2023 року.
Позивач через свою представницю звернувся в суд із цим позовом 17.09.2025 (через систему “Електронний суд»), тобто поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У свою чергу заява про поновлення строку звернення з позовом, додана представницею позивача до позову, не містить жодних обставин, що вказували б на неможливість своєчасно звернутись із цим позовом в суд. Покликання представниці позивача щодо не обмеження строком звернення до суду із вимогами за спірний період суд відхиляє, як необґрунтовані, оскільки як зазначалось вище, з 19.07.2022 стаття 233 КЗпП зазнала змін.
Крім того, покликання представниці позивача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, у контексті необхідності застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП суд відхиляє, як необґрунтоване, оскільки у справі № 460/21394/23 позивач був звільнений з військової служби (п. 8 постанови), тобто обставини справи суттєво відрізняються від обставин справи № 580/10494/25, що робить висновки у справі № 460/21394/23, у частині необхідності застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП, не релевантними до спірних правовідносин.
Таким чином, позивач має навести інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 160, 169, 241, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачу п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали, протягом якого можуть бути усунуті недоліки шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення в частині вимог за період з 19 липня 2022 року до 20 травня 2023 року із зазначенням інших підстав для поновлення строку з обґрунтованими доказами на її підтвердження.
Ухвала набирає законної сили після її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяВасиль ГАВРИЛЮК