Справа № 560/9217/25
іменем України
10 жовтня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Ковальчук О.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування при обчисленні та виплаті грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та станом на 01.01.2023,
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення за період служби: з 24.07.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 20.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України» станом на 01.01.2023, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44 та
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за періоди служби: з 24.07.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України" на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 3131.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України" на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 3131.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України" на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 20.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України" на 01.01.2023, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позову вказує, що після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою скасований пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, одноразова грошова допомога на оздоровлення з 29.01.2020 повинні обраховані з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та відповідного тарифного коефіцієнта. Проте відповідач здійснив розрахунок з прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018, що зумовило проведення виплат у заниженому розмірі. Просить позов задовольнити.
Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в справі 826/6543/18, на яку позивач посилається в своїй заяві, зазначено про скасування пункту 6 Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018, однак будь-яких змін у текст пункту 4 Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 не вносилось та до 20.05.2023 чинною була редакція цього пункту про те, що починаючи з 01.03.2018 встановлення розміру посадового окладу та окладу за військове звання проводиться шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1.14. Вказує, що із 20.05.2023 постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених постановою КМУ від 21.02.2018 № 103 та внесення зміни до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704", до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" внесені зміни, відповідно до яких розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14. Вважає, що відсутні підстави для перерахунку і виплати позивачу грошового забезпечення з 24.07.2020 по 20.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.
Сторони подали до суду відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, зміст яких аналогічний адміністративному позову та відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 10.10.2025 відмовив у задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 .
У березні 2025 року позивач звернувся із заявою до військової частини НОМЕР_1 щодо проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення в період з 24.07.2020 по 20.05.2023 у відповідності до змін, які були внесені до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та постановою КМУ, "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23.11. 2006 №1644 і від 30.08.2017 №704" від 28.10.2020 №1038.
Листом від 09.06.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, починаючи з 2020 року.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування грошового забезпечення і допомоги на оздоровлення з 24.07.2020 по 20.05.2023 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладений в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнаний нечинним.
За змістом частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Разом з тим, 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704", відповідно до пункту 4 якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні.
Враховуючи викладене, дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачці грошового забезпечення з 24.07.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, є неправомірними.
Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача обчислити і виплатити грошове забезпечення з 24.07.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, суд враховує таке.
Прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів у зазначеному розмірі запроваджений з 1 січня 2020 року Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" .
Зміна прожиткового мінімуму є підставою для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1); порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених у Конституції України та законах України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-ІІІ (далі - Закон №2017-ІІІ).
Відповідно до статті 6 Закону №2017-ІІІ базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів у зазначеному розмірі запроваджений з 1 січня 2020 року Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та не змінився у 2021, 2022 та 2023 (Закони України "Про державний бюджет України на 2021 рік", "Про державний бюджет України на 2022 рік", "Про державний бюджет України на 2023 рік").
Таким чином, для визначення посадових окладів військовослужбовців, оплата праці яких регулюється спеціальним законом, з 1 січня 2020 року застосовується прожитковий мінімум у розмірі 2102 гривні. Аналогічні положення щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у 2021 році передбачені Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у 2022 році Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та 2023 році Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Отже, відповідач зобов'язаний здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 24.07.2020 по 19.05.2023 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів.
Доводи відповідача щодо відсутності підстав для такого перерахунку у зв'язку з відсутністю відповідних змін у постанові Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" суд вважає необґрунтованими, оскільки з урахуванням положень частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 4 цієї Постанови в редакції пункту 6 Постанови № 103 від 21.02.2018 втратив чинність з 29.01.2020 (дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18).
Вирішуючи позовні вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд враховує таке.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4, 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
При цьому, нарахування та виплата грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату відповідно до вимог № 2011-XII.
Тому, нарахування та виплата грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позов необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідача не стягується.
Вирішуючи питання щодо компенсації витрат на правничу допомогу, суд враховує таке.
Статтею 132 КАС встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України".
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Указане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.11.2019 (справа №810/1502/18), від 30.04.2020 (справа №826/4466/18), від 29.01.2021 (справа № 808/1436/18).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
Позивач просить суд стягнути на його користь судові витрати у розмірі 6200,00 грн. На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: договір про надання правової допомоги від 24.02.2025, акт надання послуг, квитанцію на суму 6200,00 грн.
Так, пунктами 4.1 та підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 договору визначено, що загальна ціна договору становить загальну вартість наданих послуг, зазначену в додаткових угодах та усіх підписаних Актах здавання-приймання наданих послуг до цього Договору. Авансування вартості правової допомоги в розмірі 6200,00 грн.
У акті наданих послуг від 29.05.2025 №103 вказані надані наступні послуги: складання адвокатських запитів, складання та подання позовної заяви, супровід досудового врегулювання.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення цієї справи Європейський суд із прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та доведеності понесених витрат.
З урахуванням обставин справи, а саме: виходячи з обсягу та характеру доказів у справі суд вважає розмір вартості наданих послуг неспівмірний із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, та, відповідно, вимоги про відшкодування 6200,00 грн як витрат на правничу допомогу необґрунтованими.
Суд враховує, що послуги із складання адвокатських запитів та супровід досудового врегулювання є взаємопов'язаними. При цьому, це є допоміжною діяльністю при складанні процесуальних документів.
Крім того, предмет спору в цій справі не є значно складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Позивач та його представник не надали обґрунтованих доказів того, що підготовка позовної заяви у справі №560/9217/25 вимагала значного обсягу часу та за своїми характеристиками віднесена до обсягу складних справ.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає співмірним стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 з 24.07.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IХ станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-IХ станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №1928-IX станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX станом на 01.01.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 з 24.07.2020 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IХ станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-IХ станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №1928-IX станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX станом на 01.01.2023, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя О.К. Ковальчук