10 жовтня 2025 року м. Рівне №460/12005/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М. за участю секретаря судового засідання Вознюк В.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Кошманюк А. А.,
відповідача: представник не прибув, третьої особи на стороні відповідача: представник не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доБерезнівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Рівненській області
про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Березнівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №78255821 від 03.06.2025.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що виконавчий лист не відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а державний виконавець не повернув виконавчий документ стягувачу, а виніс протиправну постанову про відкриття виконавчого провадження. Просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою від 16.07.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 30.07.2025 позовну заяву після усунення недоліків прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Рівненській області. Розгляд справи призначено на 12.08.2025.
Ухвалою суду від 12.08.2025 розгляд справи відкладено за клопотанням третьої особи на 19.08.2025.
18.08.2025 від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких зазначається, що рішенням Рівненського оружного адміністративного суду від 17.03.2025, задоволено позовні вимоги Головного управління ДПС у Рівненській області. Стягнуто з ОСОБА_1 до бюджету податковий борг в загальній сумі 172 987,76 грн, а саме: 2 110,76 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості (18010200) - на рахунок UA6189999803140205617000017493, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), ЄДРПОУ 38012494, одержувач: ГУК у Рівн.обл/ Березн.міс.тг/18010200, МФО 899998; 170 877,00 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (18010300) - на рахунок UA628999980314060512000017493, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), ЄДРПОУ 38012494, одержувач: ГУК у Рівн.обл/ Березн.міс.тг/18010300, МФО 899998. 28.04.2025 контролюючий орган звернувся із заявою про видачу виконавчого листа у справі № 460/234/25 у зв'язку із набранням рішення законної сили. Звернулися до відповідача із заявою про відкриття виконавчого провадження. Подав довідку щодо реєстації позивача на вимогу суду. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 19.08.2025 розгляд справи відкладено за клопотанням представника відповідача на 10.09.2025.
29.08.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що виконавчий документ відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» і таким чином було відкрито виконавче провадження а постанова від 03.06.2025 направлена позивачу. Подав до суду докази надіслання постанови про відкриття виконавчого провадження. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Протокольною ухвалою суду від 10.09.2025 розгляд справи відкладено на 17.09.2025.
Протокольною ухвалою суду від 17.09.2025 розгляд справи відкладено на 26.09.2025.
Ухвалою суду від 26.09.2025 розгляд справи відкладено на 02.10.2025.
У судове засідання представник відповідача та представник третьої особи не з'явилися подали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі. Позивач проти розгляду справи за даною явкою не заперечував. вважав за доцільне розглядати справу за наявними доказами у справі.
Протокольною ухвалою суду від 02.10.2025 оголошено стадію ухвалення судового рішення до 10.10.2025.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Розглянувши заяви по суті та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі №460/234/25 позов Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 до бюджету податковий борг в загальній сумі 172 987,76 грн, а саме: 2 110,76 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості (18010200) - на рахунок UA6189999803140205617000017493, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), ЄДРПОУ 38012494, одержувач: ГУК у Рівн.обл/ Березн.міс.тг/18010200, МФО 899998, 170 877,00 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (18010300) - на рахунок UA628999980314060512000017493, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), ЄДРПОУ 38012494, одержувач: ГУК у Рівн.обл/ Березн.міс.тг/18010300, МФО 899998.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду набрало законної сили 17.04.2025.
На виконання вказаного рішення від 17.03.2025 судом видано виконавчі лист від 30.04.2025, стягувачем за якими є Головного управління ДПС у Рівненській області, а боржником - ОСОБА_1 .
03.06.2025 старшим державним виконавцем Березнівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Овдійчуком Романом Володимировичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78255821 щодо примусового виконання виконавчого листа виданого Рівненським окружним адміністративним судом у справі №460/234/25.
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі Закон України №1404-VIII) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Разом з тим, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 74 Закону України №1404-VIII).
Виконавче провадження визначено як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.7 ст.3 Закону України №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Згідно приписів ч.1 ст.4 Закону України №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності): реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку (ч.3 ст.4 Закону №1404).
Відповідно до п. 6 ч.4 ст.4 Закону №1404, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом приписів пункту 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або місцем знаходження майна.
У відповідності до статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Як встановлено судом, спір у даній справі виник щодо правомірності постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Позивачем наголошено на тому, відповідач приймаючи оскаржувану постанову не перевірив адресу місця реєстрації позивача, хоча мав таку можливість. Також позивач наголошує, що у виконавчому листі не зазначається дата народження.
В матеріалах справи наявний виконавчий лист виданий Рівненським окружним адміністративним судом, в якому зазначено адресу боржника АДРЕСА_1 .
Також суд зазначає, що у виконавчому листі не зазначена дата народження боржника.
В матеріалах справи наявна довідка про реєстрацію місця проживання позивача, в якій зазначено, що з 31.01.2014 зареєстрований за адресою, АДРЕСА_2 .
Суд повторно зазначає, що виконавчий документ повинен містити наступні реквізити повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
За приписами частини першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Частиною другою статті 2 цього Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За змістом статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5942-VI (далі - Закон № 5942-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).
Отже спірним питанням у цій справі є тлумачення положень статті 24 Закону №1404-VІІІ у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у державного виконавця обов'язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження зазначені у виконавчому документі відомості стосовно місця проживання боржника.
Суд наголосив, що відсутність прямого обов'язку виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів, визначених частиною першою статті 4 Закону № 1403-VIII, зокрема, верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, які кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VIII, положення статті 27 Закону №1403-VIII, а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", суд дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному державному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких виконавець має дотримуватись.
Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII в сукупності з іншими положеннями цього Закону, суд констатує, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження виконавця.
Таким чином суд дійшов висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесене з порушенням норм, які передбачені ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, та враховуючи наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає до задоволення шляхом визнання протиправними та скасування постанов старшого державного виконавця Березнівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Овдійчуком Романом Володимировичем про відкриття виконавчого провадження №78255821 від 03.06.2025.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Березнівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Березнівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження ВП №78255821 від 03.06.2025.
Стягнути з Березнівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 10 жовтня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Березнівський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. В. Чорновола, буд.11А,м. Березне,Рівненський р-н, Рівненська обл.,34600, ЄДРПОУ/РНОКПП 34111808)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Рівненській області Адреса: вул. Відінська, буд. 12, м. Рівне, Рівненська обл., 33023 ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166).
Суддя У.М. Нор