Справа № 420/16255/24
10 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у сумі 85927,87 грн.;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації у відповідному розмірі;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації у відповідному розмірі на суму 226344,42 грн.;
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди за 2014 - 2017 роки;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2014 - 2017 роки;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не включення індексації грошового забезпечення до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2016 - 2021 роки;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2021 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2024 роки;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2024 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 12.03.2014 по 31.01.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.01.2024 року №31 позивача було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 31.01.2024. Однак у день виключення зі списків особового складу, з позивачем не було проведено усіх необхідних розрахунків, згоду на виключення зі списків особового складу без повного розрахунку позивач не надавав. У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення позивачу військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року взагалі не виплачувалась індексація грошового забезпечення. У зв'язку із цим та з метою вирішення спору, 06.05.2024 року, позивач звернувся до військової частини у порядку досудового врегулювання спору стосовно того, що у період проходження військової служби нарахування індексації грошового забезпечення військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: без врахування базового місяця січня 2008 року в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, відповідно до пунктів 5, 10-2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», однак вимоги позивача задоволено не було. За період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року виплачувалась тільки поточна індексація. Так, відповідачем в порушення абзаців 3,4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Порядок № 1078) не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по З і. 12.2022 року у фіксованому розмірі. Грошову допомогу на оздоровлення за 2016 - 2021 роки позивачу виплачувалась, без урахування індексації грошового забезпечення. Військова частина НОМЕР_1 протиправно не врахувала індексацію грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2016 - 2021 роки. 29.04.2016 року у зв'язку із отриманням посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 позивач отримав право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Однак відповідач проігнорував це право та не виплачував грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій. Такі дії відповідача позивач вважає, протиправними, та такими, що порушує встановлене Конституцією України право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Ухвалою від 03.06.2024 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом та поновлено цей строк. Прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
18.06.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого останній з позовними вимогами не погоджується та просить у задоволенні позову відмовити. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що з 31.01.2024 року військова служба заявника була припинена у спосіб виключення із списків особового складу військової частини. Позов був поданий до суду 27.05.2024р. Таким чином, відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Проте, до суду з даним позовом позивач звернувся 27.05.2024 року, тобто, пропустивши також і строк, установлений ст.233 КЗпП України. В контексті питання строків звернення до суду слід також надати правову оцінку щодо дії у часі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Як вже зазначалось вище, у зв'язку із набранням чинності 19.07.2022 року таких змін, до вимог про стягнення оплати праці почали застосовуватись строки звернення за судовим захистом. Прикінцеві та перехідні положення не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб. При цьому, внесення таких змін може вважатись поважною причиною для поновлення строку, оскільки така не залежала від волі позивача. Отже, з 30.06.2023р. для заявника розпочав перебіг строк на звернення до суду із вимогами про неналежну оплату, яку було порушено позивачем.
Суд зазначає, що відзив відповідача, крім посилань на пропуск позивачем строку звернення до суду, інших заперечень по суті позовних вимог не містить.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12.03.2014 по 31.01.2024 року включно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
31.01.2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №31 позивача було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення позивачу військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
06.05.2024 року позивач звернувся до військової частини у порядку досудового врегулювання спору з заявою, в якій просив: надати довідку про нараховане грошове забезпечення за період з 12.03.2014 по 31.01.2024 року; перерахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 12.03.2014 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 31.01.2024 року; здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ( в тому числі одноразових видів) з 30.01.2020 по 31.01.2024 року; перерахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2021 роки.
У відповідь відповідач надав відповідні довідки щодо грошового забезпечення позивача, інші вимоги позивач задоволено не було.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав та інтересів до суду з даним позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно із ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, частинами 1-4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 року №Г282-ХІЇ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції до 01.01.2016 року в розмірі 101 відсоток).
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. До 01.01.2016 року поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсоток (внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року №77).
Пунктом 5 Порядку №1078 (редакції від 15.12.2015 року, вступив в дію з 01 грудня 2015 року) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Також пунктом 5 Порядку №1078 в редакції від 15.12.2015 року встановлено, що місяцем з якого починається нарахування індексації грошового забезпечення є місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (посадових окладів) (далі - базовий місяць).
Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених тарифних ставок.
Пунктом 10-2 Порядку №1078 в редакції від 15.12.2015 року встановлено: "Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими особами роботи, для новоприйнятих працівників, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної тати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник".
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 січня 2008 року затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Тобто січень 2008 року є місяцем підвищення посадових окладів, а тому відповідно до Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно- правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
В зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таку ж правову позицію Європейського суду з прав людини зайняв при винесенні рішення від 10.03.2011 у справі «Сук проти України».
Позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, шо діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, зазначеної у постанові від 12.12.2018 р. (справа №825/874/17).
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007/№6- рп/2007).
У рішенні від 09.07.2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Також суд зазначає, що Конституційний Суд України, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013, дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися по суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь- яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).
Колегією Верховного Суду винесено постанову від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 у якій зазначено, що суди при розгляді справи повинні розраховувати суму індексації належної позивачу до виплати та визначати її у своєму рішенні.
Позивачем у доданій до позову довідці-розрахунку індексації грошового забезпечення (а.с.28-30) обчислено суму індексації за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у загальному розмірі 85927,87 грн, виходячи з коефіцієнту індексації та розміру прожиткового мінімуму у відповідному місяці вказаного періоду. Перевіривши зазначений розрахунок, суд доходить висновку про його правильність, що підтверджується даними щодо індексів інфляції у відповідні місяці (https://index.minfin.com.ua/ua/economy/index/inflation/) та щодо розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (https://index.minfin.com.ua/ua/labour/wagemin/). Правильність розрахунків позивача також підтверджується обчисленнями індексації за допомогою калькулятора грошового забезпечення (https://services.dtkt.ua/calculators/salary#calculator-result).
Отже, зазначені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації суд зазначає таке.
З метою з'ясування питання чи має позивач право на застосування при нарахуванні індексації грошового забезпечення, починаючи з березня 2018 року приписів абз.3, 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078, необхідно з'ясувати розмір грошового забезпечення позивача за попередній місяць (лютий 2018 року), розмір індексації, що мав бути нарахований в цьому місяці (березень 2018), а також суму нарахованого грошового забезпечення без урахування складових, що мають разовий характер, за місяць, в якому відбулося підвищення посадових окладів (березень 2018 року).
За загальним порядком, відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзацу 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 має виплачуватися у визначеному розмірі до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.
Стосовно порушення норм матеріального права щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по дату виключення зі списків особового складу 31.12.2022 року, суд зазначає наступне.
01 березня 2018 року вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і давальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Порядок №704), якою було підвищено посадові оклади військовослужбовцям.
При цьому абзацом 4 пункту 5 Порядку №1078 визначено:
якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Абзацом 5 пункту 5 Порядку №1078 визначено:
У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозованого рівня інфляції піл час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв'язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.
Абзацом 6 пункту 5 Порядку №1078 визначено:
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного в пункті 1-1 цього Порядку,
Пунктом 2 Порядку №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078, сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Розмір нарахованого доходу позивача у лютому 2018 року складав 11309,71 грн.
Розмір нарахованого доходу позивача у березні 2018 року складав 11870,37 грн.
Вказане підтверджується довідкою відповідача про нараховане позивачу грошове забезпечення (а.с.19).
Отже, у березні 2018 року відбулося підвищення доходу позивача на 560,66 грн (11870,37 грн -11309,71 грн).
Щодо суми індексації, яка мала скластися в березні 2018 року.
Розрахунок величини приросту індексу споживчих цін слід починати з лютого 2008 року, як місяця наступного за тим, в якому відбулося підвищення грошового забезпечення військовослужбовців.
За офіційними даними Державної служби статистики України за період з січня 2008 року по березень 2018 року (https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) поріг індексації перевищував 38 разів, а саме:
у 2008 році - 9 разів: січень-травень, вересень-грудень;
у 2009 році - 5 разів: січень, лютий, березень, червень, листопад;
у 2010 році - 4 рази: січень, лютий, серпень, вересень;
у 2011 році - 3 рази: січень, березень, квітень;
у 2012 році поріг індексації не перевищував 101%;
у 2013 році поріг індексації не перевищував 101%;
у 2014 році - 8 разів: березень-червень, вересень-грудень;
у 2015 році - 8 разів: січень-травень, вересень-листопад;
у 2016 році - 1 раз: квітень;
у 2017 році поріг індексації не перевищував 103%;
у січні - березні 2018 року поріг індексації не перевищував 103%.
Таким чином, розрахунок величини приросту індексу споживчих цін за вказаний період має наступний вигляд:
2008 рік: 1,027*1,038*1,031*1,013*1,002 (1,008*0,995*0,999)*1,011*1,017*1,015*1,021* 2009 рік: 1,029*1,015*1,014*1,014 (1,009*1,005)*1,011*1,014 (0,999*0,998*1,008*1,009)*1,011* 2010 рік: 1,018*1,019*0,993 (1,009*0,997*0,994*0,996*0,998)*1,012*1,029*1,016 (1,005*1,003*1,008)* 2011 рік: 1,01*1,009*1,014*1,013*1,009 (1,008*1,004*0,987*0,996*1,001*1,001*1,002*1,002*1,002 *1,003*0,997*0,997*0,998*0,997*1,001*0,999*1,002*1,002*0,999*1,001*0,999*0,993*1,004*1,002*1,005*1,002*1,006) * березень 2014 року-грудень 2014 року: 1,022*1,033*1,038*1,01*1,012(1,004*1,008)*1,029*1,024*1,019*1,03 * 2015 рік-березень 2016 року:1,031*1,053*1,108*1,14*1,022*0,986 (1,004*0,99*0,992)*1,023*0,987*1,02*1,022 (1,007*1,009*0,996*1,01) * квітень 2016: 1,035 * травень 2016-березень 2018: 1,245 (1,001*0,998*0,999*0,997*1,018*1,028*1,018*1,009*1,011*1,01*1,018*1,009*1,013*1,016*1,002*0,999*1,02*1,012*1,009*1,01*1,015*1,009) = 253,30%.
Отже, величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року складала 253,30%.
За наведеними судом розрахунками, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року складала 1762 грн.*253,30%= 4463,15 грн.
Таким чином, розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (560,66 грн) є меншим від суми індексації, яка мала скластися в березні 2018 року (4463,15 грн) на 3902,49 грн (4463,15 грн - 560,66 грн = 3902,49 грн), що відповідно і є індексацією-різницею в розумінні приписів абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 та підлягає нарахуванню і виплаті позивачу за спірний період з 01.03.2018 року до 31.12.2022 року щомісячно.
Вказаний період складається з 58 місяців (4 роки та 10 місяців).
Тому сума індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року у фіксованому розмірі має становити 3902,49 грн* 58 міс = 226344,42 грн.
За період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року виплачувалась тільки поточна індексація.
В порушення абзаців 3, 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Порядок № 1078) відповідачем не виплачувалася позивачу вказана індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року у фіксованому розмірі (так звана «індексація-різниця»).
За викладених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року у фіксованому розмірі 3902,49 грн щомісячно, що загалом за цей період становить 226344,42 грн. Тому вказані вимоги також підлягають задоволенню.
Щодо перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомогу для вирішення соціально побутових питань із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 закону України від 20 грудня 1991 року №2011 - XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.9 закону №2011-XII, постанови КМ України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» ( далі - постанова №1294) та п.1.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, яка затверджена наказом Міноборони від 11.06.2008р. № 260 та зареєстрована в Мін'юсті 14.07.2008 р. за № 638/15329 до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною 4 статті 9 даного закону №2011-XII визначено, що розмір грошового забезпечення встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пп.2 п. 1 Постанови КМ України від 22.09.2010 р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» зі змінами та доповненнями (далі - постанова №889) військовослужбовцям ЗСУ встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду в наступних розмірах: з
01.04.2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення;
01.09.2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення;
01.01.2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення;
01.04.2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення;
01.07.2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Наказом МО України від 15.11.2010 р. № 595 (із наступними змінами) затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям ЗС України.
Цією Інструкцією щомісячну додаткову грошову винагороду не включено до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 8), а командиру військової частини надано право зменшувати розмір щомісячної додаткової грошової винагороди лише за порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники в командирській, бойовій та мобілізаційній підготовці; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки, озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб (пункт 10).
При цьому Постанова №889 та Інструкція не містять положень, які би передбачали можливість не виплачувати щомісячну додаткову грошову винагороду навіть у разі допущення військовослужбовцем перелічених дисциплінарних порушень.
Чинним законодавством України, яке регулює соціальне та пенсійне забезпечення військовослужбовців ЗС України, передбачено єдине поняття грошового забезпечення військовослужбовців, відповідно до якого вираховуються і пенсійні виплати, і розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та інші виплати, які обчислюються від грошового забезпечення.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.05.2019 року у справі №820/5285/17.
Таким чином, щомісячна додаткова грошова винагорода, яка була включена до складу грошового забезпечення, повинна враховуватися при виплаті грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2014 - 2017 роки, враховуючи висновок Верховного Суду викладений у постанові від 10.05.2019 року справа №820/5285/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Стосовно нарахування та виплати відповідачем грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2021 роки, з обчисленням її розміру без врахування індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Позивачу було виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2021 роки, виходячи з його грошового забезпечення без урахування індексації грошового забезпечення, що сторонами не оспорюється.
У розумінні частини 2, 3 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. При цьому таке грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання, встановлених Конституцією України, гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України “Про індексацію грошових доходів населення», згідно зі статтею 1 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Тобто індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
При цьому індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення.
Отже, враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2016 -2021 роки, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17.
Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків, що при обчисленні пенсії не враховується такий складовий елемент грошового забезпечення як одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Таким чином, оскільки до дня звільнення індексація повинна нараховуватись і виплачуватись позивачу, тому підстави вважати такі виплати (індексацію) одноразовими видами грошового забезпечення відсутні, а відтак військова частина НОМЕР_1 протиправно не врахувала індексацію грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2016 - 2021 роки. Тому зазначені вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій суд зазначає таке.
29.04.2016 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .
Статтею 16-2 Закону України “Про відпустки» передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Визначення учасника бойових дій надає ст. 5 Закону № 3551, яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії, флоту, у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено п. 12 ст. 12 Закону № 3551.
Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється ст. 10-1 Закону №2011.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 14).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (п. 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п. 21).
Питання щодо правомірності не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій було розглянуто Верховним Судом у зразковій справі № 620/4218/18 від 16.05.2019 року.
Вирішуючи спір по суті, Верховним Судом констатовано, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011- XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку Позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
При вирішенні спору Верховним Судом зроблено висновок про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відповідачем протиправно не було проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, за 2016 - 2024 роки.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За викладених обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у сумі 85927,87 грн.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації у відповідному розмірі.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації у відповідному розмірі в загальній сумі 226344,42 грн.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди за 2014 - 2017 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2014 - 2017 роки із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не включення індексації грошового забезпечення до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2016 - 2021 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2021 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2024 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2024 роки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається у строк тридцять днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів