Справа № 420/16291/25
10 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 у вигляді не нарахування та не виплати матросу ОСОБА_1 збільшеної до 100000,00 грн. додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за 17.06.2023; з 18.06.2023 по 20.06.2023; з 20.06.2023 по 20.08.2023; з 20.08.2023 по 22.08.2023; з 22.08.2023 по 22.09.2023; з 22.09.2023 по 03.10.2023; з 03.10.2023 по 23.10.2023;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити матросу ОСОБА_1 збільшену до 100000,00 грн. додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого за 17.06.2023; з 18.06.2023 по 20.06.2023; з 20.06.2023 по 20.08.2023; з 20.08.2023 по 22.08.2023; з 22.08.2023 по 22.09.2023; з 22.09.2023 по 03.10.2023; з 03.10.2023 по 23.10.2023.
Адміністративний позов поданий за допомогою підсистеми “Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 05.02.2023 по 02.03.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . 17.06.2023 о 15:30 ОСОБА_1 одержав поранення тяжкого ступеня під час виконання службових обов'язків та бойового завдання з відсічі збройної агресії з боку російської федерації проти України. Позивач вказує, що у спірні періоди перебував на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманням порання. На думку позивача, він має право на отримання додаткової грошової винагороди за час перебування на лікуванні.
07.04.2025 представником ОСОБА_1 на адресу ВЧ НОМЕР_2 через Міністерство оборони України направлено адвокатський запит щодо виплаченого грошового забезпечення, в тому числі додаткової винагороди. Відповідь на вказаний адвокатський запит відповідачем не надано.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень за період перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за 17.06.2023; з 18.06.2023 по 20.06.2023; з 20.06.2023 по 20.08.2023; з 20.08.2023 по 22.08.2023; з 22.08.2023 по 22.09.2023; з 22.09.2023 по 03.10.2023; з 03.10.2023 по 23.10.2023, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У своїх доводах позивач посилається на те, що за правилами постанови КМУ № 168 від 28.02.2022, розділу XXXIV Порядку № 260 від 07.06.2018, за час перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку із отриманим пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, нараховується збільшена до 100000.00 грн. додаткова винагорода за місяць, пропорційно часу перебування в лікарняних закладах. Разом з тим, позивач вказану додаткову винагороду не отримав.
Ухвалою суду від 02.06.2025 року позовну заяву залишено без руху, у зв'язку з невідповідністю вимогам ч. 1 ст. 123, ч. 5 ст. 160, ч. 6 ст. 161 КАС України.
До суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків адміністративного позову.
Ухвалою суду від 10.07.2025 року поновлено позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до суду із цим позовом; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні.
23.07.2025 року відповідачем поданий відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву, відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.
У відзиві зазначено, що з Позивачем було порушено вимоги статті 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Адже, відповідно до зазначеної статті, у разі зазначення у висновку військово-лікарської комісії права на відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), Позивач мав прибути до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки, або безпосередньо прибути до військової частини НОМЕР_2 для оформлення такої відпустки.
Виходячи з наведеного, відпустка для лікування Позивачу не надавалась. Від територіального центру комплектування та соціальної підтримки документи про надання Позивачу відпустки для лікування на адресу військової частини НОМЕР_2 не надходили. Особисто від Позивача документів та рапортів із проханням про надання відпустки для лікування на адресу військової частини НОМЕР_2 не надходили. Докази про перебування Позивача у відпустці для лікування до позовної заяви не надані. Докази про законність відсутності Позивача на військовій службі в періоди 17.06.2023; з 18.06.2023 по 20.06.2023; з 20.06.2023 по 20.08.2023; з 20.08.2023 по 22.08.2023; з 22.08.2023 по 22.09.2023; з 22.09.2023 по 03.10.2023; з 03.10.2023 по 23.10.2023 - відсутні, що в свою чергу містить ознаки ухилення від військової служби.
З наведених підстав відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.02.2023 №27 ОСОБА_1 з 05.02.2023 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, а на продовольче забезпечення з 06.02.2023 року при військовій частині НОМЕР_2 через військову частину НОМЕР_4 і призначено на посаду бойового медика взводу десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_2 .
Згідно із довідкою про обставини травми № 182/3556 від 09.07.2023, 17.06.2023 о 15:30 матрос ОСОБА_1 одержав ОСОБА_2 ВОСП правої нижньої кінцівки. Множинні ВОСП лівої верхньої кінцівки. За обставин: травмування було отримане 17.06.2023 приблизно о 15:30 в районі нп Велика Новосілка Донецької обл. в службовий час, під час виконання службових обов'язків, не пов'язано з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Під час травмування матрос ОСОБА_3 перебував в засобах індивідуального захисту (бронижелет, шолом). Під час виконання службових обов'язків та бойового завдання з відсічі збройної агресії з боку російської федерації проти України знаходився на бойовій позиції. Внаслідок мінометного обстрілу отримав ВТ. АБТ. ВОСП правої нижньої кінцівки. Множинні ВОСП лівої верхньої кінцівки. Після надання медичної допомоги був евакуйований до ПХГ КУРАХОВЕ. Травма була отримана при виконанні завдань з захисту Батьківщини.
Відповідно до первинної медичної картки форми 100, виданої стабілізаційним пунктом 37-ї обрмп, матросу ОСОБА_1 17.06.2023 о 17:30 год. надана перша медична допомога. Діагноз: ВТ. АБТ. ВОСП правої нижньої кінцівки. Множинні ВОСП лівої верхньої кінцівки.
Згідно із карткою пораненого (TCCC CARD) від 18.06.2023 ОСОБА_1 надана медична допомога та встановлено розширений діагноз.
У відповідності до перевідного № 4197 із медичної карти стаціонарного хворого від 20.06.2023 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні ВМКЦ СР (ВЧ НОМЕР_5 ) у період з 18.06.2023 по 20.06.2023 та направлений на наступний етап медичної евакуації.
Згідно з випискою № 8845 із медичної карти стаціонарного хворого від 20.08.2023 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у НВМКЦ «ГВКГ» у період з 20.06.2023 по 20.08.2023 та направлений для лікування за кордон.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії хірургічного профілю НВМКЦ «ГВКГ» № 1398х від 18.08.2023 встановлено, що ОСОБА_1 17.06.2023 отримав поранення. За наказом МОЗ № 370 від 04.07.2007 - поранення тяжкого ступеня. Поранення, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини. За наслідками проведеного огляду ВЛК вказала, що ОСОБА_1 «Потребує лікування терміном на 4 (чотири) місяці».
Згідно із випискою із Медичного центру Маастрихтського університету ОСОБА_1 із 22.08.2023 по 22.09.2023 перебував на стаціонарному лікуванні в медичному центрі університету.
Згідно з випискою з історії хвороби від 23.10.2023 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Державному підприємстві «Санаторій «Конча-Заспа»» у період з 03.10.2023 по 23.10.2023.
Відповідно до свідоцтва про хворобу № 2901 від 06.02.2024 ОСОБА_1 оглянутий гарнізонною військово-лікарською комісією НВМКЦ «ГВКГ» та визнаний непридатним до військової служби. Пункт 9 зазначеного свідоцтва містить інформацію про стаціонарне лікування ОСОБА_1 після отриманого поранення. Зазначено, що ОСОБА_1 санаторно не лікувався.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.03.2024 року № 64, Матроса ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров'я) на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку з “02» березня 2024 року, виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення.
В інтересах позивача його представником було направлено до військової частини НОМЕР_2 адвокатський запит щодо виплаченого грошового забезпечення, в тому числі додаткової винагороди ОСОБА_1 .
Відповідь на адвокатський запит не надано, додаткову винагороду в розмірі 100000 гривень за період перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за 17.06.2023; з 18.06.2023 по 20.06.2023; з 20.06.2023 по 20.08.2023; з 20.08.2023 по 22.08.2023; з 22.08.2023 по 22.09.2023; з 22.09.2023 по 03.10.2023; з 03.10.2023 по 23.10.2023 не виплачено.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень за період перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за 17.06.2023; з 18.06.2023 по 20.06.2023; з 20.06.2023 по 20.08.2023; з 20.08.2023 по 22.08.2023; з 22.08.2023 по 22.09.2023; з 22.09.2023 по 03.10.2023; з 03.10.2023 по 23.10.2023, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четвертастатті 9 цього Закону).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за N 745/32197 (далі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
У подальшому (і станом на час спірних правовідносин) відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні продовжувався.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 “Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).
Пунктом 1 Постанови №168 (у редакції від 20.06.2024 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно з п. 1-2 Постанови №168, виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);
загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).
Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44 затверджені Зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Зокрема доповнено Порядок №260 новим розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану», який застосовується з 01 лютого 2023 року.
Так, відповідно до п. 11 розд. XXXIV Порядку №260, у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які:
загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини,- виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла), у тому числі за місяць початку військової служби;
захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності;
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Пунктом 12 розд. XXXIV Порядку №260 визначено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Згідно з п. 13 розд. XXXIV Порядку №260, військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров'я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров'я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.
Аналізуючи обставини справи та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язані із захистом Батьківщини, встановлено додаткову винагороду в розмірі 100000,00 грн. за весь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), за час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого та перебування у відпустці у зв'язку з хворобою або для лікування тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
При цьому, постановою №168 встановлено лише дві умови, необхідні для виплати збільшеної до 100000,00 гривень винагороди, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних) внаслідок такого поранення або перебування у відпустці у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Предметом спору є наявність підстав для виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень за період перебування на стаціонарному лікуванні після поранення (контузії, травми або каліцтва) у період з 17.06.2023 року по 23.10.2023 року.
Як свідчать встановлені обставини справи, позивач 17.06.2023 року під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань, приблизно о 15:30 в районі нп Велика Новосілка в Донецької області, отримав поранення під час бойового завдання з відсічі збройної агресії.
Судом встановлено, що позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та проходив лікування після поранення отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби у періоди з 18.06.2023 по 20.06.2023 у в/ч НОМЕР_5 ; з 20.06.2023 по 20.08.2023 у НВМКЦ «ГВКГ»; з 20.08.2023 по 21.08.2023у КНП « 1 територіальне медичне об'єднання м. Львова»; з 22.08.2023 по 22.09.2023 у Maastricht; з 03.10.2023 по 23.10.2023у ДУ «Санаторій «Конча-Заспа».
На підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 17.06.2023 №29, позивачу видано довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №182/3556 від 09.07.2023, відповідно до якої позивач отримав поранення під час несення служби.
В довідці вказано, що вона є Додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, тому ця довідка, відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку №260, є підставою для видання наказу про виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини.
Крім того, судом встановлено, що позивачу надано невідкладну допомогу та надана первина медична картка форма 100 від 17.06.2023 року, відповідно до якої позивачу поставлено діагноз: ОСОБА_2 ВОСП правої нижньої кінцівки. Множинні ВОСП лівої верхньої кінцівки.
Форма № 100, передбачена наказом Генерального штабу Збройних сил України від 09.07.2018 №258 «Про затвердження Керівництва з медичної евакуації в Збройних Силах України», слугує в першу чергу для швидкого медичного сортування на етапі евакуації з району виконання бойового завдання з ознаками потреби в однорідних лікувально-евакуаційних i профілактичних заходах у відповідності з медичними показаннями, обсягом наданої медичної допомоги та прийнятим порядком евакуації.
Отже, основним та первинним документом, який підтверджує травму військовослужбовця, отриману під час бойових дій, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), видана лікарем (фельдшером) медичного пункту військової частини.
Довідкою ВЛК Військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» №1398х від 18.08.2023 року визначено, що матрос ОСОБА_1 потребує лікування терміном на 4 (чотири) місяці.
Відтак, матеріалами справи підтверджено, що позивач за наслідками отриманого тяжкого поранення під час захисту Батьківщини у період з 17.06.2023 по 22.09.2023 року; та з 03.10.2023 по 23.10.2023 року перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах Міністерства оборони України.
Вважаючи, що позивач не має право на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн, відповідач посилається на недотримання військовослужбовцем статті 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої у разі зазначення у висновку військово-лікарської комісії права на відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), Позивач мав прибути до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки, або безпосередньо прибути до військової частини НОМЕР_2 для оформлення такої відпустки.
Суд критично оцінює доводи представника відповідача про необхідність особистого подання позивачем документів та рапортів із проханням про надання відпустки для лікування на адресу військової частини НОМЕР_2 , оскільки відповідно до частини 2 статті 262 Статуту внутрішньої служби ЗС України в особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров'я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов'язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров'я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 901 заклади охорони здоров'я, військові частини, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють надсилання таких документів (обмін такими документами) в електронній формі: постанови військово-лікарської комісії, оформленої у вигляді свідоцтва про хворобу чи довідки військово-лікарської комісії; довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва); виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за формою, затвердженою МОЗ; рапорта військовослужбовця про надання йому відпустки для лікування у зв'язку з хворобою, відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), про звільнення від виконання службових обов'язків на підставі рішення військово-лікарської комісії або про звільнення з військової служби за станом здоров'я. У разі потреби заклади охорони здоров'я, військові частини, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки можуть здійснювати обмін іншими документами. Згідно пункту 5 Порядку № 901 медичні та інші документи військовослужбовця через систему електронного документообігу надсилаються: військовою частиною, в якій військовослужбовець проходить військову службу, до закладу охорони здоров'я, де він перебуває на лікуванні; військовою частиною, в якій військовослужбовець проходить військову службу, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зазначеного у рапорті військовослужбовця; штатною військово-лікарською комісією до закладу охорони здоров'я, де військовослужбовець перебуває (перебував) на лікуванні; закладом охорони здоров'я до військової частини, де військовослужбовець проходить військову службу, та до найближчого військово-медичного закладу охорони здоров'я протягом одного дня з моменту, коли військовослужбовець поступив на стаціонарне лікування до закладу охорони здоров'я або вибув з нього; закладом охорони здоров'я до військової частини, де військовослужбовець проходить військову службу, і територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які зазначені в рапорті військовослужбовця, не пізніше дня завершення його лікування та виписки із закладу охорони здоров'я.
З огляду на викладене вище, обов'язок щодо надсилання медичних документів військовослужбовця покладений на відповідні лікувальні заклади, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки та військово-лікарські комісії. В той же час, військова частина, в якій військовослужбовець проходить військову службу має вжити заходів для встановлення поточного місця лікування військовослужбовця та має витребувати необхідні документи. Доказів вжиття відповідних заходів для захисту прав позивача, як військовослужбовця, відповідачем не надано.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази отримання позивачем тяжкого поранення пов'язаного із захистом Батьківщина та перебування його на стаціонарному лікуванні, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання додаткової винагороди в розмірі до 100000,00 грн. за весь час (періоди) перебування на лікуванні, а саме: з 17.06.2023 по 22.09.2023 року; та з 03.10.2023 по 23.10.2023 року.
Між тим, належних та допустимих доказів нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн., за періоди стаціонарного лікування з 17.06.2023 по 22.09.2023 року; та з 03.10.2023 по 23.10.2023 року включно, військовою частиною НОМЕР_2 не надано, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
При цьому, матеріали справи не містять доказів перебування позивача з 23.09.2023 по 02.10.2023 включно на стаціонарному лікуванні внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини. Відтак, підстави для виплати додаткової винагороди за період з 23.09.2023 по 02.10.2023 включно відсутні.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ч.ч. 1-2 ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи наведене, з урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог
Інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин, судом не встановлено.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 у вигляді не нарахування та не виплати матросу ОСОБА_1 збільшеної до 100000,00 грн. додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за період з 17.06.2023 по 22.09.2023 та з 03.10.2023 по 23.10.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити матросу ОСОБА_1 збільшену до 100000,00 грн. додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за період з 17.06.2023 по 22.09.2023 та з 03.10.2023 по 23.10.2023.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук