Справа № 420/27660/24
10 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження, визначеного ст. 262 ч.5 КАС України, адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати вимогу №Ф-2128 від 15.01.2024 року та рішення №2132/1532240520 від 15.01.2024 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 20.08.2015 року по 30.11.2023 року, за результатами якої було складено Акт №33726/15-32-24-05/3352503690 від 30.11.2023 року.
Внаслідок встановлення вказаних порушень та винесення Акту №33726/15-32-24-05/3352503690 від 30.11.2023 року, 15.01.2024 року Головним управлінням ДПС в Одеській області було прийнято оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій №2132/1532240520 на суму 51 746,17 грн. та вимогу про сплату боргу №Ф-2128 на суму 208 820,71 грн.
Вважаючи вищевказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом (т. 1 а.с. 1-6).
Ухвалою суду від 09.09.2024 року по справі №420/27660/24 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу було запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
15.10.2024 року від представника Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив по справі (т.1 а.с.16-34), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2128 від 15.01.2024 року та рішення про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску №2132/1532240520 від 15.01.2024 року є правомірними та законними.
17.10.2024 року від позивача до суду надійшли додаткові письмові докази (т.1 а.с.35-250, т.2, т.3 а.с. 1-105).
Ухвалою суду від 11.11.2024 року було вирішено подальший розгляд справи №420/27660/24 проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання по справі.
11.12.2024 року, 03.02.2025 року, 04.03.2025 року та 01.04.2025 року були проведені підготовчі судові засідання по справі, в яких представники приймали участь представник позивача адвокат Поперечний Д.І., а також представники Головного управління ДПС в Одеській області Аветюк С.В. та Штомпель К.С., які надавали усні пояснення по суті спірних правовідносин, а також долучали додаткові письмові докази по справі (т.3 а.с.164-185, 186-204).
Ухвалами суду від 11.12.2024 року, 04.03.2025 року провадження у справі №420/27660/24 зупинялось з підстав, визначених ч. 2 ст. 236 КАС України та в подальшому було поновлено протокольними ухвалами суду від 03.02.2025 року та 01.04.2025 року.
При цьому підготовчі судові засідання 11.12.2024 року та 03.02.2025 року відкладались за клопотанням представників Головного управління ДПС в Одеській області, а 04.03.2025 року - за клопотанням представника позивача через перебування його на лікарняному.
Також 01.04.2025 року підготовче провадження у справі №420/27660/24 було закрито та призначено розгляд справи по суті.
Судові засідання, призначені на 05.05.2025 року, 09.06.2025 року, 09.07.2025 року та 16.09.2025 року були перенесені через: перебування головуючого судді у відпустці, за клопотанням сторін про необхідність надання додаткових доказів у справі та у зв'язку з оголошенням в м. Одесі повітряної тривоги.
В судових засіданнях 16.09.2025 року та 30.09.2025 року приймали участь представник позивача адвокат Поперечний Д.І. та представники відповідача Аветюк С.В. та Штомпель К.С., які виступили із вступним словом та просили суд: позивач - позовні вимоги задовольнити, а представники відповідача - відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Також сторони долучали додаткові письмові докази по справі (т.3 а.с.215-219, 220-225).
30.09.2025 року було оголошено перерву у судовому засіданні для підготовки сторін до судових дебатів.
У призначене судове засідання представники сторін не з'явились, були повідомлені про дату та час проведення судового засідання належним чином та своєчасно. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Враховуючи положення ч. 9 ст. 205 КАС України, а також те, що сторонами в судових засіданнях була викладена власна правова позиція по суті заявлених позовних вимог та фактичних обставин справи, надані необхідні письмові докази; подальший розгляд справи не потребував необхідності заслуховування усних пояснень сторін по справі; відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.
Судом за результатами розгляду справи встановив наступне.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням, та 26.04.2022 року проведено державну реєстрацію припинення за №2005560060002159007 (т. 4 а.с. 19).
Згідно відомостей в інтегрованій картці платника (т.4 а.с.19), податковою адресою позивача є наступна адреса: АДРЕСА_1 . Зазначені обставини сторонами не оспорювались.
У період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року, та з 01.01.2018 року по 29.12.2018 року, з 29.01.2019 року по 29.03.2019 року, з 09.01.2020 року по 26.04.2022 року позивач здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування.
У зв'язку з припиненням господарської діяльності, Управлінням оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС в Одеській області проведена позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 26.04.2022 року, за результатами якої складено акт №17476/15-32-24-05-09/ НОМЕР_1 від 28.06.2023 року (т.3 а.с.190-201). Вказаною перевіркою було встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу на який нараховується, зокрема, єдиний соціальний внесок.
Внаслідок вищевстановленого, відповідно до наказу Головного управління ДПС в Одеській області №8294-п від 13.10.2023 року податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 20.08.2015 року по 26.04.2022 року.
Копія наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №8294-п від 13.10.2023 року та повідомлення Головного управління ДПС в Одеській області від 13.10.2023 року №542/15-32-24-05 про дату початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки (т.4 а.с.12) направлені позивачу засобами поштового зв'язку на його податкову адресу рекомендованим листом з повідомленням про вручення №0600053198322, але були повернуті на адресу податкового органу 17.11.2023 року із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т.4 а.с.14 зворотній бік, а.с.15).
За результатами перевірки був складений Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки №33726/15-32-24-05/3352503690 від 30.11.2023 року (далі - Акт) (т.1 а.с.40-57).
Як вбачається з вищевказаного Акту, перевірка проводилась з 20.11.2023 року по 24.11.2023 року. В Акті також було зазначено, що згідно попередньої перевірки позивач не надав документи, які пов'язані зі здійсненням господарської діяльності, про що складено акт про ненаданання до перевірки документів №2502/15-32-24-05 від 21.06.2023 року (т.4 а.с.15 зворотній бік, а.с.16). Позивачу поштовим зв'язком надсилався запит від 05.09.2022 року (т.4 а.с.13-14) щодо надання документів із переліком необхідних документів до перевірки, водночас, рекомендований лист був повернутий на адресу податкового органу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Перевіркою, проведеною у період з 20.11.2023 року по 24.11.2023 року було встановлено, зокрема, але не виключно, порушення п.2 ч.2 ст.6, п.2 ч.1 ст.7, п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464 від 08.07.2010 року, за результатами чого занижено суму єдиного внеску з сум доходу на загальну суму 208 820,71 грн., у тому числі:
за 2017 рік у сумі 101 277 грн. (по терміну сплати до 09.02.2018 року);
за 2019 рік у сумі 2 754,18 грн. (по терміну сплати до 10.02.2020 року);
за 2020 рік у сумі 4 170,05 грн. (по терміну сплати до 09.02.2021 року);
за 2021 рік у сумі 96 443,53 грн. (по терміну сплати до 08.02.2022 року);
за 2022 рік у сумі 4 175,95 грн. (по терміну сплати до 20.05.2022 року).
Враховуючи вищевказане, контролюючим органом було прийнято оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №2132/1532240520 від 15.01.2024 року на суму 51 746,17 грн. (т.1 а.с.31), а також винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2128 від 15.01.2024 року на суму 208 820,71 грн. (т.1 а.с.27).
Податковим органом також було сформовано розрахунок штрафних санкцій (штрафів) по ЄСВ, визначених на підставі Акта позапланової невиїзної перевірки №33726/15-32-24-05/3352503690 від 30.11.2023 року (т.1 а.с.32).
Водночас, під час розгляду справи сторона позивача посилалась на те, що єдиний внесок нараховується на чистий оподатковуваний дохід. Тобто, різниця між доходом та витратами буде базою оподаткування. Водночас, на думку позивача, відповідач неправомірно здійснив донарахування єдиного внеску на суму 208 820,71 грн., посилаючись на відсутність витрат у господарській діяльності позивача за вказані роки. На спростування цього до суду було надано первинну документацію, яка, на думку сторони позивача, підтверджує витрати на закупівлю алкогольної продукції, оренду приміщень, вивіз сміття тощо. Крім того, факт наявності витрат у господарській діяльності позивача підтверджується відомостями, наявними у поданих позивачем до контролюючого органу податкових декларацій про майновий стан і доходи за звітні періоди 2018-2022 років (графи 5-8 у розрахунках податкових зобов'язань - Додаток Ф2) (т.3 а.с.168-185).
Також сторона позивача посилалась на той факт, що декларація за 2017 рік була подана позивачем 05.02.2018 року, строк зберігання первинних документів сплинув через 3 роки, а саме 05.02.2021 року, в свою чергу Акт перевірки №33726/15-32-24-05/3352503690 було складено 30.11.2023 року. На момент складання Акту перевірки №33726/15-32-24-05/3352503690 від 30.11.2023 року відповідач не мав права донараховувати єдиний внесок за 2017 рік у розмірі 101 277 грн., оскільки на момент складання даного акту позивач вже не мав обов'язку зберігати первинні документи за 2017 рік.
Крім того сторона позивача зазначила, що погоджується частково з вимогою №Ф-2128 від 15.01.2024 року на суму 2754,18 грн. та з рішенням №2132/1532240520 від 15.01.2024 року на суму 1107, 67 грн., оскільки офіційно позивач призупинив діяльність тільки 29.03.2019 року, а тому дійсно мав обов'язок сплатити єдиний внесок за січень-березень 2019 року.
Сторона позивача, окрім того, під час розгляду справи не заперечувала факт направлення на податкову адресу позивача наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №8294-п від 13.10.2023 року, повідомлення від 13.10.2023 року №542/15-32-24-05 про дату початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також запитів на надання первинної документації, на його реальну податкову адресу, але представник позивача зауважив, що ФОП ОСОБА_1 не знаходився за податковою адресою. Водночас, представник позивача наполягав на тому, що Головне управління ДПС в Одеській області повинно було зв'язатися з позивачем за номером телефону, який містився в інтегрованій картці платника та у податкових деклараціях, оскільки мало таку можливість.
Позивач не погоджується із вищевказаними рішеннями податкового органу та, вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/27660/24.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних позивачем рішень суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України), достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 ч. 2 КАС України).
Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов, відзив та надані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 року №406-VІІ до Закону №2464-VI та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право на адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок;
мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI визначено перелік суб'єктів, які відносяться до платників єдиного внеску, зокрема, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).
За п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Згідно п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За ч.3 ст.7 Закону №2464-VI нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Відповідно до ч.4 ст.8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч.5 ст.8 Закону №2464-VI).
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно ч.8 ст.9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до ч.11 ст.9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно ч.ч.1-4 ст.25 Закону №2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
За п.3 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Отже, для фізичних осіб-підприємців базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є сума доходу, отриманого від діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не менше за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід та не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
Судом встановлено, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 20.08.2015 року по 26.04.2022 року. За результатами перевірки був складений Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки №33726/15-32-24-05/ НОМЕР_1 від 30.11.2023 року, в якому зазначено, що перевіркою встановлено порушення п.2 ч.2 ст.6, п.2 ч.1 ст.7, п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464 від 08.07.2010 року, за результатами чого занижено суму єдиного внеску з сум доходу на загальну суму 208 820,71 грн., у тому числі:
за 2017 рік у сумі 101 277 грн. (по терміну сплати до 09.02.2018 року);
за 2019 рік у сумі 2 754,18 грн. (по терміну сплати до 10.02.2020 року);
за 2020 рік у сумі 4 170,05 грн. (по терміну сплати до 09.02.2021 року);
за 2021 рік у сумі 96 443,53 грн. (по терміну сплати до 08.02.2022 року);
за 2022 рік у сумі 4 175,95 грн. (по терміну сплати до 20.05.2022 року).
Позивач, оскаржуючи результати вищевказаної перевірки, зазначає, що відповідач неправомірно здійснив донарахування єдиного внеску на суму 208 820,71 грн., посилаючись на відсутність витрат у господарській діяльності позивача за вказані роки. На спростування цього стороною позивача до суду було надано первинну документацію, яка, на думку позивача, підтверджує його витрати на закупівлю алкогольної продукції, оренду приміщень, вивіз сміття тощо.
Водночас, судом також встановлено, що первинна документація не надавалась позивачем на запити податкового органу під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Позивач також за час розгляду справи не оспорював той факт, що такі запити направлялись на його податкову адресу відповідно до вимог податкового законодавства.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульована Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України) (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а також документального підтвердження виконання вимог податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи закріплені у статті 44 ПК України.
Згідно із п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п.44.6 ст.44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Відповідно до п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Цьому обов'язку кореспондує право посадових осіб контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене пунктом 85.4 ст.85 ПК України.
Верховний Суд у постанові від 12.12.2024 року по справі №420/11339/22 зауважив, що він неодноразово висловлював правову позицію про те, що обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України прирівнюється до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.
Тобто, у разі ненадання платником податків документів для проведення перевірки, у контролюючого органу є законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкових зобов'язань та визнати ці суми непідтвердженими документально.
Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 18.09.2025 року по справі №320/30160/23 констатував, що висновки, сформовані Верховним Судом щодо застосування означених норм податкового законодавства, є усталеними. Якщо їх узагальнити, вони полягають в тому, що обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці.
Поряд з цим Верховний Суд дотримується послідовної позиції, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме не наданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору
За ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, за існування відповідних доводів і обставин перевірці з боку суду також підлягають обставини вжиття платником податків всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об'єктивної податкової перевірки, сприяння контролюючому органу у здійсненні податкового контролю, а також добросовісність та безсторонність контролюючого органу під час реалізації своїх повноважень.
У даному випадку, позивач не надав запитуваних для проведення документальної перевірки документів. Причини ненадання позивачем контролюючим органом не пов'язані із обставинами проведення виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. У той же час, позивач не заперечує, що не знаходився за податковою адресою, але всупереч цьому зазначає, що податковий орган мав вжити всіх необхідних заходів для його повідомлення про проведення перевірки, зокрема, шляхом здійснення дзвінку за номером телефону, який був наявний в ІКП.
З цього приводу суд зазначає, що за п.п.42.2 та 42.3 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.
Відповідно до п.42.5 ст.42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, приписами податкового законодавства не передбачений обов'язок контролюючого органу повідомляти платника податку про наявність будь-яких рішень, запитів, проведення перевірок шляхом передачі телефонограми, навіть якщо особистий номер мобільного телефону платника податку зазначений в ІКП або у поданих податкових деклараціях.
Враховуючи вищевказані обставини, на думку суду, податковим органом були вжиті всі необхідні заходи для повідомлення позивача про проведення перевірки у період з 20.11.2023 року по 24.11.2023 року, а також про необхідність надання первинної документації з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З цього ж приводу суд зазначає, що позивачем не було надано доказів вжиття ним всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об'єктивної податкової перевірки, зокрема, надання запитуваної первинної документації у необхідних строк. Враховуючи вищевказане, суд не вбачає підстав для врахування та надання відповідної оцінки первинній документації на підтвердження правильності нарахування, обчислення та сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 20.08.2015 року по 26.04.2022 року, яка була надана стороною позивача виключно до суду, але не надавалась контролюючому органу під час проведення документальної перевірки.
З приводу посилань представника позивача на той факт, що на момент складання Акту перевірки №33726/15-32-24-05/3352503690 від 30.11.2023 року відповідач не мав права донараховувати єдиний внесок за 2017 рік у розмірі 101 277 грн., оскільки на момент складання даного акту позивач вже не мав обов'язку зберігати первинні документи за 2017 рік, суд зазначає наступне.
Як було встановлено під час розгляду справи, декларація за 2017 рік була подана позивачем 05.02.2018 року, строк зберігання первинних документів сплинув через 3 роки, а саме 05.02.2021 року. Разом з тим, документальна перевірка проводилась у період з 20.11.2023 року по 24.11.2023 року, акт перевірки №33726/15-32-24-05/3352503690 було складено 30.11.2023 року.
Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п.44.3 ст.44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше 1095 днів - для документів, пов'язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи дозвільні документи.
Строки зберігання документів та інформації, визначені цим пунктом, розраховуються з дня подання податкової звітності чи іншої звітності, передбаченої цим Кодексом, для складення якої використовуються зазначені документи та/або інформація, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного строку подання такої звітності, а для документів, пов'язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - з дня завершення строку їх дії).
Передбачені цим пунктом строки зберігання документів та інформації продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу.
Згідно п.102.3 ст.102 ПК України відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого, зокрема, контролюючому органу згідно із законом та/або рішенням суду заборонено проводити перевірку (перевірки) платника податків; контролюючим органом зупинено, продовжено, перенесено строки проведення перевірки у порядку, передбаченому статтями 44, 82 та 85 цього Кодексу або Митним кодексом України.
Слід зауважити, що пунктом 52 прим. 2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 ПКУ.
При цьому, дію пункту 52 прим. 2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ зупинено на період дії воєнного, надзвичайного стану згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».
Водночас, пунктом 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у пункті 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Так, відповідно до підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ тимчасово, до 01 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених підпунктом 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Тобто, з урахуванням абзацу четвертого підпункту 44.3.4 пункту 44.3 статті 44 ПК України, передбачені цим пунктом строки зберігання документів та інформації продовжуються на період зупинення відліку строку давності, в тому числі і на період з 18.03.2020 року до 31.07.2023 року.
Як зазначалось вище, декларація за 2017 рік була подана позивачем 05.02.2018 року, але враховуючи період зупинення відліку строку давності з 18.03.2020 року до 31.07.2023 року, строки зберігання документів були продовжені та припадали на період проведення документальної перевірки, а саме з 20.11.2023 року по 24.11.2023 року.
З вищенаведених обставин суд відхиляє доводи сторони позивача про закінчення строків, встановлених п.44.3 ст.44 ПК України для зберігання позивачем, як платником податків, документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Верховний Суд у постанові 06.03.2025 року у справі №420/8830/20 посилався на низку рішень Європейського суду з прав людини, які розкривають підхід до обґрунтованості судових рішень.
Як зазначив Верховний Суд, ЄСПЛ у справі «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Враховуючи вищевказане суд доходить висновку, що податковий орган за час розгляду справи довів обґрунтованість оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №2132/1532240520 від 15.01.2024 року, та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2128 від 15.01.2024 року, а тому судом не вбачається підстав для задоволення адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 90, 241-246, 251, 255, 257-258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 44069166).
Суддя О.В. Білостоцький
.