Справа № 420/5980/25
10 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса), в якому позивач просить:
визнати протиправними дії Військової академії (м. Одеса) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 р. по 31.12.2024 р. включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
зобов'язати Військову академію (м. Одеса) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби) за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2024 р. включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), які були виплачені у вказаному періоді, обчислених виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р., на 01.01.2021 р., на 01.01.2022 р., на 01.01.2023 р. та на 01.01.2024 р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. №704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за період служби відповідач не врахував розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік (на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024), що призвело до неправомірного зменшення розміру грошового забезпечення. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 03.03.2025 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
10.03.2025 року за вхід.№ЕС/21707/25 надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки підстав для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня поточного року не має.
Також відповідач наголошує на порушенні позивачем строку звернення до суду.
11.03.2025 за вхід.№ЕС/22200/25 надійшла відповідь на відзив, в якій представником позивача зазначено про те, що позивач отримав відомості про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, а також відмову у здійсненні перерахунку грошового забезпечення 21.01.2025.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій академії (м. Одеса).
Відповідно до витягу з наказу №114 від 05.06.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника їдальні Військової академії (м. Одеса) з 29.05.2018 року.
06.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Військової академії (м. Одеса) із заявою про проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2024.
Листом від 21.01.2025 №6/21/113 Військова академія (м. Одеса) повідомила про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення з 01.01.2020 по 31.12.2024 та надала довідку від 20.01.2025 вих.№6/65/112 про нараховане та виплачене грошове забезпечення за вказаний період.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови №704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
Постановою №704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
Згідно з пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
У той же час постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01.02.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Аналогічна правова позиція відображена у рішенні від 17.12.2019 р. Верховного Суду, викладеним за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Таким чином з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
При цьому, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102 гривні.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2189 гривень.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2393 гривень.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2684 гривень.
Отже, розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262-ХІІу 2020-2023 роках є більшим ніж в 2018 році.
При цьому, як вбачається з постанови Верховного Суду від 02.08.2022 р. у справі №440/6017/21, у рішенні суду зроблено наступні висновки: з 01.01.2020 положення п. 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
На підставі викладених вище висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що оскільки норма пункту 3розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 року по 19.05.2023 включно, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за відповідною посадою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року.
Вказана правова позиція узгоджується із постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, які в силу приписів частини 5статті 242 КАС України та частини 6статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуються судом під час вирішення наведеного спору.
В спірних правовідносинах суд звертає увагу на те, що 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704" від 12.05.2023 за №481(надалі, також Постанова №481, постанова Уряду України №481).
Даною постановою Уряду України вирішено:
1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"(Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).
2. Внести зміну до пункту 4постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"(Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Виходячи з вищенаведеного, у позивача з 29.01.2020 по 19.05.2023 виникло право на перерахунок грошового забезпечення із включенням основних та додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні цього спору суд враховує такі висновки Верховного Суду щодо релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин, викладені в постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 (дубльовані у постановах 28.02.2023 у справі №380/18850/21, 15.03.2023 у справі №420/6572/22, від 06.04.2023 у справі №380/10075/21.
Надаючи оцінку обґрунтованості доводам представника позивача щодо неможливості застосування постанови КМУ №481 від 12.05.2023 суд, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.06.2025 у справі №280/8083/24, виходить з наступного.
У цій справі позивач визначив предметом оскарження «протиправність дій Військової академії (м. Одеса) щодо обчислення та виплати позивачу з 01.01.2020 по 31.12.2024 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошової допомоги на оздоровлення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року».
Верховний Суд у постановах від 13 квітня 2023 року у справі №757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі №520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі №300/3779/23 та багатьох інших, неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі №800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі №9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі №990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі №300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі №520/27906/21 та інші).
Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи суд враховує таке.
З 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704», якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривень та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови №704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
На підставі наведеного суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв відповідно до чинного нормативно-правового акту, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.
Спеціальним Законом №2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов'язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).
Водночас визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону №2011-ХІІ).
За доводами представника позивача, суть його незгоди із оскаржуваними діями Військової академії (м. Одеса) щодо обчислення та виплати грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошової допомоги на оздоровлення, полягає саме у застосуванні ним розрахункової величини, встановленої Кабінетом Міністрів України.
У спірних правовідносинах суд оцінює оскаржувані дії відповідача з огляду на чинність нормативно-правових актів, застосованих відповідачем у заявлені позивачем періоди.
При цьому підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону №2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом встановлено, що Постанова №481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, № 320/35573/23.
Отже внесені Постановою №481 зміни до пункту 4 Постанови №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови №704, як на тому наполягає позивач.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24.
В указаній постанові Верховний Суду звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі №554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог за період з 20.05.2023 по 01.10.2023.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При розгляді даної справи судом враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від15.08.2025 у справі №620/13883/24.
Спірним питанням у справі, яка розглядається, є застосування строку звернення до суду з позовом у спорі про порушення законодавства про оплату праці, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції до (з) 19.07.2022.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Верховний Суд у своїй практиці застосовує усталений правовий висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України (постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, від 28.08.2024 у справі №580/9690/23 та інш.).
Частиною другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX) внесено зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Закон №2352-ІХ та, відповідно, нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
Питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України у подібних правовідносинах у зв'язку із змінами її редакції було предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
У зазначеній постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
від 23.01.2025 у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01.03.2022 по 19.05.2023; дата звернення до суду з позовом - 22.05.2024] та від 20.11.2023 у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21.03.2023], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
від 12.09.2024 у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
Водночас Судова палата сформулювала позицію, відповідно до якої, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX).
При цьому, Судова палата у вказаній справі виснувала, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Виходячи з наведено, Суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин.
У спірних правовідносинах позивач звернувся до суду 26.02.2025 з вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби) за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2024.
З урахуванням викладеного позовні вимоги за період з 01.01.2020 по 01.10.2023 підлягають розгляду без застосування строку звернення до суду.
Водночас, вимоги за період з 02.10.2023 по 31.12.2024 підлягають залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, з урахуванням зазначеної судової практики Верховного Суду.
Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст.ст.2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової академії (м. Одеса) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 р. по 19.05.2023 р. включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову академію (м. Одеса) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби) за період з 29.01.2020 р. по 19.05.2023 р. включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), які були виплачені у вказаному періоді, обчислених виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р., на 01.01.2021 р., на 01.01.2022 р., на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. №704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 28.01.2020 та з 20.05.2023 по 01.10.2023 - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 02.10.2023 по 31.21.2024 - залишити без розгляду.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Військова академія (м. Одеса) (адреса: вул. Фонтанська дорога, 10, м. Одеса, 65009, ЄДРПОУ 24983020)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА