03 жовтня 2025 року справа №320/48579/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати відмову від 02.05.2024 року №104850008760 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду у Харківській області, в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах;
зобов'язати Головне управління пенсійного фонду у Київській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком, із зниженням пенсійного віку, як громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії на ЧАЕС 2 категорії у відповідності з вимогами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», з дня звернення з заявою про призначення пенсії з 25.04.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має статус особи, яка потерпіла від наслідків аварії на ЧАЕС (категорія 2), а тому має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку з врахуванням пільг.
Втім, як зазначає позивач, йому було відмовлено у задоволенні вказаної заяви, у зв'язку відсутністю необхідного періоду проживання, станом на 01.01.1993 року.
Позивач вважає рішення відповідача 1 протиправним та необґрунтованим, оскільки досягнув відповідного віку, має необхідний страховий стаж, а факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення підтверджується первинним документами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачі не скористались своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданого Поліським РВ ГУ МВС України в Київській області 30.11.1995 року.
22.06.1995 року Київською міською державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 р. № 224) (категорії 2) серії
НОМЕР_2 .
25.04.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796.
За результатами розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ в Харківській області було прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах від 02.05.2024 №104850008760.
Відповідно до вказаного рішення, за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Страховий стаж позивача становить 22 роки 09 місяці 05 днів.
Вказаним рішенням встановлено, що позивач станом на 01.01.1993 прожила в зоні безумовного (обов'язкового) відселення 01 рік 05 місяців 06 днів.
Враховуючи вищевикладене, підстави для призначення пенсії за віком зі зниження пенсійного віку відсутні.
Вважаючи таке рішення неправомірним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із абзацом 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років: 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону (ч. 3 ст. 55 Закону №796-XII).
Таким чином, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 2 років, мають право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому постійне проживання таких осіб або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 4 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи (з 26.04.1986 по 01.01.1993), але не більше 9 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, не може перевищувати 9 років.
Разом з цим, суд враховує, що згідно із підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок
№22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що відповідача 2, відмовлено позивачу у призначені пенсії зі зниженням віку, з підстав відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні безумовного відселення відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд критично сприймає вказані твердження відповідача, виходячи з такого.
Відповідно до статті 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Згідно із абзацом п'ятим пункту 2 частини 1 статті 14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження: особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2.
У відповідності до частини першої статті 65 Закону №796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом (частина третя статті 65 Закону №796-XII).
Як слідує з матеріалів справи позивач є громадянином, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 №224; категорія 2), що прямо зазначено у посвідченні серії НОМЕР_2 , яке видане 22.06.1995(категорія 2) Київською обласною держадміністрацією.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №501)
Згідно із пунктом 2 Порядку №501 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що Законом №796-XII та Порядком № 501 визначено, що саме посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що, надаючи особі посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за особою право на пільги, встановлені чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Тому враховуючи, що у посвідченні прямо зазначено, що позивач є громадянином із зони безумовного (обов'язкового) відселення, суд приходить до однозначного висновку, що факт проживання останнього у зоні безумовного (обов'язкового) є підтвердженим.
У той же час, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначає, що позивач станом на 01.01.1993 прожила в зоні безумовного (обов'язкового) відселення 01 рік 05 місяців 06 днів.
Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачами, у червні 1988 року позивач закінчила Вільчанську загальноосвітню середню школу Поліського р-ну Київської обл.
Після закінчення школи вступила до Чернігівського середнього професійно- технічного училища №1, та здобула професію оператор крутки і витяжки, контролер технологічного процесу, про що свідчить копія диплома НОМЕР_3 від 3 0.06.1991 року.
Після закінчення училища повернулася до постійного місця проживання, селище Вільча, де 08.08.1991 року влаштувалася на завод «Вільча» Київського виробничого об'єднання Міністерства місцевої промисловості в паркетний цех.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено територіальну приналежність позивача до зони безумовного (обов'язкового) відселення є безпідставними.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивач має право на вихід на пенсію із зменшенням пенсійного віку.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.05.2024 року №104850008760.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, оскільки відповідач 2 протиправно відмовив у задоволені заяви позивача про призначення пенсії за віком, суд приходить до переконання про необхідність зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачу пенсію за віком, із зниженням пенсійного віку, як громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії на ЧАЕС 2 категорії у відповідності з вимогами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», з дня звернення з заявою про призначення пенсії з 25.04.2024 року.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду у Харківській області від 02.05.2024 року №104850008760 в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ 22933548) призначити ОСОБА_1 пенсію ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_4 ) за віком із зниженням пенсійного віку, як громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії на ЧАЕС 2 категорії у відповідності з вимогами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», з дня звернення з заявою про призначення пенсії з 25.04.2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.