ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" жовтня 2025 р. справа № 300/4663/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 18.06.2025 № 091630024965 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України "Про прокуратуру";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити з 10.06.2025 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до частини 1 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII, зарахувавши до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру", половину періоду навчання з 01.09.1994 року по 04.07.1997 року (денна форма) в Коломийському коледжі права та бізнесу (1 рік 5 місяців).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років. За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області. За наслідками розгляду заяви, поданої позивачкою, відповідачем прийнято рішення від 18.06.2025 № 091630024965, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю вислуги років необхідної тривалості. До вислуги років, що дає право на призначення пенсії не зараховано половину строку навчання у Коломийському коледжі права та бізнесу з 01.09.1994 по 04.07.1997 р., без зазначення мотивів не зарахування даного періоду навчання до вислуги років. Позивачка вважає таку відмову протиправною з мотивів, що відповідно до частини 6 статті 86 Закону України "Про прокуратуру", до вислуги років зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання. Відтак, просить позов задовольнити (а.с. 1-57).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 59-60).
15.07.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами позовної заяви (а.с. 63-65).
21.07.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вказує, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято у зв'язку з відсутністю необхідної тривалості вислуги років, що дає право на призначення даного виду пенсії. До вислуги років, що дає право на призначення пенсії не зараховано половину строку навчання в Коломийському коледжі права та бізнесу з 01.09.1994 по 04.07.1997 р. Відповідач звертає увагу, що даний період не було зараховано до вислуги років, оскільки частина 6 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" передбачає можливість зарахування до вислуги років половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання. Однак, рівень молодшого спеціаліста, який здобувався позивачкою в ПВНЗ "Коломийський коледж права і бізнесу" є рівнем неповної вищої освіти, а тому на нього не поширюються вимоги частини 6 статті 86 Закону України "Про прокуратуру". З огляду на це просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 67-103).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 07.08.2025 по 22.08.2025 згідно наказу від 25.07.2025 № 213-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
11.08.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивачки надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. У своїх відповіді позивачка додатково заперечила проти аргументів відповідача щодо відсутності підстав для зарахування даного періоду навчання до вислуги років, що дає право на призначення пенсії, посилаючись на те, що освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста є початковим рівнем вищої освіти, а тому до вислуги років має бути зарахована половина строку навчання. У зв'язку з цим просить позов задовольнити (а.с. 104-108).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.08.2025 по 03.09.2025 згідно наказу від 20.08.2025 № 261-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.09.2025 по 07.10.2025 згідно наказу від 15.09.2025 № 290-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.09.1994 вступила до Коломийського вільного фінансово-виробничого коледжу (в подальшому перейменований на Приватний вищий навчальний заклад "Коломийський коледж права і бізнесу") на спеціальності 0201 "Правознавство" та 0801 "Комерційна діяльність", що підтверджується випискою з наказу № 5-н від 01.08.1994 (а.с. 35).
04.07.1997 ОСОБА_1 завершила навчання у ПВНЗ "Коломийський коледж права і бізнесу" та отримала диплом молодшого спеціаліста серії НОМЕР_1 від 04.07.1997 з присвоєнням кваліфікації "юрист" (а.с. 32, 36). Даний період навчання підтверджується також записами трудової книжки позивачки (а.с. 52).
10.06.2025 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" (а.с. 12-13).
За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки та вирішити порушене в ній питання визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Луганській області № 091630024965 від 18.06.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідної тривалості вислуги років, що дає право на призначення пенсії за вислугою років. До вислуги років, що дає право на призначення пенсії не зараховано половину періоду навчання у Коломийському коледжі права та бізнесу з 01.09.1994 по 04.07.1997 р., без зазначення мотивів не зарахування даного періоду навчання до вислуги років. Відповідно до даних рішення, стаж за вислугу років позивачки становить 23 роки 7 місяців 27 днів (а.с. 10-11).
Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов'язання зарахування половини даного періоду навчання до вислуги років, що дає право на призначення пенсії та призначення пенсії, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (надалі, також - Закон 1697-VII) визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Статтею 15 Закону №1697-VII визначено, що прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).
Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Тобто, наведені норми права свідчить про те, що призначення прокурорам пенсії за вислугу років є додатковою та підвищеною соціальною гарантією з боку держави через специфічний характер професії. Необхідною умовою для її призначення є наявність необхідної кількості вислуги років на день звернення до територіального органу Пенсійного фонду України за її призначенням.
Частиною 1 статті 86 Закону № 1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років, відповідно до якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Відповідно до частини 6 статті 86 Закону № 1697-VII, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Частиною 8 статті 86 Закону № 1697-VII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування.
Відмовляючи в призначенні пенсії за вислугу років позивачці, пенсійний орган вказав на відсутність необхідного стажу роботи за вислугу років (25 років), при цьому зазначив, що страховий стаж позивачки становить 30 років 04 місяці 25 днів, вислуга років становить 23 роки 07 місяців 27 днів, в тому числі робота на прокурорських посадах становить 23 роки 07 місяців 27 днів.
До періоду вислуги років, що дає право на призначення пенсії позивачці не зараховано половину періоду навчання в Коломийському коледжі права та бізнесу.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із пунктом 3 Постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про освіту"" від 04.06.1991 року № 1144-ХІІ із змінами і доповненнями, внесеними постановою Верховної Ради України від 18.12.1991 року № 1992-ХП, встановлено, що Закон Української РСР "Про освіту" застосовується до правовідносин в галузі освіти, що виникли після введення в дію Закону.
Відповідно до статті 33 Закону Української РСР "Про освіту" № 1060-ХІІ від 23.05.1991 (надалі, також - Закон № 1060-ХІІ) вища освіта забезпечує фундаментальну наукову та загально-культурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, підвищення їх кваліфікації, вдосконалення професійної підготовки, перепідготовку, підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів. Вища освіта в Українській РСР здійснюється на базі повної загальної середньої освіти.
Згідно статті 34 Закону № 1060-ХІІ вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Відповідно до статті 36 Закону № 1060-ХІІ, випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; бакалавр - забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат.
В свою чергу, частинами 1-2 статті 17 Закону України "Про освіту" від 05.09.2017 № 2145-VIII встановлено, що метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань. Вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
Статтею 5 Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 року № 1556-VII передбачено рівні та ступені вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Молодший бакалавр - це освітній або освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньої програми, обсяг якої становить 120 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня молодшого бакалавра на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Відповідно до статті 28 Закону № 1556-VII в Україні діють заклади вищої освіти таких типів: університет, академія, інститут, коледж.
Коледж - це заклад вищої освіти або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження та/або творчу мистецьку діяльність.
При цьому, підпунктом 4 пункту 2 розділу XV "Прикінцевих та Перехідних положення" Закону № 1556-VII передбачено, що після набрання чинності цим Законом диплом про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста (початкова вища освіта) прирівнюється до диплома про вищу освіту за освітньо-професійним ступенем молодшого бакалавра.
В даній справі позивачка 04.07.1997 року здобула диплом молодшого спеціаліста з присвоєнням їй кваліфікації "юрист". Таким чином, враховуючи вимоги підпункту 4 пункту 2 розділу XV "Прикінцевих та Перехідних положення" Закону № 1556-VII, здобутий позивачкою ступінь освіти прирівнюється до освітньо-професійного ступеня "молодшого бакалавра", який в свою чергу відповідно до статті 5 даного Закону є освітнім ступенем, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти.
Враховуючи вищезазначені норми, отримавши у липні 1996 року диплом молодшого спеціаліста позивачка має всі права встановлені для особи з вищою освітою.
На підтвердження даного періоду навчання позивачкою надано виписку з наказу № 5-н від 01.08.1994 про зарахування її до числа студентів та довідки № Вих.07/29-01 від 29.07.2024 року. Зважаючи на те, що трудова книжка позивачки не містить коректної інформації про період її навчання у ПВНЗ "Коломийський коледж права і бізнесу", то суд при вирішенні справи бере до уваги дані документи.
Враховуючи вищезазначене, період навчання позивачки з 01.09.1994 до 04.07.1997 в Коломийському коледжі права та бізнесу за спеціальністю "Правознавство" із здобуттям кваліфікації юриста відповідає першому рівню вищої освіти, у зв'язку з чим половина вказаного періоду повинна бути врахована пенсійним органом до вислуги років, що дає право на призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру".
Період навчання позивачки у ПВНЗ "Коломийський коледж права і бізнесу" становить 36 місяців. Половина даного періоду, яка підлягає зарахуванню до вислуги років позивачки становить 18 місяців. Як зазначає відповідач, період вислуги років позивачки становить 23 роки 07 місяців 27 днів. Необхідний період вислуги років для виникнення у позивачки права на призначення пенсії за вислугу років становить 1 рік 5 місяців 3 дні, тобто 17 місяців 3 дні. Оскільки зарахуванню до вислуги років підлягає 18 місяців періоду навчання, то у позивачки внаслідок зарахування даного періоду навчання до вислуги років виникне право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки вислуга років, що дає право на призначення пенсії буде становити більше 25 років.
Зважаючи вищезазначене суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років та незарахування половини періоду навчання позивачки з 01.09.1994 по 04.07.1997 р. до її вислуги років.
Також позивачка звертає увагу на зазначення відповідачем в рішенні про неможливість врахування довідки про складові заробітної плати позивачки, оскільки вона не відповідає вимогам частини 2 статті 86 Закону України "Про прокуратуру". З даного приводу суд зазначає наступне.
У рішенні про відмову у призначенні пенсії відповідач мотиви відмови не навів, посилаючись на невідповідність такої довідки частині 2 статті 86 Закону України "Про прокуратуру". У відзиві відповідач пояснень щодо мотивів відмови у врахуванні даної довідки при призначенні пенсії позивачки не наводить.
Судом встановлено, що позивачкою до заяви про призначення пенсії долучено серед іншого, довідку про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) № 21-1910-25 від 05.06.2025, виданої ОСОБА_1 , в якій зазначено розмір заробітної плати/грошового забезпечення позивачки станом на 01.06.2025. Зазначено, що на всі види оплати праці, включені в довідку, нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини 2 статті 86 Закону України "Про прокуратуру", пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Аналізуючи зміст частини 2 статті 86 Закону України "Про прокуратуру", можна зробити висновок про наявність двох вимог до такої довідки - видача такої довідки про заробітну плату, одержувану перед місяцем звернення за призначенням пенсії та включення до довідки тільки тих видів оплати праці, з яких було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до даних довідки № 21-1910-25 від 05.06.2025, в ній зазначені відомості про заробітну плату/грошове забезпечення позивачки станом на 01.06.2025, тобто отриманої за попередній місяць та зазначено підтвердження сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таким чином, дана довідка відповідає вимогам частини 2 статті 86 Закону України "Про прокуратуру". Протилежне відповідачем не доведено, доказів невідповідності та аргументації невідповідності даної довідки вимогам закону відповідачем ні в оскаржуваному рішенні, ні в заявах по суті спору не зазначено.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Суд констатує, що після зарахування спірного періоду навчання до вислуги років позивачки, загальний період її вислуги років буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за вислугою років, відповідно до статті 86 Закону України № 1697-VІІ, а саме мінімальною тривалістю 25 років.
Позивачкою заявлено наступні позовні вимоги:
"- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 18.06.2025 № 091630024965 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України "Про прокуратуру";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити з 10.06.2025 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до частини 1 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII, зарахувавши до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру", половину періоду навчання з 01.09.1994 року по 04.07.1997 року (денна форма) в Коломийському коледжі права та бізнесу (1 рік 5 місяців).".
Оскільки відповідач в оскаржуваному рішенні надав оцінку доданої до заяви про призначення пенсії довідки, то суд, задля забезпечення належного захисту прав позивачки та недопущення повторного звернення до суду вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог за зобов'язати відповідача врахувати при призначенні пенсії довідку про складові заробітної плати позивачки, видану Івано-Франківською обласною прокуратурою.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивачки слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, зарахувати до вислуги років, що дає право на призначення пенсії, ОСОБА_1 період навчання у ПВНЗ "Коломийський коледж права і бізнесу" з 01.09.1994 по 04.07.1997, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 10.06.2025 та призначити їй пенсію за вислугу років, відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру", виходячи з 60 відсотків від суми заробітної плати згідно з довідкою про складові заробітної плати, виданою Івано-Франківською обласною прокуратурою від 05.06.2025 за № 21-1910-25, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною 2 статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції до платіжної інструкції № 0.0.4440914281.1 від 03.07.2025 (а.с. 57).
Як наслідок, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.
Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 091630024965 від 18.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , зарахувати до вислуги років, що дає право на призначення пенсії, ОСОБА_1 період навчання у ПВНЗ "Коломийський коледж права і бізнесу" з 01.09.1994 по 04.07.1997, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 10.06.2025 та призначити їй пенсію за вислугу років, відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру", виходячи з 60 відсотків від суми заробітної плати згідно з довідкою про складові заробітної плати, виданою Івано-Франківською обласною прокуратурою від 05.06.2025 за № 21-1910-25 з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, вул. В. Чорновола, буд. 157, м. Черкаси, 18003) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Копію цього рішення надіслати учасникам справи.
Відповідачу копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, вул. В. Чорновола, буд. 157, м. Черкаси, 18003).
Суддя Главач І.А.