Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 жовтня 2025 року Справа№200/2820/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження)адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 23),
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив суд:
- визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 11.04.2025 № 050130001186 щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1) протиправним та скасувати його;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах: з 13.01.1987 року по 06.05.1987 року, з 01.08.1989 року по 01.11.1989 року, 02.11.1989 року по 03.01.1992 року, зазначені у довідці ДВАТ “Шахта Бутівка - Донецька» про пільговий характер роботи, виданій 18.05.2018 № 1/1-46;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1) від 03.04.2025 року з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів роботи за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах: з 13.01.1987 року по 06.05.1987 року, з 01.08.1989 року по 01.11.1989 року, 02.11.1989 року по 03.01.1992 року та з урахуванням висновків суду.
22 квітня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
12 травня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
09 травня 2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
З 12 травня 2025 року по 19 травня 2025 року, з 22 серпня 2025 року по 12 вересня 2025 року суддя знаходився у щорічній відпустці.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що звернувся через вебпортал ПФУ 03.04.2025 року до Головного правління Пенсійного фонду України в Донецької області з письмовою заявою про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1), проте отримав рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 11.04.2025 № 050130001186, яким відповідач відмовив у призначені пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1) у зв'язку з неврахуванням до страхового стажу періодів роботи з 13.01.1987 року по 06.05.1987 року, з 01.08.1989 року по 01.11.1989 року, 02.11.1989 року по 03.01.1992 року відповідно до довідки про пільговий характер роботи від 18.05.2018 № 1/1-46, виданої ДВАТ «Шахта Бутівка - Донецька», оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців дане підприємство зареєстрована на тимчасово окупованій території України (юридична адреса підприємства м. Донецьк, Київський район, вул. Світлова б. 1 к.).
Позивач вважає прийняте рішення неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, належність якої позивачу встановлено рішенням Селидівського міського суду Донецької області у справі № 242/6345/21 від 21 грудня 2021 року. Позивач зазначає, що всі записи про трудовий стаж про періоди роботи з 13.01.1987 року по 06.05.1987 року, з 01.08.1989 року по 01.11.1989 року, 02.11.1989 року по 03.01.1992 року належним чином відображені в трудовій книжці, що підтверджується відповідними підписами керівників, які в свою чергу завірені печатками.
Також, позивач зазначає, що відповідно до довідки про пільговий характер роботи, виданої ДВАТ «Шахта Бутівка - Донецька» від 18.05.2018 № 1/1-46, він працював на пільгових умовах в зазначений період. Позивач вважає, що враховуючи, що у зв'язку з тимчасовою окупацією території неможливо перевірити відповідність даних у реєстрах та архівах, не можна використовувати факт реєстрації підприємства на тимчасово окупованій території для відмови у нарахуванні страхового стажу.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 21366538, адреса зареєстрованого місцезнаходження: вул. Смілянська, 23 м. Черкаси, 18000, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: 1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
За результатами розгляду наданих заявником документів встановлено, що страховий стаж заявника становить 24 роки 2 місяці 1 день. Пільговий стаж не підтверджено.
До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 13.01.1987 по 06.05.1987, з 01.08.1989 по 01.11.1989, з 02.11.1989 по 03.01.1992 відповідно до довідки про пільговий характер роботи від 18.05.2018 № 1/1-46, виданої ДВАТ «Шахта Бутівка - Донецька», оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців дане підприємство зареєстрована на тимчасово окупованій території України (юридична адреса підприємства м. Донецьк, Київський район, вул. Світлова б. 1 к.).
З огляду на вищевказане, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області винесено рішення № 050130001186 від 11.04.2025 про відмову у призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Дослідивши надані сторонами докази на обґрунтування їх доводів, суд встановив наступне.
Згідно рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 050130001186 від 11.04.2025 року, страховий стаж особи становить 24 роки 2 місяці 1 день, пільговий стаж не підтверджено, результати розгляду документів доданих до заяви. До пільгового стажу не зараховано: періоди роботи з 13.01.1987 по 06.05.1987, з 01.08.1989 по 01.11.1989, з 02.11.1989 по 03.01.1992 відповідно довідки про пільговий характер роботи від 18.05.2018 №1/1-46, виданої ДВАТ «Шахта Бутівка-Донецька», оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань дане підприємство зареєстроване на тимчасово окупованій території України (юридична адреса підприємства м. Донецьк, Київський р-н, вул. Світлова, буд 1 к). Вирішено: відмовити у призначенні пенсії за, віком на підставі пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Трудовий стаж позивача підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_3 (дата заповнення 16 січня 1995 року), згідно записів:
- №№ 3-4 якої, в період з 13.01.1987 року по 06.05.1987 року позивач працював електрослюсарем підземним з повним робочим днем в ДВАТ «Шахта Бутівка-Донецька»;
- №№ 7-8 якої, в період з 01.08.1989 по 01.11.1989 року позивач працював учнем прохідника підземного в ДВАТ «Шахта Бутівка-Донецька», з 01.08.1989 по 02.08.1989 проходив навчання з техніки безпеки за спеціальністю;
- №№ 8-10 якої, в період з 02.11.1989 по 03.01.1992 року позивач працював прохідником підземним з повним робочим днем у шахті в ДВАТ «Шахта Бутівка-Донецька».
Позивачем до суду також надано довідку, видану ДВАТ «Шахта Бутівка-Донецька» 18.05.2018 року № 1/1-46, за підписом голови ліквідкомісії О.Д. Мирошниченко, згідно якої у періоди з 01.08.1989 по 01.11.1989 року, з 02.11.1989 по 03.01.1992 року позивач працював за професією учень прохідника підземного, прохідника підземного з повним робочим днем в шахті. Печатки підприємства довідка не містить.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, факт відмови в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах через відсутність необхідного пільгового стажу, а також незарахування спірних періодів, підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, тому встановлені обставини справи не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Відповідно до п. 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 N 383 (далі - Наказ №383), під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками (36-2003-п), не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
Згідно п. 10. Наказу №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до приписів п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що коли йдеться про підтвердження роботи в особливо шкідливих і шкідливих умовах праці за Списками №№ 1 та 2, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є необхідними, якщо відповідний стаж підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.
Такий висновок суду кореспондує позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 20.01.2021 року по справі №311/2865/13-а.
Дослідивши записи трудової книжки, суд встановив, що у спірні періоди позивач працював електрослюсарем підземним, учнем прохідника підземного, прохідником підземним.
Постановою РМ СРСР № 1173 от 22.08.1956 «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та пільгових розмірах» затверджено Список N 1 виробництв, цехів, професій та посад на підземних роботах, на роботах із шкідливими умовами праці та у гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та пільгових розмірах, до якого віднесені усі робітники, інженерно-технічні працівники та службовці, зайняті повний робочий день на підземних роботах з видобутку вугілля […], на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників та інших підземних споруд, а також усі працівники, зайняті повний робочий день під землею на обслуговуванні зазначених вище робітників та службовців (медперсонал підземних (здоровпунктів, працівники підземного телефонного зв'язку тощо)).
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача спірні періоди роботи.
Відносно прийнятності довідки, виданої ДВАТ «Шахта Бутівка-Донецька» 18.05.2018 року № 1/1-46, за підписом голови ліквідкомісії О.Д. Мирошниченко, згідно якої у періоди з 01.08.1989 по 01.11.1989 року, з 02.11.1989 по 03.01.1992 року позивач працював за професією учень прохідника підземного, прохідника підземного з повним робочим днем в шахті, суд зазначає, що дійсно згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДЕРЖАВНЕ ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ШАХТА БУТІВКА-ДОНЕЦЬКА» (ЄДРПОУ 00174875) зареєстровано за адресою: 83009, Україна, Донецька обл., місто Донецьк, вулиця Світлова, будинок 1к, голова комісії з припинення або ліквідатор Мірошниченко Олександр Дмитрович.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII в поточній редакції (далі - Закон № 1207-VII) прийнято з метою визначення особливостей державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України.
Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (ст. 2).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 1207-VII, тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 5 Закону № 1207-VII, Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є: […] захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини; […].
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону № 1207-VII, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону № 1207-VII, Україна зобов'язується вживати всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, нормами міжнародного права, для якнайшвидшого звільнення території України від окупації, відновлення цілісності та суверенності держави, відновлення порушених внаслідок окупації прав і свобод людини і громадянина на всій території України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .
Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать .
В такому випадку, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Водночас, вказана довідка видана не окупаційною адміністрацією, а державним підприємством, містить штампи оформлені українською мовою, довідка частково заповнена українською мовою, однак, є невідомим місце перебування керівників підприємства, а також засобів зв'язку на підконтрольній території, відсутня печатка, прізвище керівника українською мовою відрізняється від прізвища зазначеного в ЄДРЮОФОП та ГФ, на думку суду, вказане свідчить про те, що достовірність вказаної довідки є недоведеною, оскільки не може бути перевірена.
Враховуючи викладене, суд вважає неможливим застосувати названі загальні принципи «Намібійські винятки», сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів.
Поряд із цим, в оскаржуваному рішенні також відсутня інформація відносно незарахування до страхового стажу позивача будь-яких періодів стажу, у матеріалах справи також відсутні будь-які докази на підтвердження доводів позивача про незарахування спірних періодів до його страхового стажу.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи аналіз правомірності рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу в контексті приписів ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без використання в повній мірі наданих йому повноважень в частині витребування необхідних документів у роботодавця та позивача, без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання принципу пропорційності та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивач і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, отже оскаржуване рішення відповідача не є таким, що прийнято з врахуванням принципів добросовісності та розсудливості.
Решта доводів та заперечень учасників справи, а також наданих ними доказів, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Враховуючи викладене та підсумовуючи висновки щодо правомірності оскаржуваного рішення відповідача, суд дійшов висновку про його протиправність та скасування.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
В постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20 та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 сформований висновок, згідно якого дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 11.04.2025 № 050130001186 щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком, згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1); зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1) від 03.04.2025 року із зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах періодів роботи: з 13.01.1987 року по 06.05.1987 року, з 01.08.1989 року по 01.11.1989 року, 02.11.1989 року по 03.01.1992 року.
Ухвалою суду від 22 квітня 2025 року задоволено частково клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору шляхом відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення у справі.
При зверненні до суду з позовною заявою позивач повинен був сплатити 968,96 грн (3028,00 х 0,4 х 0,8) судового збору.
Відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір в повному обсязі на користь Державного бюджету України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (ЄДРПОУ 21366538, адреса зареєстрованого місцезнаходження: вул. Смілянська, 23 м. Черкаси, 18000), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 11.04.2025 № 050130001186 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком, згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1) від 03.04.2025 року із зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах періодів роботи: з 13.01.1987 року по 06.05.1987 року, з 01.08.1989 року по 01.11.1989 року, 02.11.1989 року по 03.01.1992 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968 (Дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 10 жовтня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко