Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 жовтня 2025 року Справа№200/6853/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
08 вересня 2025 року Дяченко Олексій Володимирович в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 червня 2024 року по 21 серпня 2025 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 червня 2024 року по 21 серпня 2025 року у сумі 272378 грн. 88 коп.
За змістом викладеного відповідно до наказу від 06 червня 2024 року №975-ОС позивача 06 червня 2024 року звільнено з військової служби у зв'язку із звільненням з полону. 22 серпня 2025 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №200/8647/24 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2022 року у загальній сумі 166844,70 грн. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 06 червня 2024 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 22 серпня 2025 року, то відповідачем затримано розрахунок з 07 червня 2024 року по 21 серпня 2025 року. Проте, відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову. У наданому до суду відзиві на позов відповідач зазначив, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а у даному випадку предметом спору є правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватись нормами Кодексу законів про працю України, тому як позивач був військовослужбовцем, а не працівником. Військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, через це його норми, зокрема, норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби. Також, відповідач зазначає, що позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу. Враховуючи правомірність звільнення позивача та відсутність його поновлення па посаді, своєчасність виплати грошового забезпечення, доводи позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги є безпідставними. Крім того, відповідач зауважив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип співмірності.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Вирішено ряд процесуальних питань.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 , та має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , яке видано Адміністрацією державної прикордонної служби України від 10 листопада 2022 року.
Наказом начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 26 жовтня 2015 року №168-ос ОСОБА_1 , який прибув з Військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_1 , зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.
Наказом начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 25 жовтня 2017 року №239-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу, усіх видів забезпечення з 25 жовтня 2017 року та направлено для подальшого проходження служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Наказом начальника НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28 грудня 2022 року №261-ОС ОСОБА_1 , який згідно наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28.11.2022 року №1275-ОС вибуває для подальшого проходження служби до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, м. Київ, з 28 грудня 2022 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Наказом голови Державної прикордонної служби України від 30 грудня 2022 року №1406-ОС ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення з 29 грудня 2022 року.
Наказом голови Державної прикордонної служби України від 06 червня 2024 року №975-ОС ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби від 01.06.2024 року №945-ос, з 06 червня 2024 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №200/8647/24, яке набрало законної сили 19 червня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 85927 грн 84 коп.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно.
Зобов'язано Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) індексацію-різницю грошового забезпечення 1546 гривень 52 копійки в місяць за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно у загальній сумі 89 698 грн 16 коп. відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідно до платіжної інструкції №1483 від 22 серпня 2025 року та виписки з банку по надходженням по картці/рахунку позивача 22 серпня 2025 року відповідачем нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №200/8647/24 у сумі 166844,70 грн., що не заперечується сторонами та не є спірним питанням у цій справі.
Відповідно до наданої відповідачем довідки №34 від 15 вересня 2025 року про середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні повні два місяці служби перед його звільненням з посади для долучення до матеріалів адміністративної справи №200/6853/25 на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року сума грошового забезпечення позивача за квітень 2024 року складає 23953,80 грн., за травень 2024 року складає 23953,80 грн., розмір середньоденного грошового забезпечення за квітень-травень 2024 року складає 785,37 грн. (47907,60 грн./61 календарний день).
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України), в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ).
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим пункту першого статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 22 серпня 2025 року на виконання рішення суду від 10 березня 2025 року у справі №200/8647/24, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є період часу з 07 червня 2024 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 21 серпня 2025 року.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Застосовуючи наведений правовий підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 07 червня 2024 року по 21 серпня 2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Відтак, до цього періоду суд не може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату, тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними.
Таким чином, в цій справі належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
За період з 07 червня 2024 року по 21 серпня 2025 року, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців.
Отже, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) з урахуванням особливостей, передбачених Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306 (далі - Інструкція №558).
Відтак, Інструкція №558 є спеціальним нормативним актом у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби.
Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
На підставі пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Інструкцією №558 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців Державної прикордонної служби.
Відповідно до довідки-розрахунку №34 від 15 вересня 2025 року розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 785,37 грн. (47907,60 грн./61 календарний день).
Ані позивач, ані його представник не заперечують проти наведеного відповідачем розміру середньоденного грошового забезпечення позивача.
Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це - 06 червня 2024 року.
Період шість місяців з 07 червня 2024 року по 07 грудня 2024 року складає 184 календарних дня.
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 785,37 грн. х 184 дні = 144508,08 грн., а не 272378,88 грн., як помилково розраховано представником позивача.
Таким чином, керуючись пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 та постановою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справа №420/20192/21, суд вважає, що належним способом захисту є саме стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 червня 2024 року по 21 серпня 2025 року в розмірі 144508,08 грн.
Сума визначається без відрахування податків та зборів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі №990/317/23).
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 червня 2024 року по 21 серпня 2025 року включно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 144508 (сто сорок чотири тисячі п'ятсот вісім) грн. 08 коп. (з відрахуванням з цієї суми податків, зборів і обов'язкових платежів).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 10 жовтня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна