Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 жовтня 2025 року Справа№200/5012/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Проте під час проходження служби йому не в повному обсязі нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення в частині нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення. З огляду на вказане, позивач просить суд:
визнати протиправними дії НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 05.10.2020 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 05.10.2020 в загальній сумі 36 441, 57 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В установлений законом строк відповідачем відзив на адміністративний позов не поданий. Згідно з приписами статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. Частиною другою вказаної статті КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Ухвалою від 14 липня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд залишив без розгляду клопотання представниці позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Клопотання представниці позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, задовольнив. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/5012/25. Розгляд адміністративної справи суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Воєнний стан продовжено та він триває на день винесення рішення у справі.
З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу від 05.10.2020 № 566-ОС позивача виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 .
Під час проходження служби позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, виходячи з фіксованої величини. Поточна індексація позивачу була виплачена у період з грудня 2018 року по червень 2019 року, з листопада 2019 року по серпень 2020 року та у грудні 2020 року.
ОСОБА_1 , вважаючи, що йому не в повному обсязі нараховано та виплачено грошове забезпечення, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За частиною 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно із абзацом першим ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (абзац другий ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Відповідно до абзацу третього ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Як передбачено в ст. 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 2017-III), законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою ст. 19 Закону № 2017-III визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення", з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1282-XII).
Згідно з абзацом 2 ст.1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною шостою ст. 2 Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі ст. 3 Закону № 1282-XII індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому, як передбачено абзацом третім ст. 1 Закону № 1282-XII індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
За ч. 1 ст. 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (ч. 2 ст. 4 Закону № 1282-XII).
На підставі ч. 3 ст. 4 Закону № 1282-XII для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Частиною четвертою ст. 4 Закону № 1282-XII встановлено, що підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Разом з цим, за частиною п'ятою цієї ж норми у разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За ч. 2 ст. 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до п.1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 6 лютого 2003 р. № 491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
На підставі абзацу 5 п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з абзацом першим п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Абзацом другим п. 4 Порядку № 1078 передбачено, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає (абзац четвертий п.4 Порядку № 1078).
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац п'ятий п.4 Порядку № 1078).
Відповідно до абзацу першого п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Абзац другий п. 5 Порядку № 1078 встановлює, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій п.5 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий п.5 Порядку № 1078).
Абзацом п'ятим п. 5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий п.5 Порядку № 1078).
Верховний Суд у постановах від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19 та від 05.02.2020 у справі № 825/565/17 зазначив, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок № 1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Уряду № 1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними. Своєю чергою, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Так, в рамках розгляду даної справи суд повинен встановити:
- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 29 березня 2021 року у справі № 380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21 з подібними правовідносинами.
Щодо щомісячної додаткової грошової винагороди.
Щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова КМУ № 889), відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Таке правозастосування відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17 та від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17.
Згідно із пунктом 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Також, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входить винагорода за участь у АТО/ООС, як постійна (систематична) виплата, про що зазначено Верховним Судом в постановах від 14.04.2020 року у справі № 820/3719/18, від 09.06.2022 у справі № 200/11472/20-а, від 26.04.2024 у справі № 380/1169/20.
Суд зазначає, що розмір грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року, становив 11 746, 05 грн. Вказана сума складається: посадовий оклад - 760, 00 грн; оклад за військовим званням - 65, 00 грн; надбавка за вислугу років - 330, 00 грн; премія - 3 116, 00 грн., бойове чергування - 38,00 грн; винагорода ПКМУ 889 - 3 335, 40 грн; винагорода АТО/ООС - 2 758, 06 грн; надбавка за ВОВЗ - 1 155, 00 грн; надбавка за кваліфікацію - 19, 00 грн; надбавка за ОУС - ризик для життя - 114, 00 грн. Крім того, до складу грошового забезпечення входить додаткова винагорода у розмірі 55, 59 грн, яка виплачена у березні, адже Постанова КМУ № 889 втратила чинність з березня 2018 року.
Розмір грошового забезпечення позивача у березні 2018 року становив 13 456, 39 грн. Вказана сума складається: посадовий оклад - 3 170, 00 грн; оклад за військовим званням - 1 020, 00 грн; винагорода АТО/ООС - 4 603,69 грн; надбавка за вислугу років - 2 095, 00 грн; премія - 2 472, 60 грн., надбавка за кваліфікацію 2 клас - 95, 10 грн.
Отже, різниця становить 13 456, 39 - 11 746, 05 = 1 710, 34 грн., тобто грошове забезпечення позивача збільшилось.
Щодо суми можливої індексації, суд зазначає наступне.
Так, величина приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в березні 2018 року розрахована наступним шляхом:
лютий 2008 року 102, 7 % (індекс споживчих цін до попереднього місяця згідно з даними Держстату) = 1,027;
березень 2008 року 103,8 % = 1,038;
квітень 2008 року 103,1 % = 1,031;
травень 2008 року 101,3 % = 1,013;
вересень 2008 року 101,3 % = 100,8% (червень 2008 року) х 99,5 % (липень 2008 року) х 99,9 % (серпень 2008 року) х 101,1 % (вересень 2008 року) = 1,013;
жовтень 2008 року 101,7 % = 1,017;
листопад 2008 року 101,5 % = 1,015;
грудень 2008 року 102,1 % = 1,021;
січень 2009 року 102,9 % = 1,029;
лютий 2009 року 101,5 % = 1,015;
березень 2009 року 101,4 % = 1,014;
травень 2009 року 101,4 % = 100,9 % (квітень 2009 року) х 100,5 % (травень 2009 року) = 1,014;
червень 2009 року 101,1 % = 1,011;
жовтень 2009 року 101,4 % = 99,9 % (липень 2009 року) х 99,8 % (серпень 2009 року) х 100,8 (вересень 2009 року) х 100,9 % (жовтень 2009 року) = 1,014;
листопад 2009 року 101,1 % = 1,011;
січень 2010 року 102,7 % = 100,9 % (грудень 2009 року) х 101,8 % (січень 2010 року) = 1,027;
лютий 2010 року 101,9 % = 1,019;
вересень 2010 року 103,5 % = 100,9 % (березень 2010 року) х 99,7 % (квітень 2010 року) х 99,4 % (травень 2010 року) х 99,6 % (червень 2010 року) х 99,8 % (липень 2010 року) х 101,2 % (серпень 2010 року) х 102,9 % (вересень 2010 року) = 1,035;
грудень 2010 року 101,6 % = 100,5 % (жовтень 2010 року) х 100,3 % (листопад 2010 року) х 100,8 % (грудень 2010 року) = 1,016;
березень 2011 року 103,3 % = 101,0 % (січень 2011 року) х 100,9 % (лютий 2011 року) х 101,4 % (березень 2011 року) = 1,033;
квітень 2011 року 101,3 % = 1,013;
червень 2011 року 101,2 % = 100,8 % (травень 2011 року) х 100,4 % (червень 2011 року) = 1,012;
березень 2014 року 101,98 % = 98,7 % (липень 2011 року) х 99,6 % (серпень 2011 року) х 100,1 % (вересень 2011 року) х 100,0 % (жовтень 2011 року) х 100,1 % (листопад 2011 року) х 100,2 % (грудень 2011 року) х 100,2 % (січень 2012 року) х 100,2 % (лютий 2012 року) х 100,3 % (березень 2012 року) х 100,0 % (квітень 2012 року) х 99,7 % (травень 2012 року) х 99,7 % (червень 2012 року) х 99,8 % (липень 2012 року) х 99,7 % (серпень 2012 року) х 100,1 % (вересень 2012 року) х 100,0 % (жовтень 2012 року) х 99,9 % (листопад 2012 року) х 100,2 % (грудень 2012 року) х 100,2 % (січень 2013 року) х 99,9 % (лютий 2013 року) х 100,0 % (березень 2013 року) х 100,0 % (квітень 2013 року) х 100,1 % (травень 2013 року) х 100,0 % (червень 2013 року) х 99,9 % (липень 2013 року) х 99,3 % (серпень 2013 року) х 100,0 % (вересень 2013 року) х 100,4 % (жовтень 2013 року) х 100,2 % (листопад 2013 року) х 100,5 % (грудень 2013 року) х 100,2 % (січень 2014 року) х 100,6 % (лютий 2014 року) х 102,2 % (березень 2014 року) = 1,020;
квітень 2014 року 103,3 % = 1,033;
травень 2014 року 103,8 % = 1,038;
липень 2014 року 101,4 % = 101,0 % (червень 2014 року) х 100,4 % (липень 2014 року) = 1,014;
вересень 2014 року 103,72 % = 100,8 % (серпень 2014 року) х 102,9 % (вересень 2014 року) = 1,037;
жовтень 2014 року 102,4 % = 1,024;
листопад 2014 року 101,9 % = 1,019;
грудень 2014 року 103,0 % = 1,030;
січень 2015 року 103,1 % = 1,031;
лютий 2015 року 105,3 % = 1,053;
березень 2015 року 110,8 % = 1,108;
квітень 2015 року 114 % = 1,140;
травень 2015 року 102,2 % = 1,022;
листопад 2015 року 101,55 % = 100,4 % (червень 2015 року) х 99,0 % (липень 2015 року) х 99,2 % (серпень 2015 року) х 102,3 % (вересень 2015 року) х 98,7 % (жовтень 2015 року) х 102,0 % (листопад 2015 року) = 1,016;
квітень 2016 року 105,79 % = 100,7 % (грудень 2015 року) х 100,9 % (січень 2016 року) х 99,6 (лютий 2016 року) х 101,0 % (березень 2016 року) х 103,5 % (квітень 2016 року) = 1,058;
жовтень 2016 року 104,0 % = 100,1 % (травень 2016 року) х 99,8 % (червень 2016 року) х 99,9 % (липень 2016 року) х 99,7 % (серпень 2016 року) х 101,8 % (вересень 2016 року) х 102,8 % (жовтень 2016 року) = 1,040;
січень 2017 року 103,85 % = 101,8 % (листопад 2016 року) х 100,9 % (грудень 2016 року) х 101,1 % (січень 2017 року) = 1,038;
квітень 2017 року 103,74 % = 101,0 % (лютий 2017 року) х 101,8 % (березень 2017 року) х 100,9 % (квітень 2017 року) = 1,037;
липень 2017 року 103,13 % = 101,3 % (травень 2017 року) х 101,6 % (червень 2017 року) х 100,2 % (липень 2017 року) = 1,031;
жовтень 2017 року 103,12 % = 99,9 % (серпень 2017 року) х 102,0 % (вересень 2017 року) х 101,2 % (жовтень 2017 року) = 1,031;
січень 2018 року 103,44 % = 100,9 % (листопад 2017 року) х 101,0 % (грудень 2017 року) х 101,5 % (січень 2018 року) = 1,034.
1,027 х 1,038 х 1,031 х 1,013 х 1,013 х 1,017 х 1,015 х 1,021 х 1,029 х 1,015 х 1,014 х 1,014 х 1,011 х 1,014 х 1,011 х 1,027 х 1,019 х 1,035 х 1,016 х 1,033 х 1,013 х 1,012 х 1,020 х 1,033 х 1,038 х 1,014 х 1,037 х 1,024 х 1,019 х 1,030 х 1,031 х 1,053 х 1,108 х 1,140 х 1,022 х 1,016 х 1,058 х 1,040 х 1,038 х 1,037 х 1,031 х 1,031 х 1,034 = 3,533 або 353,3 %.
353,3 % (наростаючий індекс споживчих цін) 100 % = 253,3 % (величина приросту індексу споживчих цін).
В березні 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1 762, 00 грн.
Відповідно до абз. 5 п. 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножений на величину приросту індексу споживчих цін і поділений на 100:
1 762,00 грн х 253, 30 % / 100 = 4 463,15 грн.
Таким чином, сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року становила 4 463,15 грн.
На тлі цього суд зауважує, що в даному випадку наявні підстави для нарахування позивачу суми фіксованої індексації грошового забезпечення з 1 березня 2018 року по 05 жовтня 2020 року, адже розмір підвищення грошового доходу позивача, у березні 2018 року не перевищує суму індексації, яка склалася у цьому місяці.
При цьому, розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, а саме 2 752, 81 грн (4 463, 15 грн - 1 710, 34 грн).
Відтак, військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не нараховано позивачу індексацію грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.03.2018 до 05.10.2020 із застосуванням щомісячної індексації-різниці відповідно до вимог пункту 5 абзаців 4, 5, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визначення загального розміру індексації, адже вказаний розрахунок відноситься до дискреційних повноважень військових частин. Крім того, розрахунок, наведений позивачем у позовній заяві, не відповідає встановленим обставинам справи.
Щодо вимог про нарахування та виплату індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року (зі змінами) (далі Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4-6 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Таким чином, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Отже, наразі у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача заявлену ним компенсацію, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованого відповідачем грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідна вимога є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Щодо вимог нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані положеннями Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші грошові доходи.
За статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого і невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Положеннями статті 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з пунктами 2, 3 Порядку № 159 установлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у випадку затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Пунктами 5, 7 Порядку № 159 установлено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме, зокрема, коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
Разом із цим, пунктом 8 Порядку № 159 установлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відтак, виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі № 240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі № 420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі № 120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах № 400/5837/23, № 240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі № 280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі № 755/15005/23, та інших).
Застосовуючи вказаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації.
Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року в справі № 240/6583/20.
Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 480/1704/19 та від 21 серпня 2024 року в справі № 200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу, тобто, законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постанові від 25 січня 2025 року у справі № 380/1607/24.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення, то відповідачу слід нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати належного грошового забезпечення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року № 37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню частково.
Відповідно до статті 139 КАС України судовий збір у даній справі розподілу не підлягає, адже позивач звільнений від його сплати.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 139, 72-77, 241-246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.10.2020 із застосуванням щомісячної індексації-різниці відповідно до вимог пункту 5 абзаців 4, 5, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.10.2020, виходячи з фіксованої величини 2 752, 81 грн щомісячно, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 09 жовтня 2025 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб