Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 жовтня 2025 року Справа№200/6931/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Духневича О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (адреса: 10003 м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
09.09.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 01.09.2025 № 056230001610 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 в справі №1-р/2020, із зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи: з 23.08.1994 по 20.11.2020; з 14.06.2021 по 04.10.2021.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 23.08.2025 звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням відповідача від 01.09.2025 № 056230001610 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із ненастанням пенсійного віку 55 років.
Позивач з рішенням пенсійного органу не погоджується та вказує на те, що у разі досягнення жінкою 50 років та набуття достатнього пільгового стажу застосуванню підлягають норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 263 КАС України. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подати до суду: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно позивача.
22.09.2025 на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 10.09.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано витребувані докази.
07.10.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог та зазначив, що 23.08.2025 позивач звернулась через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. За результатами розгляду наданих документів встановлено, що вік позивача на момент звернення становив 49 років 11 місяців 02 дні, страховий стаж складає 31 рік 07 місяців 06 днів, пільговий стаж 16 років 02 місяць 26 днів, а тому Головним управлінням правомірно прийнято рішення від 01.09.2025 № 056230001610 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
23.08.2025 позивач звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України і заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням відповідача від 01.09.2025 № 056230001610 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із не досягненням віку 55 років згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. Також зазначено, що вік позивача 49 років 11 місяців 02 дні. Страховий стаж становить 31 рік 07 місяців 06 днів, пільговий стаж за Списком № 2 становить 16 років 02 місяць 26 днів.
Позивач з рішенням пенсійного органу не погоджується та вказує на те, що воно суперечить Рішенню Конституційного суду України № 1-р/2020.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі-Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон № 1058-IV).
Закон № 1788-XII був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон № 1058-IV.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-IV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Законом № 213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-XII, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Відтак на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-XII, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-IV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положенням статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-IV.
Отже, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16.05.2023 у справі № 160/5189/20, від 02.06.2023 у справі № 160/13468/20, від 06.11.2023 у справі № 240/24/21.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам розглянутої справи № 360/3611/20.
Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Таким чином, оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання нормами якого саме закону слід застосовувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і цьому питанню вже надано оцінку Верховним Судом під час розгляду справи № 360/3611/20, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо застосування положень статті 13 Закону № 1788-XII під час призначення їй пенсії.
Так, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, а саме жінки, які досягнули 50-річного віку, мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 при стажі роботи 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
У рішенні від 01.09.2025 № 056230001610 відповідач зазначив, страховий стаж позивача становить 31 рік 07 місяців 06 днів, пільговий стаж за Списком № 2 становить 16 років 02 місяць 26 днів.
Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 23.08.1994 по 20.11.2020, з 14.06.2021 по 04.10.2021.
Відповідач у відзиві зазначив, що ним зараховано всі періоди трудової діяльності.
Щодо зарахування періодів роботи з 23.08.1994 по 20.11.2020, з 14.06.2021 по 04.10.2021 до пільгового стажу за Списком № 2, суд зазначає наступне.
Згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Норма про пріоритетність трудової книжки як документу, що підтверджує стаж роботи міститься й у Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок № 637).
І лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак, за чинними на момент розгляду заяви позивача нормами законодавства про пенсійне забезпечення, саме трудова книжка вважається основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 23.08.1994, позивач у період з 23.08.1994 по 30.11.2020 працювала на різних посадах в ДП «Шахтауправління» «Південнодонбаське № 1», з 14.06.2021 по 04.10.2021 працювала оператором пульта управління 3 розряду в ДП «Шахта ім. М.С. Сургоя».
Згідно протоколу розрахунку стажу позивача форми РС-право період роботи з 23.08.1994 по 31.07.2003, з 22.12.2006 по 31.12.2006, 31.12.2012, з 27.05.2016 по 31.05.2016, з 23.08.2016 по 31.08.2016, з 22.01.2018 по 31.05.2018, 23.06.2018 по 25.07.2018, з20.04.2019 по 30.04.2019, з 27.08.2019 по 31.08.2019, з 26.01.2020 по 31.01.2020, з 30.03.2020 по 31.03.2020, з 21.04.2020 по 30.04.2020, з 01.07.2020 по 20.11.2020, з 14.06.2021 по 04.10.2021 зараховано відповідачем до страхового стажу, а періоди з 01.08.2003 по 21.12.2006, з 01.01.2007 по 30.12.2011, з 01.01.2012 по 26.05.2016, з 01.06.2016 по 22.08.2016, з 01.09.2016 по 21.01.2018, з 01.06.2018 по 22.06.2018, з 26.07.2018 по 19.04.2019, з 01.05.2019 по 26.08.2019, з 01.09.2019 по 25.01.2020, з 01.02.2020 по 29.03.2020, з 01.04.2020 по 20.04.2020, з 01.05.2020 по 30.06.2020 зараховано до страхового та пільгового стажу за Списком № 2.
Отже, відповідачем зараховано позивачу до страхового та пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 01.08.2003 по 21.12.2006, з 01.01.2007 по 30.12.2011, з 01.01.2012 по 26.05.2016, з 01.06.2016 по 22.08.2016, з 01.09.2016 по 21.01.2018, з 01.06.2018 по 22.06.2018, з 26.07.2018 по 19.04.2019, з 01.05.2019 по 26.08.2019, з 01.09.2019 по 25.01.2020, з 01.02.2020 по 29.03.2020, з 01.04.2020 по 20.04.2020, з 01.05.2020 по 30.06.2020, а тому вимога позивача про зарахування вищевказаних періодів роботи до пільгового стажу за Списком № 2 не підлягає задоволенню, оскільки такий зараховано відповідачем.
Щодо періодів з 23.08.1994 по 31.07.2003, з 22.12.2006 по 31.12.2006, 31.12.2012, з 27.05.2016 по 31.05.2016, з 23.08.2016 по 31.08.2016, з 22.01.2018 по 31.05.2018, 23.06.2018 по 25.07.2018, з20.04.2019 по 30.04.2019, з 27.08.2019 по 31.08.2019, з 26.01.2020 по 31.01.2020, з 30.03.2020 по 31.03.2020, з 21.04.2020 по 30.04.2020, з 01.07.2020 по 20.11.2020, з 14.06.2021 по 04.10.2021, то суд зазначає, що в діях відповідача прослідковується непослідовність прийняття рішення про зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 вказаних періодів роботи, оскільки як вже встановлено судом, позивач з 23.08.1994 по 20.11.2020 працювала на різних посадах в ДП «Шахтауправління» «Південнодонбаське № 1» та з 14.06.2021 по 04.10.2021 працювала оператором пульта управління 3 розряду в ДП «Шахта ім. М.С. Сургоя» та частково періоди були зараховані до страхового та пільгового стажу за Списком № 2.
Суд зазначає, що наведені відомості у трудовій книжці про роботу позивача за вказані періоди свідчать про зайнятість останнього на відповідних посадах в шкідливих умовах.
Записи про спірні періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають, а відтак факт роботи позивача у спірні періоди підтверджується відповідними запасами, які були внесені відповідно до діючого законодавства.
На час роботи позивача були чинні Списки № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.94 № 162, від 16.01.2003 № 36, від 24.06.2016 № 461.
У довідці форми ОК-5 у розділі Відомості по спеціальному стажу міститься інформація, що трудовий стаж позивача до 2009 року та з 2010 року облікований за кодом спеціального стажу ЗПЗ013Б1.
Наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 (наказ втратив чинність 01.01.2022 на підставі Наказу Міністерства фінансів України № 814 від 28.12.2020) затверджено довідник кодів підстав для обліку Пенсійним фондом України стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства.
Згідно зазначеного довідника код підстави ЗПЗ013Б1 це працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461, і за результатами атестації робочих місць.
Таким чином, матеріали справи містять належні усі передбачені законодавством документи щодо підтвердження пільгового стажу за період роботи з 23.08.1994 по 31.07.2003, з 22.12.2006 по 31.12.2006, 31.12.2012, з 27.05.2016 по 31.05.2016, з 23.08.2016 по 31.08.2016, з 22.01.2018 по 31.05.2018, 23.06.2018 по 25.07.2018, з 20.04.2019 по 30.04.2019, з 27.08.2019 по 31.08.2019, з 26.01.2020 по 31.01.2020, з 30.03.2020 по 31.03.2020, з 21.04.2020 по 30.04.2020, з 01.07.2020 по 20.11.2020, з 14.06.2021 по 04.10.2021, а тому вказані періоди роботи повинні бути зараховані відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком № 2.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд в постанові від 19.11.2024 по справі № 200/6443/23.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача за Списком № 2 періоди роботи з 23.08.1994 по 31.07.2003, з 22.12.2006 по 31.12.2006, 31.12.2012, з 27.05.2016 по 31.05.2016, з 23.08.2016 по 31.08.2016, з 22.01.2018 по 31.05.2018, 23.06.2018 по 25.07.2018, з 20.04.2019 по 30.04.2019, з 27.08.2019 по 31.08.2019, з 26.01.2020 по 31.01.2020, з 30.03.2020 по 31.03.2020, з 21.04.2020 по 30.04.2020, з 01.07.2020 по 20.11.2020 в ДП «Шахтауправління» «Південнодонбаське № 1» та з 14.06.2021 по 04.10.2021 в ДП «Шахта ім. М.С. Сургоя», що в своїй сукупності становить 10 років 3 місяці 2 дні.
Отже, загальний страховий стаж позивача становить 31 рік 07 місяців 06 днів, а пільговий стаж за Списком № 2 з урахуванням зарахованого за цим рішенням пільгового стажу становить більше 26 років. Таким чином, позивач відповідає двом з трьох вимог передбачених п. "б" статті 13 Закону № 1788-XII, а саме наявність 20 років стажу, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Щодо не досягненням позивачем віку 55 років, згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
Як вже зазначалося судом вище, до вказаних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Судом встановлено, що станом на 23.08.2025, тобто на час звернення позивача за призначенням пільгової пенсії, позивачу виповнилося 49 років 11 місяців 02 дні.
Відповідно до п. 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Отже, позивач мала право на звернення із заявою про призначення пенсії за місяць до досягнення 50-річного віку, а станом на дату постановлення цього рішення вже досягнула 50 років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що надає їй право для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 21.09.2025.
З огляду на викладене суд доходить до висновку, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за віком у зв'язку із не досягненням віку 50 років, є протиправною.
Щодо належного способу поновлення порушеного права позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 року у справі № 826/17220/17.
Суд зазначає, що обґрунтованих підстав для відмови у призначенні пенсії у рішенні від 01.09.2025 № 056230001610 відповідачем не вказано.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що належним способом поновлення порушеного права позивача є: зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 23.08.1994 по 31.07.2003, з 22.12.2006 по 31.12.2006, 31.12.2012, з 27.05.2016 по 31.05.2016, з 23.08.2016 по 31.08.2016, з 22.01.2018 по 31.05.2018, 23.06.2018 по 25.07.2018, з 20.04.2019 по 30.04.2019, з 27.08.2019 по 31.08.2019, з 26.01.2020 по 31.01.2020, з 30.03.2020 по 31.03.2020, з 21.04.2020 по 30.04.2020, з 01.07.2020 по 20.11.2020 в ДП «Шахтауправління» «Південнодонбаське № 1» та з 14.06.2021 по 04.10.2021 в ДП «Шахта ім. М.С. Сургоя»; зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII, починаючи з 21.09.2025.
При цьому, суд зазначає, що позивач помилково зазначила в прохальній частині позову про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки текст позовної заяви викладено з посиланням на п. "б" ст. 13 Закону № 1788-XII та Рішення № 1-р/2020, а підставою позову було протиправність застосування відповідачем п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV при розгляді заяви про призначення пенсії.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01.09.2025 № 056230001610 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 23.08.1994 по 31.07.2003, з 22.12.2006 по 31.12.2006, 31.12.2012, з 27.05.2016 по 31.05.2016, з 23.08.2016 по 31.08.2016, з 22.01.2018 по 31.05.2018, 23.06.2018 по 25.07.2018, з 20.04.2019 по 30.04.2019, з 27.08.2019 по 31.08.2019, з 26.01.2020 по 31.01.2020, з 30.03.2020 по 31.03.2020, з 21.04.2020 по 30.04.2020, з 01.07.2020 по 20.11.2020 в Державному підприємстві «Шахтауправління» «Південнодонбаське № 1» та з 14.06.2021 по 04.10.2021 в Державному підприємстві «Шахта ім. М.С. Сургоя».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII, починаючи з 21.09.2025.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 гривень (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич