Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 жовтня 2025 року Справа№200/3703/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення №052630004937 від 12.05.2025 року про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, прийняти за результатами розгляду заяви від 05.05.2025 року, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; зобов'язання зарахувати згідно трудової книжки до пільгового стажу за Списком №2 період роботи в КУ «Дружківський дитячий будинок-інтернат» з 01.09.1994 по 23.10.1996 року, та з 23.10.1997 по 06.06.2000 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року продовжено строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2025 року позивачкою усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача.
Розпорядженням від 08 серпня 2025 року № 438 повторно автоматично розподілено справу у зв'язку з тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді Череповського Є.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року прийнято адміністративну справу до провадження та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що 05.05.2025 року звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, проте відповідач рішенням №052630004937 від 12.05.2025 року відмовив у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням необхідного пільгового стажу 10 років. Зазначила, що відповідач не зарахував до її пільгового стажу періоди роботи в КУ «Дружківський дитячий будинок-інтернат» з 01.09.1994 по 23.10.1996 року, та з 23.10.1997 по 06.06.2000 року у зв'язку з відсутністю атестації робочих місць. Крім того, зазначила, що на дату звернення до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії досягла необхідного пенсійного віку, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Рішення відповідача №052630004937 від 12.05.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, вважає протиправним, просила задовольнити позов.
Відповідач через канцелярію суду у встановлені судом строки, надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що за наслідками розгляду заяви позивачки та наданих документів 12.05.2025 Головним управлінням винесено рішення № 052630004937 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п 2 ч 2 ст 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV за відсутності необхідного пільгового стажу 10 років. На час звернення страховий стаж позивачки становить 27 років 1 місяць 14 днів, пільговий стаж - 5 років 4 місяці 12 днів. До страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу роботи за списком №2 не зараховано періоди роботи: з 01.09.1994 по 23.10.1996 та з 23.10.1997 по 06.06.2000 згідно пільгової довідки від 11.04.2025 №04/79, оскільки відсутня атестація робочих місць. Оскільки, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 виникає за наявності пільгового стажу роботи за Списком №2 не менше 10 років, у позивачки відсутнє право на призначення такої пенсії.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області 21 липня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_2 ), є особою, що претендує на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385) є суб'єктом владних повноважень, органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7, 8 пункту 4 Положення).
12.05.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії № 052630004937.
Рішення обґрунтоване тим, що датою звернення 05.05.2025 року. Вік заявниці 55 років. Страховий стаж - 27 років 01 місяць 14 днів. Пільговий стаж - 05 років 04 місяці 12 днів. До пільгового стажу роботи за Списком №2 не зараховано періоди роботи з 01.09.1994 по 23.10.1996 року та з 23.10.1997 по 06.06.2000 року згідно пільгової довідки від 11.04.2025 №04/79, оскільки відсутня атестація робочих місць. Вирішено відмовити в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 10 років.
Суд встановив на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 22 липня 1988 року, що ОСОБА_1 працювала у Дружківському дитячому будинку-інтернаті у період з 01.09.1994 по 23.10.1996 року, а саме:
- на підставі наказу №85-к від 01.09.1994 року прийнято на посаду санітарки;
- на підставі наказу №193 від 26.12.1994 року переведено на посаду санітарки-палатної;
- на підставі наказу №48-к від 23.10.1996 року звільнено за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.
Окрім того, суд встановив на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 22 липня 1988 року, що ОСОБА_1 працювала у Дружківському дитячому будинку-інтернаті у період з 23.10.1997 по 31.05.2003 року, а саме:
- на підставі наказу №32-к від 23.10.1997 року прийнято на посаду санітарки-палатної;
- на підставі наказу №110/2 від 22.02.2002 року посаду санітарки-палатної перейменовано на посаду молодшої медсестри-палатної;
- на підставі наказу №136/1 від 04.09.2002 року звільнено за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.
Окрім того, в матеріалах справи міститься довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 11.04.2025 року №04/79, видана Комунальною установою «Дружківський дитячий будинок-інтернат», відповідно до якої ОСОБА_1 працювала повний робочий день у період з 01.09.1994 по 23.10.1996 року, з 23.10.1997 по 31.05.2003 року, з 23.05.2005 по 24.06.2005 року, з 01.12.2019 по 15.03.2022 року виконувала роботу по безпосередньому обслуговуванню розумово-відсталих хворих за професією, посадою молодша медична сестра з догляду за хворими, що передбачено Списком №2, розділ XXIV Постанови КМУ №461 від 24.06.2016 року. Пільговий стаж становить 10 років 01 місяць 19 днів. Додаткові відомості: наказ №2 від 07.06.2000 року по ДБІ «Про підсумки атестації робочих місць», наказ №2 від 06.06.2005 року тощо.
Відповідно до розрахунку стажу ОСОБА_1 , з програмного забезпечення органу Пенсійного фонду України, зараховано до страхового стажу, проте не зараховано до пільгового стажу періоди з 01.09.1994 по 23.10.1996 року, з 23.10.1997 по 06.06.2000 року.
Отже, спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через недосягнення пенсійного віку та не зарахування до страхового та пільгового стажу за Списком № 2 певних періодів роботи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до п. «б» ч. 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (в редакції чинній після прийняття Закону від 02.03.2015 року №213-VIII, далі - Закон №1788) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII раніше передбачений п. «а» ст. 13 Закону № 1788 віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років. Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набрав чинності з 01.04.2015 року.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (у редакції до 03.10.2017 року, далі - Закон №1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, після набрання чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону №1788.
Таке правове регулювання існувало до дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII (11.10.2017 року), яким текст Закону № 1058-IV доповнено ст. 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII у новій редакції викладено пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, згідно якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №2148-VIII передбачено, що наведені вище норми закону підлягають застосуванню з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами: пунктом «б» статті 13 Закону №1788 в редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Зазначене правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII».
Згідно п.п. 1-3 резолютивної частини зазначеного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Таким чином, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, які одночасно врегульовують призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «б» частини 1 статті 13 Закону № 1788 в редакції до Закону №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Судом встановлено, що станом на дату подання заяви про призначення пенсії (05.05.2025 року) позивачка досягла віку 55 років.
Щодо позивачки правила зазначених вище Законів містять розбіжність у визначенні пенсійного віку, який складає 50 років за статтею 13 Закону №1788 в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Відповідно до положень частини 1 статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
Враховуючи викладене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблено з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно пункту 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Відповідно до пункту 4.4. мотивувальної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно пункту 1 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно частини 2 статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
Відповідно до пункту 3 рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, Конституційний Суд в рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону №1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
Згідно преамбули постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону №2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року, втратили дію положення Закону №1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
При цьому, норми пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року перешкоджають таким особам в реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VII.
Згідно положень статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В рішенні ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
В контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).
Таким чином, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 року (набрання чинності рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Стосовно не зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 01.09.1994 по 23.10.1996 року та з 23.10.1997 по 06.06.2000 року, суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N1566/11846.
Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунок та поновлення пенсії, визначений Розділом 2 цього Порядку.
Підпунктом 2 пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу № 637).
Згідно пункту 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку).
Пунктом 4.2 цього Порядку передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Пунктом 4.7 Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
В період з 26.01.1991 по 11.03.1994 на підставі постанови Верховної Ради України 12.09.1991 №1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» на території України застосовувався Список № 2, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10.
В період з 11.03.1994 по 16.01.2003 застосовувався Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162.
З 16.01.2003 по 24.06.2016 застосовувався Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36.
В період з 03.08.2016 року - Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461.
Як визначено пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації вимагається в двох випадках:
1) відсутність трудової книжки;
2) відсутність в трудовій книжці відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Судом встановлено, що насамперед відомостями трудової книжки позивачки підтверджується пільговий характер роботи у зазначені періоди та додатково відомостями наданої позивачкою до заяви про призначення пенсії довідки від 11.04.2025 року №04/79.
Вищенаведене також підтверджується відомостями наявних в матеріалах справи довідок ПФУ Форми ОК-5, відповідно до яких позивачка, зокрема, у 1999 та 2000 роках виконувала роботи, які обліковуються за кодом підстави для обліку спецстажу ЗПЗ013Б1.
Відповідно до п. 1 Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 (далі - Порядок № 454), під кодом:
- ЗПЗ013Б1 обліковується спеціальний стаж працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону: на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Стосовно не зарахування до пільгового стажу позивачки вказаних періодів роботи через відсутність атестації робочих місць, суд зазначає таке.
Згідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд звертає увагу, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Крім того, суд зазначає що Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Разом з тим, відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, не може впливати на його особисті права.
Отже, позивачка не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві та неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, зокрема, не внесення відомостей про проведення атестації робочих місць на підприємстві, а також іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові №687/975/17 від 21.02.2018 року.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника.
Враховуючи зазначене, відповідач протиправно не зарахував періоди з 01.09.1994 по 23.10.1996 року, з 23.10.1997 по 06.06.2000 року до пільгового стажу за Списком №2.
Отже, оскільки позивачка на час первинного звернення (05.05.2025 року) із заявою про призначення пенсії досягла віку 50 років, мала страховий стаж роботи більше 20 років, з них не менше ніж 10 років на пільгових роботах, що підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позивачка має право на пенсію, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року.
Враховуючи зазначене, спірне рішення відповідача від 12.05.2025 № 052630004937 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії є протиправним.
Суд зазначає, що зі змісту Рекомендації Комітету Мiнiстрiв Ради Європи R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Мiнiстрiв 11.03.1980 року на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційними повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рiшення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке вiн вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дiю чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вiльний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, позаяк завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцiнюванні та діях, у виборі одного з варіантів рiшень та правових наслідків.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачці у призначенні пенсії за вислугу років виключно через недосягнення пенсійного віку та пільгового стажу за Списком №2, встановленого пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, водночас, судом встановлено, що позивачка набула необхідного пільгового стажу за Списком № 2 та досягла пенсійного віку, передбаченого пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, суд дійшов висновку, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Оскільки відповідно до п. а) частини 1 статті 83 Закону №1788 пенсії призначаються з дня звернення за пенсією.
Отже, позивачка має право на призначення пенсії з 05.05.2025 року (дата звернення за пенсією).
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За таких обставин, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12.05.2025 № 052630004937, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії та зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком з 05 травня 2025 року відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періоди з 01.09.1994 по 23.10.1996 року, з 23.10.1997 по 06.06.2000 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12.05.2025 № 052630004937 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385, юридична адреса: 65012, Одеська область, місто Одеса, вул. Канатна, 83) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 05 травня 2025 року пенсію за віком відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періоди з 01.09.1994 по 23.10.1996 року з 23.10.1997 по 06.06.2000 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385, юридична адреса: 65012, Одеська область, місто Одеса, вул. Канатна, 83) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.
Рішення прийнято в порядку письмового провадження 09 жовтня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова