10 жовтня 2025 рокуСправа №160/23121/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
11.08.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо примусового доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 на ознайомлення наказу про зарахування ОСОБА_1 з 12.04.2025 року до особового складу частини;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування з 12.04.2025 року до списків військової частини ОСОБА_1 , особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлення на всі види забезпечення, та призначення на посаду тощо та зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 виключити із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 є пастором церкви в місті Кривий Ріг, відповідно до Довідки № 397 від 30.01.2024р. Позивач був противоправно зупинений, затриманий без складання протоколу про адміністративне затримання та протиправно примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Там позивача примусили пройти військово-лікарську комісію і визнано придатним до військової служби.
Відповідач-1 не мав повноважень та підстав для затримання та примусового доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в тому числі у зв'язку із тим, що працівники відповідача-1 взагалі не уповноважені здійснювати доставку військовозобов'язаних, а мають право лише здійснювати оповіщення шляхом вручення повісток, розпоряджень тощо, повістку на прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тим не менш, будучи протиправно примусово доставленим до ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач одразу повідомив, що він за своїми релігійними переконаннями та згідно з ч.4 ст.35 Конституції України та ч.1 ст.9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» не може бути мобілізованим в силу вимог закону, а підляє направленню на альтернативну (невійськову) службу.
11.04.2025 року дружина позивача зверталася до Відділу поліції з заявою про скоєння кримінального правопорушення, що зареєстровано за Єдиним обліком №149, а вже поліція передала заяву до ДБР в м. Полтава.
Позивач є пастором НХЦ «Хліб життя», яка є зареєстрованою за законодавством України релігійною громадою. Тим самим, враховуючи релігійні переконання а також те, що позивач є пастором церкви, які не дозволяють йому використовувати зброю, виконання позивачем свого обов'язку перед державою має бути замінено невійськовою альтернативною службою, зокрема і благодійною діяльністю, тобто діяльність позивача в цивільному житті приносить очевидно значно більше користі, ніж військова служба, з урахуванням того, що позивач не може використовувати зброю.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
25.08.2025 р. від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначив наступне. Відповідно до наявних відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ІКС «Оберіг», ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 з 11.04.2025 року. 12.04.2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був призваний на військову службу під час мобілізації.
22.09.2025 р. від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав про таке. Відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2025 р. №105 позивача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 на ознайомлення наказу про зарахування ОСОБА_1 з 12.04.2025 року до особового складу частини зазначено, що вказаний наказ був усно доведений ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 р. залучено до участі у справі як відповідача-3 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
02.10.2025 р. від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. До завдань та функцій РТЦК та СП не відноситься розшук та доставлення військовозобов'язаних. Зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 не здійснював примусове затримання та доставку ОСОБА_1 .
За результатом проходження медичного огляду, а саме згідно Довідки військово лікарської комісії № 17/3188 від 11.04.2025 року, позивачу була встановлена ступінь придатності до військової служби під час мобілізації - придатний до військової служби.
У зв'язку з тим, що позивач не мав належним чином оформленої відстрочки від призову під час мобілізації, пройшов військово-лікарську комісію за результатами якої останньому було встановлено ступінь придатності до військової служби, як придатний, ОСОБА_1 був призваний для проходження військової служби під час мобілізації.
До відзиву відповідачем надано клопотання про поновлення строку на надання відзиву.
Розглянувши вказане клопотання суд зазначає, що з метою об'єктивного, повного та всебічного розгляду справи відзив належить прияти до розгляду продовживши строк на надання відзиву до 02.10.2025 р.
Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 17/3188 від 11.04.2025 р. ОСОБА_1 визнано придатним до проходження військової служби.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.04.2025 р. №379 призвано та направлено для проходження військової служби і відправлено в складі команди до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2025 р. №105 з 12.04.2025 р. зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення п. 33.41 солдата ОСОБА_1 - курсантом навчального взводу навчальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року строк дії воєнного часу продовжувався.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України", передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не згоден з призовом на військову службу в зв'язку із тим, що має право на проходження альтернативної служби та бажає цим правом скористатися.
При цьому, позивачем заявлено, зокрема, позовну вимогу: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо примусового доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Пунктом 4 частини першої Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У п. 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 по справі № 9901/393/19 визначено, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/393/19 (пункт 28).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19 вказано, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги (п. 54).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16 та у постанові від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, від 22.04.2021 у справі №640/2291/20, від 13 квітня 2022 року у справі №620/3527/20.
Вимога про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо примусового доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 є не належним способом захисту порушеного права та не підлягає задоволенню.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.04.2025 р. №379 призвано та направлено для проходження військової служби і відправлено в складі команди до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .
Вказаний наказ є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Належним способом захисту порушеного права позивача є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.04.2025 р. №379 в частині призову та направлення для проходження військової служби і відправлення в складі команди до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування з 12.04.2025 року до списків військової частини ОСОБА_1 є похідним рішенням від наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.04.2025 р. №379.
Також, похідними вимогами є і позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 вчинити певні дії.
Враховуючи, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.04.2025 р. №379 позивачем не оскаржено та протиправним не визнано, з огляду на чинність цього наказу, похідні вимоги також не підлягають задоволенню.
Згідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат не здійснюється
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене встроки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук