06 жовтня 2025 року Справа 160/28381/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в особі представника адвоката Самусь Аліни Андріївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
01.10.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Самусь Аліни Андріївни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати противними дії військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування після поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого за місяць липень 2024 року у сумі 3 225,81 грн, листопад 2024 року у сумі 43 333,33 грн., грудень 2024 року у сумі 100 000 грн., січень 2025 року у сумі 100 000 грн., лютий 2025 року у сумі 92 857,14 грн.;
- визнати противними дії військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) основних видів грошового забезпечення (в сумі за місяць липень 2024 року, листопад 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року, лютий 2025): посадового окладу у розмірі 10 085,71 грн., надбавки за вислугу років 25% у розмірі 2521,43 грн., надбавку за особливості проходження служби 65% (відповідно до абз.4 пп. 1 ПКМУ №704) у розмірі 10 024,78 грн., премії (наказ МОУ №260) у сумі 50 932,84 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування після поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого за місяць липень 2024 року у сумі 3225,81 грн, листопад 2024 року у сумі 43 333,33 грн., грудень 2024 року у сумі 100 000 грн., січень 2025 року у сумі 100 000 грн., лютий 2025 року у сумі 92 857,14 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) основні види грошового забезпечення (в сумі за місяць липень 2024 року, листопад 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року, лютий 2025): посадовий оклад у розмірі 10 085,71 грн., надбавки за вислугу років 25% у розмірі 2 521,43 грн., надбавку за особливості проходження служби 65% (відповідно до абз.4 пп. 1 ПКМУ №704) у розмірі 10 024,78 грн., премію (наказ МОУ №260) у сумі 50 932,84 грн.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , отримавши поранення 17.07.2024 року, з 18.07.2024 року по 26.02.2025 року знаходився на лікуванні у зв'язку з отриманою 17.07.2024 року мінно-вибуховою травмою з важким перебігом наслідками, що відноситься до важких травм, а також знаходився у відпустці за станом здоров'я у зв'язку з отриманою важкою мінно-вибуховою травмою під час захисту Батьківщини. У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» позивач має право на нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн. на місяць, як такий, що отримав поранення 17 липня 2024 року, пов'язане із захистом Батьківщини, за всі періоди перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я (включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), всі періоди перебування у відпустці для лікування після цього ж тяжкого поранення за висновками (постановами) ВЛК. Однак, відповідно до витягу із наказу №197 від 14.07.2024 року позивачу не були нараховані та сплачені наступні основні та додаткові види грошового забезпечення позивач звертався до відповідача із відповідними рапортами про перерахунок та виплату йому основних видів грошового забезпечення та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії за час перебування на стаціонарному лікуванні (відпустках по лікуванню за хворобою) в закладах охорони здоров'я, але відповідач їх не реєстрував. У зв'язку з цим позивач був вимушений через представника-адвоката 28.04.2025 року подати запит до в/ч НОМЕР_4 з проханням надати перелік документів, який необхідний для встановлення правильності нарахування виплат позивачу (накладна відправки №4907400113440), 14.05.2025 року лист прибув до поштового відділення та був проігнорований (відповідно до інформації розміщеної на сайті Укрпошта перевірки статусу відстеження). 16.05.2025 року представником було складено скаргу до Міністерства оборони України зобов'язавши в/ч НОМЕР_4 надати відповідь на запит, який було надіслано 28 квітня 2025 року (Накладна відправки №4905123537960, отриманий лист 19.05.2025 року відповідно до рекомендованого повідомлення), але відповіді не послідкувало. 04.07.2025 року представником позивача повторно було надіслано запит до в/ч НОМЕР_4 із проханням надати копії запитуваних документів (накладна відправки №4900100211845). 05.07.2025 року прибув до поштового відділення та був проігнорований (відповідно до інформації розміщеної на сайті Укрпошта -перевірки статусу відстеження). 04.07.2025 року представником позивача було надіслано запит адвоката з проханням надати відповідь на скаргу адвоката від 16.05.2025 року, яка була вручена 19.05.2025 року відповідно до рекомендованого повідомлення №4905123537960 (накладна відправки №4900100211837, вручено за довіреністю 09 липня 2025року). У відповідь на чотири звернення жодної відповіді не послідкувало. 31.07.2025 року представником позивача було направлено скаргу до Міністерства Оборони України (накладна відправки №4912000062889) з проханням: 1. Зобов'язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану " у розмірі 100 000 грн. пропорційно дням перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини за період з 17 липня 2024 року по 26 лютого 2025 року. 2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за весь період з 17 липня 2024 року по 26 лютого 2025 року. 3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 виплату в день поранення, а саме 17 липня 2024 року. 4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову одноразову грошову допомогу за тяжкість поранення. 16.08.2025 року від в/ч НОМЕР_1 надійшла відповідь №1559/12304 на скаргу представника, в якій зазначено про те, що відповідно до пункту 1 роз'яснення Департаменту соціального забезпечення порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям під час лікування від 22.04.2025 р« грошове забезпечення виплачуються але не більше 4 місяців із дня вибуття Із військової частини (крім випадків більш тривалих строків перебуванні на лікуванні передбачених чинним законодавством України). Після 4 місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплата щомісячного грошового забезпечення продовжується (поновлюється) на підставі: висновку військово-лікарської комісії; наказу командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах; разі відсутності висновку військово-лікарської комісії виплата щомісячного грошового забезпечення не здійснюється до отримання відповідного висновку та прийняття рішення (видання наказу) командиром військової частини про продовження перебування на лікуванні або до прибуття військовослужбовця у військову частину після закінчення лікування (відпуски для лікування). Оскільки станом на 24.03.2025 не був наданий висновок ВЛК про потребу у довготривалому лікуванні (реабілітації), немає підстав для виплати грошового забезпечення за посадою та додаткової винагороди після закінчення чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні До означеної відповіді відповідач додав довідки про нараховані та виплачені види грошового забезпечення, в т.ч., із розрахунку 100 000,00 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) згідно Додатку. Тобто, суть відповіді в/ч НОМЕР_1 полягала у відмові виплатити позивачу належні йому суми на підставі того, що останнім не було надано висновок ВЛК про потребу у довготривалому лікуванні (реабілітації). З такою позицією військової частини позивач не погоджується, оскільки позивач має право на нарахування і виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн. на місяць, як такий, що отримав поранення яке, пов'язане із захистом Батьківщини, за всі періоди перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я (включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), оскільки лікування пов'язане саме з отриманим поранням 17.07.024 року, та за весь період перебування у відпустці для лікування після цього ж тяжкого поранення за висновком (постановою) ВЛК, що прямо передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» і будь- яким строком така виплата не обмежена. На думку представника позивача, саме при наданні відпустки з 14.11.2024 року на лікування військова частина НОМЕР_4 не надала направлення на ВЛК про тривале лікування та не повідомила військовослужбовця, що через три дні закінчується термін безперервного лікування понад 4 місяці.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2025 року зазначена вище справа розподілена та 02.10.2025 року передана судді Пруднику С.В.
Приписами п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом частини першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Приписами частини першої, другої, третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, в тому числі, які випливають з публічної служби, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як свідчать встановлені обставини справи, предметом даного спору є визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування після поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого за місяць липень 2024 року у сумі 3 225,81 грн, листопад 2024 року у сумі 43 333,33 грн., грудень 2024 року у сумі 100 000 грн., січень 2025 року у сумі 100 000 грн., лютий 2025 року у сумі 92 857,14 грн.; не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) основних видів грошового забезпечення (в сумі за місяць липень 2024 року, листопад 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року, лютий 2025): посадового окладу у розмірі 10 085,71 грн., надбавки за вислугу років 25% у розмірі 2521,43 грн., надбавку за особливості проходження служби 65% (відповідно до абз.4 пп. 1 ПКМУ №704) у розмірі 10 024,78 грн., премії (наказ МОУ №260) у сумі 50 932,84 грн. а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування після поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого за місяць липень 2024 року у сумі 3225,81 грн, листопад 2024 року у сумі 43 333,33 грн., грудень 2024 року у сумі 100 000 грн., січень 2025 року у сумі 100 000 грн., лютий 2025 року у сумі 92 857,14 грн.; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) основні види грошового забезпечення (в сумі за місяць липень 2024 року, листопад 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року, лютий 2025): посадовий оклад у розмірі 10 085,71 грн., надбавки за вислугу років 25% у розмірі 2 521,43 грн., надбавку за особливості проходження служби 65% (відповідно до абз.4 пп. 1 ПКМУ №704) у розмірі 10 024,78 грн., премію (наказ МОУ №260) у сумі 50 932,84 грн.
При цьому, 14.03.2025 року відповідно до витягу з наказу №79 ОСОБА_1 було звільнено в запас за станом здоров'я на підставі постанови (висновку влк про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців).
Тобто на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З огляду на вказані обставини справи, строк на подання адміністративного позову у даній справі становить три місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення військовослужбовцем останній вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, звернувся до військової частини із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.
Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Суд зазначає, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, через що мав можливість з'ясувати розмір складових грошового забезпечення.
Отже, після ознайомлення з наказом про виключення зі списків частини та проведення розрахунку вважається, що позивач повинен був дізнатися про те, які види грошового забезпечення йому підлягали виплаті при звільненні та за час проходження служби.
Таким чином, позивач про виплату йому грошового забезпечення та інших виплат в неналежному розмірі повинен був дізнатися на час отримання такого грошового забезпечення за відповідний місяць.
Тому, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду із позовною заявою відповідно до вимог частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.
Крім того, маючи сумніви щодо правильності нарахування складових його грошового забезпечення за спірний період, позивач мав реальну та об'єктивну можливість після отримання грошового забезпечення за відповідний місяць виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо розміру та порядку обрахування виплачених йому складових грошового забезпечення.
Отже, з дня отримання виплати, працівник (службовець) вважається таким, що повинен дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до роботодавця із заявою про надання відповідної інформації.
В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні відповіді на подану нею заяву.
З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
В розглядуваному випадку позивач, який проходив військову службу, вжив заходів для з'ясування складових грошового забезпечення лише у травні 2025 року та у липні 2025 року (подання представником позивача скарги та запитів).
У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 зауважено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду, суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду із даним позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 26.10.2023 року у справі №380/653/23:
«…Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23.
Отже, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати строки звернення, визначені нормами КАС України (статті 122).
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була звільнена 05 жовтня 2022 року і саме цього дня з отриманих документів з питань грошового забезпечення позивачка дізналась, що їй не нараховано та не виплачено одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби. Указана обставина не оспорюється відповідачем…».
У нашому випадку, з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом 26.05.2025 року, тобто поза межами тримісячного строку.
Відповідно до п. 38 постанови Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 640/7095/22 при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.
Крім того, в постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 Верховний Суд навів такий висновок:
«[…]
57. На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне сформувати наступний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 122 та 123 КАС у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:
Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
[…]».
При цьому варто зазначити, що Верховний Суд у постанові суду від 06.12.2024 року у справі № 400/5432/24 уважав безпідставними посилання касатора на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа військової частини НОМЕР_2 від 01 травня 2024 року № 1330, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз'яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведених утримань податку та інших обов'язкових платежів.
В той же час, жодних доказів перебування і виконання обов'язків позивачем військової служби у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, місцях активних бойових дій, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, участі військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, або наявності інших обставин, пов'язаних з проходженням військової служби, які унеможливити звернутися до суду у тримісячний строк, до позовної заяви не надано.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Частиною 6 ст. 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
З огляду на викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску.
Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим КАС України, а тому вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Самусь Аліни Андріївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:
- вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя С. В. Прудник