10 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/7455/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Представник позивача адвокат Ковальчук Дмитро Володимирович, в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 15.05.2025 № 39 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника; зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника - рідного брата ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), який проходив військову службу та загинув внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 15.05.2025 № 39 позивачу відмовлено в призначенні пенсії на підставі того, що він не належить до осіб, які мають право на таку пенсію відповідно до статті 30 Закону № 2262-XII, оскільки став особою з інвалідністю вже у віці 43 років.
Зазначає, що ОСОБА_1 призначено ІІІ групу інвалідності через загальне захворювання 12.04.2022, а факт утримання ОСОБА_1 загиблим братом встановлений у судовому порядку, а саме рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 18.12.2024 у справі № 157/663/24, однак пенсійний фонду проігнорував це рішення, чим грубо порушив принцип правової визначеності та вимоги законодавства.
Переконаний, що вік, у якому особа стала особою з інвалідністю, значення не має. Закон не вимагає, щоб така особа мала статус особи з інвалідністю вже на момент смерті годувальника або на момент звернення за пенсією. Важливим є лише те, що на дату смерті годувальника особа перебувала в нього на утриманні, а в будь-який подальший момент їй було встановлено статус особи з інвалідністю, і в такому разі вона має право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 30 №2262-XII, право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника мають, зокрема, діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років, або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому для братів, сестер та онуків встановлена додаткова умова - відсутність працездатних батьків.
Звертає увагу суду, що ця норма може створити помилкове враження, що особи, які отримали інвалідність вже після досягнення 18-річного віку, автоматично виключаються з кола осіб, які мають право на пенсію. Проте таке тлумачення було б надмірно формальним, суперечило б системному аналізу законодавства та практиці його застосування. Зазначена частина норми стосується виключно тих осіб, які не перебували на утриманні померлого годувальника, однак претендують на призначення пенсії на пільгових умовах. У випадках же, коли особа перебувала на утриманні померлого, до неї застосовується інший правовий режим, закріплений тією ж статтею 30, зокрема, у її вступному реченні, де зазначено: «Пенсія у разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї, які були на утриманні годувальника».
Таким чином, визначальним у таких ситуаціях є не вік набуття інвалідності, а факт утримання, що підтверджується відповідними доказами, зокрема, судовим рішенням. У випадку ОСОБА_1 суд встановив, що він перебував на утриманні рідного брата, військовослужбовця, який помер. Таке рішення ухвалене у справі №157/663/24, набрало законної сили і має преюдиційне значення відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а тому просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-4).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини п'ятої, сьомої статті 262 КАС України (арк. спр. 22).
Відповідач правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.
Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що відповідач пред'явлені позовні вимоги не оспорив, відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у встановлений судом строк не подав, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Інших заяв по суті справи, передбачених КАС України до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача у заяві по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братами (зворот арк. спр. 11-12).
Міністерство оборони України листом від 17.02.2024 №130 надіслано позивачу сповіщення сім'ї №130 про те, що його брат, солдат ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок, в бою за України, її свободу і незалежність, загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час артилерійського обстрілу в району населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області (арк. спр. 11).
Позивач 31.03.2025 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника - рідного брата ОСОБА_2 та відповідач рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 15.05.2025 № 39 відмовлено в призначенні пенсії на підставі того, що він не належить до осіб, які мають право на таку пенсію відповідно до статті 30 Закону № 2262-XII, оскільки став особою з інвалідністю у віці 43 років (зворот арк. спр. 9-10).
Уважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, є Закон № 2262-XII.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закон № 2262-XII члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Згідно зі статтею 6 Закону № 2262-XII сім'ї померлих пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, мають право на пенсію в разі втрати годувальника на загальних підставах із членами сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
При цьому, статтею 7 Закону № 2262-XII передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.
В свою чергу, умови призначення пенсій в разі втрати годувальника наведені у статті 29 Закону № 2262-XII.
Відповідно до цієї норми пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Згідно з частинами першою статті 30 Закону № 2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Частиною четвертою статті 30 Закону № 2262-XII регламентуються поняття непрацездатних членів сім'ї, які були на утриманні годувальника. Зокрема, непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.
Відповідно до статті 31 Закону № 2262-XII члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 2262-XII пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім'ї померлого вважається непрацездатним (стаття 30), а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", - довічно.
Статтею 41 Закону № 2262-XII передбачено, що пенсія в разі втрати годувальника призначається кожному непрацездатному члену сім'ї, який має право на таку пенсію.
При цьому, статтею 42 Закону № 2262-XII визначено, що на членів сім'ї, які є особами з інвалідністю, відповідно поширюються правила про порядок і строки встановлення інвалідності, викладені у статтях 19, 26-28 цього Закону.
Аналіз змісту зазначених норм свідчить про те, що законодавець чітко визначив перелік непрацездатних членів сім'ї, які мають право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Такий перелік є поосібним та вичерпним, що виключає можливість його розширеного тлумачення. Норми не містять положень, які б дозволяли відносити до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника інших осіб за ознаками чи критеріями, не передбаченими законом.
Водночас, за цим Законом № 2262-XII право на отримання пенсії в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, зокрема дитина, яка не досягла 18 років або старша цього віку, якщо вона стала особою з інвалідністю до досягнення 18 років.
Відтак суд зауважує, що в даному випаду, для призначення в разі втрати годувальника необхідне виконання двох умов, а саме: 1) бути непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника; 2) наявність факту перебування на його утриманні.
Факт перебування ОСОБА_1 на утриманні у брата, ОСОБА_2 , підтверджується рішенням Камінь-Каширського районного суду від 18.12.2024 у справі №157/663/24 (арк. спр. 13-18).
Визначення іншої необхідної умови, тобто бути непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника, регламентовано частиною четвертою статті 30 Закону № 2262-XII, а саме непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;
б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;
в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю.
Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року;
г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати;
д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02.03.2023 № 10-1) (далі - Порядок), заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника за померлого годувальника, який отримував пенсію відповідно до Закону, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (заява про призначення/перерахунок пенсії (додаток 1 до цього Порядку)) … подається заявником до органу, що призначає пенсію.
Пунктом 11 Розділу І Порядку визначено, що днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, що призначає пенсію, заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом).
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Порядку до заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника додаються такі документи:
1) подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) (якщо пенсія померлому годувальнику органом, що призначає пенсію, не призначалась);
2) витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю/ з визнанням судом безвісно відсутнім (якщо годувальник помер (загинув) / пропав безвісти у період проходження служби) або його копія;
3) свідоцтво про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;
4) документи, що засвідчують родинні відносини непрацездатних членів сім'ї з померлим годувальником, які передбачені пунктом 12 цього розділу;
5) документи про перебування непрацездатних членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника (крім непрацездатних дітей; непрацездатних батьків і дружини (чоловіка) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби), які передбачені пунктом 13 цього розділу;
6) документи померлого годувальника, які передбачені підпунктом 4 пункту 2 цього розділу;
7) документи, що підтверджують право на призначення пенсії незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, які передбачені підпунктами 5-7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (для призначення пенсії непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у пункті «в» статті 30 Закону);
8) документи про обставини загибелі чи смерті годувальника внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов'язків (обов'язків військової служби) (висновок військово-лікарської комісії, витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю / визнанням судом безвісно відсутнім або його копія) (для призначення пенсії непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у пункті «в» статті 30 Закону);
9) документи, що підтверджують право на встановлення надбавок, підвищень та інших доплат (за наявності), які передбачені пунктом 4 цього розділу.
Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержані ним від МСЕК виписки з актів огляду МСЕК непрацездатних членів сім'ї, які досягли 18-річного віку та яким право на пенсію в разі втрати годувальника надається внаслідок їх інвалідності.
Для призначення пенсії в разі втрати годувальника непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у пункті «а» статті 30 Закону, додатково подаються такі документи, зокрема:
висновок МСЕК про час настання інвалідності (для призначення пенсії дитині годувальника, яка досягла 18-річного віку та якій право на пенсію в разі втрати годувальника надається внаслідок її інвалідності).
свідоцтво про смерть батьків або інші документи, що підтверджують відсутність батьків (для призначення пенсії братам, сестрам, онукам);
довідка про те, що пасинок або падчерка не одержують аліментів від батьків;
довідки закладів освіти про навчання, в тому числі за кордоном, членів сім'ї за денною формою (для призначення пенсії особам, зазначеним у частині шостій статті 30 Закону);
довідка закладу освіти про перебування на повному державному утриманні (якщо в закладі освіти передбачено таке утримання).
З огляду на положення пункту «а» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-XII та вказаних вище норм Порядку слідує, що право на призначення пенсії в разі втрати годувальника набувають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, а саме: діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.
При цьому, відповідно до Порядку, орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержані ним від МСЕК виписки з актів огляду МСЕК непрацездатних членів сім'ї, які досягли 18-річного віку та яким право на пенсію в разі втрати годувальника надається внаслідок їх інвалідності та додатково для призначення пенсії братам, сестрам, онукам додається свідоцтво про смерть батьків або інші документи, що підтверджують відсутність батьків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії надав свідоцтва про смерть батьків серії НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 (зворот арк. спр. 18-19), а також довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 25.03.2021 серії 12 ААВ №086587 виданою Волинським обласним бюро МСЕ Камінь-Каширської міжнародної МСЕК, про що зазначено в рішенні ГУ ПФУ у Волинській області від 15.05.2025 №39. Отже, на момент встановлення ІІІ групи інвалідності позивачу виповнилось 43 роки.
Як підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та, відповідно, на момент його звернення до ГУ ПФУ у Волинській області, а саме 31.03.2025, йому виповнилось повних 47 роки.
З оскаржуваного рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 15.05.2025 №39 убачається, що підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-XII є непідтвердження факту визнання його інвалідом з дитинства до 18 років (визнаний особою з інвалідністю у віці 43 роки).
Суд зауважує, що під час розгляду даної справи позивачем не надано жодних медичних документів, які б дали можливість встановити факт інвалідності в період до досягнення ним 18 років.
Разом із тим суд зауважує, що ОСОБА_1 до суду надано довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №712225, видану 12.04.2022 щодо призначення позивачу ІІІ групи інвалідності строком до 01.04.2024 (зворот арк. спр. 12). Доказів наявності у позивача ІІІ групи інвалідності станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника (31.03.2025) матеріали справи не містять.
Отже, встановлені вище обставини свідчать про те, що позивач, у розумінні частини четвертої статті 30 Закону № 2262-XII, не є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника, а тому одна із умов для призначення в разі втрати годувальника не виконана, відтак суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з дотриманням норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович