Справа №760/29458/23 2/760/2367/25
17 червня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.
за участю секретаря судового засідання Гнатка І. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі 202 250 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01 жовтня 2023 року нею було надано відповідачеві позику в розмірі 5 000 євро, яку він зобов'язався повернути до 01 листопада 2023 року, про що ним було власноручно складено розписку.
Позивач зазначає, що відповідачем у встановлений строк позику повернуто не було. Вона неодноразово зверталась до нього з вимогою повернути гроші, однак кошти він так і не повернув.
У зв'язку з викладеним, внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за розпискою, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача вищевказану заборгованість.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 27 грудня 2023 року у вказаній справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
13 грудня 2024 року ухвалою суду змінено порядок судового провадження та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові, просила позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, на підставі пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, що підтверджується конвертом, який повернувся на адресу суду з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою», про поважність причин неявки суд не повідомив, правом на подання відзиву не скористався.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність відповідача.
Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом установлено, що ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 5 000 євро, що підтверджується розпискою від 01 жовтня 2023 року.
Зі змісту вказаної розписки вбачається, що ОСОБА_3 зобов'язується повернути кошти до 01 листопада 2023 року.
За таких обставин та встановлених фактів, суд приходить до висновку, що між сторонами існують зобов'язання, що випливають з договору позики.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14.
Так, у судовому засіданні, судом було оглянуто оригінал боргової розписки ОСОБА_2 від 01 жовтня 2023 року, що свідчить про те, що боргове зобов'язання ним не виконане.
Крім того, 13 листопада 2023 року позивачем на адресу відповідача, засобами поштового зв'язку, було направлено лист-вимогу від 07 листопада 2023 року, в якому вона просила останнього протягом 5 робочих днів з моменту отримання цього листа повернути взяті у борг гроші в сумі 5 000 євро.
Водночас, відповідач проігнорував зазначену вимогу та грошові кошти не повернув.
Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу в національній валюті.
Відповідно до частини першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Тож, за змістом позову та розписки відповідача предметом позики були грошові кошти в євро, однак, позивач, звертаючись до суду, просить стягнути з ОСОБА_2 боргові кошти в гривні за офіційним курсом Державного ощадного банку України, станом на 29 листопада 2023 року, в розмірі 202 250 грн.
Тобто позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов'язання та пред'явила позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом Державного ощадного банку України станом на 29 листопада 2023 року.
Разом з тим, зі змісту боргової розписки не вбачається, що між сторонами було визначено порядок повернення коштів за курсом, визначеним Державним ощадним банком України. При цьому, зазначено, що відповідачем було отримано у борг 5 000 євро за офіційним курсом НБУ.
Враховуючи вищевикладене, наведені вище норми чинного законодавства, у разі відсутності у договорі позики визначення курсу, за яким повинен повертатися борг, для розрахунку повинен використовуватися офіційний курс НБУ. Таким чином, сума боргу відповідача за позикою становить 199 086 грн (5 000 єврох39,8172 (офіційний курс Національного банку України станом на 29 листопада 2023 року)=199 086 грн).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Частинами другою, п'ятою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що на час звернення до суду, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики, визначений договором термін повернення коштів минув та доказів повернення суми боргу позивачу не надав, внаслідок порушення позичальником умов такого договору за ним утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку, відповідачем наведені позивачем обставини не спростовані, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Крім того, частиною п'ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України, враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати понесені позивачем, що включають судовий збір 2 052,50 грн підлягають стягненню на його користь з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. Відтак, стягненню підлягає судовий збір в розмірі 2 011,45 грн.
З огляду на викладене, керуючись статями 526, 625,1046, 1047, 1049 ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 137, 141 258, 263, 264, 265, 273, 280, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 01 жовтня 2023 року в сумі 199 086 (сто дев'яносто дев'ять тисяч вісімдесят шість гривень) грн та 2 011,45 грн судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. М. Ішуніна