Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/2900/25
Номер провадження: 2/511/1328/25
07 жовтня 2025 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді- Гринчак С. І.,
секретаря судового засідання - Полихи Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Роздільна Одеської області, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Короткий зміст позовної заяви.
У серпні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 в якій просили стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором № 363251 від 16.10.2018 року у загальному розмірі 20050,00грн., яка складається з: суми заборгованості 15320,00грн., суми інфляційних втрат - 3349,94грн., суми 3% річних - 1380,06грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.10.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (далі - Первісний кредитор, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 363251, за яким остання отримала шляхом безготівкового перерахування коштів кредит у розмірі 4000,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018 року, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 15 320,00грн., з яких: сума основного боргу - 4 000,00 грн., сума боргу за процентами-2 160, 00грн. та сума боргу за пенею і штрафами-9 160,00грн
12.04.2018 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір факторингу №1, згідно якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило право вимоги за кредитним договором № 363251 від 16.10.2018 року на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».
Крім того, 12.04.2018 року укладено додаткову угоду №11 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №12 від 30.01.2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ОСОБА_2 за договором про надання фінансового кредиту № 363251 від 16.10.2018 року перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»
25.07.2024 р. відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
Крім того позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № 363251 від 16.10.2018 року, заборгованість ОСОБА_1 становить в розмірі 23197,54 грн., яка складається із суми заборгованості у розмірі 20050,00грн., яка складається із суми заборгованості у розмірі 15 320,00 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 3 349,94 грн. та суми 3% річних у розмірі 1 380,06 грн.
Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Тому просили суд задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі.
Процесуальні дії .
Ухвалою Роздільнянського району Одеської області від 01.09.2025 року провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. ( а.с.52)
Позиції сторін.
Представник ТОВ «ВІН ФІНАНС» в судове засідання не з'явився, в позовній заяві зазначив, розгляд справи проводити без участі їх представника не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про дату час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи або слухання справи у її відсутність суду не надала, не подала відзив. ( а.с. 55)
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з неявкою відповідача та не повідомленням ним про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 223 ЦПК України, суд зі згоди позивача вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Диспозиція частини восьмої статті 178 ЦПК України визначає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України проводить розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без фіксування судового процесу звукозаписувальною технікою.
Судом по справі встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 16.10.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 363251. Відповідно до індивідуальної частини договору № 363251 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 4000,00 грн. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 363251 від 16.10.2018 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 4000,00 грн., а відповідачка належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії. (а.с.)
Також до договору ОСОБА_1 підписала графік розрахунків до договору про надання фінансового кредиту № 363251 від 16.10.2018 року (а.с.40-42)
Відповідно до довідки «Авентус Україна» підтверджено про видачу платіжної картки клієнта та видачу кредиту код creditplus - 802140 (а.с.44-46)
Також факт підтвердження перерахування коштів підтверджується довідкою WAYFORPAY відповідно до якої ОСОБА_1 перераховано суму кредитних коштів у розмірі 4 000,00 грн. (а.с.22-28)
Також в матеріалах справи міститься довідка відповідно до якої договір № 363251 від 16.10.2018 року підписано одноразовим ідентифікатором А206080; номер телефону НОМЕР_1 ; стандартна ставка 1,80 %; сума кредиту 4 000,00 грн. (а.с.17 )
Відповідно до 1.1 договору, Товариство надає Клієнту грошові кошти в розмірі 4 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Відповідно до п. 1.2 договору, сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 1.2.1. 0,9 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (328,50 % річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору.
Відповідно до п 1.3. договору, сукупна вартість кредиту складає 127,00 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 5080,00 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе: 1.3.1. проценти (відсотки) за користування кредитом 27,00 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 1080,00 грн. (у грошовому виразі).
Відповідно до п. 1.4. договору, строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за цим Договором. Кредит надається строком на 30 днів.
Пунктом 1.5 кредиту, кредит надається шляхом: 1.5.1. перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок Клієнта; 1.5.2. здійснення грошового переказу на ім'я Клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи.
Відповідно до п. 1.6. договору, клієнт має право ініціювати продовження строку користування кредитом. Для цього він зобов'язаний у повному обсязі сплатити нараховані на дату продовження (пролонгації) проценти за користування кредитом, а також пеню та штраф (у разі наявності). У такому разі та за умови, що залишок тіла кредиту складає не менше ніж 400,00 гривень, строк користування кредитом автоматично продовжується (пролонгується) з дати внесення необхідної суми грошових коштів на такий самий строк і на таких самих умовах.
Відповідно до п. 1.7. договору, невід'ємною частиною цього Договору є Правила надання фінансових кредитів ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», які розміщені на сайті www.creditplus.ua. Підписуючи цей Договір, Клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватись.
Відповідно до п. 4.4. договору, у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом Клієнт зобов'язаний сплатити Товариству: 4.4.1. пеню в розмірі 3% (три процента) від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 (четвертого) дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 (дев'яносто) днів. 4.4.2. на 4 (четвертий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн.; 4.4.3. на 30 (тридцятий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн.; 4.4.4. на 90 (дев'яностий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 15 320,00грн., з яких: сума основного боргу - 4 000,00 грн., сума боргу за процентами-2 160, 00грн. та сума боргу за пенею і штрафами-9 160,00грн. ( а.с.11)
12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. (а.с.34-38 )
25.07.2024 р. відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС». (а.с.43)
Відповідно до довідки «Авентус Україна» право вимоги перейшло до ТОВ «ВІН ФІНАНС» (а.с.18)
Крім того позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № 363251 від 16.10.2018 року, заборгованість ОСОБА_1 становить в розмірі 20050,00грн., яка складається із суми заборгованості у розмірі 15 320,00 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 3 349,94 грн. та суми 3% річних у розмірі 1 380,06 грн. ( а.с.11).
Нормативно правове обґрунтування та висновки суду.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно- телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид Електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. З Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України').
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином ( відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Суд, вивчивши матеріали справи, давши оцінку обґрунтованості заявлених позовних вимог, прийшов до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд вважає, що позивач довів обгрунтованість заявлених позовних вимог, надавши належні докази в підтвердженні заборгованості, якими є кредитний договір, розрахунок заборгованості та докази отримання відповідачем кредиту.
Також доведено позивачем, що ТОВ « ВІН ФІНАНС» наділено правом грошової вимоги до відповідача відповідно до Кредитного договору №363251 від 16.10.2018 року.
Наданим суду розрахунком заборгованості позивач підтвердив, що заборгованість за кредитним договором складає в розмірі 20050,00грн., яка складається із суми заборгованості у розмірі 15 320,00 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 3 349,94 грн. та суми 3% річних у розмірі 1 380,06 грн.
Даний розрахунок боргу, а також його наявність відповідачем не спростовано.
Тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ВІН ФІНАНС» підлягає задоволенню.
Щодо стягнення процесуальних витрат по справі.
Відповідно до ч.1 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні. Зокрема, згідно платіжної інструкції № 363251 від 27.08.2025 року, позивачем було сплачено 2422,40 гривень судового збору ( при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору), який підлягає стягненню з відповідача.( а.с.8)
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., слід зазначити наступне.
Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн та пропорційності їх складності правовому супроводу справи в суді, суд зазначає, що до матеріалів справи було долучено договір про надання правової допомоги №33 від 22.03.2024 року (а.с.33-35); акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 27.03.2025 роек на загальну суму 5 000,00 грн. (а.с.12); детальний опис робіт (послуг) виконаних Адвокатським Бюро «Анастасії Міньковської» (а.с.16 ); додаткову угоду до договору №33 про надання правничої допомоги (а.с.19).
Клопотань про зменшення витрат на адресу суду не надходило.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Верховний Суд у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц вказав на те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.
Верховний Суд в постанові від 22 листопада 2019 року у справі №902/347/18 роз'яснив, що суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власною ініціативою.
На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про задоволення вимоги позивача в частині стягнення витрат на правничу допомогу.
Відтак, враховуючи, що позивач підтвердив, понесені витрати на професійну правничу допомогу, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені та підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., що відповідатиме принципу пропорційності розподілу витрат у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України
Висновки суду.
Таким чином, оцінивши надані докази у їх сукупності надавши їм належну правову оцінку суд дійшов висновку що з відповідача має бути стягнуто 20050,00гривень за Кредитним договором №363251 від 16.10.2018 року, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40гривеньта витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень
На підставі ст. 526, 530, 551, 610,612,616, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст.4,18,19,48,76- 81,95,211, 223, 247,258-259, 263, 265,280-284,288,289 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) заборгованість за кредитним договором №363251 від 16.10.2018 року в розмірі 20050,00грн., яка складається із суми заборгованості у розмірі 15 320,00 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 3 349,94 грн. та суми 3% річних у розмірі 1 380,06 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) витратим по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.
Повний текст вигтовлений та підписаний суддею 10.10.2025 року.
Суддя С. І. Гринчак