Справа № 444/2558/25
Провадження № 2/444/1492/2025
(повне)
19 вересня 2025 року м. Жовква
Жовківський районний суд Львівської області у складі:
головуючий суддя Олещук М. М.,
секретаря судового засідання Мачіха Г.В.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно за заповітом. В позові посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра - ОСОБА_2 . Після смерті сестри відкрилась спадщина на все належне їй майно. ОСОБА_2 склала в користь позивачки ОСОБА_1 заповіт.
Згідно з довідкою Добросинсько-Магерівської сільської ради від 17.06.2025 року №6778 житловий будинок по АДРЕСА_1 відноситься до суспільної групи робітничий двір. Головою двору була ОСОБА_2 .
За життя ОСОБА_2 права власності на житловий будинок належним чином не зареєструвала, що стверджується довідкою від 11.03.2021 р. №1289.
У зв'язку з чим, позивач звернулась в Жовківську державну нотаріальну контору Львівської області для отримання свідоцтва про права на спадщину за законом.
Державний нотаріус Жовківської державної нотаріальної контори завів спадкову справу, проте відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , із-за відсутності правовстановлюючого документу на будинок. Про що видано постанову.
Позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона є спадкоємцем за заповітом після смерті сестри ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак, не може юридично оформити спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальна площа якого становить 42,9 кв.м., житлова 17,5 кв.м., допоміжна 25,4 кв.м., з такою ж частиною господарських будівель та споруд, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на таке майно, які водночас не можуть бути видані на ім'я померлої.
У зв'язку із зазначеним вище, позивач звернулась до суду та просить позов задоволити та визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті сестри ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді від 21.07.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 12.09.2025 року, витребувано від третьої особи, Жовківської державної нотаріальної контора Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) належним чином завірену (прошиті та пронумеровані всі аркуші, скріплені гербовою печаткою) копію спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
12.09.2025 року підготовче засідання відкладено на 19.09.2025 року.
Позивач ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з'явилася, подала письмову заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує та просить розгляд справи проводити у її відсутності (ар.спр.85).
Представник відповідача - Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області в підготовче судове засідання не з'явився, однак на адресу суду відповідачем направлено листа в якому зазначено, що відповідач не заперечує проти позовних вимог, просить розгляд справи проводити у відсутності їх представника за наявними матеріалами справи (арк.спр.87).
Представник третьої особи - Жовківської державної нотаріальної контори в підготовче судове засідання не прибув, нотаріальна контора просила розгляд справи проводити за відсутності їх представника. Окрім того, на ухвалу суду надіслано належно засвідчену копію спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_2 .
Відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
А тому, судом вирішено розгляд справи проводити за відсутності учасників справи та на підставі поданих до суду доказів.
Оскільки учасники справи в підготовче судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 83 (арк. спр.5).
Із копії Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження встановлено, що батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (арк.спр.8).
У зв'язку із одруження ОСОБА_2 змінила своє дошлюбне прізвище " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_7 ", що стверджується копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу (арк.спр.9).
Відповідно до копії свідоцтва про народження позивача, серії НОМЕР_2 , батьком позивачки є ОСОБА_4 , матір'ю позивача є ОСОБА_5 (арк.спр.6).
У зв'язку із одруження позивачка змінила своє дошлюбне прізвище " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_8 ", що стверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 (арк.спр.7).
Після смерті сестри ОСОБА_2 , позивач звернулася до Жовківської державної нотаріальної контори, де на підставі її заяви про прийняття спадщини, відкрито спадкову справу № 300/2023 (арк.спр.28-84).
Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , позивачу ОСОБА_1 відмовлено з причини неподання заявником необхідних правовстановлюючих документів на спадкове майно, яке підлягає реєстрації, що встановлено із постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії за № 1451/01-16 від 26.11.2024 року (арк.спр. 11).
Із Виписки з погосподарської книги №1 наданої Добросинсько-Магерівською сільською радою Львівського району Львівської області за №678 від 17.06.2025 року встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 , відносився до робітничого типу двору, головою двору була ОСОБА_2 (арк.спр. 10).
Відповідно до технічного паспорта, будинок садибного типу складається з житлового будинку, господарських будівель та споруд, знаходиться за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 , житловий будинок, загальна площа якого становить 42,9 кв.м., житлова 17,5 кв.м., допоміжна 25,4 кв.м. (арк.спр.12-17).
Таким чином, право власності робітничого двору було зареєстроване згідно з вимогами чинного на той час законодавства.
Відповідно до довідки виданої Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське МБТІ» за № 1289 від 11.03.2024 року, станом на 31.12.2012 року реєстрація права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 не проводилось (спадкова справа арк. спр. 18).
Тобто, з вищенаведеного встановлено, що право власності на будинок АДРЕСА_1 , хоча належним чином не зареєстроване, проте фактично належало спадкодавцю - ОСОБА_2 , як голові робітничого двору вцілому.
10.12.1999 року ОСОБА_2 склала заповіт в користь ОСОБА_1 , який посвідчено секретарем виконавчого комітету Кам'яногірської сільської ради Народних депутатів Жовківського району Львівської, та зареєстрований за № 8, і який станом на 22.08.2023 року не змінювався та не скасовувався (арк.спр.38).
Отже, з матеріалів справи встановлено, що до спадкового майна, серед іншого, відноситься житловий будинок АДРЕСА_1 , що відносився до суспільної групи «робітничий двір».
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-ІV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованим в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За змістом п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.
Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.
За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. Дані погосподарських книг були звітом про житлові будинки, що знаходяться на праві власності громадян.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).
Тобто, з вищенаведеного встановлено, що записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Частиною 1 статті 1218 цього Кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частиною 5 статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини 1 статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
З огляду на зазначене, спадкове майно, а саме будинок АДРЕСА_1 , який залишився після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається таким, що належить позивачеві як спадкоємцю за заповітом з моменту відкриття спадщини.
Згідно з статтею 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 після смерті сестри ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася із заявою до Жовківської нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про прийняття спадщини, на підставі якої було відкрито спадкову справу, також частково позивач отримала спадщину, що підтверджено копіями свідоцтв про право на спадщину за заповітом (арк.спр.80,81), однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , їй було відмовлено з підстави ненадання заявником необхідних правовстановлюючих документів на спадкове майно, яке підлягає реєстрації.
Отже, з вищенаведеного випливає, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті сестри ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак свідоцтва про право на спадщину за законом отримати не може, оскільки у неї відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства України, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок.
Відповідно до п. 4.18 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом МЮ України від 22.02.12 № 296/5 за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку, що стало причиною звернення позивача до суду.
Оскільки спадкодавець - ОСОБА_2 за час свого життя не оформила правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_1 , тому на даний час позивач як спадкоємець за заповітом звернулася з позовом до суду.
Згідно з ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Так, відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або законність набуття такого права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Суд також враховує те, що відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, дане право ніким не оспорюється, інші спадкоємці з відповідними вимогами не звертались.
Ураховуючи наведене, оскільки відповідач не заперечує проти задоволення позову, суд, належним чином оцінивши зібрані у справі докази та встановивши дійсні обставини справи, дійшов висновку, що позов належить задовольнити.
Керуючись ст.ст. 12,13,81,89, 200, ч. 4 ст. 206, ч. 2 ст. 247, ст. 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 16, 328, 392, 1216, 1218, 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальна площа якого становить 42,9 кв.м., житлова 17,5 кв.м., допоміжна 25,4 кв.м., з такою ж частиною господарських будівель та споруд, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 29.09.2025 року.
Суддя: Олещук М. М.