Справа № 442/7096/25
Провадження №3/442/2018/2025
Іменем України
10 жовтня 2025 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Павлів З.С., розглянувши матеріали, які надійшли з Дрогобицького районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області про притягнення до відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
встановила:
16.09.2024 в провадження суду надійшли матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
В розпорядження суду надано:
На підтвердження вчинення вищевказаного правопорушення суду представлено:
-Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №443873, згідно з яким 04.09.2025 о 23.45 год. в м.Дрогобичі на вул.Лесі Українки ОСОБА_1 керував автомобілем Volkswagen р.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у медичному закладі у лікаря нарколога зі згоди водія у встановленому законом порядку. Стан алкогольного сп'яніння підтверджується висновком КНП «Дрогобицька міська лікарня №1»;
-Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №192, в якому вбачається, що ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння;
-Акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в якому зазначено, що огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками: почервоніння шкірного покрову обличчя, тремтіння пальців рук, різкий запах алкоголю з порожнин рота,
-DVD-R, на якому відеозапис відсутній;
-Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №5648272
Адвокат Ловінський Д.В. подав до суду заперечення, в якому просить провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. В обгрунтування заперечень посилається на те, що 04.09.2025 ОСОБА_1 надав у користування свій автомобіль марки Volkswagen Tiguan р.н.з. НОМЕР_1 своєму товаришу ОСОБА_2 . Однак, приблизно о 23 год. ОСОБА_3 зателефонував йому і повідомив, що на приладовій панелі автомобіля з'попередження про несправність. Тому, ОСОБА_1 прийшов до місця, де стояв автомобіль, та вони разом з Федисом та його другом оглянули автомобіль та виявили помилку подушки безпеки. Помилка з'явилась коли на пасажирському сидінні находився пасажир. Тому майже годину ОСОБА_1 з товаришами сиділи в припаркованому автомобілі по вул.Пилипа Орлика в м.Дрогобичі та намагалися зрозуміти в чому причина поломки. Однак, о 23.47 год. позаду автомобіля ОСОБА_1 зупинився патрульний автомобіль. Працівники Національної поліції і підійшли до ОСОБА_1 , який знаходився в автомобілі та попросили надати їм документи. На запитання, на якій підставі вони повинні надати документи, якщо вони просто сиділи в машині, поліцейські повідомили, що вони порушили п.34 Правил дорожного руху, а саме керуючи транспортним засобом, перетнули суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків. ОСОБА_1 почав заперечувати порушення п.34 ПДР, оскільки вони вже майже годину сиділи в машині, шукали поломку, нікуди не їхали і жодних суцільних ліній не перетинали. У той вечір автомобілем керував тільки товариш ОСОБА_1 - ОСОБА_4 . На прохання надати відеозапис як доказ вчиненого адміністративного правопорушення працівники поліції різко відмовились і повідомили, що вони нічого надавати не будуть. Жодного доказу на підтвердження факту перетину суцільної лінії дорожньої розмітки і, як наслідок, вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, ОСОБА_1 . Не було надано. Згодом працівник поліції почав стверджувати, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп?яніння, а тому їм потрібно поїхати до лікарні на медичний огляд. ОСОБА_1 просив надати докази керування транспортним засобом на підтвердження доводів поліцейського, проте таких надано не було. У матеріалах справи такі докази відсутні. Представником ОСОБА_1 адвокатом Ловінським Д.В. під час ознайомлення з матеріалами справи було виявлено, що долучений до матеріалів справи CD-диск не містить жодних відеозаписів. До пояснень долучено CD-диск з відеозаписом, отриманим в поліції за заявою ОСОБА_1 , на якому зафіксовано рух поліцейського автомобіля, який зупинився позаду автомобіля марки Volkswagen Tiguan. На даному відеозаписі зафіксовано, як ОСОБА_4 виходить з водійського місця та прямує до задньої частини автомобіля, що є беззаперечним доказом невинуватості ОСОБА_1 . Крім того, з відеозапису з відеореєстратора поліцейської машини простежується, що автомобіль стояв припаркований, двигун був вимкнений. Докази керування транспортним засобом, зокрема рух автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , у матеріалах справи відсутні. ОСОБА_1 пояснював поліцейським, що він не керував транспортним засобом, оскільки прийшов лише, щоб усунути помилку в ньому і вже майже годину просто сидів в автомобілі і намагався зрозуміти, чому автомобіль вибивав помилку. Наміру сісти за кермо і поїхати у ОСОБА_1 не було. Однак, представники Національної поліції не брали до уваги пояснень, а наказали сісти з ними в машину і поїхати в лікарню. Звертає увагу на те, що відеозапис не містить доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а також не містить моменту зупинки його автомобіля працівниками поліції. Поліцейськими не було проведено оглядна місці. Вони одразу наполягали поїхати в медичний заклад. Докази пропозиції пройти огляд на стан спяніння на місці зупинки транспортного засобу. Поліцейські не повідомляли яким технічним засобом будуть проводити огляд, не надали сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. У матеріалах справи наявна постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №5648272, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Дану постанову оскаржено до суду. З таких підстав вважає, що у матеріалах справи відсутні допустимі докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом та порушення ним ПДР,
Дослідивши матеріали справи, прихожу до наступного висновку.
Відповідно до ст.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення основним завданням його є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу, прав та законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного та неухильного додержання Конституції і Законів України, поваги до прав, честі та гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з ч.2 ст.7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Ст.7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку із адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законів.
За ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до ст.32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливість, необхідні для підготовки свого захисту, захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінов проти України» рішення від 09.06.2011, заява №16347/02).
Виходячи з практики застосування Європейським судом ст.6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява №36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст
встановлює адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п.2.9а Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законом сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
Об'єктом правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП, є керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння, так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, характеризується наявністю прямого умислу.
Згідно позиції Верховного суду викладеної у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 08 липня 2020 року у справі №177/525/17 відповідно до якої, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до правової позиції викладеної Верховим судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 08 липня 2020 року справа №463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак сп'яніння визначається ст.266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 9 листопада 2015 року №1452/735.
Відповідно до статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров'я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів,що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі відсторонення особи від керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном можливість керування цим транспортним засобом, річковим або маломірним судном надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія (судноводія) відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном.
Порядок проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння встановлено у розділі ІІ вищевказаної Інструкції, а саме: визначено, що перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду на стан сп'яніння водіїв, затверджується Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальниками структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Огляд може також проводитися в спеціально обладнаних пересувних пунктах (автомобілях), що належать закладам охорони здоров'я і відповідають установленим МОЗ вимогам. Огляд у закладах охорони здоров'я щодо виявлення стану сп'яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством. Метою цього огляду є встановлення наявності чи відсутності стану сп'яніння в обстежуваної особи. Лікар (фельдшер) повинен ознайомитися з документами особи, яку оглядає (паспорт, особисте посвідчення, посвідчення водія тощо) (за наявності). Проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов'язкове. Метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп'яніння. Використання в закладах охорони здоров'я для проведення лабораторних досліджень вимірювальної техніки та обладнання, дозволених МОЗ, підтверджується сертифікатом відповідності та свідоцтвом про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 12 цього розділу. За результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння) (додаток 4), видається на підставі акта медичного огляду. Зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку. Акт медичного огляду особи складається в одному примірнику, який залишається в закладі охорони здоров'я. Висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння складається в усіх випадках безпосередньо після огляду особи у трьох примірниках: перший примірник видається під підпис поліцейському, який доставив дану особу на огляд, другий видається оглянутій особі, а третій залишається в закладі охорони здоров'я.
Згідно вимог п.1 Розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС №1395 від 07.11.2015, протокол про адміністративне правопорушення складається відповідно до статті 254 КУпАП. До протоколу про адміністративне правопорушення долучаються: письмові пояснення свідків правопорушення у разі їх наявності; акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу у разі здійснення його затримання; акт огляду на стан сп'яніння у разі проведення огляду на стан сп'яніння; інші документи та матеріали, які містять інформацію про правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи, до протоколу про адміністративне правопорушення долучено висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, в якому зазначено, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
З аналізу вимог чинного законодавства, вбачається, що огляд на стан сп'яніння в медичному закладі проводиться у двох випадках: відмова від проходження огляду на стан сп'яніння поліцейським на місці зупинки транспортного засобу, а також незгода водія із результатами огляду на місці зупинки.
З наявних у справі матеріалів суд позбавлений можливості встановити причину та підставу проходження огляду на стан сп'яніння саме в медичному закладі.
Варто зазначити, що в матеріалах справи відсутнє направлення на проходження огляду водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
До матеріалів справи долучено DVD-R, на якому відсутній відеозапис, що не дає підстав використати відеозапис, як доказ.
Згідно з вимогами ст.ст. 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію», наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року № 100, яким затверджено Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них» та наказу Департаменту патрульної поліції НПУ від 24.11.2015 року № 14/1 «Про порядок зберігання, використання відеозапису та відео реєстраторів патрульних» чітко регламентують, що кожному патрульному поліцейському видається нагрудна відеокамера, а також вказується коли поліцейський повинен її обов'язково вмикати.
Відповідно до ст.31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
У ст. 40 вищевказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб, забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно п.3.5 розділу ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затв.наказом Департаменту патрульної поліції НП України від 03.02.2016 №100 після активації нагрудної відеокамери все спілкування повинно бути записане безперервно.
У п.1 ч.1 ст.2 Розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 №1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 №28/32999 передбаченого, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Відповідно до ст.5 Розділу ІІІ цієї Інструкції включення портативного відео реєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відео зйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Розділом ІІІ цієї Інструкції передбаченого, що відео реєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія.
Включення відео реєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відео реєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Водночас, як вбачається з представленого захисником відеозапису, на такому не зафіксовано руху транспртного засобу марки Volkswagen Tiguan, такий був припаркований, що ставить підсумнів факт керування ОСОБА_1 .
Під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функції водія під час руху транспорту, незалежно від того, чи управляє він самохідною машиною, що рухається своїм ходом, або на причепі в іншої машини. При цьому не має значення, де, у якому місці особа управляла транспортом.
Відповідно до п.1.10 Правил дорожнього руху, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Для настання відповідальності не має значення, як довго управляв винний транспортним засобом. Проступок вважається закінченим з того моменту, коли особа, яка перебувала у стані сп'яніння, надала руху транспортному засобу.
Об'єктивна сторона вказаного правопорушення це - керування транспортним засобом у стані сп'яніння.
Керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зрушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Згідно абз.4 п.27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду роз'яснено, що для притягнення до відповідальності за ст.130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли водій почав рухатись.
Так, 20.02.2019 Касаційний адміністративний суду в складі Верховного Суду в рамках справи №404/4467/16-а зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.
Таким чином, знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна.
З урахуванням вищевказаного, зокрема враховуючи, що в матеріалах адміністративної справи відсутні належні та допустимі докази керування транспортним засобом «правопорушником», то це само по собі унеможливлює притягнення особи до відповідальності, оскільки відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП.
Суд вважає слушним й покликання ОСОБА_1 на те, що поліцейським не було забезпечено його право на отримання правової допомоги, що є порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Даний висновок кореспондує правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №524/5741/16-а.
У даній ситуації зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю залишають місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом.
Враховуючи наведене, суддя приходить до висновку, що матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.
Частиною 2 ст.251 КУпАП встановлено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява №16347/02), справа «Малофєєва проти Росії» (заява №36673/04). справа «Карелін проти Росії» (заява №926/08. рішення від 20.09.2016).
Відповідно до положень пункту третього частини другої ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а тому, покладення на суд обов'язків ініціювати збір доказів для доказування вини особи суперечить принципам об'єктивності та неупередженості суду при розгляді справи та є неприпустимим.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,- суди застосовують при розгляді справ «Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод» і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50-55 Рішення від 06.09.2005) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обгрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. The United Kingdom), n. 161, Series А заява № 25).
Крім того, у справі «Paul and Audrey Edwards v. The United Kingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необгрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 8 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. В той же час, державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинності, закріпленому в ст.62 Конституції України, оскільки, доказування є правом особи, а не її юридичним обов'язком. Також, відповідно усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, висновок суду не може грунтуватися на припущеннях.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї грунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.
Згідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У даній ситуації зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю залишають місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, не доведена.
Однак, нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено закриття провадження у зв'язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому вважаю, що провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, який вказує на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що суть вчиненого правопорушення з кваліфікацією дій за ч.1 ст.130 КУпАП є сумнівними, що є не прийнятним, та не кореспондується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, а тому, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважаю, що провадження у цій справі слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з встановленням обставин визначених п. 1 ч.1 ст.247 наведеного Кодексу.
Керуючись ч.1 ст.130, п.1 ч.1 ст.247, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
постановила:
Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Львівського апеляційного суду.
Постанова вступає в законну силу після закінчення строку на її оскарження та підлягає пред'явленню до виконання протягом трьох місяців.
Суддя Павлів З.С.