Справа №461/5875/25
01 жовтня 2025 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
секретаря судового засідання Герман М.І.,
представника відповідача Яреська Т.В.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»
(03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2;
ЄДРПОУ: 40966896; e-mail: ufc75334@gmail.com),
в інтересах якої діє адвокат Дідух Євген Олександрович
( АДРЕСА_1 ;
РНОКПП: НОМЕР_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до
ОСОБА_1
( АДРЕСА_2 ;
РНОКПП: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -
Акціонерне товариство «Ідея Банк»
(79008, м. Львів, вул. Валова, 11; ЄДРПОУ: 19390819)
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», в особі представника адвоката Дідуха Євгена Олександровича, звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство «Ідея Банк», у якому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 264727 грн. 66 коп., суму понесених витрат на сплату судового збору у розмірі 3176 грн 73 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 15000 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 02.03.2017 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №C11.232.73037, відповідно до умов якого відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти в сумі 11769 грн 14 коп. Окрім цього, 24.09.2018 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z06.00600.004368445, відповідно до умов якого відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти в сумі 47450 грн 39 коп. Також, 17.01.2019 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №D44.00600.004805017, відповідно до умов якого відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти в сумі 30248 грн 58 коп.
Свої зобов'язання кредитор виконав, надавши грошові кошти позичальникові. Усі права вимоги за кредитними договорами №C11.232.73037 від 02.03.2017, №Z06.00600.004368445 від 24.09.2018 та №D44.00600.004805017 від 17.01.2019 з усіма додатковими договорами та угодами до них, укладеними між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», були відступлені банком до ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», згідно договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023. В подальшому, право вимоги перейшло до ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС», на підставі договору факторингу №01.02-38/23 від 26.07.2023, які, в свою чергу, передали права на кредитний договір на підставі договору факторингу №08/11/2024 від 08.11.2024 до ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», тобто позивачу. Відповідач не здійснив належним чином погашення кредиту, внаслідок чого станом на дату подачі позову утворилась заборгованість:
за кредитним договором №C11.232.73037 від 02.03.2017 в розмірі 36682 грн 76 коп., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 11769 грн 14 коп.; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 24913 грн 62 коп;
за кредитним договором №Z06.00600.004368445 від 24.09.2018 в розмірі 139272 грн 35 коп., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 47450 грн 39 коп., прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 36398 грн 48 коп, прострочена заборгованість за комісіями в розмірі 55423 грн 48 коп.;
за кредитним договором №D44.00600.004805017 від 17.01.2019 в розмірі 88772 грн 55 коп., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 30248 грн 58 коп., прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 19552 грн 57 коп, прострочена заборгованість за комісіями в розмірі 38971 грн 40 коп.
Позивачем направлено відповідачу вимоги про виконання боргових зобов'язань за кредитними договорами, надавши можливість останньому добровільно врегулювати заборгованість, однак вимоги не були виконані.
У зв'язку з тим, що відповідачем у добровільному порядку наявна за кредитними договорами заборгованість не погашається, позивач просить стягнути таку у судовому порядку.
Ухвалою суду від 21.07.2025 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
26.08.2025, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» представником відповідача - Яреськом Т.В., подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідач визнає наявність у нього простроченої заборгованості перед позивачем, однак, категорично не може погодитись з розміром даної заборгованості. Щодо незаконності нарахування та стягнення оплати за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості за Кредитним договором №Z06.00600.004368445 та Кредитним договором №D44.00600.004805017 вказує, що платежі за обслуговування кредиту банком є нікчемними оскільки суперечать нормам чинного законодавства. Щодо протиправного нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування в Кредитному договорі №C11.232.73037 зазначає, що відповідно до умов договору строк кредитування (строк дії Кредитного договору №C11.232.73037) - 12 місяців та оскільки кредитний договір №C11.232.73037 було укладено 02.03.2017 року, отже, строк кредитування сплив 01.03.2018 року та первісний кредитор втратив право нараховувати проценти в порядку ст.1048 ЦК України, однак всупереч вимогам закону та сталої практики Верховного Суду, фактично цього не зробив та продовжував незаконно нараховувати відсотки. Щодо розміру заборгованості за кредитними договорами зазначає, що з детального аналізу даних банківських виписок вбачається, що позивачем регулярно сплачені відповідачем кошти, замість погашення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, які були узгоджені сторонами, йшли в погашення різноманітних платежів, які були відповідачем в кредитних договорах №Z06.00600.004368445 не та узгодженими (Кредитні №D44.00600.004805017) або договори відсотки продовжували незаконно нараховуватись поза межами строків кредитування (Кредитний договір № C11.232.73037). Надаючи контр-розрахунки відповідач вказує, що заборгованість за Кредитним договором №C11.232.73037 від 02.03.2017 року відсутня, заборгованість за кредитним договором №Z06.00600.004368445 становить 41227,39 грн., яку відповідач визнає, а заборгованість за Кредитним договором №D44.00600.004805017 становить 38297,55 грн., яку відповідач також визнає. Таким чином, загальна заборгованість, яку визнає відповідач 79524,94 грн.
27.08.2025, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» представником позивача подано відповідь на відзив, в якій останній не погоджується із підставами заперечень проти задоволення позову стверджуючи про їх безпідставністю.
Ухвалою суду від 11.09.2025 року ухвалено рішення про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, звернувся до суду із заявою у якій просить розглядати справу за його відсутності, позов підтримує та просить задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просив задовольнити позов частково в межах суми заборгованості, які визнає відповідач.
II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 20.03.2017 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду №C11.232.73037 про відкриття кредитної лінії на обслуговування кредитної картки, згідно якої відповідачу відкрито поточний рахунок НОМЕР_3 , максимальний ліміт кредитної лінії -200000, ліміт доступний на момент укладення угоди - 10700, процентна ставка - 24.0000% річних (пп. 2, 3.1, 3.2, 3.3 угоди №C11.232.73037 від 20.03.2017).
Також, 24.09.2018 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z06.00600.004368445, згідно якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 49999 грн., річна процентна ставка - 21,99%, строк кредитування - 60 місяців (пп. 1.1, 1.2, 1.4 кредитного договору №Z06.00600.004368445 від 24.09.2018).
17.01.2019 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №D44.00600.004805017, згідно якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 33800 грн., річна процентна ставка - 20%, строк кредитування - 60 місяців (пп. 1.1, 1.2, 1.4 кредитного договору №D44.00600.004805017 від 17.01.2019).
Акціонерне товариство «Ідея Банк» свої зобов'язання за договорами виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредити, що підтверджується ордерами-розпорядженнями №1 про видачу кредиту від 17.01.2019, №1 про видачу кредиту від 24.09.2018 та прибутковим позабалансовим ордером від 02.03.2017.
Факти укладення договорів та отримання кредитних коштів сторона відповідача в ході розгляду справи визнала.
Відповідно до розрахунків заборгованості АТ «Ідея Банк», долученого до матеріалів позовної заяви, заборгованість ОСОБА_1
за кредитним договором №C11.232.73037 від 02.03.2017 станом на 25.07.2023 становить 36682 грн 76 коп., з яких: заборгованість основним боргом в розмірі 11769 грн 14 коп., прострочена заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в розмірі 24913 грн 62 коп.;
за кредитним договором №D44.00600.004805017 від 17.01.2019 станом на 25.07.2023 становить 88772 грн 55 коп., з яких: заборгованість основним боргом в розмірі 30248 грн 58 коп., прострочена заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в розмірі 19552 грн 57 коп., прострочена заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями в розмірі 38971 грн 40 коп.;
за кредитним договором №Z06.00600.004368445 від 24.09.2018 станом на 25.07.2023 становить 139272 грн 35 коп., з яких: заборгованість основним боргом в розмірі 47450 грн 39 коп.; прострочена заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в розмірі 36398 грн 48 коп., прострочена заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями в розмірі 55423 грн 48 коп.
25.07.2023 між АТ «Ідея Банк» (клієнт) та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (фактор) укладено договір факторингу №01.02-31/23, у відповідності до умов якого АТ «Ідея Банк» передає (відступає) ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» права вимоги, а ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.2.1. договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023, права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписуються сторонами, у паперовому вигляді, в день укладення цього договору та надсилається клієнтом фактору засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання сторонами вважається невід'ємною частиною договору.
Пунктом 5.1. договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 визначено, що права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов'язань, передбачених п.4.1. цього договору.
На виконання умов договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» сплачено АТ «Ідея Банк» суму фінансування у розмірі 11963508 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №9217 від 26.07.2023.
26.07.2023 між ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (клієнт) та ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» (фактор) укладено договір факторингу №01.02-38/23, у відповідності до умов якого ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» права вимоги, а ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.2.2. договору факторингу №01.02-38/23 від 26.07.2023, права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписуються сторонами, у паперовому вигляді, в день укладення цього договору та надсилається клієнтом фактору засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання сторонами вважається невід'ємною частиною договору.
Пунктом 5.1. договору факторингу №01.02-38/23 від 26.07.2023 визначено, що права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов'язань, передбачених п.4.1. цього договору.
На виконання умов договору факторингу №01.02-38/23 від 26.07.2023 ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» сплачено ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» суму фінансування у розмірі 1981288,79 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №128 від 26.07.2023.
08.11.2024 між ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» (клієнт) та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (фактор) укладено договір факторингу №08/11/2024, у відповідності до умов якого ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» передає (відступає) ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» права вимоги, а ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.2.2. договору факторингу №08/11/2024 від 08.11.2024, права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписуються сторонами, у паперовому вигляді, в день укладення цього договору та надсилається клієнтом фактору засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання сторонами вважається невід'ємною частиною договору.
Як вбачається з витягу з реєстру боржників - додатку № 1 до договору факторингу №08/11/2024 від 08.11.2024, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1
за кредитним договором №C11.232.73037 від 02.03.2017 в сумі 36682 грн 76 коп., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 11769 грн 14 коп., сума заборгованості за відсотками в розмірі 24913 грн 62 коп;
за кредитним договором №Z06.00600.004368445 від 24.09.2018 в сумі 139272 грн 35 коп., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 47450 грн 39 коп.; сума заборгованості за відсотками в розмірі 36398 грн 48 коп, сума заборгованості за пенею, штрафами, комісією в розмірі 55423 грн 48 коп.;
за кредитним договором №D44.00600.004805017 від 17.01.2019 в сумі 88722 грн 55 коп., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 30248 грн 58 коп.; сума заборгованості за відсотками в розмірі 19552 грн 57 коп, сума заборгованості за пенею, штрафами, комісією в розмірі 38971 грн 40 коп.
На виконання умов договору факторингу №08/11/2024 від 08.11.2024 ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» сплачено ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» суму фінансування у розмірі 98500 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №476 від 22.11.2024.
20.11.2024 ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» на адресу відповідача направлено письмову вимогу (повідомлення) про відступлення права вимоги за кредитними договорами №C11.232.73037 від 02.03.2017, Z06.00600.004368445 від 24.09.2018 та №D44.00600.004805017 від 17.01.2019 до ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», та про необхідність погашення заборгованості у розмірі 264727 грн. 66 коп.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Стаття 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Щодо вимоги позивача про стягнення з заборгованості за кредитним договором №C11.232.73037 від 02.03.2017 в сумі 36682 грн 76 коп, з яких: прострочена заборгованість 11769 грн 14 коп.; прострочена заборгованість за відсотками - 24913 грн 62 коп., суд зазначає таке.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 (п.п. 53-54, 90-91), постановою Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №149/1499/18, роз'яснено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України. Після закінчення строку кредитування можливе лише нарахування відсотків, порядок виплати яких врегульований ч.2 ст.625 ЦК України.
Строк дії Кредитного договору №C11.232.73037 - 12 місяців.
Кредитний договір №C11.232.73037 було укладено 02.03.2017 року, отже, строк кредитування сплив 01.03.2018 року.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг. Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України та охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 року по справі № 912/1120/16.
У постанові 05.04.2023 року по справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне:
«Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.». Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.»
Відтак, починаючи з 01.03.2018 року первісний кредитор втратив право нараховувати проценти в порядку ст.1048 ЦК України, відтак, з врахуванням наданого суду контр-розрахунку, заборгованість за кредитним договором №C11.232.73037 від 02.03.2017 року відсутня.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача комісії за кредитним договором №D44.00600.004805017 від 17.01.2019 в розмірі 38971 гривень 40 копійок та №Z06.00600.004368445 від 24.09.2018, суд враховує наступне.
Пунктом 1.10 кредитного договору №D44.00600.004805017 від 17.01.2019 та пунктом 1.11 кредитного договору №Z06.00600.004368445 від 24.09.2018 встановлено, що за обслуговування кредиту банком, що включає в себе: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.
Згідно пунктів 4.2. паспортів споживчого кредиту, банк встановив плату за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3,00 % та 2,95% щомісячно від початкової суми кредиту.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Отже, положення укладених між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 кредитних договорів щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.
Відповідно до частину 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Беручи до уваги те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку, що положення кредитних договорів №D44.00600.004805017 від 17.01.2019 та №Z06.00600.004368445 від 24.09.2018, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними, тобто недійсними в силу закону.
З наданої банком виписки по кредитного договору №Z06.00600.004368445 від 24.09.2018 вбачається, що ОСОБА_1 за період з 24.09.2018 по 25.07.2023 року сплатив 16020 грн 23 коп, з яких частина коштів була зарахована на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості.
Також, з наданої банком виписки по кредитного договору №D44.00600.004805017 від 17.01.2019 вбачається, що ОСОБА_1 за період з 18.01.2019 по 25.07.2023 року сплатив 35090 грн 00 коп, з яких частина коштів була зарахована на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості.
Згідно умов кредитних договорів №D44.00600.004805017 від 17.01.2019 та №Z06.00600.004368445 від 24.09.2018 була встановлена щомісячна плата за послуги банку.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про споживче кредитування" у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:
1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;
2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;
3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
Сторони у кредитних договорах також передбачили черговість погашення заборгованості (платежів).
Предметом спору в цій справі є стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Таким чином, виходячи з наведених вище доводів та мотивів, враховуючи контр-розрахунки заборгованостей надані відповідачем в процесі розгляду справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість
за кредитним договором №Z06.00600.004368445 від 24.09.2018 у загальному розмірі 41227 грн 39 коп., з яких 22363 грн 01 коп. - заборгованість за основним боргом; 18864 грн 37 коп. - заборгованість за відсотками
та за кредитним договором №D44.00600.004805017 від 17.01.2019 у загальному розмірі 38297 грн 55 коп., з яких 21645 грн 11 коп. - заборгованість за основним боргом; 16652 грн 44 коп. - заборгованість за відсотками, що в загальному розмірі складає 79524,94
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову ? на відповідача; уразі відмовив позові ? на позивача; у разі часткового задоволення позову ? на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору, суд присуджує позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 954 гривні 29 копійок.
Також, відповідно до п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України, до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1, 2 ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний
представник.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що між ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» та адвокатом Дідухом Євгеном Олександровичем укладено Договір про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А від 01.08.2024. Відповідно до умов договору та актів №C11.232.73037, №D44.00600.004805017, №Z06.00600.004368445 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А від 01.08.2024, вартість юридичних послуг становить 15000 гривень. Суд погоджується з відповідністю даного розміру вартості наданих послуг та вважає його обґрунтованим, з огляду на характер справи та правовідносин у ній, обсяг матеріалів наданих суду, зміст та обсяг поданих суду заяв та складність справи.
Оскільки, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу у даному конкретному випадку підлягають до пропорційного розподілу, з врахуванням наведеного розміру та обсягу задоволених вимог, що становить 4506 гривню 04 копійок.
Щодо витрати на професійну правничу допомогу відповідача, судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Яреськом Т.В. укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги № 2285 від 03.12.2021 та відповідно до Акту наданих послуг №1 від 25.08.2025 року вартість юридичних послуг становить 15000 гривень. Суд погоджується з відповідністю даного розміру вартості наданих послуг та вважає його обґрунтованим, з огляду на характер справи та правовідносин у ній, обсяг матеріалів наданих суду, зміст та обсяг поданих суду заяв та складність справи.
Так як, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу у даному конкретному випадку підлягають до пропорційного розподілу, з врахуванням наведеного розміру та обсягу задоволених вимог стягненню з позивача на користь відповідача належить в розмірі 10493 гривні 96 копійок.
Разом з тим, оскільки судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню зі сторін на користь один одного, тобто частково взаємно погашаються, суд приходить до переконання та вважає за доцільне, з метою належного виконання рішення суду про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача різницю задоволених вимог щодо витрат на правову допомогу в розмірі 5987 грн 92 коп. (10493,96 - 4506,04).
Керуючись ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України,
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» заборгованість у розмірі 79524 гривень 94 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 954 гривні 29 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 5987 гривень 92 копійки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:
позивач ? Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»
(03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2;
ЄДРПОУ: 40966896; e-mail: ufc75334@gmail.com),
представник позивача - адвокат Дідух Євген Олександрович
( АДРЕСА_1 ;
РНОКПП: НОМЕР_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
відповідач - ОСОБА_1
( АДРЕСА_2 ;
РНОКПП: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ),
представник відповідача - ОСОБА_2
( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ;)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -
Акціонерне товариство «Ідея Банк»
(79008, м. Львів, вул. Валова, 11; ЄДРПОУ: 19390819)
Повний текст рішення складено 10 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Стрельбицький