Р І Ш Е Н Н Я№ 127/22759/25
07 жовтня 2025 р. м.Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючої судді Медяної Ю.В.,
за участі секретаря судового засідання - Кравчук Ю.Ю.,
представника відповідача Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, голови комісії з припинення або ліквідатор Коцюбинської О.М. - адвоката Безрученка Д.П.,
представника третіх осіб Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної військової адміністрації - адвоката Годованюк А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, голови комісії з припинення або ліквідатор Коцюбинської Олени Миколаївни, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Вінницька обласна рада, Департамент фінансів Вінницької обласної державної адміністрації, Вінницька обласна військова адміністрація про зобов'язання нарахувати та виплатити заробітну плату,
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
У позовній заяві просить зобов'язати Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи нарахувати йому заробітну плату за період з 01.01.2022 по 14.03.2023, пропорційно до відпрацьованого часу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №2 від 12.01.2022 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» і виплатити йому різницю між виплаченою та нарахованою заробітною платою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я».
Позов мотивовано тим, що позивач з 31.01.1999 по 02.06.2025 працював лікарем-хірургом Бершадської міжрайонної медико-соціальної експертизи Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, та отримував заробітну плату,
З 01.01.2022 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №2 «Про деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я», згідно якої розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік: на рівні не менше 20000 грн. лікарям (крім лікарів - інтернів) та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров'я.
Відповідач належить до державної форми власності, проте вказана постанова ним не застосована та підвищення заробітної плати не відбулось.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Надано строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - відповіді на відзив та відповідачу на подання заперечення. (а.с. 48)
Представник третьої особи Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації подав письмові пояснення, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні підстави для застосування до відповідача положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №2 «Про деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я». (а.с.58-60)
Представник третьої особи Вінницької обласної ради подав вступне слово, в якому зазначив, що оскільки відповідач є закладом охорони здоров'я комунальної форми власності, а позивач обіймав там посаду лікаря-хірурга, посилання третьої особи Департаменту фінансів Вінницької ОДА на тимчасову відсутність у відповідача ліцензії на медичну практику для невиплати заробітної плати у визначеному постановою розмірі є необгрунтованими та не можуть бути взяті до уваги. Матеріали справи не містять жодних доказів існування обставин, які б надавали підстави для зменшення розміру заробітної плати позивача, позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню. (а.с.93-94)
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області залучено до участі в справі Вінницьку обласну військову адміністрацію в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. (а.с.106)
Представник Вінницької обласної державної адміністрації подав письмові пояснення, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав, аналогічних викладеним в письмових поясненнях Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації. (а.с.114-115)
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Балинський Б.В. подав письмові пояснення, в яких просив задовольнити позовні вимоги. (а.с.149-150)
Представник відповідача Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав їх необгрунтованості. Надав пояснення, аналогічні поясненням Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної державної адміністрації. (а.с.154-156)
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Балинський Б.В. в судове засідання не з'явились, проте представник позивача в письмових поясненнях від 07.10.2025 просив розгляд справи провести у їх відсутність. Позов підтримує, просить задовольнити.
Представник відповідача Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, голови комісії з припинення або ліквідатор Коцюбинської О.М. - адвокат Безрученко Д.П. у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Представник третіх осіб Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної військової адміністрації - адвокат Годованюк А.О. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав їх необгрунтованості та безпідставності.
Представник заінтересованої особи Вінницької обласної ради в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , останній 12.06.2002 переведений на посаду лікаря-хірурга Бершадської м/р МСЕК, і 02.06.2025 звільнений у зв'язку з реорганізацією шляхом скорочення чисельності та штату на підставі КЗпП. (а.с.9-11)
Згідно з п.1.3, 1.4 статуту Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, затвердженого рішенням 14 сесії Вінницької обласної ради 8 скликання №279 від 26.11.2021, центр є закладом охорони здоров'я та є об'єктом права спільної власності територіальних громад селищ, міст області, управління яким здійснює Вінницька обласна рада. (а.с.19-30)
Аналогічне положення міститься в п.1.3, 1.4 Статуту Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, затвердженого рішенням 16 сесії Вінницької обласної ради 8 скликання №493 від 27.01.2023. (а.с.31-37)
Відповідно до копії довідки про доходи №393 виданої Вінницьким обласним центром медико-соціальної експертизи 27.06.2025 позивач дійсно працював у Вінницькому обласному центрі медико-соціальної експертизи на посаді - лікар-хірург та за період з 01.01.2022 по 14.03.2023 його дохід становив 161 335,08 грн. (а.с. 7)
При цьому, з копії довідки про доходи №392 виданої Вінницьким обласним центром медико-соціальної експертизи 27.06.2025 вбачається, що у разі розрахунку заробітної плати позивача з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №2 від 12.01.2022 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» його дохід за вказаний період становив би 280 987,17 грн. (а.с.8)
31.01.2022 первинна профспілкова організація Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи звернулась до керівника Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи з поданням №13 про усунення порушень законодавства про працю та колективного договору у Вінницькому обласному центрі медико-соціальної експертизи, в якому вимагала, зокрема, підвищити з 01.01.2022 працівникам заробітну плату відповідно до постанови КМУ від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я». (а.с. 12-16)
23.02.2022 Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи надав відповідь за №161 на вказане вище подання, в якій зазначено, що відповідач не є комунальним некомерційним підприємством та не входить до медичних закладів, які працюють згідно з договором з Національною службою здоров'я України за програмою медичних гарантій. Станом на 16.02.2022 за січень місяць 2022 року виплачена заробітна плата згідно затвердженої тарифікації та відповідно до фінансування. На виконання постанови КМУ від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» адміністрація звернулася до Вінницької обласної ради та галузевого департаменту щодо необхідності додаткового фінансування з метою виконання даної постанови. Проводиться робота щодо поновлення ліцензії на господарську діяльність з медичної практики. Центр в повному обсязі фінансується за рахунок коштів обласного бюджету, субвенції на підтримку з державного бюджету місцевим бюджетам. (а.с. 17-18)
Відповідно до ч. 1 ст.3КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 24.03.1995 року «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Структуру заробітної плати відповідно до статті 2 Закону складають основна заробітна плата, додаткове заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 4 статті 97 КЗпП України, роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Статтею 98 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Аналогічну норму містить ст. 13 Закону України «Про оплату праці».
Згідно з ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці», держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
Крім того, відповідно до п. «ж» ч. 1 ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» медичні і фармацевтичні працівники мають право на оплату праці у державних та комунальних закладах охорони здоров'я у розмірі, не нижчому, ніж визначено Кабінетом Міністрів України, у тому числі з дотриманням гарантій щодо мінімальної заробітної плати.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України 12.01.2022 №2 про «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорон издоров'я», розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік: на рівні не менше 20 000 гривень лікарям (крім лікарів-інтернів) та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров'я; на рівні не менше 13 500 гривень для посад молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівцям з початковим рівнем (короткий цикл) вищої медичної освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства.
Вищевказана Постанова набрала чинності 13.01.2022 та застосовується з 01.01.2022.
Пунктом 15 частини першої статті 7 та частиною першою статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено, що медична практика підлягає ліцензуванню та ліцензіат зобов'язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання відповідати ліцензійним умовам.
Посилання представника третіх осіб Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної військової адміністрації - адвоката Годованюка А.О. на те, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 2 про «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» можуть застосовуватися лише до тих медичних працівників закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики суд до уваги не бере, оскільки зазначена постанова КМУ таких застережень не містить, а її норми поширюються на медичних працівників закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності.
Суд звертає увагу на те, що дана Постанова є нормативно-правовим актом, встановлює державну гарантію мінімальної оплати праці медичним працівникам закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності до числа яких відносить у тому числі лікарів, і що її недотримання роботодавцем є протиправним порушенням прав таких працівників.
У відповідності до ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством, відповідно до ст. 25 Закону України «Про оплату праці».
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Судом встановлено, що позивач працював на посаді лікаря-хірурга у Вінницькому обласному центрі медико-соціальної експертизи, який є медичним закладом комунальної форми власності.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був нараховувати позивачу заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №2 від 12.01.2022 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я».
Щодо посилань представників відповідача та третіх осіб на роз'яснення МОЗ, то суд зауважує, що листи Міністерства охорони здоров'я України не є нормативно-правовими актами, вони мають лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не встановлюють нових правових норм, про що також зазначено у відповідному листі.
Посилання на те, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 2 про «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» можуть застосовуватися лише до тих медичних працівників закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, суд до уваги не бере, оскільки наявність або відсутність відповідної ліцензії не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із обов'язком роботодавця здійснювати гарантовану державою оплату праці. Крім цього, зазначена постанова КМУ таких застережень не містить.
Так, заклад охорони здоров'я, у відповідності до положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, - юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.
Отже, виходячи із положень чинного законодавства України та положень Статуту відповідача, зокрема п. 3.3., наявність або відсутність відповідної ліцензії вказує лише на можливість здійснення певної господарської діяльності медичним закладом.
Таким чином, з огляду викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, та Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи зобов'язаний нарахувати позивачу заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №2 від 12.01.2022 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» і виплатити йому різницю між виплаченою та нарахованою заробітною платою відповідно до вказаної постанови.
Згідно ст. 233 ч. 1 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно дост.233ч.2 КЗпП України (у ред., чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022, який набрав чинності з 19.07.2022, ч.1 і ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч. 1ст. 233 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Надаючи тлумачення ст. 58 Конституції України, у рішенні від 09.02.1999 за №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений ст. 58 ч. 1 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
Наведене дає суду підстави для висновку, що по 19.07.2022 право звернення позивача до суду із позовом про стягнення заробітної плати за період з 01.01.2022 по 19.07.2022 не був обмежений будь-яким строком, а тому у цій справі підлягає застосування нормаст.233 ч.2 КЗпП України у ред. до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, щодо вимоги про зобов'язання Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи нарахувати позивачу заробітну плату за період з 20.07.2022 по 19.07.2022 суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом 21.07.2025, (а.с.1) тобто з пропуском строку, визначеного ч.1 і ч.2 ст.233 КЗпП України з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022.
Отже, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, в задоволенні вимоги про зобов'язання Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи нарахувати позивачу заробітну плату за період з 20.07.2022 по 19.07.2022 слід відмовити.
З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню, а саме: зобов'язати Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.01.2022 по 19.07.2022, пропорційно до відпрацьованого часу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №2 від 12.01.2022 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» і виплатити йому різницю між виплаченою та нарахованою заробітною платою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я».
Враховуючи, що позов задоволено, а позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про оплату праці», Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», Постановою КМУ від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я», ст.ст. 3, 94, 98, 233 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 15, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, голови комісії з припинення або ліквідатор Коцюбинської Олени Миколаївни, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Вінницька обласна рада, Департамент фінансів Вінницької обласної державної адміністрації, Вінницька обласна військова адміністрація про зобов'язання нарахувати та виплатити заробітну плату - задовольнити частково.
Зобов'язати Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.01.2022 по 19.07.2022, пропорційно до відпрацьованого часу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №2 від 12.01.2022 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» і виплатити йому різницю між виплаченою та нарахованою заробітною платою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я».
Стягнути з Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи, код ЄДРПОУ 20097160, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Театральна,14;
третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Вінницька обласна рада, код ЄДРПОУ 00022438, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Соборна, 70;
третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Департамент фінансів Вінницької обласної державної адміністрації, код ЄДРПОУ 02311477, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7;
третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Вінницька обласна військова адміністрація, код ЄДРПОУ 20089290, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Соборна, 70.
Повний текст судового рішення складено 10.10.2025.
Суддя