Справа № 127/29803/23
Провадження № 2/127/3835/23
03 жовтня 2025 рокумісто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .
Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В.Б. по факту смерті заведено спадкову справу № 140/2018, зареєстровану в спадковому реєстрі № 54476028 від 13.12.2018. Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 158,9 кв.м., житловою площею 88,6 кв.м., розташований у АДРЕСА_1 , що належав померлій на підставі рішення суду від 08.06.2001, проте право власності за життя вона не зареєструвала.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 »), будучи онуками спадкодавця та єдиними спадкоємцями за законом, на момент смерті проживали разом із бабусею та були зареєстровані у спірному житловому будинку. У квітні 2019 року вони звернулися до приватного нотаріуса Лукашенка В.Б. із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак постановами № 355/02-31 від 11.04.2019 та № 374/02-31 від 13.04.2019 їм було відмовлено у видачі свідоцтв у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності.
З наданих доказів вбачається, що у 1927 році батькові ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , 1883 року народження (помер у 1943 році), була виділена земельна ділянка АДРЕСА_1 . На даній ділянці сім'єю було збудовано житловий будинок під літерою «А». Мати ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , 1885 року народження, померла у 1940 році, після чого спадкоємцями стали її чоловік та діти, кожен з яких фактично прийняв спадщину в рівних частках по 1/3 від 1/2 будинку. Після смерті ОСОБА_9 єдиним спадкоємцем залишився його син ОСОБА_11 , у результаті чого ОСОБА_8 фактично успадкував 3/4, а його сестра ОСОБА_12 - 1/4 частку будинку під літерою «А».
ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , єдиною її спадкоємицею була донька ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка фактично прийняла спадщину. Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 ) приватним нотаріусом Лукашенком В.Б. заведено спадкову справу № 44/2018, зареєстровану у спадковому реєстрі № 51629785 від 18.04.2018. Відкрилася спадщина на 1/4 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями стали доньки - позивач ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_14 ») та ОСОБА_5 .
У квітні 2019 року ОСОБА_3 також звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак постановою № 375/02-31 від 13.04.2019 їй відмовлено з аналогічних причин - відсутність правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на спадкове майно.
Позивачі зазначають, що у 1959 році ОСОБА_6 та ОСОБА_8 збудували ще один будинок на даній земельній ділянці, який у плані значиться під літерою «Б». На момент смерті ОСОБА_6 з нею фактично проживали її онуки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а на момент смерті ОСОБА_13 - її донька ОСОБА_3 .
Інші спадкоємці ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не проживали у спадковому будинку тривалий час, не утримували його та не здійснювали дій щодо прийняття спадщини.
Таким чином, дідусь і бабуся позивачів фактично прийняли у спадщину спірне майно, однак не встигли оформити право власності та його зареєструвати. Внаслідок цього позивачі, які безперервно проживають у будинку АДРЕСА_1 , фактично вступили у володіння спадковим майном, несуть витрати на його утримання та користуються ним з моменту народження до теперішнього часу.
Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 станом на день розгляду справи не зареєстровано ні за ким.
Відповідно до Звіту про незалежну оцінку домоволодіння з двох житлових будинків з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість вказаного будинковолодіння складає 1 045 630,00 грн.
У зв'язку з цим позивачі просять суд визнати:
за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частки домоволодінню, що складається з житлових будинків А і Б з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті бабусі ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частки домоволодіння, що складається з житлових будинків А і Б з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті бабусі ОСОБА_6 ,, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частки домоволодіння, що складається з житлових будинків А і Б з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче провадження.
На підставі ухвал Вінницького міського суду Вінницької області від 04.12.2023 підготовче провадження у цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Окрім того, витребувано у приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенка Володимира Борисовича належним чином завірені копію спадкових справ: №140/2018, заведеної 13.12.2018 року після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 та № 44/2018, заведеної 18.04.2018 року після смерті ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
26.10.2023 року на адресу суду від приватного нотаріуса надійшли належним чином завірені копія спадкових справ №140/2018, заведеної 13.12.2018 року після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , та № 44/2018, заведеної 18.04.2018 року після смерті ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та представник позивачів адвокат Савчук І.В. в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, однак надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, в якій позовні вимоги визнає, відмовляється від спадщини після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_15 та просить позов задовольнити. (т. 2 а.с.6).
Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилася, однак надала суду не нотаріально посвідчену заяву про розгляд справи у її відсутності, в якій позовні вимоги визнає, відмовляється від спадщини після смерті ОСОБА_13 та просить позов задовольнити. (т. 2 а.с.11).
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи та зібрані у справі докази в їх сукупності, вислухавши позицію сторін у справі, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є спадкоємцями після смерті їхньої бабусі ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 11.06.2013 (т. 1, а.с. 14) та позивач ОСОБА_3 є спадкоємцем її матері ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 12.02.2018 (т. 1, а.с. 60).
Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В.Б. по факту смерті ОСОБА_6 була заведена спадкова справа № 140/2018, зареєстрована в спадковому реєстрі № 54476028 від 13.12.2018 (т. 1, а.с. 16) та по факту смерті ОСОБА_13 була заведена спадкова справа № 44/2018, зареєстрована в спадковому реєстрі № 51629785 від 18.04.2018 (т. 1, а.с. 62).
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме: на житловий будинок загальною площею 158,9 кв.м., житловою площею 88,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав померлій на підставі рішення суду від 08.06.2001 (т. 1, а.с. 28-29). Однак це право власності вона за собою за життя не зареєструвала.
Після смерті ОСОБА_13 відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме: на частку житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що фактично належала померлій. Однак це право власності вона за собою за життя не зареєструвала.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_16 є онуками ОСОБА_6 та єдиними спадкоємцями по закону, та на момент смерті проживали та були зареєстровані разом зі спадкодавцем (т. 1 а.с.21-23, 41, 48), а тому звернулися до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенка В.Б. із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.
Однак постановами № 355/02-31 від 11.04.2019, 374/02-31 від 13.04.2019 нотаріус відмовив їм у видачі свідоцтва про право на спадщину з причини відсутності правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на спадкове майно (т. 1, а.с. 52-53).
Позивач ОСОБА_3 як спадкоємиця, яка на момент смерті проживала та була зареєстрована разом зі спадкодавцем (т. 1 а.с. 66, 69), після смерті своєї матері ОСОБА_13 , також звернулася до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенка В.Б. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак, постановою № 375/02-31 від 13.04.2019 нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину з причини відсутності правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на спадкове майно (т. 1 а.с. 70).
Відповідно до інформації КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на будинок АДРЕСА_1 реєстрація права приватної власності не проводилася.(а.с. 33-32).
Згідно довідки від 20.04.2000 № 236, встановлено, що згідно інвентаризаційної справи № 8015 по АДРЕСА_1 на будиноковолодіння юридичної документації не зареєстровано. Житловий будинок позначений літ «А» зведено 1927 року, а будинок позначений літерою «Б», був збудований у 1959 році.
На момент смерті ОСОБА_6 разом із нею проживали онуки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі своїми сім'ями. На момент смерті ОСОБА_13 у домоволодінні проживала її дочка ОСОБА_3 .
Інші спадкоємці ОСОБА_4 та ОСОБА_17 як встановлено судом зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 та протягом багатьох років у спірному будинку не проживають.
Таким чином, ОСОБА_6 , а також ОСОБА_13 фактично прийняли у спадщину житловий будинок після смерті своїх батьків, але за життя не оформили право власності у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів. Це позбавило їхніх спадкоємців можливості реалізувати право на спадщину у нотаріальному порядку.
Водночас позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постійно проживають у будинку по АДРЕСА_1 , користуються ним з моменту народження, несуть витрати на його утримання та комунальні послуги. Фактичне володіння будинком підтверджує прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
Згідно зі звітом про незалежну оцінку вартість домоволодіння, яке складається з двох житлових будинків з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, становить 1 045 630,00 грн. Інформаційна довідка підтверджує, що право власності на вказаний об'єкт ні за ким не зареєстроване.
Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на ім'я спадкодавців. Згідно з п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (наказ Міністерства юстиції від 22.02.2012 № 296/5), видача такого свідоцтва можлива лише за наявності правовстановлюючих документів.
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що у випадку відмови нотаріуса спадкоємці мають право звернутися до суду з позовом про визнання права власності. Аналогічна правова позиція міститься у п. 3.1 Узагальнення ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013.
Суд враховує також, що відповідно до ст. 1216, 1218, 1220, 1258, 1261 ЦК України спадкування здійснюється за законом у порядку черговості, а спадкоємці першої черги - діти спадкодавця, його чоловік чи дружина та батьки - мають переважне право на спадкування. Онуки спадкують за правом представлення у разі смерті їхніх батьків до відкриття спадщини (ч. 2 ст. 529 ЦК України 1963 року).
Право власності у радянський період виникало з моменту будівництва будинку відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 та Постанови Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948, які надавали громадянам право на індивідуальне житлове будівництво. Реєстрація у погосподарських книгах підтверджувала виникнення такого права.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття не встановлена судом.
Згідно з ч. 5 ст. 1268 та ч. 3 ст. 1296 ЦК України спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця такого права.
Таким чином, суд звертає увагу, що позивачі надали докази постійного проживання та утримання спадкового майна, а також перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є єдиним можливим способом захисту їхніх прав, що відповідає вимогам ст. 15, 16, 316, 328 ЦК України, ст. 4 ЦПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, передбаченому законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Відповідно ч.ч. 1-2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно ст. ст. 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу.
Статтею 1261 ЦК передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Реалізація права на спадкування спадкоємцем, закликаним до спадкування, здійснюється шляхом прийняття ним спадщини з подачею до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття в шестимісячний строк, який починається з часу відкриття спадщини. Вчинення таких дій не вимагається, якщо спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом шестимісячного терміну, встановленого для прийняття спадщини, не заявив про відмову від неї (ст.ст. 1268-1270 ЦК).
При цьому у положенні п. 3.1 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року за №24-753/0/4-13, роз'яснено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Відповідно п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення в нотаріальному порядку. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, у постанові від 22.09.2021 (справа № 227/3750/19).
Суд зазначає, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту прав, який може бути застосований судом в разі відсутності умов для оформлення відповідних прав в нотаріальному порядку.
Суд звертає увагу на те, що позивачами було заявлено позовні вимоги до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які також являться спадкоємцями за законом і відповідно до поданих ними заяв ОСОБА_4 відмовляється від спадщини після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_15 (т. 2 а.с.6), а відповідач ОСОБА_5 відмовляється від спадщини після смерті ОСОБА_13 (т. 2 а.с.11).
Суд зазначає, що питання відмови від прийняття спадщини регулюється положеннями Цивільного кодексу України, зокрема статтями 1273-1275 ЦК України.
Відповідно до статті 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом має право відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або, у сільських населених пунктах, уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, проте може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Згідно з статтею 1274 ЦК України, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Водночас відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною у випадках, передбачених статтями 225, 229-231 та 233 ЦК України.
Відповідно до статті 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився спадкоємець за законом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги та розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця або коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.
У справі встановлено, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не дотримали встановленої законом процедури відмови від спадщини, а саме відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали заяви про прийняття спадщини, проте не оформила відмову від неї у встановлений строк, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України позбавляє її права у судовому порядку відмовлятися від спадщини.
Таким чином, дотримання процедури відмови від спадщини, визначеної статтями 1273-1275 ЦК України, не було забезпечено, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову.
Оскільки процедура була порушена, суд не може задовольнити позов, який базується на цих неналежних відмовах.
Також в ході розгляду справи судом було в протокольній формі вирішено визнати явку відповідача ОСОБА_5 обов'язковою, оскільки подана нею заява, через засоби поштового зв'язку, про розгляд справи без її участі, оскільки вона перебуває за кордоном України і заявлені вимоги повністю визнає та не претендує на спадкове майно після смерті її матері ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , відмовляється від спадкування та прийняття спадщини, судом не може бути прийнята, оскільки вона не нотаріально посвідчена, як то вимагається законодавством України.
Відмова від спадщини обов'язково має оформлюватися у письмовому вигляді. Така заява має бути посвідчена нотаріально, повинна містити дату, час, дані спадкоємця, його особистий підпис, печатку, підпис нотаріуса. Не можна відмову від спадщини оформити у простій письмовій формі, усно або по довіреності.
З матеріалів спраави вбачається, що ОСОБА_5 18.04.2018 року особисто подала заяву про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 та їй було розяснено зміст ст.ст. 1266, 1269, 1273-1275 ЦК України, а саме про право відзиву поданої нею заяви протягом встановленого законодавством строку.
На підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області 20.04.2025 року (справа № 127/29803/23) та згідно пункту 12 Положення про базу даних «відомостей про осіб, які перетнули державний кордон України, в'їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», було здійнено запит відносно перетену кордону громадянкою України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , але відомостей відносно перетену кордону судом не було отримано.
Тому суд не бере до уваги заяву ОСОБА_5 про визнання позову, оскільки вона була подана у простій письмовій формі, не підписана "елеткронним цифровим підписом",не через систему "електронний суд" та не була нотаріально посвідчена, як того вимагають норми цивільного процесу для певних видів документів або обставин. Недотримання встановлених законом вимог щодо форми та порядку подання доказів призводить до їх недопустимості, тобто суд не може їх використовувати під час ухвалення рішення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України суд враховує, що у позові позивачів відмовлено у повному обсязі, тому судові витрати слід залишити за ними.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 175, 263-265, 268 ЦПК України, статтями 1216, 1217, 1220, 1221, 1222, 1270, 1273-1277 ЦК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники судового розгляду:
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
Позивач ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
Позивач ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: