8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" жовтня 2025 р. Справа № 922/2070/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
при секретарі судового засідання Пугачові Д.І.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (адреса: 61038, м. Харків, вул. Глобинська, буд. 23; код ЄДРПОУ 02910108) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (адреса: 61003, м. Харків, м.-н Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ 04059243)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Стройдизайн 777» (адреса: 61001, м. Харків, Примерівська, буд. 22, к. А; код ЄДРПОУ 41742060)
про стягнення 1876380,35 грн.
за участю представників сторін:
прокурора - Хряк О. О. (службове посвідчення № 072721 видане 01.03.2023);
позивача - Громов О. В. (витяг з ЄДРПОУ);
відповідача - Томаровська С. О. (ордер серії АХ № 12744447 від 22.07.2025);
Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Стройдизайн 777» (далі - відповідач), в якій просить суд стягнути з останнього на користь позивача 1876380,35 грн, з яких:
1090400,00 грн - безпідставно збережених коштів пайової участі;
663377,35 грн - інфляційних нарахувань;
122602,78 грн - 3% річних.
В обґрунтування своїх вимог прокурор вказує на те, що відповідно до даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 18.08.2020 розпочато нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63Д; замовником такого будівництва є відповідач; будівництво завершено 10.06.2021, об'єкт прийнято в експлуатацію 30.08.2021, та 24.09.2021 зареєстровано в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером 2461486063120.
Разом з тим, як стверджує прокурор з посиланням на Реєстр документів Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася, останній всупереч вимог пункту 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» не звертався до позивача протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Прокурор вказує, що враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», розмір пайової участі щодо об'єкта будівництва підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Додатково прокурором на підставі ст. 625 ЦК України нараховані до стягнення з відповідача інфляційні та 3% річних в зв'язку з простроченням останнім виконання своїх зобов'язань зі сплати пайової участі.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 28.07.2025; встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.
Підготовче засідання неодноразово відкладалось.
В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження позивач подав до суду письмові пояснення (вх. № 17350 від 28.07.2025), в яких зазначає про безпідставність тверджень щодо бездіяльності позивача щодо нездійснення ним відповідного захисту.
Свої твердження позивач обґрунтовує з посиланням на те, що замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
На час дії положень Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019 щодо пайової участі встановлено обов'язок певного кола суб'єктів - замовників будівництва - звернутись до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та відповідно до розрахунку сплатити кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Як зазначає позивач, у даному випадку обов'язок звернення у відповідний період до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення замовником договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова належав виключно відповідачу.
Прокурор надав суду письмові пояснення (вх. № 17700 від 31.07.2025) в яких наполягає на бездіяльності позивача з посиланням на те, що саме позивач має повноваження щодо захисту бюджетних прав територіальної громади міста в частині надходження до бюджету коштів від сплати замовниками будівництва пайової участі.
Прокурор вказує, що позивачем не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред'явлено до суду позову про стягнення з відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.
Невиконання уповноваженим органом - Харківською міською радою, своїх повноважень, унаслідок чого інтереси держави залишаються незахищеними, є підставою для представництва інтересів держави органами прокуратури в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 19418 від 25.08.2025) в якому просить суд відмовити прокурору в задоволенні позову. Відповідач вказує, що у відповідності до норм чинного у 2020 році законодавства для будівництва він здійснив:
04.03.2020 отримав містобудівні умови та обмеження;
замовив проект будівництва та отримав позитивний експертний звіт 06.07.2020;
30.07.2020 затвердив проектну документацію та уклав договір генерального підряду на будівництво з будівельною організацією;
26.08.2020 отримав дозвіл на будівництво та розпочав будівництво об'єкту;
30.08.2021 отримав сертифікат готовності об'єкту до експлуатації.
Відповідач вказує, що він розпочав нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63-Д - 26.08.2020 та завершив будівництво 30.08.2021, при цьому на момент отримання ним дозвільної документації обов'язок укладати договір пайової участі та сплачувати пайовий внесок на розвиток інфраструктури населеного пункту встановлений (ст. 40 Закону № 3038-VI) був скасований. При цьому жодним чинним станом на 2021 рік Законом не було визначено обов'язку замовника будівництва сплачувати у 2021 році пайовий внесок на розвиток інфраструктури населеного пункту.
Прокурор надав суду відповідь на відзив (вх. № 19884 від 01.09.2025) в якій наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з посиланням на те, що відповідно до даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відповідач розпочав будівництво 18.08.2020 і закінчив його 30.08.2021. Відповідно, на думку прокурора, на підставі пункту 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» у відповідача виник обов'язок упродовж 10 днів починаючи з 18.08.2020 звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайового внеску, а до 30.08.2021 відповідно сплатити кошти пайової участі.
Доводи відповідача про непоширення дії Закону України № 132-IX щодо необхідності сплати пайової участі на відповідача через закінчення будівництва у 2021 році, коли положення ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вже не діяли, на думку прокурора, не є прийнятними, оскільки законодавець передбачив саме початок будівництва у 2020 році як підставу для застосування імперативних вимог про сплату пайової участі та виникнення обов'язку щодо її сплати, а момент закінчення такого будівництва має значення лише для визначення початку порушення такого зобов'язання та настання передбаченої законом відповідальності для забудовника у разі його добровільного невиконання.
Відповідач надав суду заперечення (вх. № 20600 від 09.09.2025) в яких не погоджується з доводами прокурора та звертає увагу суду на те, що Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради своїм листом № 395/0/45-25 від 03.09.2025 надав відповідь на відповідне звернення відповідача, в якій зазначив, що відповідно до норм чинного законодавства на час отримання відповідачем дозволу на початок будівельних робіт та сертифікату готовності об'єкту до експлуатації - правові підстави для укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури та відповідно сплати пайових внесків у відповідача відсутні.
Прокурор подав до суду письмові пояснення (вх. № 21387 від 17.09.2025), в яких доповнює власну правову позицію у спорі, та зазначає що відповідач зобов'язаний був у 2020 році звернутись до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63Д, і до введення об'єкти в експлуатацію в серпні 2021 року саме сплатити пайові внески, а не укласти договір пайової участі.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.09.2025.
У судовому засіданні 24.09.2025 оголошено перерву до 08.10.2025.
У судове засідання 08.10.2025 прибули прокурор, представники позивача та відповідача.
Прокурор та представник позивача підтримують вимоги, викладені у позові, просять суд їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечує проти позову та просить суд відмовити у його задоволенні у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.
Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом у даній справі.
Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Згідно ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до п. З ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Крім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідності дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на потребі дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Трегубенко проти України» від 02.11.2004 зазначив, що “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес».
Прокурор звертається до суду з метою захисту інтересів держави, в основі яких завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій та програм.
Інтереси держави охоплюються здійсненням її функцій, діяльністю її органів, які законодавчо наділені певними повноваженнями.
Відповідно до ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
На підставі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Відповідно до п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», ради представляють інтереси територіальної громади і здійснюють від їх імені і в їх інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування.
На території Харківської міської територіальної громади таким органом є Харківська міська рада.
Місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України (ч. 1 ст. 5 Бюджетного кодексу України).
Положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Бюджетом розвитку, згідно з ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов'язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.
У даному випадку, як встановлено Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова, Харківською міською радою не вжито заходів до усунення порушень інтересів держави, зокрема, не пред'явлено до суду позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сройдизайн 777» грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.
Як свідчать матеріали справи, Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова до Харківської міської ради направлено лист № 53-103-1519вих-25 від 09.04.2025 щодо виявлених порушень з боку Товариства з обмеженою відповідальністю “Сройдизайн 777» у зв'язку зі здійсненням нового будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури міста Харкова та надання інформації про вжиті заходи реагування на їх усунення.
Однак, відповіді на зазначений лист Харківською міською радою не надано, позову до суду не подано.
Матеріали справи також свідчать про те, що на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова на адресу Харківської міської ради направлено повідомлення за № 53-103-2407вих-25 від 04.06.2025 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Харкова.
Таким чином, як свідчить зміст позовної заяви, прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом у межах даної справи.
Розглянувши спір по суті суд встановив такі обставини.
Відповідно до даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 18.08.2020 розпочато нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63Д. Замовником такого будівництва є відповідач у даній справі.
Будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63Д, завершено 10.06.2021, що підтверджується даними з Реєстру документів ЄДЕССБ (а. с. 20-22). Код об'єкта відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДКБС:1230.1 - «Торгові центри, універмаги, магазини».
На підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 30.06.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано відповідачу сертифікат № ІУ123210818156 від 30.08.2021, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Вказаний об'єкт завершеного будівництва прийнято в експлуатацію 30.08.2021 відповідно до відомостей Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Збудований та прийнятий в експлуатацію об'єкт нерухомості 24.09.2021 зареєстровано в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером 2461486063120.
Як вбачається з Реєстру документів Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, пайовий внесок на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX).
На відповідне звернення відповідача, Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради своїм листом від 03.09.2025р. №395/0/45-25 надав відповідь, в якій зазначив, що відповідно до норм чинного законодавства на час отримання відповідачем дозволу на початок будівельних робіт та сертифікату готовності об'єкту до експлуатації - правові підстави для укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури та відповідно сплати пайових внесків у відповідача відсутні.
Разом з тим, при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурор, зокрема, вказує, що станом на момент прийняття в експлуатацію об'єкта відповідача, а саме: 30.08.2021, ч. 2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що передбачала обов'язок замовника взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, вже втратила чинність, оскільки, її було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні». Однак, порядок сплати коштів пайової участі у 2020 році регулювався пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у відповідному розмірі та порядку.
Прокурор вказує, що оскільки будівництво відповідачем було розпочато в 2020 році, відповідно на підставі абз. 2 п. 2 р. ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» відповідач зобов'язаний був у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63Д, і до введення об'єкти в експлуатацію, а саме, до 30.08.2021 сплатити пайові внески. Однак, всупереч зазначеним вимогам законодавства, відповідач до Харківської міської ради протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не звернувся, та відповідно пайові внески не сплатив.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», прокурор зазначає, що розмір пайового внеску яку відповідач мав сплатити до бюджету становить 1 090 400 грн. (розрахований з урахуванням ставок передбачених вказаним положенням закону за наступною формулою: 27 260 000 грн (вартість будівництва) х 4% (встановлена законом відсоткова ставка) / 100 % = 1 090 400 грн).
Прокурор вказує, що враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», розмір пайової участі щодо об'єкта будівництва підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Додатково прокурором на підставі ст. 625 ЦК України нараховані до стягнення з відповідача 663377,35 грн - інфляційних нарахувань та 122602,78 грн - 3% річних в зв'язку з простроченням останнім виконання своїх зобов'язань зі сплати пайової участі за період починаючи з дати коли об'єкт був введений відповідачем в експлуатацію, тобто з 30.08.2021 та до 29.05.2025.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом на час спірних правовідносин) замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
В даному випадку, як вже зазначалося, 18.08.2020 розпочато нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63Д. Замовником такого будівництва є відповідач у даній справі
Будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63Д, завершено 10.06.2021, що підтверджується даними з Реєстру документів ЄДЕССБ (а. с. 20-22). Код об'єкта відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДКБС:1230.1 - «Торгові центри, універмаги, магазини».
На підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 30.06.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України відповідачу видано сертифікат № ІУ123210818156 від 30.08.2021, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Вказаний об'єкт завершеного будівництва прийнято в експлуатацію 30.08.2021 відповідно до відомостей Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (надалі - Закон № 132-IX), якими з 01.01.2020 року було виключено статтю 40 Закону № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Закону № 132-IX та Прикінцевих та Перехідних положень, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду 13.12.2022 у cправі № 910/21307/21.
Однак, відповідно до абз. 2 п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX визначено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
- об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
- будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; - будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
- індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
- об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
- об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
- об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
- об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
- об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
- об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
- об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
- об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; -
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
У вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Відтак, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Аналогічна правова позиція щодо порядку застосування п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
Тож, прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.
При цьому, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено, наприклад, у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21).
У постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, також зауважила, що:
- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Частиною 3 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
В даному випадку, оскільки порядок сплати коштів пайової участі у 2020 році регулювався пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону №132-IX, а будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63Д було розпочато відповідачем 18.08.2020, зазначене в свою чергу свідчить про обов'язок відповідача, як замовника будівництва, упродовж 10 днів з 18.08.2020 року звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію, а саме до 30.08.2021.
Аналогічна правова позиція щодо порядку застосування п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX викладена в постанові Верховного Суду у справі №140/5484/21 та від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, (в даній справі відповідач також розпочав будівництво у 2020 році, отримавши дозвіл на виконання будівельних робіт лише 28.05.2020, а 29 квітня 2021 року закінчив будівництво та отримав підтвердження готовності об'єкта будівництва до експлуатації, що є аналогічним до фактичних обставин, у зв'язку з якими прокурор звертається до суду з позовом у даній справі).
Однак, всупереч зазначеним вимогам законодавства, відповідач до Харківської міської ради протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не звернувся, та відповідно пайового внеску не сплачував.
Натомість, у Реєстрі документів ЄДЕССБ вказано, що замовника звільнено від сплати коштів пайової участі на підставі п. 13 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким виключено ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулювала сплату коштів пайової участі.
Проте, з цього приводу суд зазначає, що до жодних з перелічених у пункті 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» об'єктів не відноситься об'єкт нового будівництва, що збудований замовником відповідачем за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63Д. Відповідно, підстави для звільнення відповідача від сплати коштів пайової участі в даному випадку відсутні.
Посилання відповідача на лист Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради своїм листом від 03.09.2025 №395/0/45-25 суд вважає безпідставними, оскільки по-перше, викладене в ньому не спростовує обставин, викладених в даному рішенні, і по-друге, прокурором в межах даної справи не заявляються вимоги щодо зобов'язання відповідача до укладення про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, що суперечило б вимогам законодавства.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків. Зокрема, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (п. 2 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).
В даному випадку саме фактор будівництва відповідачем нежитлових приміщень торговельного комплексу, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
Відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта, а саме 3193,1 кв. м. нежитлових приміщень магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63Д, становить 27 260 тис. грн.
Саме зазначена кошторисна вартість має бути врахована під час визначення розміру пайового внеску.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», розмір пайової участі, яку відповідач мав сплатити до бюджету становить 1 090 400 грн. (розрахований з урахуванням ставок передбачених вказаним положенням закону за наступною формулою: 27 260 000 грн (вартість будівництва) х 4% (встановлена законом відсоткова ставка) / 100 % = 1 090 400 грн).
Враховуючи викладене, позов прокурора в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів пайової участі в зазначеній сумі підлягають задоволенню на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права в відповідних правовідносинах відображено в Постанові ВП ВС від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19).
Щодо вимоги прокурора про стягнення інфляційних та 3% річних, суд зазанчає наступне.
Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Відповідно вимога про нарахування, передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних й інфляційних втрат, які є складовою відшкодування завданої позивачеві шкоди, є правомірною.
У даному випадку зобов'язання повернути безпідставно набуте майно (грошові кошти) виникає у відповідача безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.
Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01.09.2022 у справі № 910/9544/19.
В даному випадку, як вже зазначалося, оскільки порядок сплати коштів пайової участі у 2020 році регулювався пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону №132-IX, а будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, 63Д було розпочато відповідачем 18.08.2020, зазначене в свою чергу свідчить про обов'язок відповідача, як замовника будівництва, упродовж 10 днів з 18.08.2020 року звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію, а саме до 30.08.2021.
Оскільки такий внесок не було сплачено, доводи прокурора про можливість нарахування інфляційних та 3% річних після 30.08.2021 є такими, що гуртуються на вимогах чинного законодавства України.
У даному випадку, як зазначалось, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання, прокурором на підставі відповідних вимог чинного законодавства нараховано до стягнення з відповідача 122602,78 грн 3% річних за період прострочення з 30.08.2021 по 29.05.2025, а також 663377,35 грн інфляційних втрат за період з вересня 2021 по квітень 2025.
Період прострочення, суми нарахованих 3% річних та інфляційних втрат відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів необґрунтованості здійснених нарахувань матеріали справи також не містять.
Перевіривши здійснений прокурором розрахунок, суд констатує, що його здійснено арифметично вірно. Перевірка розрахунку інфляційних та річних судом здійснювався за допомогою інструменту “Юридичний калькулятор» (https://calc.sitebuy.pro/).
За таких обставин, заявлений позов в даній частині вимог також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 663377,35 грн інфляційних нарахувань та 122602,78 грн 3% річних за вказані періоди прострочення.
З урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь Харківської обласної прокуратури також підлягає стягненню судовий збір в сумі 22516,56 грн.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Стройдизайн 777» (адреса: 61001, м. Харків, Примерівська, буд. 22, к. А; код ЄДРПОУ 41742060) на користь Харківської міської ради (адреса: 61003, м. Харків, м.-н Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ 04059243):
1090400,00 грн - безпідставно збережених коштів пайової участі;
663377,35 грн - інфляційних нарахувань;
122602,78 грн - 3% річних.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Стройдизайн 777» (адреса: 61001, м. Харків, Примерівська, буд. 22, к. А; код ЄДРПОУ 41742060) на користь Харківської обласної прокуратури (код 02910108, банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 22516,56 грн витрат по сплаті судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "10" жовтня 2025 р.
Суддя О.І. Байбак