8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
(додаткове)
07 жовтня 2025 року м. ХарківСправа № 922/2166/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОБУД-3» (вх. 21214 від 15.09.2025) про ухвалення додаткового рішення
за позовом 3 - я особа, яка не Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКА АДМІНІСТРАТИВНА КОМПАНІЯ» (61002, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Сумська, будинок, 96, ідентифікаційний код особи 40578993), яке діє від імені, в інтересах та за рахунок активів Акціонерного товариства «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ІНТЕНСИВНИК“» (61002, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Сумська, будинок, 96, ідентифікаційний код особи 43263434) заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОБУД-3» (61070, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Професорська, будинок, 32, ідентифікаційний код особи 41095099)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ» (61003, Україна, Харківська обл., місто Харків, провулок Подільський, будинок, 5, ідентифікаційний код особи 21262589)
про визнання недійсним договору
за участю представників:
третьої особи (заявника) - Розумної О.О.
відповідача - Шафоростова В.О.
До Господарського суду Харківської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКА АДМІНІСТРАТИВНА КОМПАНІЯ», яке діє від імені, в інтересах та за рахунок активів Акціонерного товариства «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ІНТЕНСИВНИК“» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ» та просив суд визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги № 7 ДП від 21.05.2025, укладений між Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інтенсивник» від імені, в інтересах та за рахунок активів якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Азово-Чорноморська адміністративна компанія», як Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ», як Новим кредитором. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025 визначено головуючого суддю (суддя-доповідач): Лаврову Л.С.
08 вересня 2025 року рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/2166/25 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКА АДМІНІСТРАТИВНА КОМПАНІЯ», яке діє від імені, в інтересах та за рахунок активів Акціонерного товариства «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ІНТЕНСИВНИК“»; визнано недійсним Договір про відступлення прав вимоги № 7 ДП від 21.05.2025, укладений між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інтенсивник» від імені, в інтересах та за рахунок активів якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Азово-Чорноморська адміністративна компанія», як Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ», як Новим кредитором; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ» (61003, Україна, Харківська обл., місто Харків, провулок Подільський, будинок, 5, ідентифікаційний код особи 21262589) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКА АДМІНІСТРАТИВНА КОМПАНІЯ» (61002, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Сумська, будинок, 96, ідентифікаційний код особи 40578993) 2 422,40 грн судового збору.
15.09.2025 до Господарського суду Харківської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОБУД-3» надійшла заява (вх. № 21214) про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій заявник просить суд ухвалити додаткове рішення у справі № 922/2166/25, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефест» (код за ЄДРПОУ 21262589) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-3» (код за ЄДРПОУ 41095099) витрат на правничу допомогу у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) грн. На підтвердження витрат на правничу допомогу ТОВ «ЖИТЛОБУД-3» надає до заяви копію договору про надання правової допомоги № 07 від 15.04.2025 (далі - Договір), копію додатку № 2 до Договору та копію акту приймання-передачі виконаних робіт № 1 від 09.09.2025 до Договору, де зазначено, що вартість виконаних Адвокатом робіт складає 100000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2025 призначено до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОБУД-3» (вх. 21214 від 15.09.2025) про ухвалення додаткового рішення на 24 вересня 2025 року.
24 вересня 2025 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ» надійшли заперечення (вх. № 22114) на заяву ТОВ "ЖИТЛОБУД-3" про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій зазначає про те, що процесуальна участь у справі ТОВ “ЖИТЛОБУД-3» не обумовлена власною ініціативою (не своїм бажанням) чи наявністю у нього прав чи обов'язків стосовно предмета спору, а стала можливою лише за ініціативою Позивача, який на свій розсуд залучив третю особу як учасника справи. Результат вирішення справи № 922/2177/25 ніяким чином не вплине на наявність самої по собі заборгованості ТОВ “ЖИТЛОБУД-3» за Договором купівлі - продажу цінних паперів та ніяким чином не скасовує обов'язок з оплати грошових коштів за Договором купівлі-продажу цінних паперів. В розумінні частини 5 статті 129 ГПК України результат вирішення спору не має жодного значення для розширення чи звуження обсягу прав третьої особи ТОВ “ЖИТЛОБУД-3», таким чином, заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн понесена не стороною спору і не відповідає значенню цієї справи для третьої особи статусу ТОВ “ЖИТЛОБУД-3». Єдиним документом, поданим представником третьої особи ТОВ “ЖИТЛОБУД-3» адвокатом Розумною О.О. у межах справи № 922/2166/25 є пояснення третьої особи від 08.07.2025 року обсягом правової позиції близько 1 сторінки, які не містять ані викладу нових доводів, ані нових (додаткових) доказів. Наголошує на тому, що пояснення третьої особи в повній мірі дублюють позицію, викладену Позивачем АТ ЗНВКІФ “ІНТЕНСИВНИК» у позовній заяві навіть з копіюванням окремих речень та абзаців з позовної заяви. Крім того, у судових засіданнях адвокат приймав участь поза межами приміщення суду у форматі відеоконференції поза межами приміщення суду, що зменшувало витрати часу адвоката на участь у справі. Таким чином, витрати на правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн вочевидь не відповідають обсягу роботи виконаної адвокатом у цій справі. Зазначає, що доказів оплати гонорару 100 000 грн, рахунку на оплату гонорару, детального опису виконаних робіт на зазначену суму не надано. Фактично єдиним доказом надано лише Акт приймання - передачі на півсторінки, де вказано, що вартість робіт складає 100 000 грн. А сам зміст викокнаних робіт включає види робіт, які охоплені самим по собі фактом подання письмових пояснень, зокрема як то консультування щодо можливостей та перспектив судового розгляду вказаної справи в суді першої інстанції чи ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді. Вважає, що задоволення заяви ТОВ “ЖИТЛОБУД-3» (вх. № 21214) про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу і стягнення з ТОВ “ГЕФЕСТ» витрат у розмірі 100 000,00 грн переслідує на меті збагачення заявника під приводом стягнення витрат на правову допомогу, які не були понесені. Просить суд відмовити у задоволенні заяви ТОВ “ЖИТЛОБУД-3» (вх. № 21214) про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 922/2166/25.
У зв'язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_1 та відповідно до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду виникла необхідність у призначенні повторного автоматизованого розподілу справи № 922/2166/25, про що зазначено у розпорядженні Керівника апарату суду від 24.09.2025 № 199/2025.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 вересня 2025 року, для розгляду заяви (вх. №. 21214 від 15.09.2025) призначено головуючого суддю (суддя-доповідач): Жигалкіна І.П.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.09.2025 призначено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОБУД-3» (вх. 21214 від 15.09.2025) про ухвалення додаткового рішення до розгляду у судовому засіданні на 07 жовтня 2025 року.
Як встановлено судом, учасники справи мають зареєстровані Електронні кабінети в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Відтак, для надання можливості сторонам скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 167 та ст. 244 ГПК України, суд направив на адреси зареєстрованих Електронних кабінетів в підсистемі Електронний суд ЄСІТС сторін ухвалу суду від 25.09.2025.
В судове засідання 07.10.2025 з'явився представник Відповідача - ТОВ «ГЕФЕСТ» адвокат Шафоростов В.О. та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача (заявника) - ТОВ «ЖИТЛОБУД-3» адвокат Розумна О.О. Позивач явку свого повноваженого представника в призначене судове засідання не забезпечив, будь-яких письмових заяв не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 07.10.2025 представник заявника підтримала заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу з підстав наведених у заяві, представник Відповідача заперечував проти задоволення зазначеної заяви з підстав наведених у запереченнях.
Розглянувши заяву (вх. 21214 від 15.09.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОБУД-3», суд дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, виходячи з такого.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом (ч. 1, 3 ст. 131-2 Конституції України).
Зазначеним положенням Конституції України кореспондує ст. 16 ГПК України, якою передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відшкодування судових витрат сторони, у тому числі й витрат на професійну правничу допомогу, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження зазначеного принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до вирішення спору в досудовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України). До витрат, які підлягають розподілу, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Тобто, за змістом зазначених норм, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Водночас, здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, суд має врахувати результати розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також надати належну оцінку в порядку ст. 86 ГПК України поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Поряд з цим, ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/ дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, а саме: якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України); якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми (ч. 7 ст. 129 ГПК України); у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Таким чином, зважаючи на вищенаведені норми, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України (щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг і ціною позову та (або) значенням справи для сторони) суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Одночасно, керуючись критеріями, визначеними ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Як вбачається із заяви та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами стосовно відносин надання правничої правової допомоги, 15 квітня 2025 року між адвокатом Розумною О.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОБУД-3» укладено договір № 07 про надання правової допомоги (далі - Договір), згідно якого адвокат надає необхідну правову допомогу Клієнтові з приводу представництва та захисту його інтересів у судах всіх юрисдикцій та інстанцій, в органах державної влади та управління, установах, правоохоронних органах, з питань, що пов'язані із захистом прав та інтересів Клієнта.
28 червня 2025 року між адвокатом Розумною О.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОБУД-3» укладено Додаток № 2 до Договору, де було зазначено у п.1.1. порядок гонорару Адвоката за надання правової допомоги з представництва інтересів Клієнта під час розгляду справи № 922/2166/25, Клієнт має сплатити Адвокату гонорар, який встановлюється в розмірі фіксованої суми, а саме: ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді або фактично в суді, консультування щодо можливостей та перспектив судового розгляду вказаної справи в суді першої інстанції, складання пояснень по справі та подання їх до суду, участь у судових засіданнях по справі в суді першої інстанції, складання заперечення, заяв, клопотань, додаткових пояснень - 100000,00 (сто тисяч) гривень.
Пунктом 1.2. Додатку № 2 до Договору передбачено, що конкретні суми гонорару, що підлягають оплаті, погоджуються Сторонами шляхом підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт. Оплата наданих послуг має бути здійснена не пізніше, ніж протягом шести місяців з моменту виникнення підстав для його сплати, якщо він не був авансований.
Разом з Договором було надано до суду підписаний акт приймання-передачі виконаних робіт № 1 від 08.09.2025, в якому зазначено, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв правову допомогу в частині представництва та захисту інтересів Клієнта в Господарському суді Харківської області, з питань що пов'язані із розглядом справи № 922/2166/25. Сторони погодили, що Адвокат станом на 08.09.2025 виконаний комплекс юридичних послуг (професійної правничої допомоги), пов'язаних із розглядом справи, а саме: ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, консультування щодо можливостей та перспектив судового розгляду вказаної справи в суді першої інстанції; складання пояснень по справі та подання їх до суду, участь у судових засіданнях по справі в суді першої інстанції, на загальну суму 100 000,00 (сто тисяч) грн. Вартість виконаних Адвокатом робіт за цим Актом складає 100 000,00 (сто тисяч) грн.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 ЦК України встановлено, що положення глави 63 Послуги. Загальні положення підрозділу 1 розділу III Книги п'ятої цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Згідно зі ст. 28 Правил адвокатської етики, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
У постанові Касаційного господарського суду ВС від 13.02.2024 № 910/12155/22, було зазначено, щодо фіксованого розміру гонорару. В цьому випадку фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас, зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов'язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги у договорі про надання правової допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі, як у фіксованому розмірі так і у погодинній оплаті.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
При визначенні розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Вказані вище критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, в рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такого ж висновку дійшов ЄСПЛ в рішеннях у справах "Баришевський проти України", "Двойних проти України".
У зазначеному рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Отже, як вбачається із наведеного вище, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом за договором про надання правової допомоги, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи не лише те, чи були вони фактично понесені, але й оцінювати їх необхідність та неминучість.
Відповідно до практики ЄСПЛ, при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).
Аналогічний правовий висновок викладений у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 08.03.2023 у справі № 873/52/22.
Суд установив, що третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ТОВ «ЖИТЛОБУД-3» під час розгляду цієї справи було отримано правову допомогу від адвоката Розумної О.О. за Договором про надання правової допомоги № 07 від 15.04.2025 та Додатку № 2 до Договору, де третя особа як Клієнт повинен сплатити Адвокату обумовлений між сторонами фіксований розмір гонорару адвоката (п. 1.1. Додатку № 2).
Так, сторони у відповідності до п. 1.2. - 1.4. Додатку № 2 до Договору встановили, що конкретні суми гонорару, що підлягають оплаті, погоджуються Сторонами шляхом підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт. Оплата наданих послуг має бути здійснена не пізніше, ніж протягом шести місяців з моменту виникнення підстав для його сплати, якщо він не був авансований. Оплата проводиться шляхом готівкового або безготівкового розрахунку. Клієнт має право за своєю волею та на свій розсуд здійснювати авансування гонорару адвоката на будь-яку суму коштів, яка у подальшому буде зарахована та перерахована в якості оплати за відповідну кількість годин професійної правничої допомоги, виконаної у майбутньому. Розмір і порядок виплати гонорару не залежить від рішень державних органів, суду. Оплата гонорару є безумовною і не повертається Клієнтові незалежно від обставин (зміст судового рішення, наявність судового процесу як такого, наявність можливості початку надання послуг через відсутність повноважень або необхідних документів Клієнта у Адвоката, і таке інше). Право Адвоката на отримання не сплаченого (не повністю сплаченого) гонорару не залежить від результату виконання договору.
Таким чином, фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
При цьому, Адвокатом було надано Акт приймання-передачі виконаних робіт №1 від 08.09.2025 за Договором про надання правової допомоги № 07 від 15.04.2025, у якому зазначено наступне:
1. Адвокат надав, а Клієнт прийняв правову допомогу в частині представництва та захисту інтересів Клієнта в Господарському суді Харківської області, з питань що пов'язані із розглядом справи № 922/2166/25.
2. Сторони погодили, що Адвокат станом на 08.09.2025 виконаний комплекс юридичних послуг (професійної правничої допомоги), пов'язаних із розглядом справи, а саме: ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, консультування щодо можливостей та перспектив судового розгляду вказаної справи в суді першої інстанції; складання пояснень по справі та подання їх до суду, участь у судових засіданнях по справі в суді першої інстанції, на загальну суму 100 000,00 (сто тисяч) грн.
3. Вартість виконаних Адвокатом робіт за цим Актом складає 100 000,00 (сто тисяч) грн.
Враховуючи зазначені обставини, ст. 126 ГПК України, а також беручи до уваги Постанову ВС від 13.02.2024 №910/12155/22, суд зважаючи на розумну необхідність судових витрат у справі, зазначає про неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, де суд дійшов висновку про надмірність заявленої суми, яка не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника третьої особи, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені третьою особою (справедлива сатисфакція).
У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат третьої особи на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема, суб'єктний склад, характер спірних правовідносин, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п'ятої - сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України та критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).
Також, суд керуючись, зокрема, такими критеріями як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати третій особі всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення.
На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, визначені як фактично надані послуги, а саме: ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, консультування щодо можливостей та перспектив судового розгляду вказаної справи в суді першої інстанції; складання пояснень по справі та подання їх до суду, участь у судових засіданнях по справі, підлягають лише частковому покладенню на Відповідача. Зокрема, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що розмір таких витрат має становить 5 000,00 грн.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи (п. 1 ч. 2 статті 126 цього Кодексу).
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок Відповідача, відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати заявника були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 232-236, 244, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд вкотре звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок встановлений у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об'єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм ст. 3, 11, 15 ГПК України, питання про співмірність заявлених третьою особою до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.
Також, судом враховано позицію викладену Відповідачем у запереченні (вх. № 22114 від 24.09.2025) щодо заяви ТОВ “ЖИТЛОБУД-3» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та враховано результати розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між третьою особою по справі та адвокатом, обсяги наданих учаснику справи, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також надати належну оцінку в порядку ст. 86 ГПК України поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття учасником справи на підставі акта приймання-передачі виконаних робіт, суд зазначає, що з вини Відповідача третя особа була залучена до даної справи та вимушена звернутись за професійною правничою допомогою.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Ураховуючи наведене, оцінивши доводи заяви третьої особи про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та заперечення Відповідача стосовно витрат на оплату правничої допомоги, зважаючи на складність справи, кількість підготовлених процесуальних документів і судових засідань, тривалість розгляду справи, виходячи з наведених критеріїв їх оцінки, суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді. В іншій частині заяви суд покладає такі витрати на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 232-236, 244, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Заяву (вх. 21214 від 15.09.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОБУД-3» - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ» (61003, Україна, Харківська обл., місто Харків, провулок Подільський, будинок, 5, ідентифікаційний код особи 21262589) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-3» (61070, м. Харків, вул. Професорська, 32, код ЄДРПОУ 41095099) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.
Решту суми судових витрат на професійну правничу допомогу покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-3».
Суддя І.П. Жигалкін