адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
23.09.2025 Справа № 530/1297/21
за позовною заявою Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" в особі філії "Гадяцьке лісове господарство", вул. Полтавська, 84, м.Гадяч, Полтавська область, 37300
до 1. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
2. Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, вул.Уютна,23, м.Полтава, 36038
про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації, повернення землі
Суддя Кльопов І.Г.
Секретар Назаренко Я.А.
Представники сторін згідно протоколу судового засідання.
У серпні 2021 року ДП «Гадяцьке лісове господарство» звернулося до Зінківського районного суду Полтавської області із позовом, в якому просило:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Полтавській області від 20 червня 2014 року № 1063-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 37,5 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області;
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Полтавській області від 23 вересня 2014 року № 3287-СГ «Про затвердження проєкту землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га, для ведення фермерського господарства, в довгострокову оренду терміном 21 рік;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га, для ведення фермерського господарства, укладений 26 вересня 2014 року між ГУ Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 ;
- скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га, для ведення фермерського господарства, проведену 18 жовтня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 7384484, та припинити право оренди ОСОБА_1 ;
- скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ГУ Держземагенства у Полтавській області на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га, для ведення фермерського господарства, проведену 18 жовтня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 7384484, та припинити право власності ГУ Держземагенства у Полтавській області;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га, для ведення фермерського господарства, у Державному земельному кадастрі;
- зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, орієнтованою площею 11,0914 га, яка є частиною земельної ділянки, площею 37,5 га, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, ДП «Гадяцьке лісове господарство».
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 04.05.2023 суд відмовив у задоволенні позову.
Полтавський апеляційний суд постановою від 16.10.2023 рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 04.05.2023 скасував та ухвали нове рішення
Верховний Суд постановою від 19.02.2025 скасував постанову Полтавського апеляційного суду від 16.10.2023, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Полтавський апеляційний суд постановою від 31.03.2025 рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 04.05.2023 скасував, провадження у справі закрив та роз'яснив ДП «Гадяцьке лісове господарство» право звернутися до суду із позовом за правилами господарського судочинства.
Ухвалою від 11.04.2025 Полтавський апеляційний суд ухвалив передати справу за позовом Державного підприємства "Гадяцьке лісове господарство" до ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації, повернення землі за підсудністю до Господарського суду Полтавської області.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2025 року даний позов був переданий на розгляд судді Кльопову І.Г.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 29.05.2025.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 12.08.2025 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті на 23.09.2025
Розглянувши матеріали справи, суд встановив
З позову вбачається, що позивач просить суд ухвалити рішення яким визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Полтавській області від 20 червня 2014 року № 1063-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 37,5 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області; визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Полтавській області від 23 вересня 2014 року № 3287-СГ «Про затвердження проєкту землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га, для ведення фермерського господарства, в довгострокову оренду терміном 21 рік; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га, для ведення фермерського господарства, укладений 26 вересня 2014 року між ГУ Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 ; скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га, для ведення фермерського господарства, проведену 18 жовтня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 7384484, та припинити право оренди ОСОБА_1 ; скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ГУ Держземагенства у Полтавській області на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га, для ведення фермерського господарства, проведену 18 жовтня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 7384484, та припинити право власності ГУ Держземагенства у Полтавській області; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га, для ведення фермерського господарства, у Державному земельному кадастрі; зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, орієнтованою площею 11,0914 га, яка є частиною земельної ділянки, площею 37,5 га, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, ДП «Гадяцьке лісове господарство».
Розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації №242 від 15.07.2009 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок ДП «Гадяцький лісгосп» на земельних ділянках загальною площею 117,4 га по землекористувачах та угіддях.
Пунктом 2 вказаного розпорядження зазначено Зіньківській районній державній адміністрації видати ДП «Гадяцький лісгосп» державні акти на право постійного користування земельними ділянками для ведення лісового господарства.
Згідно додатку до вказаного розпорядження ДП «Гадяцький лісгосп» для ведення лісового господарства на території Проценківської сільської ради Зіньківського району передано у постійне користування 36,7 га, з них: 15,1 га ріллі, 16 га сіножатей, 5,6 га пасовищ.
Крім того, вказаний проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ДП «Гадяцький лісгосп» погоджений рішенням 11 сесії 5 скликання Проценківської сільської ради Зіньківського району від 17.12.2007, розпорядженням голови Зіньківської районної державної адміністрації № 14 від 16.01.2008, рішенням Зіньківської районної ради від 17.10.2008.
Згідно проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 36,7 га ДП «Гадяцький лісгосп» для ведення лісового господарства із земель державної власності на території Проценківської сільської ради Зіньківського району «Вихідна земельно-кадастрова інформація» земельній ділянці площею 15,6 га присвоєно кадастровий номер 5321385000:00:001:0159.
Після затвердження проекту землеустрою вказані земельні ділянки включені в державну статистичну звітність (форма 6 ЗЕМ і 2 ЗЕМ) та в матеріали лісовпорядкування.
При зверненні ДП «Гадяцький лісгосп» до Державних кадастрових реєстраторів з метою внесення відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру виявилося що обмінний файл (електронного документу) у форматі XML застарілий.
В 2017 році інститутом землеустрою розроблено новий обмінний файл (електронного документу) у форматі XML.
З метою внесення відомостей про земельну ділянку кадастровий номер 5321385000:00:001:0159 до Державного земельного кадастру ДП «Гадяцький лісгосп» повторно звернулося до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Зіньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.
Рішенням Державного кадастрового реєстратора Відділу у Зіньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № РВ-5300864372017 від 04.12.2017 відмовлено ДП «Гадяцький лісгосп» у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0159 у зв'язку з її перетином з земельною ділянкою кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площа співпадає на 89,1085 %.
Земельна ділянка кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га перебуває у користуванні ОСОБА_1 , згідно укладеного 26.09.2014 договору оренди.
ОСОБА_1 03.06.2014 звернувся до Головного управління Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки земель сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 37,5 га для ведення фермерського господарства в оренду за межами населеного пункту на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.
За результатами розгляду вказаного клопотання наказом Головного управління Держземагенства у Полтавській області № 1063-СГ від 20.06.2014 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 37,5 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Пунктом 1 наказу Головного управління Держземагенства у Полтавській області № 3287-СГ від 23.09.2014 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що передається в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташовану на території Проценківської сільської ради Зіньківського району. Пунктом 2 вказаного наказу передбачено надати ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду терміном на 21 рік, розташовану в адміністративних межах Проценківської сільської ради Зіньківського району.
Згідно вказаного наказу 26.09.2014 між Головним управління Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Договір укладено на 21 рік. Право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: номер запису про інше речове право: 7384484 від 18.10.2014.
Відносини, пов'язані з орендою землі для ведення фермерського господарства, регулюються відповідними нормами ЗК України, Законами України «Про фермерське господарство», «;Про оренду землі'та іншими нормативно-правовими актами у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1, 3, 5ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно ч.4ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частини другоїстатті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Разом з тим відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України. У таких правовідносинах Закон «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний Кодекс України- загальним.
Згідно із вимогами ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначенимистаттею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
При цьому, у ч. 2 вказаної статті визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Водночас у частині 3 даної статті зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
До земельних ділянок державної чи комунальної власності, які згідно ч. 2 ст. 134ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) є такі, що надаються громадянам для ведення фермерського господарства.
Згідно з частиною 2статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної або комунальної власності або права на них, зокрема у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону). Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом.
Статтею 7 ЗУ "Про фермерське господарство" встановлено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац 2 частини першої статті 7 Закону).
Частинами другою та четвертою статті 7 Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.
Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Згідно правової позиції, яка викладена 03.02.2016 у постанові судової палати у цивільних та адміністративних справам Верховного суду України справа № 6-2902цс15) при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із статтею 7 Закону № 973-ІVяк спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.
Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає процедуру отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського господарства, а також обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Режим типу правового регулювання поведінки суб'єктів владних повноважень, встановлений частиною другою статті 19 Конституції України, забороняє районній державній адміністрації самостійно скасувати видані нею акти, адже відповідно частини 8 статті 118 Конституції України, рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Кореспондуючі норми до визначеної позиції містяться також в частині 3 статті33,частинах 1 та 2 статті43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Тобто, з цього випливає, що Полтавська обласна державна адміністрація не вбачала у прийнятому спірному розпорядженні № 242 від 15.07.2009 року порушення норм законодавства України, яке діяло на час прийняття вказаного розпорядження та не вимагала будь-яких підтверджуючих документів, на підставі яких приймались розпорядження голови райдержадміністрації.
Стаття 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.
Згідно зі ст.55Земельного Кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до ст.ст.56,57 Земельного Кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.
При цьому згідно зі ст.3 Земельного Кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельному Кодексу України.
Водночас у п.2 ст.5Лісового КодексуУкраїни передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Як було встановлено держаний акт на право власності на спірну земельну ділянку площею 37,5 га, яка розташована в адміністративних межах Проценківської сільської ради в позивача відсутній.
Відповідно до положень частини 3 та 4 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату видання розпорядження голови Полтавської ОДА від 15.07.2009 №242 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» вбачається, що п.3 Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. П.4. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України..
Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.99 № 43 вбачається, що « 1.1. Право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку; на право постійного користування земельною ділянкою.».
Отже, єдиним правовстановлюючим документом, який посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, визначено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.
Оскільки у позивача державний акт на спірну земельну ділянку відсутній, тому права позивача, який не є власником земельної ділянки не можуть бути порушені, а розпорядження голови Полтавської ОДА від 15.07.2009 №242 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» не є правовстановлюючим документом на спірну земельну ділянку. Окрім того, даним розпорядженням, не винесено межі земельної ділянки в натурі, на місцевості.
Відповідно дост.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
В силуст.202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
Як передбачено в ч.10. ст.24 Закону України від 07.07.2011 року №3613 «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, серед іншого, й у разі ухвалення рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що земельні ділянки як об'єкти цивільних прав мають бути сформовані та зареєстровані у Державному земельному кадастрі в установленому законом порядку.
Державна реєстрація земельної ділянки скасовується на підставі судового рішення внаслідок визнання судом такої реєстрації незаконною.
Однією з вимог позивача є скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, проведену 18.10.2014 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право:7384484 та припинення права оренди ОСОБА_1 , скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Головного управління Держземагенства у Полтавській області на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, проведену 18.10.2014 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право:7384474 та припинення право власності Головного управління Держземагенства у Полтавській області, скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства у державному земельному кадастрі, зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку орієнтованою площею 11,0914 га, яка є частиною земельної ділянки, площею 37.5 га, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300 державному підприємству Гадяцьке лісове господарство.
На думку позивача спірна земельна ділянка була відведена в оренду, в тому числі, за рахунок земель, які в силу положень ст. ст. 19, 57, 83 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, відноситься до земель лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства.
Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом до 15.01.20 р.): «До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.».
В наступних редакціях Лісового кодексу (починаючи з 16.01.20 р.), можливість такого підтвердження права виключена.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Позивач не надав суду планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які були б складені у встановленому законодавством порядку, та які б підтверджували перебування спірної земельної ділянки у межах земель лісового фонду та у постійному користуванні ДП «Гадяцьке лісове господарство».
Оскільки Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою у відповідача відсутній, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які були б складені у встановленому законодавством порядку, відсутні, суд вважає, що немає достатніх правових підстав вважати таким, що виникло право постійного користування земельною ділянкою, на яке посилається позивач.
Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га як на дату звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентсва у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (03 червня 2014 року), так і на дату затвердження розробленого проекту землеустрою (Наказ ГУ Держземагентства у Полтавській області від 23.09.2014 №3287-СГ) та укладення договору оренди землі (26 вересня 2014 р.), у своїх межах була вільною від будь-яких обтяжень речовими правами, іншими обтяженнями чи обмеженнями, що також підтверджується матеріалами Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , де зазначено (аркуші 3-4), що земельна ділянка площею 37,5000 га на даний час рахується в землях запасу, не наданих у власність або постійне користування. Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Вгіддя: рілля. Згідно класифікації видів цільового призначення земель (код КВЦПЗ 16.16.00. - земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). Крім цього проект землеустрою був затверджений наказом Головного управління Держземагентства у Полтавській області від 23.09.2014 №3287-СГ, а земельна ділянка з кадастровим номером 5321385000:00:001:0300 площею 37,5 га передана ОСОБА_1 в оренду терміном на 21 рік, про що 26 вересня 2014 року укладено договір оренди землі. Право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Як зазначено пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952- IV від 1 липня 2004 року: « 1) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Відповідно до судової практики для визначення дії нормативно-правового акта у часі та, відповідно, для з'ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, необхідно встановити: 1) момент набуття чинності нормативно-правового акта; 2) наявність або відсутність у новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акта у певний період часу (як правило, це визначається у «Перехідних положеннях»); 3) момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акта; 4) чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин нормативно-правовий акт; 5) чи містить нормативно-правовий акт положення, які скасовують або пом'якшують відповідальність особи (постанови ВС від 26.07.2022 у справі № 911/1068/21, від 16.12.2021 у справі № 904/5445/20).
З буквального тлумачення пункту 5 розділу «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України можна зробити висновок, що підтвердження права постійного користування земельними лісовими ділянками саме планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, за відсутності державного акту на таке право, можливо, по-перше, з дати набрання цією нормою чинності - з 29.03.2006 та щодо земельних лісових ділянок, які були надані у постійне користування до цієї дати (раніше надані землі), тобто до 29.03.2006.
Відповідно до частини 1 статті 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Згідно з пунктом «б» частини 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.
Як встановлено в частині 1 статті 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Пунктами 4.2, 4.3 розділу 4 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 02.07.2003 №174, передбачено, що державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації. У книзі реєстрації реєструються: державні акти на право власності на земельну ділянку; державні акти на право постійного користування земельною ділянкою; договори оренди землі.
Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (стаття 126 Земельного кодексу України).
Згідно із частинами 1-4 статті 9 Лісового кодексу України, користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.
Як вбачається, доказів отримання державного акта на право постійного користування спірними земельними ділянками та його державної реєстрації позивачем не надано.
Тому, є абсолютно незаперечними доводи, що схеми лісокористування не ні є правовстановлюючими документами відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, ні належними доказами, які свідчать про будь-яку приналежність сторони позивача до оспорюваної ділянки.
З наведеного вбачається, що планово-картографічні матеріали, на наявність яких посилається позивач, як на докази підтвердження права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, не відповідають наданим ним розпорядчим документам, які б беззаперечно свідчили про надання спірних земельних ділянок у постійне користування до набрання чинності п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України. Спосіб захисту обраний стороною позивача не враховує наявного статусу спірної земельної ділянки, не скасовує віднесення спірної земельної ділянки до зазначеної категорії земель, а тому й не поновлює її категорію цільового використання як земель лісогосподарського призначення.
Аналогічні висновки зроблені по справі №913/50/22 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О., зокрема у п.29 Рішення вказано, що «Верховний Суд також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про поширення на спірні правовідносини норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020, тобто станом на час вибуття спірної земельної ділянки з державної в комунальної власність у листопаді 2019 року), умовою застосування якого (пункту 5) законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" саме до 28.03.2006 включно, чого Прокурором і ДП "Білокуракинське ЛМГ" не було доведено, а тому відсутність підстав вважати спірну земельну ділянку раніше наданими землями унеможливлює визнання документами, що підтверджують право Підприємства на неї, планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, складених і затверджених у 2007- 2009 рр. (план лісонасаджень Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", Проєкт організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ").
Частиною 1 статті 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14).
Частиною 1 статті 116 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1, 3, 5, 6 статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проєктами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.
Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проєкту відведення земельної ділянки. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
Відповідно до статті 19 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 20 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
В пункті 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 сформульовано висновок про те, що зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення.
Пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
З матеріалів справи не вбачається дотримання передбаченої частиною 6 статті 123 ЗК України процедури реалізації послідовних дій з розробки проєкту землеустрою відведення земельних ділянок площею, отримання Підприємством відповідних погоджень органу по земельних ресурсах, природоохоронного і санітарно-епідеміологічного органів, органів архітектури та охорони культурної спадщини, прийняття остаточного рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання в постійне користування земельних ділянок, до складу яких входила спірна земельна ділянка площею, що в свою чергу виключає набуття права постійного користування вказаною земельною ділянкою.
Крім того стороною позивача не доведено зміну первісного статусу спірної земельної ділянки, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження переведення спірної земельної ділянки до категорії земель лісового фонду (лісогосподарського призначення) в порядку, визначеному частиною 2 статті 20 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006).
Окрім того, Верховний суд у вищезгаданому рішенні по справі №913/50/22 відхилив доводи позивача про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: 1) висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20; 2) висновку щодо необхідності застосування ефективного способу захисту прав позивача, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 925/378/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц; 3) висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18; 4) викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц висновку щодо застосування положень статті 387 ЦК України (в контексті того, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності); 5) викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 висновку щодо застосування положень статей 76- 78 ЦПК України, а саме про те, що інформація, надана ВО "Укрдержліспроект", а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами; 6) висновків щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 21.06.2022 у cправі № 908/574/20, в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 03.03.2021 у справі № 912/354/20, від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19, від 06.12.2023 у cправі № 905/493/22, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 15.11.2023 у справі № 308/7190/21 та в додатковій постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц.
Що найважливіше - Верховний суд відхилив доводи позивача про відсутність на теперішній час: 1) висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) в подібних правовідносинах (щодо правових підстав набуття державними лісогосподарськими підприємствами права постійного користування земельними лісовими ділянками; щодо дати виникнення в держави права власності на земельну лісову ділянку з огляду на відсутність державного акта, тобто до її формування та державної реєстрації права власності за державою; щодо встановлення факту, які землі слід розуміти раніше наданими в користування - до 28.03.2006 включно); 2) висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 123, 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) в подібних правовідносинах (у контексті того, з якого саме моменту державні лісогосподарські підприємства) є постійними користувачами лісової земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту, або ж набувають право постійного користування, або ж земельна ділянка є наданою - чи з часу прийняття відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (апеляційний суд не уточнив, про яке саме рішення йдеться), чи з часу одержання державного акта (державної реєстрації права постійного користування), як це передбачено статтями 125, 126 ЗК України, чи з часу відображення земельної лісової ділянки на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування).
У відповідності до статті 124, пунктів 1, 3 частини 2 статті 129 Конституції України, статтей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статтей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладене, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належні докази в підтвердження заявлених ним позовних вимог, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 129 ГК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 210, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 06.10.2025
Суддя Кльопов І.Г.