28 травня 2025 року Справа № 915/612/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Артьомові І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області, пров. Пожежний, 3, м. Баштанка, Миколаївська область, 56101 (код ЄДРПОУ 02910048)
електронна адреса: bashtan@myk.gp.gov.ua
ІНФОРМАЦІЯ_1
в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 00022579)
електронна пошта: cancelar@mk.gov.ua
до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 39825404)
електронна пошта: mykolaiv@land.gov.ua
до відповідача Снігурівської міської ради, вул. Центральна, 72, м. Снігурівка, Баштанський район, Миколаївська область, 57303 (код ЄДРПОУ 04056581)
електронна пошта: rada-sng@ukr.net
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", вул. Руставелі Шота, 9А, м. Київ, 01601 (код ЄДРПОУ 44768034)
електронна адреса: info@e-forest.gov.ua
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконними і скасування наказів з одночасним припиненням права комунальної власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Григорян Е.Р.
від позивача: не з'явився
від відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області: Шкапенко Т.О. (поза межами суду)
від відповідача Снігурівської міської ради: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
До Господарського суду Миколаївської області звернувся керівник Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) з позовною заявою до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, до відповідача Снігурівсьої міської ради, в якій просить суд:
1. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 № 12068/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039.
2. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 16.12.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 площею 71,3641 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області.
3. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 № 22- ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 71,3641 га з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 (№ 135 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Снігурівської міської ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу), з одночасним припиненням державної реєстрації права власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради (ЄДРПОУ 04056581), вчиненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.12.2020 (запис № 39792793).
Прокуратура просить суд стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 27.06.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 29.08.2024.
Підготовче засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 29.08.2024 не відбулось, у зв'язку з тим, що головуючий суддя Олейняш Е.М. перебувала на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2024 призначено підготовче засідання по справі на 19.12.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2024 ухвалено розгляд справи здійснити у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Підготовче засідання відкладено на 28.01.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2025 відкладено підготовче засідання по справі на 12.03.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2025 задоволено заяву представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області - Шкапенко Т.О. про участь в підготовчому засіданні, що призначено на 12.03.2025 об 11:00 год., в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.03.2025 закрито підготовче провадження у справі № 915/612/24. Розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 30.04.2025.
Судове засідання у справі Господарського суду Миколаївської області № 915/612/24, призначене на 30 квітня 2025 року о 13:00, не відбулось, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання, у Миколаївській області тривала повітряна тривога.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2025 призначено судове засідання по справі на 28.05.2025.
Позивач, відповідач Снігурівська міська рада та третя особа явку повноважних представників в судове засідання 28.05.2025 не забезпечили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином в порядку ст. 120 ГПК України шляхом завчасного надіслання ухвали суду від 30.04.2025 до електронних кабінетів всіх учасників справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку документа в кабінет електронного суду.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідно до абз. 2 п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
18.07.2024 від Філії "Південного лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" через підсистему "Електронний суд" надійшла заява (вх. № 8681/24 від 18.07.2024) про розгляд справи без участі представника третьої особи на боці позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ДП "Ліси України".
29.08.2024 від позивача на адресу суду за допомогою підсистеми "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи без участі (вх. № 10363/24 від 29.08.2024), в якій позивач просить суд розглядати справу за відсутності представника Миколаївської обласної державної адміністрації (з 24.02.2022 - Миколаївської обласної військової адміністрації) за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Заяви позивача та третьої особи про розгляд справи за відсутності повноважних представників позивача та третьої особи судом розглянуто та задоволено.
Враховуючи, що всі учасники судового процесу були належним чином та завчасно повідомлені про розгляд справи, враховуючи заяви позивача та третьої особи про розгляд справи без участі представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача, відповідачів та третьої особи.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
В судовому засіданні 28.05.2025 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція прокуратури.
Підставою позову прокуратурою зазначено порушення вимог законодавства при формуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду та їх передачі у комунальну власність.
Так, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ ДГК в області) від 17.12.2019 № 12068/0/14-19-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району (на цей час - Баштанський район) Миколаївської області, загальною площею 467, 1015 га.
На підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 71,3641 га (кадастровий номер 4825782700:20:000:0039, дата реєстрації 16.12.2019), в межах Нововасилівської сільської ради колишнього Снігурівського району.
Зазначена ділянка сформована як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності.
Прокуратура зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 була включена до переліку земель, які підлягали передачі у комунальну власність та відповідно до наказу Головного управління від 08.12.2020 № 22-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", згідно з переліком земель та актом приймання-передачі від 08.12.2020, передана до комунальної власності Снігурівської міської ради (порядковий номер в акті 135).
На підставі вказаного наказу 16.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Снігурівською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039, про що вчинено запис № 39792793.
Проте, вказана земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва ДП «Березнегуватський лісгосп» (квартал 37), загальна площа накладення складає 70 га.
Отже, спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучались з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.
Посилаючись на ст. 116, 141, 149 ЗК України, прокуратура зазначає, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України (на той час). Проте, рішення (розпорядження) про вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, що перебувають у користуванні ДП «Баштанське лісове господарство» та інших лісогосподарських підприємств, зміну їх цільового призначення не приймались.
Таким чином, формування за рахунок державного лісового фонду спірної земельної ділянки супроводжувалось фактичною незаконною зміною її цільового призначення, всупереч ч. 1 ст. 20 ЗК України, ст. 57 ЛК України.
Отже, на підставі наказу ГУ ДГК в області від 08.12.2020 № 22-ОТГ, яким земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 віднесено до земель сільськогосподарського призначення, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - Філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.
Незаконне вилучення ГУ ДГК в області спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду в подальшому призвело до зміни її правового статусу, а саме державна власність змінена на комунальну, а розпорядник - з держави на територіальну громаду.
Таким чином, із власності держави, в особі Кабінету Міністрів України, поза волею власника вибула земельна ділянка державного лісового фонду.
Право державної власності на спірну земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні державного підприємства, не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом виконавчої влади, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду.
Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 частково (площею 70 га) накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.
Водночас, без скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки, землі державного лісового фонду будуть рахуватися у її складі як землі сільськогосподарського призначення, а отже не зможуть бути проінвентаризовані під час наступного лісовпорядкування. Таким чином, ділянка з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об'єкт земельних відносин з іншими межами, цільовим призначенням та кадастровим номером.
Прокуратурою зазначено, що спірна земельна ділянка, будучи землею лісогосподарського призначення, що надана у постійне користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства, не може належати до комунальної власності, тому порушення прав держави щодо цієї ділянки не пов'язані із позбавленням володіння та підлягають захисту шляхом заявлення вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (негаторний позов).
На даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки площею 71,3641 га, є Миколаївська обласна державна адміністрація.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. ст. 3, 84, 116, 117, 122, 141, 149, 152, 155 ЗК України, ст. ст. 1, 11 ЛК України, ст. ст. 15, 16, 17, 21, 317, 319, 321, 324, 328, 373, 386 ЦК України, ст. ст. 6, 7, 15, 16, 24, 25 Закону України "Про Державний земельний кадастр", ст. ст. 20, 50, 53, 162-164, 173 ГПК України та судовою практикою.
2.2. Правова позиція позивача.
Позивач в додаткових поясненнях (вх. № 10376/24 від 29.08.2024) зазначив, що Миколаївська обласна державна адміністрація (з 24.02.2022 Миколаївська обласна військова адміністрація) підтримує позовні вимога прокурора в повному обсязі та просить їх задовольнити, зазначивши, що оскільки спірна земельна ділянка частково (площею 70 га) накладається на землі державного лісового фонду, то не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах. Таким чином, спірна земельна ділянка (площею 70 га) не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована. На даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки, є Миколаївська обласна державна адміністрація.
Правова позиція обґрунтована приписами ст. 19 Конституції України, ст. 21, 79-1, 116, 141, 149, 152, 155, п. 24 Перехідних положень ЗК України, ст. 21, 391 ЦК України, ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 16, 24, 25 Закону України "Про Державний земельний кадастр".
2.3. Правова позиція (заперечення) відповідача Снігурівської міської ради.
Відповідач в заяві про визнання позову (вх. № 8003/25 від 27.05.2025) зазначив про визнання позову в повному обсязі відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України.
2.4. Правова позиція (заперечення) відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 7502/24/24 від 25.06.2024) просить суд в позові відмовити, враховуючи наступне.
Поданий прокурором позов в інтересах держави, зокрема, в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) до ГУ Держгеокадастру, як до відповідача, за вимогами про визнання недійсними наказів, є позовом держави до неї самої.
Головне управління є неналежним відповідачем у справі. Прокуратурою, зокрема, заявлено позовну вимогу про скасування вчиненої 16.12.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 площею 71,3641 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївського району Миколаївської області. Саме Снігурівська міська рада є власником спірної земельної ділянки, права власності на яку заявляє і позивач у справі. Головне управління у даній справі може мати статус виключно третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Вимога про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки є похідною вимогою, а реальний спір між позивачем і Головним управлінням відсутній, що є свідченням неможливості набуття Головним управлінням статусу відповідача у даній справі.
Щодо неналежного способу судового захисту, то прокурор не може подавати негаторний позов від імені держави в особі МОДА саме в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, оскільки: 1) право користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не є тим, яке надається МОДА в силу закону; 2) право користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не набуто МОДА у встановленому законом порядку. Право користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення належить саме ДП "Баштанський лісгосп" (на цей час - ДП "Ліси України").
Лист ВО "Укрдержліспроект" від 29.03.2024 № 03-377 містить фактологічну невизначеність за рахунок того, що не містить вказівку на розмір площі накладення, а тому не може бути визнаним належним доказом у розумінні ст. 76, 77 ГПК України.
Щодо планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, то матеріали лісовпорядкування ДП " Баштанське лісове господарство" не є належним доказом в розумінні ст. 77 ГПК України, оскільки за наявності Державного акту на право постійного користування землею серія Б № 030715, виданого 1991, посилання прокурора на п. 5 Розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України (тим більше у неналежній редакції) створює ситуацію взаємовиключності доказів відносно один одного. Положення п. 5 Прикінцевих положень ЛК України жодним чином не допускають того, що матеріали лісовпорядкування можуть засвідчувати правомочності МОДА від імені якої подано позов у справі № 915/612/24.
Заперечення обґрунтовано приписами ст. 14 Конституції України, ст. 182, 316, 317, 391, 400 ЦК України, ст. 17, 78, 152 ЗК України, ст. 2, 30, 45, 76, 77 ГПК України, п. 5 Прикінцевих положень ЛК України, ст. 20, 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та судовою практикою.
2.5. Правова позиція третьої особи.
Третя особа не скористалась наданим ст. 166 ГПК України правом на подання письмових пояснень по суті спору.
В заяві про розгляд справи без участі (вх. № 8681/24 від 18.07.2024) третя особа зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно до акту на право користування землею серії Б № 030715 Березнегуватському ГЛМС Миколаївського ЛІСГОСПЗАГУ відведено в безстрокове і безоплатне користування 788,4 гектарів землі в межах згідно з планом користування для ведення лісового господарства. Акт на право користування землею виданий 1991 головою виконавчого комітету Снігурівської районної (міської) ради депутатів трудящих та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 103.
Пунктом 1 наказу Державної служби України з питань, геодезії, картографії та кадастру "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" № 59 від 21.02.2019 наказано провести у 2019 році інвентаризацію на території об'єднаних територіальних громад згідно з додатком 1, несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організації (далі - захід з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності).
На виконання вказаного наказу проведено інвентаризацію земель, за результатами якої сформовано земельну ділянку площею 71,3641 га з кадастровим номером 4825782700200000039 (підстава "Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) в межах Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.
Відповідно до абз. 1-3 пункту "Проектне рішення" Технічної документації земельна ділянка, яка формується на підставі цієї технічної документації щодо інвентаризації земель, за критеріями встановленими розділом II Закону України від 06.09.2012 р № 5245-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо розмежування земель державної та комунальної власності, відносяться до земель державної власності сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), що розташовані в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.
На виконання наказу Держгеокадастру України "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" від 21.02.2019 № 59 (зі змінами, внесеними наказом Держгеокадастру від 13.05.2019 № 129), проводиться інвентаризація земель з метою встановлення місця розташування земельних ділянок сільськогосподарського призначення, їхніх меж, розмірів, правового статусу, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься в документах, які посвідчують право на земельну ділянку та Державному земельному кадастрі, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих в межах території Нововасильвіськгої сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, яка підлягає інвентаризації, складає 467, 1015 га.
Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.
16.12.2019 Відділом у Снігурівському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області відкрито Поземельну книгу на земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700200000039.
Відповідно до запису № 001 від 16.12.2019 з Поземельної книги земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700200000039 площею 71,3641 га розташована у Миколаївській області, Снігурівському районі, Нововасилівська сільської ради; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; код цільового призначення - 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (витяг № НВ-4808196212019 від 16.12.2019) земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039, площею 71,3641 га, розташована у Миколаївській області, Снігурівському районі, Нововасилівської сільської ради, відноситься до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення: 16.00 землі запасу зареєстрована 16.12.219. Форма власності: державна власність. Підстава здійснення державної реєстрації: технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель, 15.12.2019; ДП «Центр державного земельного кадастру» Миколаївська регіональна філія. Додатком до витягу є кадастровий план земельної ділянки.
17.12.2019 наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області "Про затвердження документації із землеустрою" № 12068/0/14-19-СГ від 17.12.2019 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області загальною площею 467,1015 га.
08.12.2020 наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 08.12.2020 № 22-ОТГ передано територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 6136,7890 га, які розташовані в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, згідно з актом приймання-передачі, в тому числі земельну ділянку площею 71,3641 га з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039, вид земельних угідь - сіножаті, цільове призначення земельної ділянки - 16.00 "Землі запасу", відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані (п. 135 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність Снігурівській міській раді Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу № 22-ОТГ).
08.12.2020 на підставі акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 08.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області передало із державної власності, а територіальна громада в особі Снігурівської міської ради прийняла у комунальну власність земельні ділянки загальною площею 6136,7890 га згідно з додатком.
Додатком до акту є Перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність Снігурівській міській раді Миколаївської області, відповідно до п. 135 якого передано земельну ділянку площею 71,3641 га з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039.
16.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 площею 71,3641 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2253158148257). Власник - Територіальна громада, Снігурівська міська рада. Підстава для державної реєстрації права власності: наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 22-ОТГ виданий 08.12.2020; акт приймання-передачі нерухомого майна б/н від 08.12.2020.
04.01.2021 до Поземельної книги внесено відомості про державну реєстрацію речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039, а саме: щодо права комунальної власності Снігурівської міської ради (запис № 003 від 19.12.2020 Поземельної книги).
Відповідно до даних Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 відноситься до земель комунальної власності, землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" № 03-377 від 29.03.2024, наданої на запит прокуратури, останнє надало витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталів 13 та 37 Снігурівського лісництва ДП «Березнегуватський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року та межами їх таксаційних виділів і межами земельних ділянок, що нанесена згідно з наданим каталогом координатами, з якого вбачається накладення земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 на землі кварталу 37 Снігурівського лісництва ДП "Березнегуватський лісгосп".
Відповідно до інформації ДСГП "Ліси України" в особі Південного офісу № 351/24-ВЛ від 22.04.2024, наданої на запит прокуратури, земельна ділянка з кадастровим номером: 4825782700:20:000:0039 накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва філії «Баштанське лісове господарство» ДП «Ліси України» в кварталі 37 орієнтовною площею 70,0 га. Філія «Баштанське лісове господарство» ДП «Ліси України» на підставі матеріалів лісовпорядкування є постійним лісокористувачем земельних ділянок державного лісового фонду, на які накладається, зокрема, ділянка з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039.
Також, в листі зазначено, що Філія «Баштанське лісове господарство» ДП «Ліси України» та інші спеціалізовані лісогосподарські підприємства не надавала погодження на зміну цільового призначення, добровільну відмову, згоду на вилучення або відведення вищевказаних ділянок у власність будь-якої форми (зокрема, у комунальну), будь-яким фізичним або юридичним особам. Будь-які рішення щодо вилучення, припинення права постійного користування філією «Баштанське лісове господарство» ДП «Ліси України» чи іншими спеціалізованими лісогосподарськими підприємствами не приймалися. Відповідно до матеріалів лісовпорядкування, зокрема, у кварталі 37 Снігурівського лісництва філії «Баштанське лісове господарство» ДП «Ліси України», у межах якої розміщена ділянка з кадастровим номером: 4825782700:20:000:0039 наявні яри, круті схили, галявини, балки, лісові насадження акації білої, гледичії віком 20-45 років. Земельна ділянка, зокрема в кварталі 37, перебуває під державною лісовою охороною.
Додатком до інформації ДП "Ліси України" № 351/24-ВЛ від 22.04.2024 є матеріали лісовпорядкування (Проект організації та розвитку лісового господарства Снігурівського лісництва ДП "Березнегуватське лісове господарство").
Відповідно до інформації ДП "Ліси України" № 3121/2.3-2024 від 10.05.2024, наданої на запит прокуратури, встановлено, що за інформацією, наданою Південним лісовим офісом (листи від 10.05.2024 № 388/24-ВЛ) та філією «Баштанське лісове господарство» (лист від 09.05.2024 № 238), первісними підставами набуття ДП «Баштанське лісове господарство» (на цей час-філія «Баштанське лісове господарство») право постійного користування землями державного лісового фонду, на які накладається земельна ділянка площею 71,3641 га з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039, є Державний акт на право користування землею серія Б № 030715, виданий 1991 року головою виконавчого комітету Снігурівської районної (міської) ради депутатів трудящих та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 103.
Відповідно до інформації Філії «Південний лісовий офіс» ДП "Ліси України" № 255 від 13.08.2024, наданої на запит прокуратури, згідно з даними Національної кадастрової системи (шари «Ортофотоплани» та «Ліси») земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 площею 71,3641 га частково (площею 70 га) накладається на землі Державного лісового фонду України, а саме Снігурівського лісництва (кварталу 37), у зв'язку з тим, що орієнтовна різниця в 1,3641 га накладається на землі Снігурівської громади.
Відповідно до інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України № 8132/0/2-24 від 03.04.2024, наданої на запит прокуратури, Кабінетом Міністрів України рішення про погодження зміни цільового призначення, припинення права постійного користування, вилучення з користування державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» або іншому лісогосподарського підприємства земельних ділянок із кадастровим номером, зокрема, 4825782700:20:000:0039 не приймалося.
Відповідно до інформації Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) № 05-67/894/5-24 від 08.04.2024 головою обласної державної адміністрації не видавались розпорядження припинення права постійного користування або щодо вилучення із постійного користування Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» чи інших лісогосподарських підприємств, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 площею 71,3641 га. або зміни її цільового призначення.
Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 10-14-0.22-1724/2-24 від 10.04.2024, наданої на запит прокуратури, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 площею 71,3641 га була включена до переліку земель, які підлягали передачі у комунальну власність, з метою забезпечення виконання Указу Президента України від 15 жовтня 2020 року «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», на підставі клопотання Снігурівської міської ради від 07.12.2020 № 1927/02.25 та додатків до нього. Земельна ділянка була сформована на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району (за межами населеного пункту), розробленої ДП «Центр державного земельного кадастру» у 2019 році.
Відповідно до інформації Снігурівської міської військової адміністрації Баштанського району Миколаївської області № 214/01-2.6 від 07.05.2024 Снігурівською міською радою рішення (розпорядження) щодо подальшого розпорядження (передачі у власність або оренду, зміни цільового призначення, поділу або об'єднання з іншими ділянками), зокрема, земельною ділянкою з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 не приймалися.
Пунктом 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів "Про припинення Державного підприємства "Березнегуватське лісове господарство", та затвердження складу Комісії з припинення" № 643 від 12.10.2021 припинено Державне підприємство "Березнегуватське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 05453953), а саме приєднання до Державного підприємства "Баштанське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 00992542). Відповідно до п. 7 вказаного наказу Державне підприємство "Баштанське лісове господарство" є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Березнегуватське лісове господарство".
Пунктом 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України "Про припинення Державного підприємства "Баштанське лісове господарство" та затвердження комісії з припинення" № 111 від 11.01.2023 припинено Державне підприємство "Баштанське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 00992542) шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44768034). Відповідно до п. 8 вказаного ДСГП "Ліси України" є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Баштанське лісове господарство".
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
4.1. Правове регулювання земельних відносин.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
4.2. Склад та цільове призначення земель.
Відповідно до ст. 18 ЗК України (тут і далі в редакції від 07.02.2019) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 7 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;
в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках;
г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.
Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЛК України (в редакції від 01.01.2019, від 20.10.2019) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 5 розділу VIII "Прикінцевих положень" Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
4.3. Повноваження щодо розпорядження земельними ділянками.
Відповідно до ст. 80 ЗК України (тут і далі в редакції від 17.11.2019) суб'єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 4, 5 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України (в редакції на час розгляду справи) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
4.4. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність. Припинення права власності на земельну ділянку.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 ЗК України (тут і далі в редакції від 16.10.2020) передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
28.04.2021 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, яким, зокрема розділ Х "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктом 24.
Так, відповідно до ч. 1-3 п. 24 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (в редакції на час розгляду справи) з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Відповідно до ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
4.5. Правове регулювання проведення інвентаризації земель.
Відповідно до п.п. "а" ч. 1 ст. 6 Закону України "Про землеустрій" (тут і далі - в редакції від 01.01.2019) землеустрій базується на таких принципах, зокрема, дотримання законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Відповідно до п.п. "к" ч. 2 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" види документації із землеустрою, зокрема: технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Відповідно до ст. 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (тут і далі - в редакції від 01.01.2019) у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;
державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;
кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.
Відповідно до п. 7 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій може здійснюватися на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 (тут і далі в редакції від 20.06.2019), цей Порядок установлює вимоги до проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складення за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель (далі - технічна документація).
Відповідно до п. 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.
Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект "Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.
Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.
Відповідно до п. 8 Порядку підставою для проведення інвентаризації земель є рішення відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Відповідно до п. 23 Порядку окремо складаються переліки земельних ділянок (земель): наданих у власність (користування) з кадастровими номерами; наданих у власність (користування) без кадастрових номерів; не наданих у власність та користування у розрізі угідь; що використовуються без документів, які посвідчують право на них; що використовуються не за цільовим призначенням; невитребуваних земельних часток (паїв); відумерлої спадщини.
На підставі зазначених переліків складається зведена порівняльна таблиця даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, та інформації, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, і Державному земельному кадастрі, в якій за наявності відображаються розбіжності.
Відповідно до п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України "Про землеустрій".
Відповідно до п. 28 Порядку технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 30 Порядку відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051.
Відповідно до п. 97 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (в редакції від 27.02.2018) до Державного земельного кадастру вносяться відомості (зміни до них) про землі в межах територій адміністративно-територіальних одиниць, зазначені у пункті 22 цього Порядку, на підставі матеріалів інвентаризації земель.
Відповідно до ч. 13 ст. 186 ЗК України (в редакції від 16.10.2020) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації. У разі проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується також сільською, селищною, міською радою (крім випадків проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення земель державної власності).
У разі якщо на підставі матеріалів інвентаризації здійснюються формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій, технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель (крім технічної документації, за якою проводиться інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення) погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Віднесення особливо цінних земель, визначених пунктами "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель інших категорій за матеріалами інвентаризації заборонено.
4.6. Правове регулювання прийняття органами державної влади та органами місцевого самоврядування рішень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови ВП ВС від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц.
З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані Плисківській ОТГ як землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, Велика Палата Верховного Суду констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 і підстави для відступу від цього висновку не встановлені (постанова ВП ВС від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).
За встановлених судами обставин у цій справі, з огляду на особливості правового регулювання статусу земельних ділянок лісогосподарського призначення, ураховуючи те, що спірна земельна ділянка була включена ГУ Держгеокадастру у Херсонській області до земельних ділянок сільськогосподарського призначення, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 19.11.2019 № 4845-СГ "Про затвердження документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності" в частині визначення технічною документацією як земельної ділянки сільськогосподарського призначення ділянки площею 73,4651 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0789.
Верховний Суд констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області за встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібні за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 (постанова КГС ВС від 22.05.2024 у справі № 916/1749/22).
У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".
Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження (п. 120, 121 постанови ВП ВС від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).
Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов'язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об'єкти археологічної спадщини (п. 123 постанови ВП ВС від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 7.9). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
Оскаржений наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ вичерпав свою дію, оскільки на його підставі міською радою було зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Відповідно задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування оскарженого наказу не може призвести до захисту будь-чиїх прав чи інтересів (постанова КГС ВС від 16.04.2025 у справі № 915/102/24).
4.7. Скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до ч. 9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до ч. 10 ст. 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі:
поділу або об'єднання земельних ділянок;
скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;
якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, назв, адрес будівель, споруд та інженерних мереж, ідентифікаторів об'єктів будівництва та закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; відомості про заходи щодо охорони земель і ґрунтів; нормативна грошова оцінка; частину земельної ділянки, на якій може проводитися гідротехнічна меліорація; відомості про назву, код (номер) меліоративної мережі, яка забезпечує гідротехнічну меліорацію відповідної земельної ділянки; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку; відомості про земельні ділянки, забруднені вибухонебезпечними предметами.
Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.
Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.
Відповідно до ч. 6-8 ст. 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.
Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці.
Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до абз. 4, 5 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою:
органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності);
замовником технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву).
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:
заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин;
документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа.
У разі якщо відповідно до закону поділ, об'єднання земельних ділянок здійснюються за погодженням з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, фізичними чи юридичними особами, до заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, сформованої в результаті поділу або об'єднання земельних ділянок, також додаються документи, що належним чином підтверджують таку згоду.
Заява з доданими документами надсилається заявником засобами телекомунікаційного зв'язку.
Відповідно до ч. 8, 9 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.
При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:
поділу чи об'єднання земельних ділянок;
якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника;
ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Відповідно до ч. 11 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" у разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзацах третьому і четвертому частини десятої, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб'єктів таких прав.
4.8. Державна реєстрація прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За змістом ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі в редакції станом на 09.04.2025) у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
У Державному реєстрі прав також реєструються передбачені законом речові права та їх обтяження на об'єкти незавершеного будівництва та майбутні об'єкти нерухомості.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі: скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості (у тому числі у зв'язку із зміною проектної документації на будівництво) або скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об'єкта скасовується.
Відповідно до ч. 7 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об'єкт.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" заява про проведення реєстраційних дій, надання інформації з Державного реєстру прав не підлягає розгляду в разі відсутності в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку (у разі державної реєстрації прав на земельну ділянку).
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанова ОП КГС ВС від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).
4.9. Правове регулювання негаторного позову.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. У такому разі, позовну вимогу про повернення земельної ділянки можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (постанови ВС від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 04.04.2024 у справі № 317/372/22, постанова ВП ВС від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).
4.10. Право на мирне володіння майном.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб'єктами публічного права під час втручання у право власності.
Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол) та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
У статті 1 Першого Протоколу містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.
Зокрема, втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (рішення ЄСПЛ у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine).
Перед тим як з'ясувати, чи було дотримано першу норму, суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм (рішення ЄСПЛ у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden").
Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63-64 рішення у справі "Маркс проти Белгії" (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає "необхідність" відповідного закону, а наявність "спільного інтересу" може спонукати державу до "здійснення контролю за використанням власності", включаючи розпорядження та спадкування.
ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" ("East/West Alliance Limited v. Ukraine).
Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять "принцип автономного тлумачення понять", "принцип еволюційного (динамічного) тлумачення", "принцип європейського консенсусу", "принцип розсуду держави", "принцип ефективного тлумачення" та "принцип пропорційності та балансу інтересів".
Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.
Так, у рішенні у справі "Фрессо і Руар проти Франції" (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.
У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.
Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження.
Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен буди доведений до відома громадянам.
Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.
Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.
Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.
Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.
Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.
Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Як вказано вище, на виконання наказу Державної служби України з питань, геодезії, картографії та кадастру "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" № 59 від 21.02.2019 проведено інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної власності та наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 за № 12068/0/14-19-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) в межах Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.
На підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у ДЗК земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 площею 71,3641 га, яка розташована у Миколаївській області, Снігурівському районі, Нововасилівської сільської ради; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; вид використання - землі запасу; форма власності - державна власність.
В подальшому 08.12.2020 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 22-ОТГ від 08.12.2020 та акту прийому-передачі вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 передано у комунальну власність. Право комунальної власності Снігурівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 39792793.
Відповідно до п. 7 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513, під час проведення інвентаризації земель використовуються, зокрема, матеріали лісовпорядкування.
Судом встановлено, що згідно матеріалів лісовпорядкування земельна ділянка площею 71,3641 га з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039, розташована в межах 37 кварталу Снігурівського лісництва, частково накладається на землі державного лісового фонду орієнтовною площею 70,0 га, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування, які додано до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" № 03-377 від 29.03.2024, інформації ДП "Ліси України" № 351/24-ВЛ від 22.04.2024 та інформації Філії «Південний лісовий офіс» ДП "Ліси України" № 255 від 13.08.2024. Матеріали даної господарської справи не містять жодних доказів на спростування вказаних обставин, у зв'язку з чим суд, керуючись ст. 79 ГПК України, дійшов висновку про доведення обставини накладення земельної ділянки.
В силу приписів ст. 122, 149 ЗК України (в редакціях, які діяли на час прийняття оскаржуваних наказів) на дату прийняття наказів Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб був Кабінет Міністрів України, а з 27.05.2021 - обласні державні адміністрації, які здійснюють розпорядження землями державного лісового фонду за межами населеного пункту, тобто в спірному випадку - Миколаївська обласна державна адміністрація (28.04.2021 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, яким, до ч. 8 ст. 122 ЗК України та ст. 149 ЗК України внесено відповідні зміни).
Матеріали даної господарської справи не містять доказів прийняття розпорядниками та/або постійним землекористувачем рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки, вилучення або надання згоди на відведення земельної ділянки, припинення права постійного користування Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» земельної ділянки, добровільної відмови від земельної ділянки. Отже, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 на час проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, на час проведення державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК, а також як на час передачі у комунальну власність, так і на даний час належить до земель державного лісового фонду, не вилучалась з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Проте, за результатами інвентаризації земель сільськогосподарського призначення фактично відбулось вилучення земельної ділянки із земель державного лісового фонду та зміна цільового призначення земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 17.12.2019 № 12068/0/14-19-СГ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 та віднесено до земель сільськогосподарського призначення, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача Філії "Баштанське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств (ст. 20, 21, 117, 122, 140, 149 ЗК України, ст. 57 ЛК України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 № 12068/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039, та наказ від 08.12.2020 № 22-ОТГ, на підставі якого земельну ділянку передано в комунальну власність є незаконними (ст. 21 ЦК України).
Системний аналіз приписів ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастру" дозволяє дійти висновку, що земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. При цьому, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Виходячи з приписів ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", ст. 18, 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки, має наслідком спочатку проведення державної реєстрації припинення речових прав на земельну ділянку, а потім скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, тобто припинення її існування як об'єкта цивільних прав. При цьому, оскільки у зв'язку із скасуванням державної реєстрації земельної ділянки на підставі рішення суду така земельна ділянка припиняє своє існування як об'єкт цивільних прав, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційна справа закриваються. Крім того, виходячи з приписів ст. 79-1 ЗК України, оскільки скасування державної реєстрації земельної ділянки припиняє її існування як об'єкта цивільних прав, то відповідно повторна державна реєстрація речових прав на таку земельну ділянки не вбачається за можливе.
Виходячи з приписів ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються, проте у таких випадках відсутні підстави для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки об'єкт цивільних прав (об'єкт нерухомого майна, сформована земельна ділянка тощо) не припиняє свого існування.
Враховуючи, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області як на час проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, так і на час розгляду справи не є розпорядником від імені держави земель державного лісового фонду, а земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 частково накладається на землі державного лісового фонду, отже, сформована за рахунок земель державного лісового фонду як землі сільськогосподарського призначення земельна ділянка в частині накладення не може відноситись до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.
Враховуючи, що спірна ділянка частково є землями комунальної власності сільськогосподарського призначення, а частково (площею накладення на землі державного лісового фонду) - державною власністю, отже, остання не може існувати у встановлених межах та з визначеним кадастровим номером як об'єкт земельних відносин та цивільних прав в розумінні ст. 79, 79-1 ЗК України, у зв'язку з чим державна реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 проведена незаконно та підлягає скасуванню з одночасним припиненням речових прав на неї (права власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради (код ЄДРПОУ 04056581, державна реєстрація якого (права) вчинена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.12.2020, запис № 39792793).
Враховуючи, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яка затверджена оскаржуваним наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, є підставою для формування земельної ділянки та внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки (ст. 186 ЗК України, ст. 15, 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", п. 97 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051), суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 № 12068/0/14-19-СГ, оскільки її задоволення усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.
Водночас судом відмовлено в позові в частині визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ, у зв'язку з неефективністю обраного способу захисту прав, оскільки вказаний наказ фактично вичерпав свою дію виконанням. Так, на підставі оскаржуваного наказу та акту приймання-передачі земельних ділянок передано з державної у комунальну власність земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права комунальної власності на вказану земельну ділянку. Тобто, наказ вичерпав свою дію, його виконання до набрання судовим рішенням у даній справі неможливе з огляду на наявну державну реєстрацію речового права, а після набрання судовим рішенням законної сили виконання вказаного наказу також неможливе, оскільки державна реєстрація земельної ділянки в ДЗК підлягає скасуванню, тобто повторна реєстрація земельної ділянки з тим же кадастровим номером неможлива як юридично (ч. 7 ст. 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр"), так і технічно. Отже, в цій частині позову судом відмовлено.
Суд також зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не є розпорядником від імені держави земель державного лісового фонду. Так, на час прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області оскаржуваних наказів відповідно до ст. 84, 122, 149 ЗК України (в редакції станом на момент прийняття спірних наказів) права власника земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських реалізувалися Кабінетом Міністрів України. Тому, заявляючи, що у цих правовідносинах виник позов держави до неї самої, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не врахувало, що спірна ділянка внаслідок саме його наказів (в межах її накладення на землі державного лісового фонду) незаконно стала комунальною і тому позов прокуратури спрямований не проти держави, а навпаки - на захист порушених інтересів держави, а Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області є належним відповідачем у справі.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 констатовано, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Здійснення органом державної влади розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави (постанови КГС ВС від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22).
Судом також враховано, що відповідачем Снігурівською міською радою визнано позовні вимоги. Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 46, ч. 1, 4 ст. 191 ГПК України, судом прийнято визнання позову відповідачем Снігурівською міською радою. Суд також дійшов висновку про відсутність порушень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право на мирне володіння своїм майном, оскільки земельна ділянка державного лісового фонду не могла як на час її передачі у комунальну власність, так і не може на даний час перебувати у комунальній власності (ст. 117 ЗК України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 2 422, 40 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати з відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на користь Миколаївської обласної прокуратури пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 2 422, 40 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати з відповідача Снігурівської міської ради на користь Миколаївської обласної прокуратури пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 219, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації, вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 № 12068/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039.
3. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації, вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 16.12.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:20:000:0039 площею 71,3641 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області.
4. Стягнути з відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 39825404) на користь Миколаївської обласної прокуратури, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 02910048) на р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172:
- 2 422, 40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
5. Стягнути з відповідача Снігурівської міської ради, вул. Центральна, 72, м. Снігурівка, Баштанський район, Миколаївська область, 57303 (код ЄДРПОУ 04056581) на користь Миколаївської обласної прокуратури, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 02910048) на р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172:
- 2 422, 40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
6. Накази видати прокуратурі після набрання рішенням законної сили.
7. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 09.10.2025
Суддя Е.М. Олейняш