79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
26.09.2025 Справа № 910/1117/25
Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни Горецької, при секретарі Зоряні Палюх, розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1 ,
до відповідача Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб»,
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 ,
про визнання недійсними пунктів статуту,
представники сторін:
від позивача: Наход А.В.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи ОСОБА_2 : Петровський Ю.І.,
від третьої особи ОСОБА_3 : не з'явився.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до відповідача Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про визнання недійсними пунктів статуту.
Ухвалою від 24.03.2025 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
Ухвалою від 23.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Ухвалою від 11.09.2025 приватному підприємству «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» відмовлено в прийнятті визнання позову.
26.09.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.
Позиція позивача
Відповідач, ОСОБА_1 , вважає, що пункт 13.5 Статуту Підприємства, пункт 13.20 та пункт 13.31 Статуту від 17.10.2023 не відповідають вимогам закону та відповідно порушують його права на управління підприємством, оскільки у випадку зловживання учасниками своїми обов'язками або їх відмови від участі у загальних зборах, управління підприємством стає неможливим. Зазначені пункти 13.5, 13.20, 13.31 Статуту створюють правові передумови для блокування діяльності підприємства з боку учасників, які, діючи у власних інтересах або зловживаючи своїми корпоративними правами, перешкоджають прийняттю рішень, необхідних для забезпечення безперебійної роботи підприємства.
Позиція відповідача
Відповідач правом на подання відзиву не скористався. За вх. №18035/25 від 07.07.2025 надійшла заява про визнання позову. В подальшому за вх. №24887/25 від 10.09.2025 в якості виступу в дебатах подано заяву про визнання позову.
Позиція третьої особи ОСОБА_2
ОСОБА_2 стверджує, що ініціюючи вказаний судовий спір, позивач, намагається внести зміни до окремих положень Статуту ПП «ПСМЛ «ЕСКУЛАБ», з якими він не погоджується, не у спосіб передбачений Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а шляхом використання суду для винесення судового рішення про внесення змін до Статуту підприємства. Таким чином, позивач клопоче про те, щоб суд перейняв на себе виключну компетенцією загальних зборів учасників ПП «ПСМЛ «ЕСКУЛАБ» та вийшов за межі компетенції господарського суду. Вимоги позивача є неналежним способом захисту "порушеного права", оскільки суд не має права втручатися в господарсько-управлінську діяльність підприємства та переймати на себе функції органів управління товариством, тим більше коли мова йде про внесення змін до статуту підприємства.
Позиція третьої особи ОСОБА_3
ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги, просив відхилити позицію ОСОБА_2 , а позовні вимоги задовольнити.
Приватне підприємство «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ» (надалі - ПП «ПСМЛ «ЕСКУЛАБ», Підприємство) створено згідно із рішенням засновників на основі їх приватної власності і є закладом охорони здоров'я приватної форми власності.
Учасниками Підприємства є:
- Громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФО - НОМЕР_1 (паспорт НОМЕР_2 , виданий Личаківським РВ УМВС України у Львівській області 22 лютого 2000 року) із часткою в статутному капіталі 43%, що в грошовому еквіваленті становить 1 601 320,00 грн. (один мільйон шістсот одна тисяча триста двадцять гривень, 00 копійок);
- Громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФО - НОМЕР_3 (паспорт НОМЕР_4 , виданий Шевченківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 22 жовтня 1996 року) із часткою в статутному капіталі 43%, що в грошовому еквіваленті становить 1 601 320,00 грн. (один мільйон шістсот одна тисяча триста двадцять гривень, 00 копійок);
- Громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФО - НОМЕР_5 (паспорт НОМЕР_6 , виданий Шевченківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 06 листопада 2001 року) із часткою в статутному капіталі 14%, що в грошовому еквіваленті становить 521 360,00 грн. (п'ятсот двадцять одна тисяча триста шістдесят гривень, 00 копійок).
На момент звернення до суду із даним позовом Підприємство діє на підставі Статуту в редакції, затвердженій Загальними зборами Учасників ПП «ПСМЛ «ЕСКУЛА (протокол №16/10/23 від 16 жовтня 2023 року). Даний Статут зареєстрований 17.10.2023 (номер запису 1004151070056022291).
Вищим органом управління Підприємства є Загальні збори Учасників, які складаються з Учасників або призначених ними представників (пункт 13.1. Статуту).
Пунктом 13.5. Статуту передбачено, що рішення з усіх питань господарської діяльності підприємства, у тому числі з питань, зазначених у пунктах «а», «б», «в», «г», «ґ», «д», «е», «є», «ж», «ї», «й», «к», «л», «м» п. 13.3. Статуту приймаються одностайно всіма Учасниками (100% голосів), крім рішення про виплату дивідендів та/або порядку їх виплати, які згідно з пунктом 5.3. цього Статуту приймаються більшістю.
Дирекція обирається Загальними зборами одностайним рішенням строком на 1 (один) календарний рік. З дня спливу вищевказаного строку Дирекція продовжує здійснювати свої повноваження, але не довше ніж 60 (шістдесят) календарних днів.
Після завершення вказаного строку повноваження Дирекції припиняються, не здійснюється нарахування та виплата заробітної плати, а будь-які рішення Дирекції вважатимуться такими, що вчиненні із перевищенням повноважень та неуповноваженими особами, будь-які правочини (юридичні дії), що укладені
Дирекцією чи її членами вважаються такими, що укладені без наявних на це повноважень (пункт 13.20 Статуту).
А відповідно до п. 13.31 Статуту Підприємства рішення Дирекції Підприємства приймаються одноголосно. Рішення Дирекції підписуються кожним членом Дирекції без використання факсимільного відтворення підпису.
Оспорювані пункти включені до Статуту ПП «ПСМЛ «ЕСКУЛАБ» за одностайним рішенням учасників ПП «ПСМЛ «ЕСКУЛАБ», що оформлене протоколом загальних зборів учасників ПП «ПСМЛ «ЕСКУЛАБ» від 16.10.2023 №16/10/23.
До затвердження статуту у новій редакції, ПП "ПСМЛ "ЕСКУЛАБ" здійснювало свою діяльність на підставі статуту, в новій редакції від 24.01.2022 р., яка затверджена рішенням загальних зборів учасників ПП "ПСМЛ "ЕСКУЛАБ", що оформлене протоколом №02/22 від 24.01.2022, державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу від 24.01.2022 за №1004151070013022291.
11.08.2023 ОСОБА_2 отримав від позивача повідомлення від 26.07.2023 про скликання Загальних зборів учасників ПП "ПСМЛ "ЕСКУЛАБ" на 16.08.2023, до порядку денного яких було включено, серед іншого, питання про внесення змін до Статуту ПП "ПСМЛ "ЕСКУЛАБ".
Загальні збори учасників підприємства, на яких було затверджено статут у новій редакції (положення якого оспорює позивач), були скликані саме за ініціативою позивача.
Судом не беруться до уваги докази подані сторонами після закриття провадження у справі, оскільки такі подані поза межами встановлених строків, без клопотання про поновлення таких строків.
За приписами ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статей 113, 118 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом при вирішенні даного спору взято до уваги докази, які були подані в межах підготовчого провадження.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16ц).
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема судовий захист цивільного права та інтересу.
Статтею статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 Цивільного кодексу України).
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Нормами Господарського процесуального кодексу України встановлений обов'язок для особи, яка звернулась до суду доказування і подання доказів та визначені критерії належності та допустимості доказів.
Відповідно до частини першої статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Як встановлено судом позивач просить суд визнати недійсними пункти статуту, які на його думку не відповідають нормам Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та порушують його права та інтереси, як учасника вказаного Підприємства, зокрема, в частині прийняття участі в діяльності та управлінні товариством.
Підприємство діє на підставі Статуту в редакції, затвердженій Загальними зборами Учасників ПП «ПСМЛ «ЕСКУЛА (протокол №16/10/23 від 16 жовтня 2023 року). Даний Статут зареєстрований 17.10.2023 (номер запису 1004151070056022291).
Статут затверджено одноголосно, зокрема, і за вільним волевиявленням позивача, а тому норми статуту потенційно не можуть порушувати прав та інтересів самого ж позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
До господарського суду з відповідним позовом про визнання недійсним п. 13,5, п. 13.20 та п. 13,31 Статуту позивач звернувся лише в січні 2025, майже через півтора року після затвердження Статуту.
Тобто, позивач, як учасник ПП "ПСМЛ "ЕСКУЛАБ", був обізнаний зі змістом нової редакції Статуту та безпосередньо схвалив її.
Таким чином, судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що позивач оскаржує в судовому порядку положення Статуту, зміст яких півтора року не викликав жодних сумнівів у позивача, в тому числі на момент затвердження Статуту.
Відтак, в цьому випадку має місце порушення позивачем принципу добросовісності та його суперечлива поведінка.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно будь-які дії/бездіяльність усіх учасників цивільного обороту мають відповідати вказаним принципам.
Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contre factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non cоncedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 904/6293/20.
Як уже зазначалося, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 брав участь у Загальних зборах учасників ПП "ПСМЛ "ЕСКУЛАБ", які відбулися 16.10.2023, на яких затверджувалася нова редакція Статуту Товариства.
Відповідно, зміст нової редакції Статуту був відомий останньому та безпосередньо схвалений ним.
Якщо особа, яка має право на оспорення документу чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Таким чином, враховуючи вище наведені обставини, обґрунтованими є висновок про те, що подання позову у цій справі суперечить попередній поведінці ОСОБА_1 - схвалення та голосування за нову редакцію Статуту.
Вказані обставини є підставою для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог.
Позивач просить визнати недійсними окремі пункти Статуту, які на його думку не відповідають нормам Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та створюють передумови для блокування діяльності Підприємства з боку учасників, які, діючи у власних інтересах або зловживаючи своїми корпоративними правами, перешкоджають прийняттю рішень, необхідних для забезпечення безперебійної роботи Підприємства.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Отже, виходячи із положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Позивач у свої позовній заяві здійснює посилання на ст. 6 та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", водночас вказані статті не відповідають тому змісту відповідних статтей, який міститься в зазначеному законі.
Також суд звертає увагу на тезу викладену в позовній заяві: «Я, ОСОБА_1 , вважаю, що 1) пункт 13.5 Статуту Підприємства, 2) пункт 13.20 та 3) пункт 13.31 Статуту не відповідають вимогам закону та відповідно порушують мої права на управління Підприємством, оскільки у випадку зловживання учасниками своїми обов'язками або їх відмови від участі у Загальних зборах, управління Підприємством стає неможливим». Останній у даному твердженні суперечить сам собі, оскільки зазначає, що його право порушено і водночас стверджує, що управління Підприємством стає неможливим у випадку зловживання учасниками своїми обов'язками або їх відмови від участі у Загальних зборах, тобто на майбутнє. Позивач не наводить жодних випадків зловживання, а відтак відсутні підстави стверджувати, що такі порушення вчинялись іншими учасниками Підприємства.
Також, судом встановлено, що позивачем під час розгляду цього спору не доведено того, що саме через наявність у Статуті оскаржуваних пунктів інші учасники Підприємства не приймають участь у Загальних зборах.
За наведених обставин, позивачем не доведено порушення його прав спірними пунктами Статуту.
Окрім того, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18).
З урахуванням наведеного, позовні вимоги про визнання недійсними окремих пунктів статуту в цьому випадку не відповідають належному та ефективному способу захисту, оскільки їх задоволення, за встановлених обставин невідповідності спірних пунктів
Статуту вимогам Закону та обов'язку в такому випадку керуватися саме нормами Закону та положеннями Статуту, які цьому Закону не суперечать, не змінить обсягу прав та обов'язків сторін цієї справи.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 10.10.2025 з врахуванням перебування судді у відпустці 02.10.2025, 03.10.2025, 07.10.2025, 08.10.2025.
Суддя Горецька З.В.