79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
08.09.2025 Справа № 914/1529/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Свистуна П.О., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні технології», м. Дніпро
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галбудклімат», м. Львів
про стягнення 736 219,01 грн
за участю представників:
від позивача: Ключенкова Х.В. - представник;
від відповідача: Котовщиков Р.А. - представник
Обставини розгляду справи.
19.05.2025 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні технології», м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галбудклімат», м. Львів про стягнення 736 219,01 грн.
Ухвалою від 20.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.06.2025.
04.06.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Галбудклімат» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №14869/25 від 04.06.2025).
10.06.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні технології» надійшла відповідь на відзив (вх. №15360/25 від 10.06.2025).
12.06.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні технології» надійшла заява (вх. №15707/25 від 12.06.2025).
Ухвалою від 16.06.2025 суд відклав підготовче засідання на 03.07.2025.
02.07.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Галбудклімат» надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №17653/25 від 02.07.2025).
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, суд ухвалою від 03.07.2025 визнав поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку для подання доказів, поновив відповідачу пропущений процесуальний строк для подання доказів та прийняв докази, що долучені відповідачем до клопотання (вх. №17653/25 від 02.07.2025) про долучення до матеріалів справи копій документів, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 21.07.2025.
Ухвалою від 21.07.2025 суд відклав судове засідання на 28.08.2025.
В судовому засіданні 28.08.2025 було оголошено перерву до 08.09.2025.
04.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Галбудклімат» надійшла заява про застосування до спірних правовідносин ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України (вх. №23153/25 від 04.09.2025).
08.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні технології» надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу (вх. №23439/25 від 08.09.2025).
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 18.03.2024 було укладено договір поставки №204/1, на виконання умов якого відповідачу було поставлено товар на загальну суму 827 525,00 грн. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення із відповідача 718 681,19 грн основного боргу, а також 23 740,04 грн пені, 165 296,67 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 15 810,99 грн інфляційних нарахувань. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 у справі №914/1810/24 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 418 681,19 грн основного боргу, 15 125,55 грн інфляційних нарахувань, 11 355,44 грн пені, 77 346,68 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 6 270,39 грн судового збору. В частині стягнення основної заборгованості в розмірі 300 000,00 грн провадження закрито. В решті позовних вимог відмовлено.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо виконання зобов'язання з оплати, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 62 911,00 грн, процентів за користування чужими коштами у розмірі 626 031,59 грн та інфляційних у розмірі 47 276,42 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 736 219,01 грн.
У поданому через канцелярію суду відзиві відповідач зазначив, що стягнення ще 736 219,01 грн є нічим іншим, як джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків, а не засобом розумного стимулювання боржника, та у разі задоволення позову перетвориться на несправедливо непомірний тягар для відповідача. З урахуванням ступеня виконання зобов'язання відповідачем та його майнового стану, відсутністю заподіяння збитків, заявлені позивачем до стягнення пеня та плата за користування чужими грошима підлягають зменшенню на 90%.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
18.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні технології» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галбудклімат» (покупець) укладено договір поставки №204/1.
За цим договором продавець зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець (відповідач) зобов'язувався прийняти у свою власність та оплатити товар в кількостях та за ціною (вартістю), що наводяться у специфікаціях (додатки до договору), які є невід'ємною частиною договору та остаточно узгоджуються сторонами на кожну окрему партію товару (п. 1.1. договору).
На виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 827 525,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №11 від 19.03.2024.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивач 18.07.2024 звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення із відповідача 718 681,19 грн основного боргу, а також 23 740,04 грн пені, 165 296,67 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 15 810,99 грн інфляційних нарахувань.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 у справі №914/1810/24 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 418 681,19 грн основного боргу, 15 125,55 грн інфляційних нарахувань, 11 355,44 грн пені, 77 346,68 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 6 270,39 грн судового збору. В частині стягнення основної заборгованості в розмірі 300 000,00 грн провадження закрито. В решті позовних вимог відмовлено.
03.12.2024, 18.03.2024, 25.03.2025 та 09.04.2025 відповідач на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 у справі №914/1810/24 сплатив позивачу кошти, що підтверджується випискою з рахунку від 10.04.2025.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати заборгованості, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 62 911,00 грн, процентів за користування чужими коштами у розмірі 626 031,59 грн та інфляційних у розмірі 47 276,42 грн.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом.
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, шо виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань по оплаті за товар за цим договором, покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно п. 5.3. договору, покупець сплачує 0,5% в день від суми заборгованості за право користування грошима продавця, в разі якщо покупець прострочить термін оплати, вказаний у п. 3.4.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (п. 7), а також у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 10.04.2018 у справі № 914/1033/17 та від 13.12.2018 у справі № 913/11/18.
З врахуванням цих положень, позивач вправі заявляти до стягнення пеню, інфляційні та проценти користування чужими грошовими коштами.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 62 911,00 грн, проценти за користування чужими коштами у розмірі 626 031,59 грн та інфляційні у розмірі 47 276,42 грн.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічна норма передбачена і в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України: господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати.
Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.
Частиною 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Зважаючи на те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення зобов'язання, враховуючи відсутність доказів завдання саме позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч. 3 ст. 551 ЦК України, та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% до 31 455,50 грн.
Щодо зменшення процентів за користування грошовими коштами суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч. 3 ст. 692 ЦК України).
Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.
Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статтях 536, 692 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами. Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, у пункті 5.3. договору сторони дійшли згоди про те, що покупець сплачує 0,5% в день від суми заборгованості за право користування грошима продавця, в разі якщо покупець прострочить термін оплати вказаний у п. 3.4.
Отже, ці відсотки за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
Як зазначалося судом вище, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
Таким чином, пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є саме процентами за користування коштами відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини третьої статті 551 ЦК України неможливе.
Поряд з тим, суд зазначає, що у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. При цьому, за висновком суду підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Зокрема, вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи №902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення. Так, у пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Будь-яких висновків щодо права суду на зменшення процентів за користування коштами відповідно до частини третьої статті 692 ЦК України або процентів річних передбачених у статті 536 ЦК України, постанова Великої Палати Верховного Суду зі справи №902/417/18 не містить.
Таким чином, у суду немає підстав застосовувати положення частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення суми процентів за користування чужими грошовими коштами, які за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру неможливе.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі №902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 31 455,50 грн пені, 626 031,59 грн процентів за користування чужими коштами, 47 276,42 грн інфляційних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Зважаючи на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
Оскільки витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби розмір неустойки судом не було зменшено, то судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України слід покласти на відповідача без врахування зменшення розміру неустойки судом.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).
Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 25 000,00 грн надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП №001916 від 18.01.2022, ордера серії АР №1187386 від 16.07.2024, договору про надання правової допомоги №427 від 13.01.2025, додаткової угоди №1 від 13.01.2025, акту наданих послуг №1 від 16.05.2025 на суму 10 000,00 грн, акту наданих послуг №2 від 09.06.2025 на суму 5 000,00 грн, акту наданих послуг №3 від 16.06.2025 на суму 2 500,00 грн, акту наданих послуг №4 від 03.07.2025 на суму 2 500,00 грн, акту наданих послуг №5 від 21.07.2025 на суму 2 500,00 грн, акту наданих послуг №6 від 28.08.2025 на суму 2 500,00 грн, рахунку №427/1 від 25.04.2025, рахунку №427/2 від 09.06.2025, рахунку №427/3 від 16.06.2025, рахунку №427/4 від 03.07.2025, рахунку №427/5 від 21.07.2025, рахунку №427/4 від 28.08.2025, платіжної інструкції №180 від 25.04.2025, платіжної інструкції №195 від 16.06.2025, платіжної інструкції №196 від 16.06.2025, платіжної інструкції №204 від 24.07.2025, платіжної інструкції №205 від 24.07.2025, платіжної інструкції №214 від 03.09.2025.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19 висловив правову позицію згідно котрої під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертої статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).
Ознайомившись з вищезазначеними документами, оцінивши наявні матеріали справи, враховуючи усні заперечення відповідача, суд прийшов до висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу підлягають зменшенню до 20 000,00 грн. Наведений висновок суду обґрунтовується тим, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є пропорційним до складності справи, так як за своєю категорією вона не є складною (позивачем заявлено вимогу про стягнення пені, процентів за користування коштами, інфляційних); наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, розрахунок розміру позовних вимог не є складним та значним, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин під час розгляду справи у суді не змінювалося).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Галбудклімат», м. Львів, вул. Городницька, 47 (ідентифікаційний код 41076040) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідравлічні технології», м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 14 (ідентифікаційний код 45110560) 31 455,50 грн пені, 626 031,59 грн процентів за користування чужими коштами, 47 276,42 грн інфляційних, 11 148,29 грн судового збору, 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.09.2025.
Суддя Мазовіта А.Б.