номер провадження справи 19/120/25
22.09.2025 Справа № 908/2190/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Фермерського господарства “СОБОЛЬ 1» (69089, м. Запоріжжя, вул. Дубовця, буд. 9, ідентифікаційний код 30868303)
до відповідача: Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70413, Запорізька обл., Запорізький р-н, село Широке, вул. Центральна, буд. 1, ідентифікаційний код 26013402)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70413, Запорізька обл., Запорізький р-н, село Широке, вул. Радянська, буд. 1, ідентифікаційний код 04352865)
про визнання права постійного користування земельною ділянкою
без виклику учасників справи
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. №2383/08-07/25 від 17.07.2025) Фермерського господарства “СОБОЛЬ 1» до Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області про:
- визнання за Фермерським господарством “СОБОЛЬ 1» права постійного користування земельною ділянкою площею 5,0094 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0225, для ведення фермерського господарства;
- визнання за Фермерським господарством “СОБОЛЬ 1» права постійного користування земельною ділянкою площею 1,5454 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0224, для ведення фермерського господарства;
- визнання за Фермерським господарством “СОБОЛЬ 1» права постійного користування земельною ділянкою площею 1,5453 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0223, для ведення фермерського господарства.
Позов обґрунтовано приписами ст. ст. 141, 186 Земельного кодексу України, Законом України «Про землеустрій» та мотивовано неможливістю здійснити реєстрацію права постійного користування земельних ділянок в позасудовому порядку через відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 17.07.2025 справі присвоєно єдиний унікальний номер 908/2190/25 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Оцінивши у сукупності характер правовідносин сторін, предмет спору - позовні вимоги немайнового характеру, які не підлягають вартісній оцінці, враховуючи, що справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов до висновку, що дана справа може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ухвали Господарського суду Запорізької області від 22.07.2025 позовну заяву ФГ «Соболь 1» до Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2190/25, присвоєно справі номер провадження 19/120/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; запропоновано відповідачу подати до суду не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, одночасно надіслати позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи (з описом вкладення). Суд також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
До матеріалів справи долучено довідку про доставку електронного листа - ухвали суду про відкриття провадження у справі №908/2190/25 від 22.07.2025, до електронного кабінету відповідача 22.07.2025, 19:26.
Судом встановлено, що в установлений ухвалою суду строк, відзив до суду не надійшов.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно положень ч. 2 ст. 178 ГПК України встановлено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи №908/2143/25 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 22.09.2025.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
На підставі рішення десятої сесії Запорізької районної ради народних депутатів Запорізького району Запорізької області від 19.03.1992 р. № 4 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 8,1 га на території Лукашівської сільської ради для ведення фермерського господарства, а також видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 07-500611 від 30.05.1994 р., зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 533.
16.04.1992 ОСОБА_1 було створене селянське (фермерське) господарство «СОБОЛЬ» (ЄДРПОУ: 30868303), дата запису: 03.06.2008, номер запису: 10851200000000944.
Відповідно до пункту 4.1. статуту Фермерського господарства «Соболь 1» за 2015 рік (дата державної реєстрації змін до установчих документів 02.09.2015 номер запису 10851050003000944), «господарство створене для виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації з метою отримання прибутку, з використанням земельної ділянки розташованої на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, загальним розміром 8,1 га, наданої у постійне користування гр. ОСОБА_1 , на підставі рішення Запорізької ради народних депутатів за № 4 від 19 березня 1992 року, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ЗП 07-500611 від 30 травня 1994 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 533».
15.12.2019 р. земельна ділянка площею 8,1 га зареєстрована у Державному земельному кадастрі із визначенням їй кадастрового номера 2322184600:02:002:5005.
05.05.2020 р. речове право щодо вищезазначеної земельної ділянки зареєстровано державним реєстратором речових прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що 07.05.2020 видано відповідний Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (індексний номер витягу: 208406470)
На підставі рішення Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 04.07.2023 р. № 18 було здійснено поділ вищезазначеної земельної ділянки на окремі 3 (три) земельні ділянки, а саме: 1) площею 5,0094 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0225 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства); 2) площею 1,5454 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0224 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства); 3) площею 1,5453 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0223 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства).
26.12.2023 року вищезазначені земельні ділянки зареєстровані у Державному земельному кадастрі, про що свідчать Витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, а саме: 1) Номер витягу НВ - 2600744212023. Дата формування: 26.12.2023. Строк дії: безстроковий. 2) Номер витягу НВ - 2600744222023. Дата формування: 26.12.2023. Строк дії: безстроковий. 3) Номер витягу НВ - 2600744202023. Дата формування: 26.12.2023. Строк дії: безстроковий.
В зв'язку зі смертю засновника ФГ «Соболь» ОСОБА_1 12.06.2024, права, щодо 3-х сформованих земельних ділянок, не були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
25.02.2025 року державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори Кравцовою Л.І. спадкоємцю ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстровано в реєстрі за № 163, спадкова справа № 225/2024).
Згідно вищезазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом, «спадщина, на яку видано свідоцтво складається з: майнових прав засновника (члена) ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «СОБОЛЬ 1», (ідентифікаційний код юридичної особи: 30868303, місцезнаходження: Запорізька область, Запорізький район, село Лукашеве, вулиця Жовтнева, будинок 51), та яка належала спадкодавцю, що підтверджується статутом, затвердженим 14 липня 2015 року, та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до нього».
Протоколом ФГ «СОБОЛЬ 1» № 01/2025 від 11.03.2025 закріплено прийняті рішення зокрема про прийняття ОСОБА_2 до складу ФГ «СОБОЛЬ 1», призначення ОСОБА_2 Головою фермерського господарства «СОБОЛЬ 1».
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18.12.2024 р. вих. № 1629/02-31 державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори Кравцовою Л.І. відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 8,1000 га (для ведення фермерського господарства), з підстав відсутності документів на підтвердження реєстрації права власності на земельну ділянку.
Позивач вказує, що питання щодо права користування 3 (трьома) земельними ділянками, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки загальною площею 8,1000 га, наданої померлому засновнику ОСОБА_1 у постійне користування (Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 07-500611 від 30.05.1994 р.), не вдалось вирішити у позасудовому порядку, в зв'язку з положеннями діючих нормативно - правових актів, які регулюють питання посвідчення землекористування.
Також позивач зазначив, що Виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, визначений в якості третьої особи, в зв'язку з тим що державні реєстратори речових прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Широківської сільської ради, наділені повноваженнями з питань реєстрації прав на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що може стати наслідком виконання ними відповідного рішення суду за результатами розглядом даного позову.
Відсутність можливості врегулювати питання реєстрації за ФГ «СОБОЛЬ 1» земельних ділянок після поділу стала підставою для звернення з даним позовом.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України 1990 року).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЗК України у редакції 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що з метою використання спірної земельної ділянки (державний акт на право постійного користування землею від 30.05.1994 ЗП 07№ 500611) за цільовим призначенням - ведення фермерського господарства - зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_1 до створеного ФГ "СОБОЛЬ 1", що підтверджується відповідними статутними документами ФГ "СОБОЛЬ 1".
Суд зазначає, що відповідно до законодавства, яке діяло на час створення позивача, необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.
Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна землекористувача і обов'язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи.
Саме таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц (провадження №14-5цс18).
Крім того, Верховний Суд України неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, у справах №6-20859св07, №6-13576св07, №6-14879св07, №6-20275св07 зазначав, про те, що за змістом норм чинного на той час законодавства, після державної реєстрації фермерського господарства, як юридичної особи, обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна ділянка.
При цьому суд зауважує, що зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею ЗП 07 №50061 від 30.05.1994, таке право не є таким що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене фермерське господарство, як землекористувач. При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов'язані між собою тим, що є зв'язок між правосуб'єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (див., наприклад, рішення у справах "Фурман проти Росії" (Furman v. Russia), заява № 5945/04, п. 19, від 5 квітня 2007 року, "Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Graberska v. "the former Yugoslav Republic of Macedonia"), заява № 6924/03, п. 41, від 14 червня 2007 року, та "Гумбатов проти Азербайджану" (Humbatov v. Azerbaijan), заява № 13652/06, п. 21, від 3 грудня 2009 року).
Суд враховує, що з набранням чинності нового Земельного кодексу України від 2001р., регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право: у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2001р. встановлено, що "громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них".
Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, зроблено низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 ЗК України від 2001р. Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що стаття 92 ЗК України від 2001р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 2001р.), одержані ними до 1 січня 2002р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.
Суд зауважує, що встановлене ч.1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" було встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.
Отже, як вбачається із вищезазначеного, на сьогоднішній день законодавством встановлено вичерпний перелік суб'єктів, які можуть набувати у постійне користування земельні ділянки.
В той же час, статтею 141 ЗК України закріплено підстави припинення права користування земельною ділянкою, однак в даній статті не передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється у зв'язку зі смертю особи - землекористувача.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 1 січня 2002 року, після набрання чинності статтею 92 не скасовується та не обмежується.
Таким чином, судом встановлено, що у відповідності до законодавства України постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 8,1 га, яка була поділена на ділянки 1) площею 5,0094 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0225 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства); 2) площею 1,5454 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0224 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства); 3) площею 1,5453 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0223 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства), в межах згідно з планом, розташованою на території Широківської сільської ради, право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею ЗП07-500611 від 30.05.1994, на сьогодні є Фермерське господарство "СОБОЛЬ-1".
Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.
Згідно приписів ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 152 ЗК передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Позивачем не надано доказів порушення його права.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відмови відповідача у визнанні права постійного користування за Фермерським господарством “СОБОЛЬ 1» земельною ділянкою площею 5,0094 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0225, для ведення фермерського господарства; земельною ділянкою площею 1,5454 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0224, для ведення фермерського господарства; земельною ділянкою площею 1,5453 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0223, для ведення фермерського господарства.
Також не надано позивачем і доказів звернення до відповідача до Широківської сільської ради для реєстрації наведених земельних ділянок за ФГ «СОБОЛЬ 1».
Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Слід зазначити, що право на захист у суді надається лише в разі реального порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи, в яких існує необхідність захистити права, а не просто формалізувати будь-які вимоги без обґрунтування.
Враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушення чи невизнання його права користування земельними ділянками суд відмовляє ФГ «СОБОЛЬ 1» у позові через необґрунтованість..
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
У зв'язку з постійними повітряними тривогами через загрозу ракетних обстрілів обласного центру і, відповідно, наявністю обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці, рішення складено та підписано 10.10.2025.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.