номер провадження справи 27/118/25
07.10.2025 Справа № 908/2068/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Приватного підприємства «СТАЛЬ МН» (Південне шосе, буд. 61, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний номер юридичної особи 45745924)
до відповідача: Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)» (вул. Металістів, буд. 1, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70002, ідентифікаційний номер юридичної особи 08680075)
про стягнення 2 325 352 грн 56 коп.
за участю представників
від позивача: Гусельников М.О., адвокат, ордер серія АР № 1255284 від 30.07.2025
від відповідача: не з'явився
Приватне підприємство «СТАЛЬ МН» звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)» про стягнення 2 325 352 грн 56 коп. основного боргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2068/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2068/25, присвоєно справі номер провадження 27/118/25. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 06.08.2025.
Ухвалою суду від 06.08.2025 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 10.09.2025.
Ухвалою суду від 10.09.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 22.09.2025
В судовому засіданні 22.09.2025 суд в порядку ст. 208 Господарського процесуального кодексу України заслухав вступне слово позивача.
Ухвалою суду від 22.09.2025 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 07.10.2025.
Судове засідання 07.10.2025 проводилось за допомогою підсистеми «Електронний суд» та фіксацією судового засідання vkz.court.gov.ua.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
07.10.2025 представник позивача підтримує позовні вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд стягнути з відповідача 2 325 352 грн 56 коп. основного боргу основного боргу. Позовні вимоги мотивовані тим, що Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)» в порушення вимог діючого законодавства та умов договору не виконав свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару.
07.10.2025 відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Ухвали господарського суду відповідач отримував до електронного кабінету за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
Відповідач відзив на позов не надав.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Статті 42, 46 ГПК України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів, які надав представник позивача в обґрунтування позовних вимог.
Заслухавши представників позивача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 ГПК України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
03.03.2025 між Приватним підприємством «СТАЛЬ МН», далі Продавець, в особі заступника директора Мороз Наталії Леонідівни та Державним підприємством «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№55)», далі Покупець, в особі в.о. директора Гапонова Сергія Леонідовича укладений Договір №Г4/158-25 купівлі-продажу, далі - Договір, за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця продукцію, іменовану далі Товар, а саме: Дріт СВ 0,50.9389-75; Дріт СВ 0,60.9389-75; Дріт СВ 0,80.9389-75; Дріт СВ 0,90.9389-75; загальною вартістю без ПДВ 1 937 793,80 грн, ПДВ 387 558,78 грн, всього з ПДВ 2 325 352,56 грн.
Сума договору: 2 325 352,56 грн з ПДВ. В ціну товару входять усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені стосовно товару по Договору (п.п. 2.1, 2.2 Договору).
Згідно з п.п. 3.1, 3.2, 4.1 Договору постачання товару здійснюється Покупцем власним автотранспортом у 14 денний строк з дня отримання заявки від Покупця. Датою поставки товару є дата, коли товар був переданий у власність Покупця, що підтверджується відповідними документами (накладними). Відвантаження продукції здійснюється на умовах стовідсоткової попередньої оплати.
В п. 5.1 Договору визначено, що якість придбаного по даному Договору товару повинна відповідати чинним стандартам (ДСТУ), технічним умовам і повинна бути підтверджена відповідним сертифікатом якості, походження та висновками контрольно-аналітичної лабораторії.
Відповідно до п. 7.1 та п. 7.2 Договору приймання товару по кількості та якості здійснюється відповідно до вимог «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю №П-6» та «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю №П-7». У випадку виявлення невідповідності кількості, якості, упакування, маркування вимогам Держстандарту та іншої нормативно-технічної документації, зобов'язаний забезпечити належне збереження товару і негайно викликати представника Продавця для участі в подальшому прийманні товару.
Всі суперечки, які виникають між сторонами при виконанні цього договору або у зв'язку з ним, вирішуються шляхом переговорів та пред'явлення письмових претензій, а у випадку неможливості їх вирішення в Господарському суді (п. 10.1 Договору).
Згідно з п. 11.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2025.
Матеріали справи свідчать, що за видатковою накладною №18 від 03.03.2025, яка підписана сторонами та скріплена печатками, позивач передав, а відповідач прийняв товар - Дріт СВ 0,50 9389-75; Дріт СВ 0,60 9389-75; Дріт СВ 0,80 9389-75; Дріт СВ 0,90 9389-75; загальною вартістю 2 325 352,56 грн з ПДВ.
31.03.2025 сторони підписали Акт звірки взаємних розрахунків за 1 квартал 2025 року, згідно з яким на 31.03.2025 заборгованість на користь Приватного підприємства «СТАЛЬ МН» становить 16 819 256,40 грн та включає в себе заборгованість за видатковою накладною №18 від 03.03.2025 у сумі 2 325 352,56 грн.
У зв'язку з тим, що Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№55)» не здійснило оплату за отриманий товар, Приватне підприємство «СТАЛЬ МН» звернувся з позовом до суду для захисту свого порушеного права і просить суд стягнути суму основного боргу у розмірі 2 325 352 грн 56 коп.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України, далі ГК України (якій діяв на час виникнення між сторонами правовідносин), передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
З положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, слідує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення зобов'язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України (якій діяв на час виникнення між сторонами правовідносин), ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (до ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 180 ГК України (якій діяв на час виникнення між сторонами правовідносин) при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
В ч.ч. 1-3 ст. 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України (якій діяв на час виникнення між сторонами правовідносин) визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 689 ЦК України).
В ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст. 693 ЦК України).
З положень ч. 1 ст. 530 ЦК України слідує: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В ч. 1 ст. 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до положень ч.ч. 2, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 2 ст. 76 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст.77 ГПК України).
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як встановлено судом вище, за видатковою накладною № 18 від 03.03.2025 позивачем був поставлений відповідачу товар, обумовлений Договором купівлі-продажу № Г4/158-25 від 03.03.2025 за погодженою сторонами ціною, на загальну суму 2 325 352 грн 56 коп. з ПДВ.
Відповідач факт отримання товару за вказаною видатковою накладною не заперечив.
В пункті п. 4.1 Договору визначено, що відвантаження продукції здійснюється на умовах стовідсоткової попередньої оплати.
Проте, як зазначив позивач у позові, на час передачі товару Покупцю грошові кошти на оплату товару на рахунок Продавця не находили; зобов'язання щодо оплати поставленого товару відповідач не виконав. Відповідачем протилежного не доведено.
В силу приписів ст. 692 ЦК України покупець в будь-якому разі зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.
Згідно з п. 3.2 Договору, датою поставки товару, є дата, коли товар був переданий у власність Покупця, що підтверджується відповідними документами (накладними).
Таким чином, надані позивачем докази підтверджують факт поставки товару відповідачу на загальну суму 2 325 352 грн 56 коп., який відповідач прийняв, що є підставою для здійснення оплати отриманого ним товару на вказану суму.
31.03.2025 сторони підписали Акт звірки взаємних розрахунків за 1 квартал 2025 року, згідно з яким на 31.03.2025 заборгованість на користь ПП «СТАЛЬ МН» становить 16 819 256, 40 грн та включає в себе заборгованість за накладною № 18 від 03.03.2025 у сумі 2 325 352,56 грн.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 24.10.2018 у справі №905/3062/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
У даному випадку Акт звірки підписано зі сторони позивача - директором підприємства Мороз Н.Л., а зі сторони відповідача стоїть підпис невідомої особи скріплений печаткою підприємства відповідача.
Враховуючи, що Акт звірки зі сторони відповідача підписаний невідомою особою, суд вважає наданий позивачем Акт звірки неналежним доказом.
Відповідачем факт поставки товару за договором купівлі-продажу № Г4/158-25 від 03.03.2025 не спростовано, як не надано і доказів повної оплати поставленого товару чи правомірності дій відповідача щодо такої несплати.
Правом подати відзив на позовну заяву відповідач не скористався.
Судом прийнято до уваги те, що в установленому законом порядку договір купівлі-продажу Г4/158-25 від 03.03.2025 не оспорювався, не визнавався недійсним та його дія не припинена. Доказів зворотнього жодною із сторін суду не надано та матеріали справи не містять.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 (п. 40) по справі «Горнсбі поти Греції» зазначено: «…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі «Руїс Торіха проти Іспанії», Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2 325 352 грн 56 коп. суми основного боргу у цій справі за вказаним договором купівлі-продажу Г4/158-25 від 03.03.2025. Відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню.
За результатами вирішення спору, судовий збір у справі покладається на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Приватного підприємства «СТАЛЬ МН» до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)» задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)» (вул. Металістів, буд. 1, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70002, ідентифікаційний номер юридичної особи 08680075) на користь Приватного підприємства «СТАЛЬ МН» (Південне шосе, буд. 61, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний номер юридичної особи 45745924) 2 325 352 (два мільйона триста двадцять п'ять тисяч триста п'ятдесят дві) грн. 56 коп. основного боргу, 27 904 (двадцять сім тисяч дев'ятсот чотири) грн 23 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення оформлено та підписано 10.10.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.