ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 жовтня 2025 року Справа № 910/3642/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Саврій В.А. , суддя Коломис В.В.
без виклику (повідомлення) сторін
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя"
на рішення Господарського суду Волинської області, ухвалене 23.07.2025, повне рішення складено 01.08.2025
у справі № 910/3642/25
за позовом: Державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя", м. Київ
до відповідача: Державного підприємства "Державний науково-дослідний проектно-вишукувальний інститут "Ндіпроектреконструкція" м. Київ
про стягнення 201 483,98 грн
У березні 2025 року Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Державний науково-дослідний проектно-вишукувальний інститут "Ндіпроектреконструкція" про стягнення 311 860,47 грн заборгованості /т. 1 а.с. 1-5/.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 31.03.2025 у справі № 910/3642/25 позовну заяву Державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" до Державного підприємства "Державний науково-дослідний проектно-вишукувальний інститут "Ндіпроектреконструкція" про стягнення 311 860,47 грн разом з доданими до неї матеріалами направлено за виключною підсудністю на розгляд Господарського суду Волинської області.
Господарський суд Волинської області ухвалою від 24.04.2025 відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
13.05.2025 від позивача до Господарського суду Волинської області надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог та стягнення з відповідача 201 483,98 грн, з яких 156 734,52 грн пені, 8 182,97 грн 3 % річних, 28 840,14 грн інфляційних втрат та 7 726,35 грн штрафу.
Господарський суд Волинської області протокольною ухвалою від 21.05.2025 прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог від 13.05.2025 до розгляду, нова ціна позову становить - 201 483,98 грн.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 23.07.2025 у справі № 910/3642/25 відмовлено у задоволенні позову /т. 2 а.с. 74-77/.
Позивач Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя", не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 23 липня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі /т. 2 а.с. 79-90/.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує:
- ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів існування заборгованості відповідача, а саме первинних бухгалтерських документів, до матеріалів справи позивачем не надано будь-яких первинних документів щодо виконання ним своїх зобов'язань за договором № 99 від 01.12.2021, які підтверджували б вид наданих послуг відповідачу, періоди оплати та прострочення з оплати комунальних та інших послуг відповідачем;
- позивачем доведено надання відповідачу послуги за договором у відповідності до акту звірки взаємних розрахунків станом на 19.02.2025 згідно з рахунком 377, який підписаний сторонами та не заперечується і не заперечувався під час судового засідання відповідачем та розрахунком заборгованості помісячно № 9 від 25.02.2025 в період за вересень 2022 року - лютий 2025 року;
- відповідач визнав цю обставину в процесуальних документах, поданих ним до суду, також визнав цю обставину своїми фактичними діями - сплатою після звернення позивача до суду суми основної заборгованості;
- оскільки факт прострочення виконання зобов'язання згідно з ст. 612 ЦК України підтверджується погашенням відповідачем основної суми боргу після звернення до суду, тому відповідач має сплатити штрафні санкції за час прострочення виконання зобов'язання за договором, а саме - пеню, 3 % річних, штраф та інфляційні витрати, за розрахунком позивача. Відповідачем не надав власних розрахунків штрафних санкцій (контррозрахунків);
- з приводу заявлених позивачем пені, 3 % річних, штрафу, інфляційних витрат відповідач у своєму відзиві посилається на тяжке фінансове становище та на значне перевищення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій над розміром основної заборгованості;
- тобто відповідачем не спростовано заявлені позивачем розміри штрафних санкцій;
- крім того суд першої інстанції, маючи сумніви щодо правильності розрахунку позивача, мав право витребувати додаткові докази на підставі ч. 1, 2 ст. 13 та ч. 7 ст. 81 ГПК України, однак не вчинив цього, обмежуючи право позивача на ефективний судовий захист.
За наведених обставин скаржник вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 23.07.2025 є незаконним та необгрунтованим, таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
22.08.2024 апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 22.08.2025, для розгляду справи № 910/3642/25 визначено колегію суддів у складі: Крейбух О.Г. головуючий суддя, Саврій В.А., Коломис В.В.
Листом № 910/3642/25/4538/25 від 22.08.2025 матеріали справи було витребувано у Господарського суду Волинської області.
02.09.2025 до суду надійшли матеріали справи № 910/3642/25.
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що ціна позову у справі № 910/3642/25 менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" здійснюється судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" на рішення Господарського суду Волинської області від 23.07.2025 у справі № 910/3642/25 в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, за наявними у справі матеріалами /т. 2 а.с. 98/.
12.09.2025 (вх. № 7246/25) від ДП "Державний науково-дослідний проектно-вишукувальний інститут "Ндіпроектреконструкція" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення /т. 2 а.с.100-102/.
Статтею 269 ГПК України встановлено, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, суд
01.12.2021 між Державним підприємством "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" (надалі - підприємство, позивач) та Волинською філією ДП "Державний науково-дослідний проектно-вишукувальний інститут "Ндіпроектреконструкція" (надалі - користувач, відповідач) укладено договір № 99 про відшкодування витрат за надання комунальних та інших послуг, згідно з п. 1.1 якого підприємство зобов'язується надати можливість користувачу вільно користуватись комунальними та іншими послугами в нежитловому приміщенні, яким користується користувач на підставі акту розподілу приміщення будинку проектних організацій від 30.10.2012, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Кременецька, 38, а користувач зобов'язується вчасно проводити їх оплату.
Загальна площа приміщень складає 883,9 м2 (863,8 м2 + 20,1 м2 подача води і опалення) (п. 1.2 договору).
Для оплати комунальних послуг - водопостачання, послуг "Луцькспекомунтранс", податку на землю згідно площі актів розподілу приміщень будинку проектних організацій для розрахунку витрат по експлуатації (опалення, води та каналізації, вивезенню побутових відходів) (п. 1.3 договору).
До інших послуг, що оплачуються користувачем відносяться витрати за виконання ремонтних робіт по обслуговуванню мереж, технічних приміщень, покрівлі, витрат, пов'язаних з утриманням будинку, матеріали та інші роботи згідно загальної площі (п. 1.4 договору).
Накладні витрати 10 % від нарахованої суми (п. 1.5 договору).
Споживач зобов'язаний своєчасно не пізніше 5-ти банківських днів після отримання рахунку оплатити за комунальні послуги та інші послуги, які зазначені в п. 1.3-1.5 (п. 2.2 договору).
Користувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вносити плату за фактично використані комунальні та інші послуги (п. 3.1 договору).
Підприємство зобов'язане своєчасно до 05 числа місяця наступного після розрахункового періоду надавати рахунки на оплату комунальних та інших послуг (п. 4.2 договору).
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 (п. 5.1 договору).
По закінченню строку дії договір вважаться щорічно продовженим на наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії не поступає заява про його перегляд або відмову однієї із сторін (п. 5.2 договору).
При несвоєчасному внесені плати користувач оплачує пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 договору).
Відповідач витрати за надання комунальних та інших послуг здійснював несвоєчасно та допустив заборгованість, у зв'язку з чим позивач 25.09.2024 надіслав відповідачу претензію, в якій зазначив, що згідно з даними бухгалтерського обліку станом на 24.09.2024 основна сума заборгованості складає 86 664,12 грн. При цьому пеня за несвоєчасний розрахунок складає 157 725,70 грн, інфляційні втрати - 14 504,87 грн, штраф за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів (ст. 231 ГК України) - 5 745,51 грн. Загальна сума заборгованості з урахуванням штрафних санкцій становить 264 643,20 грн. Запропоновано у термін до 15.10.2024 перерахувати суму боргу /т. 1 а.с. 7-8/.
08.01.2025 позивач надіслав відповідачу претензію Д-6 від 08.01.2025, в якій зазначив, що згідно з даними бухгалтерського обліку станом на 31.12.2024 основна сума заборгованості складає 100 489,91 грн. При цьому пеня за несвоєчасний розрахунок складає 183 896,54 грн, інфляційні втрати - 23 024,75 грн, 3 % річних - 7 111,39 грн, штраф за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів (ст. 231 ГК України) - 7 034,29 грн. Загальна сума заборгованості з урахуванням штрафних санкцій становить 321 556,88 грн. Запропоновано у термін до 01.02.2025 перерахувати суму боргу /т. 1 а.с. 10-11/.
До претензії Д-6 від 08.01.2025 додано акт звірки взаємних розрахунків по рахунку 377 станом на 31.12.2024, підписаний в односторонньому порядку підприємством /т. 1 а.с. 12/.
Відповідач відповідь на вищезазначені претензії не надав, заборгованість за договором № 99 від 01.12.2021 не сплатив.
У зв'язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 99 від 01.12.2021 щодо повного та своєчасного відшкодування витрат за надання комунальних та інших послуг позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Державного підприємства "Державний науково-дослідний проектно-вишукувальний інститут "Ндіпроектреконструкція" заборгованості у розмірі 311 860,47 грн, з яких 110 376,49 грн основного боргу, 8 182,97 грн 3 % річних, 28 840,14 грн інфляційних втрат, 156 734,52 грн пені та 7 726,35 грн штрафу, нарахованих у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання за договором.
Разом з тим 13.05.2025, після відкриття провадження у справі Господарським судом Волинської області, від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог та стягнення з відповідача 201 483,98 грн, з яких 8 182,97 грн 3 % річних, 28 840,14 грн інфляційних втрат, 156 734,52 грн пені та 7 726,35 грн штрафу, враховуючи сплату відповідачем 110 376,49 грн основного боргу згідно з платіжною інструкцією № 661 від 09.04.2025.
Господарський суд Волинської області протокольною ухвалою від 21.05.2025 прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог від 13.05.2025 до розгляду, у зв'язку з чим ціна позову у цій справі становить - 201 483,98 грн.
Господарський суд Волинської області рішенням від 23.07.2025 у справі № 910/3642/25 у задоволенні позову відмовив.
Вказане рішення мотивоване тим, що до матеріалів справи позивачем не надано будь-яких первинних документів щодо виконання ним своїх зобов'язань за договором № 99 від 01.12.2021, які підтверджували б вид наданих послуг відповідачу, періоди оплати та прострочення з оплати комунальних та інших послуг відповідачем.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Судом першої інстанції встановлено, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору № 99 від 01.12.2021 про відшкодування витрат за надання комунальних послуг та інших послуг.
Відповідно до п. 1.1 договору договору Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" зобов'язується надати можливість користувачу - Державному підприємству "Державний науково-дослідний проектно-вишукувальний інститут "Ндіпроектреконструкція" вільно користуватись комунальними та іншими послугами в нежитловому приміщенні, яким користується користувач на підставі акту розподілу приміщення будинку проектних організацій від 30.10.2012, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Кременецька, 38, а користувач зобов'язується вчасно проводити їх оплату.
Загальна площа приміщень складає 883,9 м2 (863,8 м2 + 20,1 м2 подача води і опалення) (п. 1.2 договору).
Для оплати комунальних послуг - водопостачання, послуг "Луцькспекомунтранс", податку на землю згідно площі актів розподілу приміщень будинку проектних організацій для розрахунку витрат по експлуатації (опалення, води та каналізації, вивезенню побутових відходів) (п. 1.3 договору).
До інших послуг, що оплачуються користувачем відносяться витрати за виконання ремонтних робіт по обслуговуванню мереж, технічних приміщень, покрівлі, витрат, пов'язаних з утриманням будинку, матеріали та інші роботи згідно загальної площі (п. 1.4 договору).
Накладні витрати 10 % від нарахованої суми (п. 1.5 договору).
Згідно з п. 2.1, 2.2 договору Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" зобов'язується забезпечити користувача комунальними послугами, а користувач - Державне підприємство "Державний науково-дослідний проектно-вишукувальний інститут "Ндіпроектреконструкція" зобов'язаний своєчасно не пізніше 5-ти банківських днів після отримання рахунку оплатити за комунальні послуги та інші послуги, які зазначені в п. 1.3-1.5 (п. 2.2 договору).
Також користувач зобов'язаний, зокрема своєчасно та в повному обсязі вносити плату за фактично використані комунальні та інші послуги (п. 3.1 договору).
Крім того ДП "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" зобов'язане своєчасно до 05 числа місяця наступного після розрахункового періоду надавати рахунки на оплату комунальних та інших послуг (п. 4.2 договору).
Заборгованість відповідача за договором № 99 від 01.12.2021 за період з вересня 2022 по лютий 2025 року становить 110 376,49 грн (згідно з розрахунком заборгованості) /т. 1 а.с.15/.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88).
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення № 88 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Зазначений перелік обов'язкових реквізитів кореспондується із пунктом 2.4 пункту 2 Положення № 88, за яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Системний аналіз приписів статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та положень пунктів 2.1, 2.4 пункту 2 Положення № 88 свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 23.09.2021 у справі № 910/866/20, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).
Відповідно до п. 2.2 договору від 01.12.2021 передбачено обов'язок відповідача не пізніше 5-ти банківських днів після отримання рахунку оплатити за комунальні та інші послуги.
Разом з тим позивачем до позовної заяви не надано доказів направлення відповідачу рахунків на оплату за комунальні та інші послуги за період з вересня 2022 року по лютий 2025 року, а також будь-яких інших первинних документів щодо виконання ним своїх зобов'язань за договором № 99 від 01.12.2021, які підтверджували б вид наданих відповідачу послуг, їх кількість та вартість, періоди оплати та прострочення з оплати комунальних та інших послуг відповідачем.
Із долученої позивачем фільтрованої виписки по його рахунку за період з 01.09.2022 по 11.03.2025 вбачається, що відповідачем відшкодовувалися комунальні послуги, зокрема: 07.10.2022 у сумі 1 000 грн; 09.11.2023 - 2 000 грн; 28.12.2023 - 2 000 грн; 29.02.2024 - 20 000 грн; 08.07.2024 - 3 000 грн; 22.07.2024 - 4 483,20 грн; 12.09.2024 - 5 219 грн; 12.09.2024 - 225,47 грн та 5,00 грн /т. 1 а.с. 17/.
Однак за відсутності в матеріалах справи рахунків з оплати за комунальні та інші послуги, суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування позивачем пені, 3 % річних, інфляційний втрат, зокрема, період виникнення заборгованості, початок перебігу строку прострочення, суму заборгованості за кожним окремим рахунком, у тому числі з урахуванням, зазначених у виписці за період з 01.09.2022 по 11.03.2025, здійсненних відповідачем платежів, тощо.
Позивачем на адресу відповідача направлено претензії з вимогами здійснити погашення заборгованості з врахуванням штрафних санкцій станом на 15.10.2024 в сумі 264 643,20 грн, станом на 01.02.2025 в сумі 321 556,88 грн /т. 1 а.с. 7, 13/.
При цьому позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 19.02.2025 по рахунку 377, за період з 01.01.2025 по 19.02.2025, згідно з яким сторонами зафіксовано заборгованість відповідача в сумі 110 376,49 грн /т. 1 а.с. 14/.
Крім того позивачем долучено акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 по рахунку 377, за період з 01.10.2024 по 31.12.2024, згідно з яким станом на 31.12.2024 заборгованість відповідача становить 100 489,91 грн /т. 1 а.с. 12/.
В той же час цей акт звірки станом на 31.12.2024 є одностороннім, підписаним лише позивачем, у зв'язку з чим не є належним доказом у справі, а тому не приймається судом до уваги.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.
Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 20.04.2021 у справі № 910/14518/19.
Судом також враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21, згідно з якою визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку. Отже, документами, які підтверджують виконання позивачем зобов'язання з надання послуг відповідачу, а також виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати, є акти надання послуг, які є первинними бухгалтерськими документами в розумінні вказаних положень законодавства та засвідчують факт здійснення сторонами господарських операцій і містять інформацію про вартість послуг.
Тобто, виходячи зі змісту положень статей 509, 901, 903 ЦК України, обов'язок замовника оплатити послуги виникає з факту їх надання, а не з факту оформлення передачі послуг актом приймання-передачі виконаних робіт.
Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 156 734,52 грн пені, 8 182,97 грн 3 % річних, 28 840,14 грн інфляційних втрат не підлягають задоволенню.
Крім того з матеріалів справи вбачається, що основна заборгованість у розмірі 110 376,49 грн зафіксована сторонами в акті звірки взаємних розрахунків станом на 19.02.2025.
Разом з тим згідно з розрахунками позивача, ним здійснено нарахування заборгованості на суму боргу 110 376,49 грн за період:
- згідно з розрахунком пені - починаючи з 01.10.2024;
- згідно з розрахунком 3 % річних та інфляційних втрат - починаючи з 01.09.2022.
Тобто позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій за період, коли заборгованість в сумі 110 376,49 грн, ще не існувала.
Щодо вимог про стягнення 7 726,35 грн штрафу, нарахованого відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України, чинного на момент звернення до суду та ухвалення рішення судом першої інстанції, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, а за змістом ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 2 ст. 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
До правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) застосовують положення гл. 26 ГК України.
Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Тлумачення приписів наведеної норми права дозволяє зробити висновок, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у виді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховують у відсотковому відношенні розмір штраф.
Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 04 лютого 2014 року у справі № 3-1гс14 і цей висновок послідовно застосовує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 23 серпня 2022 року у справі № 910/9375/21, від 28 березня 2024 року у справі № 905/405/22, від 04 травня 2023 року у справі № 910/21298/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 виснувала, що частина друга статті 231 ГК України не встановлює розміру штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов'язання, а містить лише уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з правилами глави 47 розділу І книги п'ятої ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Отже грошовим є будь-яке зобов'язання, що складається, зокрема, у правовідносинах, в яких праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити виконану роботу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.
Між сторонами у цій справі виникло зобов'язання з оплати відповідачем комунальних та інших послуг, наданнях яких забезпечувалося позивачем за договором про відшкодування витрат за надання комунальних та інших послуг від 01.12.2021, тобто грошове зобов'язання, відповідальність за порушення якого регулюють приписи частини шостої статті 231 ГК України, за змістом якої штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Умовами укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат за надання комунальних та інших послуг від 01.12.2021 не передбачено відповідальності у виді штрафу за порушення виконання відповідачем зобов'язань з оплати комунальних та інших послуг за договором.
З огляду на вищевикладене, до даних правовідносин не підлягають застосуванню правила абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 7 726,35 грн штрафу, нарахованого позивачем на підставі ч. 2 ст. 231 ГПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.
Заперечення апелянта про те, що місцевим господарським судом не в повному обсязі досліджено обставини справи, колегія суддів вважає безпідставними.
Посилання апелянта на те, суд першої інстанції, маючи сумніви щодо правильності розрахунку позивача, мав право витребувати додаткові докази на підставі ч. 1, 2 ст. 13 та ч. 7 ст. 81 ГПК України, однак не вчинив цього, обмежуючи право позивача на ефективний судовий захист, колегія суддів вважає також безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ч. 1-4 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Верховний Суд у постанові від 09.07.2024 у справі № 925/1176/23 виснував:
"Обов'язок доказування і подання доказів визначено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Суд може витребувати докази на підставі клопотання сторони у справі, і саме сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, зокрема, щодо подання доказів чи клопотання про їх витребування. Суд же сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, проте суд позбавлений прав самостійно збирати докази, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів".
Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до суду першої інстанції у встановлений нормами ГПК України строк із відповідним клопотанням про витребування доказів у відповідача.
Наведеним вище спростовуються посилання апелянта про право суду першої інстанції, витребувати додаткові докази на підставі ч. 1, 2 ст. 13 та ч. 7 ст. 81 ГПК України та про обмеження судом першої інстанції права позивача на ефективний судовий захист.
Відповідно до п. 1 част. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а оскаржуване рішення є таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а тому правові підстави для його скасування відсутні.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на позивача.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки розгляд справи відбувався без повідомлення (виклику) учасників справи, тому у відповідності до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення цієї постанови є дата складення її повного тексту.
Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" на рішення Господарського суду Волинської області від 23.07.2025 у справі № 910/3642/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Волинської області від 23.07.2025 у справі № 910/3642/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Справу № 910/3642/25 повернути Господарському суду Волинської області.
Повну постанову складено "10" жовтня 2025 р.
Головуючий суддя Крейбух О.Г.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.