Постанова від 14.07.2025 по справі 910/10665/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2025 р. Справа№ 910/10665/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Цікра А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 14.07.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 (повний текст рішення підписано 31.03.2025) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 (повний текст рішення підписано 31.03.2025)

та апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025(повний текст рішення підписано 31.03.2025)

у справі №910/10665/24 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї"

до Київської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди до договору,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить суд визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999, укладеного між Закритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" та Київською міською державною адміністрацією, зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 11.02.1999 за № 88-5-00040, у редакції, визначеній у прохальній частині позовної заяви.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 по справі №910/10665/24 позов задоволено повністю.

Визнано укладеною Додаткову угоду про поновлення Договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999, укладеного між Закритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" та Київською міською державною адміністрацією, зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 11.02.1999 за №88-5-00040, у наступній редакції:

"Додаткова угода

про поновлення Договору 88-5-00040 від 11.02.1999

__________ "___" __________20_________ року

Київська міська рада (ідентифікаційний код 227883141, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) далі в тексті - "Орендодавець", в особі Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, що діє на підставі ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з однієї сторони, та

ПрАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (ідентифікаційний код 21534734, м. Київ, вул. Дегтярівська, 29) далі в тексті - "Орендар", в особі директора Гончаренко Олександра Олександровича, з другої сторони, на підставі статті 792 Цивільного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" уклали цей Договір про таке:

1. Поновити на 25 (двадцять п'ять) років Договір 88-5-00040 від 11.02.1999 (далі в тексті - Договір оренди):

2. Дана додаткова угода є невід'ємною частиною Договору 88-5-00040 від 11.02.1999 та набуває чинності з дня її нотаріального посвідчення в установленому законом порядку.

3. Витрати пов'язані з нотаріальним посвідченням цього Договору, сплачує Орендар.

4. Спори, пов'язані з виконанням умов цього договору, вирішуються в судовому порядку із застосуванням, чинного законодавства України, при неможливості досудового врегулювання спорів, що виникають при виконанні умов цього Договору.

5. Всі інші пункти Договору залишити без змін.

Київський міський голова

Директор ПрАТ "Київське автотранспортне

підприємство бакалеї"

О.О. Гончаренко"

Стягнуто з Київської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 по справі №910/10665/24 заяву Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" про розподіл судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з Київської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Судом першої інстанції покладено на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу вказані витрати на правову допомогу, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу із складністю даної справи, критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору та з врахуванням заперечення проти заяви про ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, додаткове рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні заяви повністю.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного.

Твердження позивача про те, що Київська міська рада без поважних причин не надала відповіді щодо поновлення спірного договору оренди земельної ділянки у визначений законом строк є необґрунтованими, оскільки повноваження щодо надання такої відповіді покладені саме на департамент.

Розгляд питання щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою можливий лише за участі позивача та ПП «МПП «Імпульс», як власників нерухомого майна, розташованих на ній.

Поновлення спірного договору оренди земельної ділянки із Позивачем без врахування прав ПП «МПП «Імпульс», як власника нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, буде грубо порушувати права ПП «МПП «Імпульс» на користування земельною ділянкою для обслуговування власного нерухомого майна, що не взято до уваги судом першої інстанції при вирішенні питання щодо залучення ПП «МПП «Імпульс» до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, чим допущено порушення вимог норм процесуального права.

Одночасно відповідач не погоджується з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва, оскільки представником Позивача не надано детального опису послуг, наданих адвокатським бюро Позивачу у даній справі, що, в свою чергу, позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну не співмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Вважає, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Апелянт зазначає, що відсутні підстави для висновку про те, що встановлення у договорі гонорару адвоката у фіксованому розмірі звільняє учасника справи від обов'язку надати суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як це передбачено ч. 3 ст. 126 ГПК України. Невиконання цього обов'язку унеможливлює здійснення розподілу витрат на професійну правничу допомогу, що не було враховано судом першої інстанції.

Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване додаткове рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення заяви про розподіл судових витрат у повному обсязі.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного.

21.03.2025 Київською міською радою подано Заперечення на заяву про розподіл судових витрат, де просила Відмовити в задоволенні заяви адвоката Позивача про стягнення з Київської міської ради на користь приватного акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 гривень.

Основними аргументами відповідного заперечення були: ненадання Договору про надання правничої допомоги, відсутності детального опису робіт, а також що в умовах воєнного стану розподіл коштів місцевого бюджету здійснюється відповідно до потреб, необхідних для оборони як міста Києва так і нашої держави в цілому. Тому, заявлена адвокатом Позивача сума у розмірі 80000 (вісімдесяти тисяч) гривень 00 (нуль) копійок є наразі досить значною.

Вважає, що вказане заперечення не є клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи відповідача не містять змістовних аргументів аби стверджувати, що заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, реальності та розумності розміру таких витрат і що є наявні підстави для їх зменшення.

Суд може зменшувати розмір фіксованого гонорару в разі доведення іншою стороною обставин його неспівмірності зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Однак, таких тверджень відповідачем наведено не було.

З огляду на відсутність будь-якого розкриття підстав для відмови та дослідження доказів по змісту додаткового рішення, неаргументованості та безпідставності Заперечень Київської міської ради, які з рештою зводились до небажання компенсувати витрати Позивача, складність справи, що проявлялась, зокрема, у кількості судових засідань, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 року в справі №910/10665/24 вважає безпідставним та неаргументованим.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/10665/24, справу призначено до розгляду на 16.06.2025.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 21.04.2025 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/10665/24. Ухвалено об'єднати в одне провадження апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/10665/24 з апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/10665/24.

Призначено до розгляду апеляційні скарги Київської міської ради та Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/10665/24 на 16.06.2025.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025, 23.06.2025 з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи оголошено перерву у справі на 14.07.2025.

Явка представників сторін

В судовому засіданні апеляційної інстанції 14.07.2025 представники позивача підтримали доводи своєї апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечували.

В судовому засіданні 14.07.2025 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив її відхилити, підтримав доводи свої апеляційної скарги, просив її задовольнити.

В судовому засіданні 14.07.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Приватне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (далі також - позивач) є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї", яке, у свою чергу, являється правонаступником Київського державного автотранспортного підприємства Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України.

Позивачу на праві власності належить майновий комплекс за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 29 (складові частини об'єкту нерухомого майна: частина основного (підвал) "А" загальною площею 796,6 кв. м, нежила будівля "Б" загальною площею 176,6 кв. м, нежила будівля "В" загальною площею 173,2 кв. м, гараж "Г" загальною площею 193,1 кв. м, нежила будівля "Д" загальною площею 199,9 кв. м, прохідна "Ж" загальною площею 13,7 кв. м, адміністративна будівля "З" загальною площею 113,1 кв. м), яке було придбано за договором купівлі-продажу державного майна від 29.03.1996 та передано позивачу по акту прийому-передачі державного майна від 05.05.1996.

11.02.1999 між Закритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" та Київською міською державною адміністрацією укладено договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди строком на 25 років для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві. Договір зареєстровано у книзі договорів на право тимчасового користування землею 11.02.1999 за №88-5-00040 (далі - договір).

Таким чином, позивач є орендарем земельної ділянки площею 6557 кв. м, яка надана йому в користування для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві строком на 25 років.

Позивач вказує, що 09.01.2024 звернувся до Київської міської ради (далі також - відповідач) з листом-повідомленням про поновлення договору від 11.02.1999 №88-5-00040 на новий строк для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівська, 29 у Шевченківському районі м. Києва, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:88:061:0044, справа №691590518 (вх. від 10.01.2024), однак, 19.01.2024 листом Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №05716-847 у відповідь на лист-повідомлення про поновлення вищевказаного договору вказано, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що позивач не є одноособовим власником об'єктів нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, у зв'язку з чим поновлення договору оренди позивачу порушуватиме права іншого власника та вказано, що подальший розгляд питання оформлення права користування цією земельною ділянкою можливий за участю всіх власників нерухомого майна, розташованого на ній.

Позивач зазначає, що для досудового врегулювання спору неодноразово звертався як до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з клопотаннями щодо земельної ділянки 8000000000:88:061:0044 з посиланням, зокрема, на імперативні положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", якою регламентовано переважне право орендаря на укладання договору оренди на новий строк (клопотання від 11.04.2024 №11-04/24, від 27.05.2024 №24-05/24-04, від 01.08.2024 №01-08/24-01), однак у відповідь на клопотання від 11.04.2024 №11-04/24 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 15.04.2024 № 05716-5153 надано аналогічну відповідь, викладену у попередньому листі від 19.01.2024 №05716-847.

З урахуванням не поновлення договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди позивач вимушений звернутися до суду з позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 23.09.2002.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розглянуто лист-повідомлення позивача від 10.01.2024 з доданими до нього документами про поновлення договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999№ 88-5-00040 для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у Шевченківському районі м. Києва (земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, справа № 691590518) та повідомлено листом від 19.01.2024 № 05716-847 про те, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач не є одноособовим власником об'єктів нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, у зв'язку з чим поновлення договору позивачу порушуватиме права іншого власника.

А відтак, на думку відповідача, подальший розгляд питання оформлення права користування цією земельною ділянкою можливий за участі всіх власників нерухомого майна, розташованого на ній.

Окрім того відповідач зазначає, що Приватне підприємство "МПП "Імпульс" на законних підставах набуло право власності на нерухоме майно, нежилий будинок - склад (літера А) загальною площею 830, 7 кв. м, що знаходиться по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 861058380000, номер відомостей про речове право від 26.02.2016 №13453996), а відтак, подальший розгляд питання щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою можливий лише за участі позивача та Приватного підприємства "МПП "Імпульс" як власників нерухомого майна, розташованого на ній.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення та додаткового рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду та додаткове рішення, які переглядаються, підлягають залишенню без змін, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (ст. 124 Земельного кодексу України).

Проте, саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв'язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов'язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України "Про оренду землі" тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку (ст. 35 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

За положеннями частин 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Таким чином, виходячи зі змісту статей 632, 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України та статті 30 Закону України "Про оренду землі", слід дійти висновку про те, що за загальним правилом зміна умов договору, у тому числі в частині поновлення його строку дії, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності цієї згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.

Як було встановлено судом вище, позивачу на праві власності належить майновий комплекс за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 29 (складові частини об'єкту нерухомого майна: частина основного (підвал) "А" загальною площею 796,6 кв. м, нежила будівля "Б" загальною площею 176,6 кв. м, нежила будівля "В" загальною площею 173,2 кв. м, гараж "Г" загальною площею 193,1 кв. м, нежила будівля "Д" загальною площею 199,9 кв. м, прохідна "Ж" загальною площею 13,7 кв. м, адміністративна будівля "З" загальною площею 113,1 кв. м), яке було придбано за договором купівлі-продажу державного майна від 29.03.1996 та передано позивачу по акту прийому-передачі державного майна від 05.05.1996.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Як визначено ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) встановлення та зміна меж сіл, селищ;

ї-1) внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст у випадках, передбачених законом;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:

а) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону;

б) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом;

в) здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Як передбачено ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Як визначено п. 34 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.

За приписами ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору. При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Пунктом 9 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №241/2463 (далі також - Порядок), деталізовано порядок дій щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Так, зокрема, орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, звертається до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі через приймальню Київради з земельних питань. Форма листа-повідомлення та додатків до нього встановлюється додатком 4 до цього рішення (п. 9.3. Порядку).

Приймальня Київради з земельних питань у день реєстрації листа-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки або протягом наступного робочого дня вносить відповідну інформацію до ПК "Кадастр" та передає цей лист-повідомлення з доданими до нього документами, сформованими у кадастрову справу, до Департаменту земельних ресурсів (п. 9.4. Порядку).

Згідно пункту 9.5. Порядку, у десятиденний термін Департамент земельних ресурсів розглядає лист-повідомлення щодо поновлення договору оренди земельної ділянки та готує проект рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або відмову у поновленні договору та пояснювальну записку до нього, крім випадків, встановлених пунктом 9.11. цього Порядку. Пояснювальна записка до проекту рішення Київської міської ради обов'язково повинна містити інформацію щодо: правового статусу об'єкта нерухомого майна (за наявності); особи заявника та іншу інформацію, що має значення для прийняття рішення Київської міської ради.

Рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або відмову у поновленні договору розглядається в порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради (п. 9.6. Порядку).

Рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або про відмову в його поновленні видається у порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради, орендарю або уповноваженому ним представнику, а засвідчені копії рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки надсилаються до Департаменту земельних ресурсів та Департаменту містобудування та архітектури і територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у місті Києві (п. 9.7. Порядку).

Після прийняття Київською міською радою рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки або поновлення договору оренди у випадку, визначеному пунктом 9.11. цього Порядку, Департамент земельних ресурсів повідомляє орендаря про необхідність підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки (п. 9.8. Порядку).

Таким чином, законодавцем та органом місцевого самоврядування визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов'язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин.

Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв'язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини.

Як зазначала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у пункті 42 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов'язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору.

Як встановлено судом, позивач, 09.01.2024 звернувся до Київської міської ради (далі також - відповідач) з листом-повідомленням про поновлення договору від 11.02.1999 №88-5-00040 на новий строк для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівська, 29 у Шевченківському районі м. Києва, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:88:061:0044, справа №691590518 (вх. від 10.01.2024).

На підтвердження належного виконання умов договору, позивачем до листа-повідомлення долучено зокрема лист ГУ ДПС у м. Києві від 02.01.2014 №118/6/26-15-13-01-08 про відсутність заборгованості по земельному податку та орендній платі, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи; підтвердження, що земельна ділянка використовується за цільовим призначенням, а саме: для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд.

Позивач, реалізуючи своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, відповідно до пункту 3.2. договору від 11.02.1999 та статті 33 Закону України "Про оренду землі", пункту 9 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, звернувся у встановлений законом строк до Київської міської ради з відповідним листом-повідомленням про поновлення договору від 11.02.1999 №88-5-00040 на новий строк з додатками до нього.

19.01.2024 листом Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №05716-847 у відповідь на лист-повідомлення про поновлення вищевказаного договору вказано, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що позивач не є одноособовим власником об'єктів нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, у зв'язку з чим поновлення договору оренди позивачу порушуватиме права іншого власника та вказано, що подальший розгляд питання оформлення права користування цією земельною ділянкою можливий за участю всіх власників нерухомого майна, розташованого на ній.

В подальшому, позивач звертався до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з клопотаннями щодо земельної ділянки 8000000000:88:061:0044 з посиланням, зокрема, на імперативні положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", якою регламентовано переважне право орендаря на укладання договору оренди на новий строк (клопотання від 11.04.2024 №11-04/24, від 27.05.2024 №24-05/24-04, від 01.08.2024 №01-08/24-01), однак у відповідь на клопотання від 11.04.2024 №11-04/24 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 15.04.2024 № 05716-5153 надано аналогічну відповідь, викладену у попередньому листі від 19.01.2024 №05716-847.

З матеріалів справи також вбачається, що 25.03.2002 між АКБ "Східно-Європейський Банк", як продавцем, та Малим приватним підприємством "Імпульс", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна - частини нежилої будівлі-складу (літера А) загальною площею 830,7 кв.м. за адресою вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві. Дане майно передано покупцю по акту приймання-передачі нерухомого майна від 26.03.2002.

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності; право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За змістом частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Отже, право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на підставі договору оренди землі та інших документів, які підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Відповідно до висновків, викладених у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 Цивільного кодексу України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об'єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.

Згідно із частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Тобто особа, яка набула право власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і в попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.

Подібна правова позиція, що у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває право оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні, викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17 від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.

Ураховуючи викладене, після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов'язки. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 920/675/17, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 18.02.2020 у справі № 907/132/19.

Таким чином, після проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості та переходу до нового власника відповідно до статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України прав і обов'язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, новий власник звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним чинного договору оренди землі. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну сторони договору чинним законодавством України не передбачено, тому не є обов'язковим.

Подібний правовий висновок щодо застосування частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема заміни орендаря у договорі оренди у судовому порядку шляхом визнання укладеним договору оренди (додаткової угоди до договору), викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19.

Однак, як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11499/23, попередній власник придбаного Малим приватним підприємством "Імпульс" (Приватне підприємство "МПП "Імпульс") нерухомого майна - АКБ "Східно-Європейський Банк", не набував у встановленому діючим на той час законодавством права оренди земельної ділянки, на якій це майно розташовано. Таким чином, у даному випадку відсутнє таке право користування земельною ділянкою (оренди), яке б могло перейти до третьої особи від попереднього власника такого нерухомого майна. За таких обставин, судом встановлено обґрунтованість тверджень і доводів позивача про те, що він, як єдиний орендар спірної земельної ділянки, не відчужував об'єктів нерухомості, які розташовані на земельній ділянці, зокрема і АКБ "Східно-Європейський Банк", тож відповідно в цьому випадку не відбулось переходу належного позивачу права оренди на земельну ділянку до третьої особи.

Вказане рішення є таким, що набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, до Приватного підприємства "МПП "Імпульс" не перейшло від АКБ "Східно-Європейський Банк" право оренди земельної ділянки, оскільки останній його не набував.

Фактично єдиним запереченням відповідача проти задоволення позовних вимог було саме наявність на спірній земельній ділянці двох власників нежитлових приміщень, які на ній знаходяться.

Враховуючи, що у відповідача була відсутня правова підстава для відмови позивачеві в укладанні додаткової угоди про поновлення договору оренди з посиланням на те, що останній не є одноособовим власником об'єктів нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, у зв'язку з чим поновлення договору оренди позивачу порушуватиме права іншого власника, а подальший розгляд питання оформлення права користування цією земельною ділянкою можливий за участю всіх власників нерухомого майна, розташованого на ній, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Щодо доводів апелянта про те, що поновлення спірного договору оренди земельної ділянки із Позивачем без врахування прав ПП «МПП «Імпульс», як власника нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, буде грубо порушувати права ПП «МПП «Імпульс» на користування земельною ділянкою для обслуговування власного нерухомого майна, що не взято до уваги судом першої інстанції при вирішенні питання щодо залучення ПП «МПП «Імпульс» до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, чим допущено порушення вимог норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 клопотання Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" про закриття апеляційного провадження у справі №910/10665/24 - задоволено.

Закрито апеляційне провадження у справі №910/10665/24 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «МПП «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025.

Судом було встановлено, що Приватне підприємство «МПП «Імпульс», вказуючи в своїй апеляційній скарзі про те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, інтереси та обов'язки Приватного підприємства «МПП «Імпульс», апелянт посилається на те, що:

Плата за сервітут становить 6,8 % від розміру орендної плати, яку згідно з Договором на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11 лютого 1999 року сплачує ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (код ЄДРПОУ 21534734) на користь орендодавця Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) в цілому за земельну ділянку загальною площею 0,6557 га з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 29.

Таким чином, плата за сервітут, встановлена рішенням Господарського суду м.Києва від 14.09.2023р. по справі №910/2361/21 напряму залежить від розміру плати ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї", яку воно сплачує Орендодавцю, Київській міській раді, за договором тимчасового користування земельною ділянкою.

Відтак, прийняте судом першої інстанції рішення від 11.03.2025 року впливає на права та обов'язки ПП «МПП «Імпульс» в розрізі розміру плати за сервітут, яка підлягає сплаті.

ПП «МПП «Імпульс» у апеляційній скарзі зазначив, що поновлення договору користування земельною ділянкою без врахування прав апелянта як власника нерухомого майна «буде грубо порушувати права та інтереси ПП «МПП «Імпульс» на користування земельною ділянкою для обслуговування власного нерухомого майна та буде впливати на виконання ним своїх обов'язків щодо оплатного сервітуту».

Відповідно до п.п.1.1 Договору визначено, що «Київська міська державна адміністрація на підставі розпорядження від 17.07.1998 року №1484 передає, а закрите акціонерне товариство «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 6557 кв.м. в тому числі під об'єктами автомобільного транспорту - 6557 кв.м. згідно з планом землекористування, що додається».

Сторонами договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року є Київська міська рада та Приватне акціонерне товариство «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» та не передбачає наявність будь-якої іншої сторони договору.

Предметом розгляду даної справи є визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, що є наслідком безпідставного зволікання Київської міської ради та її протиправної відмови від укладання договору оренди земельної ділянка за переважним правом орендаря, яке не залежить від наявності чи відсутності інших осіб.

На час укладання договору купівлі-продажу приміщення від 25.03.2002 року за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 29 літ «А», між Акціонерним комерційним банком «Східно-Європейский банк» та ПП «МПП «Імпульс», попередній володілець відповідного приміщення не мав права користування земельною ділянкою, на якій перебуває відповідне нерухоме майно, у той же час відповідні права та обов'язки оренди можуть бути передані виключно у випадку їх наявності у попереднього володільця.

У справі №910/11499/23 (рішення Господарського суду міста від 19.12.2023 року у справі №910/11499/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 року та постановою Верховного Суду від 16.07.2024 року) за позовом ПрАТ «КИЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО БАКАЛЕЇ» до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ПП «МПП «Імпульс» про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про внесення змін до договору від 11.02.1999 року №88-5-00040, судами всіх трьох інстанцій зроблено висновок, що сам факт набуття підприємством апелянта права власності на нерухомість (володіє частиною приміщень, а не будівлею), розташованої на земельній ділянці, не може вважатись достатньою правовою підставою для набуття цим підприємством права користування щодо усієї земельної ділянки.

Судами зроблено висновки: «попередній власник придбаного третьою особою (ПП «МПП «Імпульс») нерухомого майна - АКБ «Східно-Європейський Банк», не набував у встановленому діючим на той час законодавством права оренди земельної ділянки, на якій це майно розташовано. Таким чином, у даному випадку відсутнє таке право користування земельною ділянкою (оренди), яке б могло перейти до третьої особи (ПП «МПП «Імпульс») від попереднього власника такого нерухомого майна…

…єдиний орендар спірної земельної ділянки, не відчужував об'єктів нерухомості, які розташовані на земельній ділянці…»

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач зазначає, що в ПП «МПП «Імпульс» не виникло прав та обов'язків співорендаря земельної ділянки, то воно і не може претендувати на переважне право та поновлення договору оренди, що є предметом даної справи.

Доводи ПП «МПП «Імпульс», що оскаржуване рішення впливає на виконання ним своїх зобов'язань щодо оплатного сервітуту, не свідчить про вирішення судом у даній справі прав, інтересів та (або) обов'язків апелянта ПП «МПП «Імпульс», оскільки спір щодо укладення додаткової угоди, яку суд першої інстанції визнав укладеною, не передбачає жодних змін в частині орендної плати, а виключно стосується поновлення договору оренди на новий строк.

Оскільки ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі №910/10665/24 не вирішено питання про права, інтереси та обов'язки скаржника стосовно сторін у справі, в апеляційній скарзі не наведено очевидного та безумовного (чи навіть імовірного) зв'язку оскаржуваного рішення з правами, інтересами та/або обов'язками скаржника, безпідставними є доводи апелянта про те, що суд вирішив питання про його права, інтереси та обов'язки.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, якщо встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (ч.2 ст.264 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, відсутність правового зв'язку між предметом спору у справі №910/10665/24 та правами Приватного підприємства «МПП «Імпульс», а питання про права, інтереси та обов'язки скаржника стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалося, колегія суддів дійшла висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «МПП «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі №910/10665/24.

Щодо тверджень апелянта про те, що необґрунтованими є твердження позивача про те, що Київська міська рада без поважних причин не надала відповіді щодо поновлення спірного договору оренди земельної ділянки у визначений законом строк, оскільки повноваження щодо надання такої відповіді покладені саме на департамент, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до наведених самим же Відповідачем Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (в редакції рішення Київської міської ради від 23.06.2022 №4753/4794) відсутні положення, які дають відповідні повноваження Департаменту.

Відповідно до пп. 3.13 та 3.31 Положення про Департамент земельних ресурсів, визначено, що Департамент:

« 3.13. Розробляє в установленому порядку проєкти рішень Київської міської ради, готує та подає розпорядження Київського міського голови, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також подає свої висновки з питань:

розпорядження землями в межах міста Києва;

передачі земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб;

надання земельних ділянок у користування, вилучення земельних ділянок;

продажу земельних ділянок у власність;

викупу земельних ділянок для суспільних потреб міста;

звільнення самостійно занятих земельних ділянок;

встановлення та зміни меж районів у місті в порядку, встановленому законодавством України;

приведення у відповідність до законодавства прийнятих ними рішень із питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель;

припинення будівництва та експлуатації об'єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України та повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків;

припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону...

3.31. Опрацьовує запити, звернення народних депутатів України та депутатів Київської міської ради, розглядає звернення громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до компетенції Департаменту».

З огляду на наведене, у п.3.13 Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідний Департамент може розробляти проекти та надавати висновки з питань віднесених до його компетенції, проте аж ніяк не затверджувати чи відхиляти будь-які заяви чи клопотання адже на це уповноважена відповідно до закону тільки сам орган місцевого самоврядування.

Відповідно до п.9.5 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №241/2463, відповідно до якого на етапі розгляду листа-повідомлення щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, останній мав підготувати або проект рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або про відмову у його поновленні договору та пояснювальну записку до нього.

Положення закону щодо переважного права орендаря на укладання договору оренди землі на новий строк є імперативним та законодавство не встановлює умов реалізації даного права в залежності від позиції, волі, думки інших власників об'єктів нерухомого майна.

В апеляційній скарзі Відповідач зазначає: «Позивач, як сторона договору, не надав згоди щодо зміни умов договору оренди, шляхом визначення співорендарем земельної ділянки ПП «МПП «Імпульс».

Позивач вказане заперечує, посилаючись на те, що відповідач такого навіть не запитував, жодних листів про відповідні дії Позивач не отримував.

У справі №910/11499/23 за позовом ПрАТ «КИЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО БАКАЛЕЇ» до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ПП «МПП «Імпульс» про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про внесення змін до договору від 11.02.1999 року №88-5-00040, судами всіх трьох інстанцій зроблено висновок, що сам факт набуття іншим підприємством права власності на нерухомість (володіє частиною приміщень, а не будівлею), розташованої на земельній ділянці, не може вважатись достатньою правовою підставою для набуття цим підприємством права користування щодо усієї земельної ділянки. Судами зроблено висновки: «попередній власник придбаного третьою особою (ПП «МПП «Імпульс») нерухомого майна - АКБ «Східно-Європейський Банк», не набував у встановленому діючим на той час законодавством права оренди земельної ділянки, на якій це майно розташовано. В даному випадку відсутнє таке право користування земельною ділянкою (оренди), яке б могло перейти до третьої особи (ПП«МПП «Імпульс») від попереднього власника такого нерухомого майна…

…єдиний орендар спірної земельної ділянки, не відчужував об'єктів нерухомості, які розташовані на земельній ділянці, не відчужував об'єктів нерухомості, які розташовані на земельній ділянці…»

Що і було зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

09.06.2025 року Київською міською радою подано додаткові пояснення, в яких викладено нові підстави для апеляційного оскарження, поза межами строку апеляційного оскарження, а саме:

- до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди не застосовуються положення Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України та чинне законодавство не передбачає поновлення дії таких договорів;

- при зверненні до Київської міської ради з додатковою угодою про поновлення спірного договору, не враховано абзацу третього розділу ІХ Перехідних положень Закону України «Про оренду землі».

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 43 ГПК України).

Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом

принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору.

Основною засадою (принципом) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ГПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див.пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК України).

Відзив повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права (пункт 5 частини третьої статті 165 ГПК України).

Позов повинен містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову (пункт 5 частини 3 статті 163 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Київське автотранспортне підприємство Бакалеї» звернулось до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року №88-5-00040 (вих. 2-9/1/24 від 09.012024 року, вх. від 10.01.2024);

Київська міська рада відповіді не надала та не повідомила Позивача про своє рішення або укласти відповідну додаткову угоду або відмовити (заперечити) проти її укладення тощо;

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) листом №05716-847 від 19.01.2024 року повідомив, що з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що підприємство не є одноособовим власником об'єктів нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, у зв'язку з чим поновлення договору оренди Товариству порушуватиме права іншого власника;

у серпні 2024 року Позивач звернувся з позовом до Київської міської ради про визнання укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі;

06.09.2024 року Відповідачем подано відзив на позовну заяву, заперечення Відповідача ґрунтувались на тому, що єдиною підставою для набуття права оренди на земельну ділянку є відповідне рішення Київської міської ради, подальший розгляд питання щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою можливий лише за участі Позивача та ПП «МПП «Імпульс» як власників нерухомого майна, розташованого на ній;

11.09.2024 року Позивачем подана відповідь на відзив;

23.10.2024 року Відповідачем подано додаткові пояснення в яких відображено, підтримано позицію, викладену у відзиві на позовну заяву;

ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.12.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд на 14.01.2025 року;

14.01.2025 року відбулось судове засідання, під час якого Позивач та Відповідач виклали вступне слово. У вступному слові учасники справи виклали зміст та підстави своїх вимог і заперечень щодо предмета позову. Відповідачем було підтримано позицію, яка заявлена ним у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях, а саме: єдиною підставою для набуття права оренди на земельну ділянку є відповідне рішення Київської міської ради, подальший розгляд питання щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою можливий лише за участі Позивача та ПП «МПП «Імпульс» як власників нерухомого майна, розташованого на ній;

рішенням Господарського суду м. Києва від 11.03.2025 року позов задоволено;

не погодившись з вказаним рішенням Київська міська рада подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, доводами якої було неврахування судом першої інстанції доводів щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою можливий лише за участі Позивача та ПП «МПП «Імпульс» як власників нерухомого майна, розташованого на ній, порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо незалучення до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПП «МПП «Імпульс» та оскарження додаткового рішення щодо судових витрат.

Відповідачем а ні у відзиві, а ні під час вступного слова, а ні в апеляційній скарзі не зазначалось щодо того, що до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди не застосовуються положення Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України та чинне законодавство не передбачає поновлення дії таких договорів та щодо невідповідності додаткової угоди про поновлення спірного договору абзацу третьому розділу ІХ Перехідних положень Закону України «Про оренду землі».

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 269 ГПК України).

Таким чином, доводи Відповідача, зазначені ним у додаткових поясненнях, поданих на стадії апеляційного провадження, щодо особливостей договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди та невідповідності додаткової угоди про поновлення спірного договору, не врахування абзацу третього розділу ІХ Перехідних положень Закону України «Про оренду землі», не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки вказані доводи не були викладені відповідачем у заявах по суті справи, апеляційній скарзі, та не були підставою для відмови у відповідь на лист-повідомлення про поновлення договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року №88-5-00040.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладено у постанові від 22.01.2025 року у справі №757/22295/17-ц щодо перегляду суду апеляційної інстанції справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заперечень сторони, викладених нею у заявах по суті справи.

У додаткових поясненнях від 09.06.2025 року, представник Київської міської ради дублює доводи ПП «МПП «Імпусль», викладені ним у апеляційній скарзі, провадження за якою закрито, з посиланням, що до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди не застосовуються положення Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України та чинне законодавство не передбачає поновлення дії таких договорів з посиланням на постанову Верховного Суду України №910/26993/15.

У справі №910/26993/15, на яку вказує представник Київської міської ради, судом вирішувалось питання щодо збільшення розміру орендної плати за землю та суд не робив висновок, як хибно про те зазначає Апелянт, щодо різної правової природи договору оренди та договору на право користування земельною ділянкою на правах оренди.

Суд звертав увагу на різну правову природу «право довгострокового тимчасового користування землею та право довгострокового тимчасового користування землею на умовах оренди являли собою різні види договорів, на підставі яких громадяни та юридичні особи отримували різні за змістом види прав на земельні ділянки».

Такий висновок суд зробив, з огляду на різні правові підстави виникнення права користування землею (постійного (безстрокового) користування, по життєвого спадкового володіння або тимчасового користування) та тимчасового користування землею на умовах оренди.

У той же час, предметом у даній справі є договір про тимчасове користування землею на умовах оренди, що є тотожним поняттю договору оренди.

Також у додаткових поясненнях від 09.06.2025 року, представник Київської міської ради зазначає, що при зверненні до Київської міської ради з додатковою угодою про поновлення спірного договору, не враховано абзацу третього розділу ІХ Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» з посиланням на постанову Верховного Суду від 16.04.2025 року №910/14933/22.

У справі №910/14933/22 фактичні обставини справи відрізняються від фактичних обставин у даній справі. Зокрема, у справі №910/14933/22 органом місцевого самоврядування прийнято рішення про поновлення позивачу договору оренди на 5 років, цим же рішенням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доручено підготувати додаткову угоду щодо поновлення договору оренди на 5 років із приведенням його умов у відповідність до законодавства. Проте в подальшому сторонами тривало листування щодо погодження істотних умов договору, які так і не були погоджені сторонами.

Київська міська рада не зазначає, які саме умови має містити проект додаткової угоди, які унеможливлюють поновлення договору на новий строк. Адже як стаття 33 Закону України «Про оренду землі», так і стаття 126-1 Земельного кодексу України передбачає алгоритм дій сторони договору щодо реалізації переважного права на укладання договору оренди землі на новий строк та поновлення договору оренди землі.

При цьому стаття 126-1 Земельного кодексу України зазначає, що договір оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів.

Тобто, норма закону не передбачає імперативного положення, а покладає вирішення цього питання на сторін договору.

Щодо статті 33 Закону України «Про оренди землі», то як вже було зазначено, остання визначає загальний алгоритм дій при реалізації переважного права на укладання договору оренди землі на новий строк, якими суб'єкти господарювання, фізичні особи органи місцевого самоврядування керуються при реалізації такого права.

Дана норма визначає, що у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Тобто законодавцем визначено, що тільки у випадку недосягнення істотних умов договору таке право припиняється. Статті 33 Закону України «Про оренду землі», статті 126-1 Земельного кодексу України не містять положень щодо істотних умов договорів оренди, а як вже зазначалось визначають загальний алгоритм дій як орендаря так і орендодавця при реалізації прав.

В даній справ не стоїть питання непогодження істотних умов договору, адже позиція Київської міської ради полягає виключно у тому, що підприємство не є одноособовим власником об'єктів нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, у зв'язку з чим поновлення договору оренди порушуватиме права іншого власника.

Верховний Суд у справі №926/2720/21 від 21.09.2022 року узагальнив алгоритм вирішення спорів щодо застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі» в контексті дій сторін договору, зокрема:

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору після його закінчення, надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк)…, то суди повинні задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах.

Отже, орендар є найбільш уразливою стороною у правовідносинах оренди земельної ділянки, тому законодавцем визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов'язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на поновлення цих орендних правовідносин, що правильно встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Щодо доводів апелянтів в частині оскарження додаткового рішення у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Положенням статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

З матеріалів справи вбачається, що 21.03.2025 від Київської міської ради надійшло заперечення на заяву про розподіл судових витрат позивача у даній справі.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

09.10.2023 року між Приватним акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (далі також - клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Капітал партнерс" (далі також - адвокатське об'єднання), укладено договір №КАПБ-09-10/2023 про надання правової (правничої) допомоги (далі також - договір).

Відповідно до додаткової угоди №4 від 21.06.2024 до договору №КАПБ-09- 10/2023 від 09.10.2023 сторони домовилися, що Адвокатське об'єднання "Капітал партнерс" здійснює представництво Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" у Господарському суді міста Києва у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди щодо поновлення договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11 лютого 1999 року №88-5-00040.

Згідно з пунктом 2 додаткової угоди №4 до договору вартість юридичних послуг, зазначених у п. 1, цієї додаткової угоди, визначається як разова вартість і не залежить від тривалості розгляду справи судом першої інстанції, та складає 80 000,00 (вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Оплата вартості юридичних послуг здійснюється клієнтом у 100% розміру вартості юридичних послуг, протягом трьох днів з моменту виставлення рахунку адвокатським об'єднанням (п. 3 додаткової угоди №4 до договору).

Згідно з рахунком №58 від 21.06.2024 Приватним акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" здійснило оплату послуг в повному обсязі на загальну суму 80 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №136 від 24.06.2024.

11.03.2025 між сторонами складено та підписано акт № 21 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 80 000,00 грн.

Враховуючи викладені обставини, керуючись ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 80000,00 грн., стосовно якої подано заяву, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, а також приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення заяви Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" про покладення на Київську міську раду обов'язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., відповідно в решті заяви про стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити.

При цьому підстав для відмови в повному обсязі у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу колегія суддів не вбачає.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову та з додатковим рішення про часткове задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат.

Доводи апелянтів, викладені в їх апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні та додатковому рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянтів, викладені в апеляційних скаргах, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційних скаргах не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Доводи апелянтів, викладені в їх апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/10665/24 та апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/10665/24 підлягають залишенню без задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі №910/10665/24 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/10665/24 - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/10665/24 залишити без задоволення.

2.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/10665/24 залишити без задоволення.

3.Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі №910/10665/24 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/10665/24 залишити без змін.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на апелянтів.

5. Матеріали справи №910/10665/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 09.10.2025.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

А.О. Мальченко

Попередній документ

130890231

Наступний документ

130890233

Інформація про рішення:

№ рішення:	130890232
№ справи:	910/10665/24
Дата рішення:	14.07.2025
Дата публікації:	13.10.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них; що виникають з договорів оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до суду касаційної інстанції (20.11.2025)
Дата надходження:	29.08.2024
Предмет позову:	визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі

Розклад засідань:

Минулі засідання (13)

08.10.2024 16:00	Господарський суд міста Києва
07.11.2024 15:40	Господарський суд міста Києва
10.12.2024 15:40	Господарський суд міста Києва
14.01.2025 11:40	Господарський суд міста Києва
11.02.2025 10:40	Господарський суд міста Києва
11.03.2025 10:40	Господарський суд міста Києва
25.03.2025 15:20	Господарський суд міста Києва
02.06.2025 09:45	Північний апеляційний господарський суд
16.06.2025 11:20	Північний апеляційний господарський суд
23.06.2025 13:45	Північний апеляційний господарський суд
14.07.2025 15:20	Північний апеляційний господарський суд
18.08.2025 15:20	Північний апеляційний господарський суд
03.12.2025 15:30	Касаційний господарський суд