09 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 712/12328/24
Провадження № 22-ц/821/1603/25
Категорія: 305000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
представник відповідача: адвокат Вдовиченко Юрій Васильович,
третя особа: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко Інна Павлівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 16 червня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Демчика Р.В. в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси, повний текст рішення складено 24 червня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко Інна Павлівна про усунення від права на спадкування,-
Короткий зміст позовних вимог
16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 третя особа: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І.П. про усунення від права на спадкування.
В обґрунтування позову зазначила, що її матір'ю є ОСОБА_3 , її рідним братом є ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті залишилось спадкове майно - квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка вказує, що її мати довготривалий час хворіла, а відповідач самоусунувся від спілкування із своєю матір'ю, не брав участі в її утриманні та догляді.
У подальшому, починаючи з 2019 року, зазначає позивачка, здоров'я матері почало постійно погіршуватись. Останні три роки (з 2019 року до часу смерті) спадкодавець постійно хворіла, внаслідок хвороби перебувала у безпорадному стані, потребувала постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги, тому саме вона фактично останні три роки життя спадкодавця опікувалася нею, забезпечувала останній належне лікування та харчування. Відповідач ОСОБА_2 на її прохання відмовлявся допомагати у догляді за матір'ю.
Після смерті спадкодавця саме вона займалася похованнями, нею були понесені витрати, пов'язані із похоронами спадкодавця.
Відповідач, якому було відомо про смерть спадкодавця, не приймав жодної участі у витратах на поховання, на похорони не приїхав.
На підставі наведеного, ОСОБА_1 просила суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування спадкового майна - квартири після смерті матері ОСОБА_3 .
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 31.10.2024 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування направлено за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2025 року в задоволенні позову - відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала суду безспірних доказів того, що спадкодавець перебувала у безпорадному стані, а відповідач вчинив умисні дії чи бездіяльність, які б свідчили про невиконання ним обов'язку надання підтримки матері та наявності в нього об'єктивної можливості надання такої допомоги.
Також позивачем не доведено свідоме ухилення відповідача від виконання обов'язку по догляду та надання допомоги спадкодавцю, а неналежне, на думку апелянта, виконання таких обов'язків носить оціночний характер, що за своїм критерієм не може бути віднесене до умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на умисне ухилення від обов'язку надання допомоги спадкодавцю, у розумінні ст.1224 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 22 липня 2025 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення необгрунтованим, незаконним, прийнятим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та без врахування висновків Верховного Суду у подібних справах, просила скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що з 2019 року вона самостійно здійснювала догляд за їх спільною з відповідачем матір'ю.
У вересні 2021 року у матері було виявлено онкологічне захвювання , внаслідок чого вона потребувала постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги, яку надавала їй вона.
Відповідач, будучи проінформований про стан здоров'я матері та перебуваючи на той час на території України, не зважаючи на вказані обставини, в лютому 2022 року виїхав за межі України, де перебуває і на даний час.
Вказує, що протягом довготривалого лікування матері, відповідач жодного разу не навідався до неї та не був присутній при її похованні, що свідчить про те, що відповідач не лише не брав участі в утриманні та догляді за матір'ю, а не вважав за потрібне брати участь у похованні.
Безпорадний стан її матері підтверджується результатами огляду лікарів від 14.11.2023 та негативною динамікою прогресу тяжкої хвороби, остання була прикута до ліжка, мала можливість лише самостійно перевертатись в ліжку, проте не мала змоги самостійно піднятися з ліжка, а лише зі сторонньою допомогою, внаслідок чого вона здійснювала догляд за матір'ю до дня її смерті, двічі на добу робила уколи.
Водночас, відповідач жодного разу не брав участі у догляді та піклуванні за матір'ю, не запропонував найняти людину по догляду за матір'ю та оплатити ці послуги, а навпаки перебував за межами України.
Вважає неправильними висновки суду першої інстанції, що хоча ОСОБА_3 була особою похилого віку, мала хронічні захворювання, проте доказів перебування її в безпорадному стані та потребування сторонньої допомоги позивачем не надано,оскільки вказані висновки спростовуються наявними у матеріалах справи належними та достовірними доказами, що дають змогу встановити дійсні обставини справи та той факт, що ОСОБА_3 дійсно мала тяжку хворобу, що викликала її смерть, була у безпорадному стані прикута до ліжка та потребувала стороннього догляду.
Звертає увагу суду, що внаслідок тяжкої хвороби матері вона одноосібно здійснювала покупку необхідних ліків та засобів гігієни, проте відповідач здійснив одноразово витрати на суму 12 000,00 грн.
Твердження відповідача, що він брав участь у розподілі витрат на похованні та сплатив кошти у розмірі 16 055,00 грн не відповідають дійсності, оскільки такі витрати здійснював ОСОБА_4 .
Вважає дії відповідача свідомим ухиленням особи від надання допомоги матері , яка потребувала у той час допомоги та полягає у бездіяльності відповідача, спрямованій на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.
На її думку, у апеляційній скарзі обгрунтовано та матеріалами справи підтверджено, що їхня з відповідачем мати перебувала у безпорадному стані внаслідок тяжкої хвороби, що спричинила смерть, вона потребувала допомоги, а позивач працювала і змушена під час роботи та після роботи навідувати матір, відповідач ухилявся від надання матері допомоги.
Вказує, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не враховано правових висновків, викадених у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 753/21559/15-ц, від 18.02.2025 у справі № 444/2061/23, від 26.06.2023 у справі №466/6613/20 та інших.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 18 серпня 2025 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Вдовиченко Ю.В. вважає рішення суду першої інстанції законним, обгрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилається на те, що висновки суду ґрунтуються на основі всебічного та повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, в той час, коли зміст і вимоги апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими, у зв'язку із чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2025 року - залишити без змін.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 є матір'ю позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , чого не заперечували в судовому засіданні сторони.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане 24.11.2023.
До складу спадщини померлої ОСОБА_3 входить нерухоме майно, яке належало їй на праві власності, а саме квартира АДРЕСА_2 .
Із заяви ОСОБА_5 від 16.01.2024 вбачається, що вона звернулась до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І.П. з письмовою заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
Із заяви відповідача ОСОБА_2 від 15.01.2024 вбачається, що він, перебуваючи у м. Мюнхен Німеччина звернувся до приватних і державних нотаріусів з письмовою заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 .
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У частині п'ятій статті 1224 ЦК України зазначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 4 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.
Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року в справі № 712/4709/15-ц, від 4 березня 2019 року в справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.
Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Крім того, при розгляді такої справи суду належить з'ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.
Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
При вирішенні справи судом першої інстанції обгрунтовано встановлено та не спростовано матеріалами справи відсутність підстав для усунення ОСОБА_2 від спадкування після смерті матері ОСОБА_3 , оскільки позивач не надала суду безспірних доказів того, що спадкодавець перебувала у безпорадному стані, а відповідач вчинив умисні дії чи бездіяльніть, які б свідчили про невиконання ним обов'язку надання підтримки матері та наявності в нього об'єктивної можливості надання такої допомоги і підтримки.
Також судом не встановлено той факт, що ОСОБА_3 перебувала у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, і як вірно зазначено судом першої інстанції, надані медичні документи вказують лише на наявність хвороби у ОСОБА_3 та не підтверджують факту, що вона через наявну хворобу не могла самостійно забезпечити умови свого життя, чи потребувала стороннього догляду, допомоги чи піклування.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 висловлювала бажання або прохання про надання їй допомоги саме з боку відповідача, а останній свідомо ухилявся від надання такої допомоги.
Отже, суд першої інстанції при віришенні даної справи вірно врахував, що ОСОБА_3 була особою похилого віку, мала хронічні захворювання, проте доказів того, що вона потребувала сторонньої допомоги у зв'язку із перебуванням в безпорадному стані, позивачем не надано.
Доводи апеляційної скарги, що з 2019 року позивачка самостійно здійснювала догляд за їх спільною з відповідачем матір'ю, відхиляються колегією суддів, оскільки вказані посилання не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а долучена до матеріалів справи медична документація свідчить про хворобу ОСОБА_3 , проте не підтверджує встановлення ОСОБА_3 інвалідності, що вказувало б про її безпорадний стан та тягнуло за собою потребу у сторонній допомозі, зокрема, із сторони відповідача.
Є необґрунтованими посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що відповідач, будучи проінформований про стан здоров'я матері, перебуваючи на той час на території України, в лютому 2022 року виїхав за межі України, де перебуває і на даний час, оскільки на момент виїзду відповідача за межі України, стан ОСОБА_3 не був безпорадним та не потребував сторонньої допомоги. Перебування відповідача за межами України не свідчить про умисне ухилення від обов'язку надання допомоги матері, оскільки після виїзду за межі території України відповідач здійснив перерахунок коштів у розмірі 12 000,00 грн, що не заперечується позивачем і не може свідчити про умисне самоусунення.
Доводи апеляційної скарги, що дії відповідача є свідомим ухиленням особи від надання допомоги матері , яка потребувала у той час допомоги та полягає у бездіяльності відповідача, спрямованій на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.
Також відхиляються колегією суддів доводи скаржника, що відповідач не брав участь у розподілі витрат на поховання, а кошти у розмірі 16 055,00 грн сплатив ОСОБА_4 , оскільки дана обставина не є підставою для усунення від права на спадкування.
Є безпідставними доводи апеляційної скарги стосовно неврахування судом першої інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 753/21559/15-ц, від 18.02.2025 у справі № 444/2061/23, від 26.06.2023 у справі №466/6613/20 та інших, оскільки рішення суду першої інстанції повністю узгоджується із висновками, на які посилається позивач у апеляційній скарзі та відповідають сталій практиці Верховного Суду у даній категорії справ.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а фактично зводяться до незгоди позивача із висновками суду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 258,374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко Інна Павлівна про усунення від права на спадкування - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Л.І. Василенко
/повний текст постанови суду виготовлений 10 жовтня 2025 року/