Справа № 161/8243/25 Головуючий у 1 інстанції: Смокович М. В.
Провадження № 22-ц/802/907/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.
29 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Шевчук Л. Я.,
з участю :
секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання дитини та визначення порядку участі батька у вихованні дитини, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 червня 2025 року про забезпечення позову,
У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, виконавчий комітет Луцької міської ради про визначення місця проживання дитини та визначення порядку участі батька у вихованні дитини.
Позивач також подала до суду заяву про забезпечення позову.
Заява мотивована тим, що вона з 13.04.2025 року не бачиться зі своїм сином, не спілкується з ним, не має інформації про його фізичне та психологічне здоров'я. Вказує, що відповідач та його родина свідомо утримують дитину в ізоляції вдома. На приїзд працівників поліції та служби у справах дітей відповідач не реагує, хоча дома знаходяться його батьки та дитина. Також зазначає, що 14.05.2025 року Службою у справах дітей Луцької міської ради було прийнято рішення «Про визначення ОСОБА_1 способу участі у вихованні дитини», однак відповідач не дотримується визначеного цим рішенням порядку зустрічей, не надає їй бачитися з дитиною і станом на 06.06.2025 року ситуація не змінилася.
Крім того, відповідач систематично їй погрожує, психологічно тисне на сина, маніпулює ним, налаштовує проти неї та не дозволяє з нею бачитися.
Враховуючи викладене, просила суд: заборонити ОСОБА_4 вчиняти дії, що перешкоджають спілкуванню їй з неповнолітньою дитиною ОСОБА_5 ; визначити час спілкування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею за її місцем проживання: АДРЕСА_1 , щомісячно з 10 год. 00 хв. першого числа поточного місяця до 10 год 00 хв. восьмого числа поточного місяця, а також 10 год. 00 хв. чотирнадцятого числа поточного місяця до 10 год. 00 хв. двадцять другого числа поточного місяця, зобов'язавши батька дитини ОСОБА_4 передавати малолітнього ОСОБА_4 їй за місцем перебування дитини ( АДРЕСА_2 ), згідно з визначеним часом спілкування, з моменту постановлення даної ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили; на період перебування ОСОБА_4 на лікарняному, часу його фізичної непрацездатності забезпечувати належний догляд за дитиною - тимчасово визначити ОСОБА_1 особою, яка здійснює щоденну опіку, догляд, забезпечення та контроль за дитиною.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Заборонено ОСОБА_4 вчиняти дії, що перешкоджають спілкуванню ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_4 . В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Не погодившись із даною ухвалою суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на підставі поданої позивачем заяви про забезпечення позову судом не встановлено наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову про визначення місця проживання малолітнього сина з матір'ю. Також вважає, що судом не встановлені конкретні факти вчинення відповідачем дій, що перешкоджають спілкуванню матері з сином.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали та просили суд її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 заперечила доводи апеляційної скарги та просила відмовити в її задоволенні.
Виконавчий комітет Луцької міської ради подав суду заяву про розгляд справи без участі представника.
Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить про те, що ухвала суду оскаржується лише в частині задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_4 вчиняти дії, що перешкоджають спілкуванню ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_4 , в іншій частині ухвала не оскаржується, тому в апеляційному порядку не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги , апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення органу опіки та піклування щодо участі матері у вихованні дитини ОСОБА_4 не виконується, тобто унеможливлюється здійснення права матері на спілкування із малолітнім сином, що свідчить про відсутність можливості виховання матір'ю сина та може спричинити перешкоди в нормальному розвитку дитини та негативний вплив на дитину.
З таким висновком суду колегія погоджується.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 ).
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною третьої статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Вказані норми міжнародного права кореспондуються із положеннями статті 141 СК України, відповідно до якої мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, та із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. А той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо,спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
Стаття 8 Конвенції передбачає право батьків на вжиття заходів для возз'єднання їх зі своїми дітьми та зобов'язання національних органів влади сприяти такому возз'єднанню. Суд вважав, що неефективне та запізніле здійснення провадження щодо дитячої опіки може призвести до порушення статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 01 грудня 2009 року в справі за заявою Eberhard and M. v. Slovenia, № 8673/05, 9733/05, § 127).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 вказано, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, правильно врахував, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір'ю.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 , від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 , від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20.
Як установлено матеріалами справи, заявником суду додано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради «Про визначення ОСОБА_1 способу участі у вихованні дитини» № 331-1 від 14.05.2025 року, яким було детально визначено спосіб участі останньої у вихованні малолітнього сина до винесення рішення судом у справі про визначення місця проживання дитини. Це рішення є чинним та на момент розгляду заяви ніким не скасоване. Крім цього, у даному рішенні було попереджено ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про адміністративну відповідальність за невиконання вищевказаного рішення відповідно до частини п'ятої статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с.17-18).
З наданих суду доказів убачається, що відповідачем на момент розгляду даної заяви рішення органу опіки та піклування щодо участі матері у вихованні дитини не виконується.
Отже, право заявника на участь у вихованні сина вже забезпечено органом опіки та піклування, яке є обов'язковим для виконання відповідачем ОСОБА_4 та яке не виконується останнім.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що вважає рішення виконкому «Про визначення ОСОБА_1 способу участі у вихованні дитини» № 331-1 від 14.05.2025 року неналежним та недопустимим доказом.
З даного приводу колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст.158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки і піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають значення. Рішення є обов'язковим до виконання.
Також відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України у процесі розгляду судом спорів, зокрема щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Вирішуючи заяву, суд першої інстанції правильно врахував поведінку батька, надані докази на підтвердження вчинення перешкод у спілкуванні та побаченні матері з сином у визначеному рішенням органу опіки і піклування порядку.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю має переважати над іншими мотивами батьків, які розлучаються.
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи, зокрема про визначення місця проживання дитини, проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20, від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було встановлено вчинення відповідачем будь-яких перешкод позивачці у спілкуванні та вихованні сина, спростовуються матеріалами справи.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки,
Переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 червня 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді