09.10.2025 Справа № 756/5292/25
Унікальний номер 756/5292/25
Провадження номер 2/756/3814/25
(заочне)
09 жовтня 2025 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Луценко О.М.,
секретар судового засідання - Галелюк Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів внаслідок невиконання зобов'язання,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить стягнути з ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти внаслідок невиконання зобов'язань в розмірі 11334,00 грн., а також неустойку в розмірі 10200,60 грн.
В обгрунтування заявлених вимог зазначає, що 23.04.2024 сплачено на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 11334,00 грн за послуги бронювання проживання в ресторанному комплексі «Услад». Крім того, існують інші громадяни (близько 20 осіб), які також сплатили кошти, які було привласнено відповідачем. Дані громадяни планували їхати на фестиваль йоги «Avatar Yoga Festival», який мав бути проведений 23-27 червня 2024 року в комплексі «Услад». Відповідач обґрунтував причини не повернення коштів тим, що 19 квітня 2024 року відбулося рейдерське захоплення комплексу «Услад», директором якого є відповідач, а кошти, які було сплачено, витрачено на утримання комплексу, а їх частину нібито було вкрадено.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлені судом належним чином до початку судового засідання надали заяву про розгляд справи без їхньої участі, оскільки позовні вимоги підтримують та просять суд їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду відповідач не надіслала, про причину неявки суд не повідомила, відзив та інші заяви з процесуальних питань від неї до суду не надходили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що позивач проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1 ст. 280 та ч. 1 ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, які вважає належними, допустимими та достатніми в їх сукупності, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності, приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 23.04.2024 ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 11334,00 грн., за бронювання житла в комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що підтверджується платіжною інструкцією.
ОСОБА_2 бронювала житло з метою взяти участь у фестивалі його, який мав проводитися в період з 23.06 - 27.06.2024 в комплексі «Услад», однак фестиваль не відбувся. Кошти за бронювання житла відповідачу не було повернуто.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Судом, не встановлено наявність між сторонами договірних відносин та будь-яких підстав для виникнення у ОСОБА_1 грошових зобов'язань перед ОСОБА_2 .
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Зокрема, відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України, цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 17 квітня 2019 року у справі № 759/1206/17 (касаційне провадження № 61-40св19); від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), яку згідно положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд застосовує до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Враховуючи те, що позивач перерахувала на рахунок відповідача грошові кошти за послуги бронювання проживання в ресторанному - комплексі в розмірі 16450,00 грн, для участі у фестивалі, який не відбувся в комплексі, а відповідач продовжує утримувати кошти та добровільно не повертає, суд прийшов до переконання, що кошти підлягають поверненню позивачу оскільки вони є безпідставно набутими.
Водночас правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача неустойки в розмірі 10200,60 на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» відсутні. Дійсно, на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. Однак в матеріалах справи відсутні відомості про укладення між сторонами будь-якого договору. За результатом розгляду справи судом встановлено, що між ОСОБА_1 та відповідачем виникли кондикційні зобов'язання, на які Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється. Тому у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимоги про стягнення неустойки слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, беручи до уваги те, що понесені позивачем судові витрати в сумі 1211,20 грн., пов'язані з розглядом справи, їх розмір є обґрунтованим з урахуванням ціни позову, згідно ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 637,47 грн, пропорційно задоволених вимог виходячи з розрахунку (11334,00 х 1211,20 /21534,60).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 177, 1212 ЦК, ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі 11334 (одинадцять тисяч триста тридцять чотири) гривень 00 копійок та витрати по сплаті судового збору в розмірі 637 (шістсот тридцять сім) гривень 47 копійок.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Луценко