Справа № 752/24224/25
Провадження №: 2-з/752/229/25
про відмову у забезпеченні позову
10.10.2025 Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кирильчук І. А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_2 в особі їх законного представника ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особа: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору дарування квартири,
До Голосіївського районного суду міста Києва надійшла позовна заява малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_2 в особі їх законного представника ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особа: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору дарування квартири.
Одночасно з позовною заявою подано заяву про забезпечення даного позову, в якій позивач просить суд накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67424950 від 02.05.2023, приватний нотаріус Федоренко Владислава Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ договір дарування, серія та номер: 994, виданий 02.05.2023р.,видавник: Федоренко В.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, реєстраційний номер нерухомості: 263956580000, яка належить на праві власності ОСОБА_4 .
Заява мотивована тим, що 02 травня 2023 року дарунок (квартира за адресою: АДРЕСА_1 ,) під час слухання справи № 752/5293/22 (провадження № 2/752/6042/22 суддя Ольшевська О.О.) Голосіївським районним судом м. Києва відповідачем, ОСОБА_3 , був відчуджений, шляхом укладання фіктивного договору дарування, ОСОБА_4 , в якості розрахунку ОСОБА_3 по договору позики укладеного ним з ОСОБА_4 , виключно з метою уникнення виконання зобов'язання, щодо повернення особистих речей ОСОБА_1 , які також були подаровані ОСОБА_4 разом з цією квартирою.
Так, 02 травня 2023 року Державним реєстратор Київського нотаріального округу: приватним нотаріусом Федоренко Владиславою Володимирівною, за номером 67424950 від 02.05.2023 року було зареєстровано договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4 (на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67424950 від 02.05.2023 11:55:28, приватний нотаріус Федоренко Владислава Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ договір дарування, серія та номер: 994, виданий 02.05.2023р.).
У свою чергу, 08 серпня 2022 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_8 договір займу, відповідно до якого ОСОБА_8 позичив ОСОБА_4 21025 доларів США, та який в свою чергу передав ці кошти ОСОБА_3 . З цього приводу 08 серпня 2023 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Гришаєвою Іриною Вікторівною, було зареєстровано іпотечний договір, серія та номер: 2698, (видавник: Гришаєва І.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; договір щодо внесення змін до договору, серія та номер: 2960, виданий 23.08.2023, видавник: ОСОБА_9 ).
Виходячи з вищевказаного, саме розвиток зазначених подій, і свідчаить що ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4 укладаючи фіктивний договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 02 травня 2023 року мали іншу мету, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі).
Таким чином, ОСОБА_3 у змові з ОСОБА_4 укладали фраудаторний договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , виключно з метою уникнення виконання зобов'язання, щодо повернення особистих речей ОСОБА_1 , які були подаровані ОСОБА_4 разом з цією квартирою у судовій справі (Справа № 752/5293/22 Провадження № 2/752/6042/22 суддя Ольшевська О.О.,) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , Адвокатського бюро «Любаренко та Партнери», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпромгруп», треті особи Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури м. Києва, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про витребування майна із чужого незаконного володіння, сумісно нанесли шкоду його майновим інтересам.
Отже у позивача є побоювання, що спірне нерухоме майно може бути відчужене знову.
Позивач вважає що належними, співмірними та адекватними заходами забезпечення позову в даній справі, що сприятиме забезпеченню ефективного виконання майбутнього рішення суду, яке може бути прийняте на користь позивача, є накладення арешту на спірну квартиру, яка зареєстрована за відповідачем ОСОБА_4 .
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходів забезпечення позову.
Згідно із частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-який стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною першою статті 153 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.[…] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:
«38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.
40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».
41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред'явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.
55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.
57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».
Зі справи убачається, що предметом позову є визнання недійсними двох договорів дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник просить накласти арешт на спірну квартиру, посилаючись при цьому на недобросовісні дії відповідача щодо відчуження вказаного нерухомого майна, а саме на укладення договору дарування на користь ОСОБА_4 , який як стверджує позивач є власником спірної квартири, що підтверджується інформаційною довідкою № 348813791 від 02.10.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
У той же час, із відповіді № 1871947 від 09 жовтня 2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої на запит суду, встановлено, що власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_11 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на підставі договору купівлі-продажу від 21 червня 2024 року, видавник: приватний нотаріус Буглак-Куцевол О. Г. Київський міський нотаріальний округ (м. Київ), номер 1697.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Суд наголошує на тому, що вирішуючи питання про забезпечення позову, необхідно брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Судом установлено, що майно, щодо якого позивач просить застосувати заходи забезпечення позову, належить ОСОБА_11 , яка на даний час не є учасником справи.
Враховуючи те, що ОСОБА_11 до участі у справі не залучено, а тому судом не може бути вирішено питання щодо прав та інтересів особи, яка не є учасником справи.
Виходячи з зазначеного, з урахуванням оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, а також запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову відсутні.
Керуючись статтями 149, 153 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_2 в особі їх законного представника ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особа: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору дарування квартири - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Ухвала складена 10 жовтня 2025 року.
Суддя І. А. Кирильчук