Номер провадження: 22-ц/813/2841/25
Справа № 2-5420/11
Головуючий у першій інстанції Цирфа К. А.
Доповідач Кострицький В. В.
07.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,
учасники справи:
заявник приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайовича
боржник ОСОБА_1
стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна"
розглянули у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2024 року, постановлена у складі судді Цифри К.А., у приміщенні того ж суду
за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України,-
Короткий виклад обставин справи
23.09.2024 до Київського районного суду м. Одеси через систему «Електронний суд» ЄСІТС звернувся приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович (надалі також - приватний виконавець) із заявою (поданням) про тимчасове обмеження ОСОБА_1 (надалі також - боржник, РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає: АДРЕСА_1 ) у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язань, покладених на неї рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі № 2-5420/11, відповідно до якого задоволено позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення солідарно з ОСОБА_2 (у подальшому змінила прізвище на ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором № ML 502/077/2008 від 02.06.2008 на суму 215 981 доларів США, що за курсом НБУ станом на 24.06.2011 становить 1 722 016, 51 грн..
Обґрунтовуючи подання, приватний виконавець покликався на необхідність застосування відносно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні одного з найбільш обтяжливих заходів у виді тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, оскільки всі інші заходи, направлені на примусове виконання рішення суду, ним вжиті.
Щодо нормативного обґрунтування подання, покликався на приписи ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» в частині можливості звернутися з таким поданням, а також положення ст. 1291 Основного Закону та ст. 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в контексті обов'язковості судового рішення та забезпечення державою його виконання.
Короткий зміст рішення суду
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2024 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України було відмовлено.
Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що в умовах воєнного стану, обмеження у праві виїзду боржника за межі України порушить його право на вільне пересування та виїзд за межі держави, не буде пропорційним меті забезпечення виконання судового рішення у майновому спорі та не є необхідним у демократичному суспільстві.
Тому, на переконання суду, в аспекті справи, що розглядається, в умовах дії воєнного стану, норми ст.33Конституції України та ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права на вільне пересування, превалюють над нормами ст.1291 Конституції України та ст. 6 Протоколу №4до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення виконання остаточного рішення суду.
Матеріали справи не містять доказів, які підтверджували б, що боржник вчиняв дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, здійснював приховування коштів, рухомого та нерухомого майна, інших цінностей, безпідставно не з'являвся на виклики державного виконавця, переховувався від нього, тобто свідомо ухилявся від виконання судового рішення за можливості виконати його. Сама по собі наявність невиконаного рішення суду не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.
Суд уважає недоведеним приватним виконавцем у цій справі незаконність мети можливого перетину кордону боржником, наявність дій боржника, направлених на ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, наявність умислу в його діях поряд з реальною можливістю виконати рішення суду.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Київського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у порушення чинних вимог процесуального закону суд не встановив дійсних обставин справи та не надав оцінки, як діям боржника із переховування коштів, обізнаного про розпочате примусове виконання, так і невиконанню боржником законних вимог приватного виконавця, що унеможливлює виконання рішення суду про стягнення боргу.
Вказує, що судом не було взято до уваги, що боржник обізнаний про розпочате відносно нього примусове виконання, що підтверджується відміткою на повідомленні 68004 0275844 7 про вручення (12.12.2020 року) із відправлення постанови про відкриття виконавчого провадження. Приватним виконавцем надсилалась вимога від 21.05.2024 № 58790647 на всі адреси, відомі виконавцю, згідно із якою боржника зобов'язували надати пояснення із приводу невиконання рішення суду та декларацію про доходи та майно, але законні вимоги приватного виконавця, що були перелічені вище, досі не виконанні.
За результатами перевірки майнового стану не було виявлено жодного майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення, отже, навмисне невиконання боржником вимоги виконавця із декларування готівкових коштів боржника наявність яких виконавець із доступних йому джерел перевірити не може, уможливлює подальше виконання рішення суду.
Вказує, що відповідно до відповіді з Держаної прикордонної служби від 21.05.2024, ОСОБА_1 протягом січні-травні 2022 року під час повномасштабного вторгнення РФ на територію України двічі виїздила за кордон.
Скаржник зазначає, що суд не може підміняти приватного виконавця та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб?єкта владних повноважень.
Явка сторін
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення не надходило, що не заважає апеляційному перегляду.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судовою колегією встановлено, що 03.04.2019 приватним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 58790647 з примусового виконання вказаного рішення суду, яка надіслана сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення. Цією ж постановою зобов'язано боржника подати виконавцю декларацію про доходи та майно боржника.
Також 03.04.2019 приватним виконавцем винесена постанова про арешт майна та коштів боржника, на підставі якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно божника, зокрема кошти, що знаходяться на рахунках банків. За наслідками реалізації вказаної постанови з виявлених рахунків боржника списано 7 913,58 грн, що підтверджується долученими відповідями з АТ «ОТП Банк» та АТ «Універсал Банк».
Відповідно до наданих копій конвертів ОСОБА_5 вказані постанови не отримувала.
Відповідно до довідки ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_2 21.07.2011 змінила прізвище на « ОСОБА_3 » та мала реєстрацію в АДРЕСА_2 .
12.06.2019 відповідно до постанови приватного виконавця реєстраційні дані відповідача ОСОБА_6 були змінені на ОСОБА_3 .
Також, під час перевірки майнового стану боржника приватним виконавцем виявлено квартиру, яка належить боржнику та розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що була передана в іпотеку 02.06.2008 ЗАТ «ОТП Банк», а також автомобіль «Nissan Sunny», д.н.з. НОМЕР_2 , який реалізовано Державним підприємством «СЕТАМ» за допомогою системи електронних торгів арештованим майном за ціною 58 482,50 грн, що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 433117 від 23.09.2019.
26.10.2020 на адресу відповідача приватним виконавцем надсилалась вимога про надання пояснень з приводу невиконання рішення суду, подання декларації про доходи, довідки про зареєстрованих осіб за місцем проживання, копії технічних та правовстановлюючих документів на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , з можливістю її огляду. Інформації про її отримання/неотримання божником не надано.
04.11.2020 приватним виконавцем проведено опис та арешт квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується долученою до подання копією постанови від 04.11.2020.
04.12.2020 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63827792 за заявою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі виконавчого напису № 11154, вчиненого 26.11.2009 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про звернення стягнення на нерухоме майно ОСОБА_2 у виді квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка перебувала в іпотеці в ПАТ «ОТП Банк». Указана постанова вручена боржникові 12.12.2020, що підтверджується її підписом у рекомендованому повідомленні № 6800402758447, копія якого долучена до подання.
Також 04.12.2020 приватним виконавцем винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень, де боржником є ОСОБА_3 , у зведене виконавче провадження за № 638228673.
Також про обізнаність ОСОБА_7 про наявність відкритого виконавчого провадження відносно неї слугує запит її представника - адвоката Баринова Г.М. з проханням надати копію постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 58790647, який долучений до матеріалів подання приватного виконавця. У запиті окрім іншого зазначено, що ОСОБА_7 отримала конверт, але постанова про відкриття була відсутня.
15.12.2020 приватним виконавцем на адресу представника ОСОБА_8 скеровано постанови про відкриття виконавчих проваджень № 58790647 та № 63827792. Документів, які підтверджували б отримання, не долучено.
Відповідно до відповіді з Держаної прикордонної служби від 21.05.2024, ОСОБА_1 протягом січня-травня 2022 року під час повномасштабного вторгнення РФ на територію України двічі виїздила за кордон. Інформації про мету виїзду та країну прямування приватним виконавцем не надано.
Відповідно до відповіді Держаної податкової служби від 21.05.2024 інформація про доходи, отримані ОСОБА_1 , відсутня.
Також відсутня інформація про пенсійні нарахування ОСОБА_1 , що підтверджується копією відповіді з Пенсійного фонду України від 21.05.2024. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування на всій території України у випадках, установлених міжнародними договорами, згода та обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 19 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо.
Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Отже, поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини, непереборної сили, події тощо.
За приписами ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.
Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» встановлено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, серед іншого, у випадку, якщо діють договірні та інші невиконані зобов'язання; а також, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) - до виконання зобов'язань.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України № 3857-ХІІ від 21.01.1994 року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Положеннями ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо, зокрема, він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
З аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою підставою для задоволення судом подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є ухиляння боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, в інтересах національної чи громадської безпеки, з метою захисту прав і свобод інших осіб.
За змістом ст.ст.12, 81 ЦПК України обов'язок доказування факту ухилення боржника від виконання зобов'язань покладається, в даному випаду, на приватного виконавця, який звертається до суду із відповідним поданням.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Стаття 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України» встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема у випадках, якщо діють невиконані зобов'язання, покладені на нього судовим рішенням, до виконання останніх.
Згідно п. 8 ст. 19 Закону України «Про державну прикордонну службу України» встановлено, що запобігання та недопущення в'їзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України покладено на Державну прикордонну службу України.
Пункт 2 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів» від 24 березня 2008 року № 261/2008, щодо врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання було видано спільного листа Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27 травня 2008 року № 25-32/463 № 25-5347, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, до того ж питання такого обмеження вирішується судом.
Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, підлягає з'ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання у повному обсязі або частково.
Слід зазначити, що право приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника покладених на нього рішенням суду зобов'язань, тобто наявність лише самого зобов'язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.
Застосовуючи викладені вище принципи, судова колегія зауважує, що ОСОБА_1 дійсно має виконувати зобов'язання, покладені на неї судовим рішенням.
Однак, сама по собі наявність невиконаного судового рішення не може бути підставою для обмеження особи у праві виїзду за межі своєї країни.
Також суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, акцентує увагу, що наразі в України на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2024 введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалася (останній раз на підставі Указу Президента № 469/2024 від 23.07.2024 на 90 діб). Проведення активних бойових дій країною-агресором на території України кожного дня супроводжується небезпекою для життя та здоров'я громадян, що покладає на державу додаткові обов'язки по забезпеченню безпеки своїх громадян, зокрема шляхом надання можливості вільно пересуватися територією держави в пошуку більш безпечних місць та виїзду за її межі з цією метою. Обмеження цих прав, на думку суду, може бути пов'язане лише з виключними випадками, які стосуються окремої категорії громадян (особи призовного віку, державні службовці тощо).
З огляду на викладене, при вирішені подання державного виконавця, суд уважає за необхідне застосувати принцип верховенства права (ст. 8 Основного Закону), відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повині відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
При розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).
У справі «Ляшко проти України» (Lyashko v. Ukraine, рішення від 10.08.2006, п. 47), ЄСПЛ зазначив, що суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.
Отже, згідно з практикою ЄСПЛ, складовими принципу верховенства права є легітимність мети втручання у права людини, необхідність такого втручання в демократичному суспільстві та дотримання пропорційності між метою такого втручанням та обмеженням прав людини.
Аналогічні вимоги щодо дотримання балансу між публічними та приватними інтересами містить чинний ЦПК України, який передбачає дотримання судом принципу пропорційності під час здійснення провадження у справі, враховуючи, зокрема, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами (ст. 11).
З урахуванням викладеного суд уважає, що за вказаних вище обставин, в умовах воєнного стану, обмеження у праві виїзду боржника за межі України порушить його право на вільне пересування та виїзд за межі держави, не буде пропорційним меті забезпечення виконання судового рішення у майновому спорі та не є необхідним у демократичному суспільстві.
Щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі, що боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Суд вважає, що ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. Тобто, поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Відповідно дані доводи не обґрунтовані належним чином, адже матеріали справи не містять доказів, які підтверджували б, що боржник вчиняв дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, здійснював приховування коштів, рухомого та нерухомого майна, інших цінностей, безпідставно не з'являвся на виклики державного виконавця, переховувався від нього, тобто свідомо ухилявся від виконання судового рішення за можливості виконати його.
Також слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний, зокрема, утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, своєчасно з'являтися на вимогу виконавця, надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Враховуючи зазначене, проаналізувавши всі обставини справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв вірне рішення про відмову у задоволенні такого подання, оскільки судова колегія не вбачає жодних законодавчих приписів для задоволення заяви про тимчасове обмеження виїзду боржника за межі України, оскільки відсутні докази навмисного, свідомого ухилення боржника від виконання рішення суду, що з урахуванням воєнного стану, унеможливлює задоволення подання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в арсеналі приватного виконавця залишаються інші заходи впливу на боржника з метою спонукати його до виконання рішення суду, такі як: ініціювання кримінального провадження за ст. 382 КК України «Невиконання судового рішення», оголошення розшуку боржника або його привід (ст. 438 ЦПК України), вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 439 ЦПК України) з метою відшукання майна боржника.
Відповідно до практики Верховного суду у постанові № 331/8536/17 від 28.10.2020 року, викладено правову позицію, яка полягає у наступному: «тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення»
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини у справі «Гочев проти Болгарії» підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином, у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у звязку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження с виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, § 78-82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», $124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельтеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», $35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга No 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven und De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Виходячи з аналізу практики висловленої Верховним Судом, ЄСПЛ судова колегія приходить висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін постановленого судового рішення .
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко