Справа № 511/2864/25
Провадження № 1-кп/517/75/2025
10 жовтня 2025 року с-ще Захарівка
Захарівський районний суд Одеської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Захарівка кримінальне провадження, внесене 09 травня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025160000000491 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Василівка Великомихайлівського району Одеської області, українця, громадянина України, одруженого, із базовою загальною середньою освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України
ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший матрос», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 37, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи в умовах дії правового режиму воєнного стану, введеного на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», під час встановленої у відповідності до законодавства України заборони чоловікам призивного віку на виїзд за кордон, діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, за грошову винагороду 2000 доларів США, підшукав ОСОБА_6 , який не мав законних підстав для виїзду за кордон, отримавши 22.05.2025 від останнього частину домовленої раніше суми коштів у розмірі 300 доларів США, що складає 12430 гривень 80 копійок (відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 22.05.2025) та отримавши 300 доларів США 01.06.2025 що складає 12458 гривень 55 копійок (відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 01.06.2025), організував незаконне переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України, однак довести свої злочинні дії до кінця ОСОБА_4 не зміг, оскільки був затриманий працівниками правоохоронних органів.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчинені кримінального правопорушення визнав повністю, розкаявся, зазначив, що всі обставини викладені в обвинувальному акті відповідають дійсності, не оспорював часу, місця, способу вчинення злочину, його ролі у вказаному, корисливої мети його дій. Суду повідомив, що він з 2023 року перебував на військовій службі, однак в жовтні 2024 року, через непорозуміння з командиром, самовільно залишив військову частину та поїхав додому. Приблизно в травні місяці 2025 року, на прохання свого брата ОСОБА_7 , зустрівся з ОСОБА_6 , який повідомив, що хоче перетнути державник кордон України. ОСОБА_4 пояснив ОСОБА_8 , що за грошову винагороду може йому допомогти. Також зазначив, що в якості завдатку ОСОБА_6 має йому передати 300 доларів США на що останній погодився та передав ОСОБА_4 вказану суму. У подальшому, приблизно в кінці травня 2025 року він зателефонував ОСОБА_6 та повідомив, що виїзд планується 01.06.2025 та йому необхідно бути готовим. 01.06.2025 після зустрічі вони разом вирушили до залізничної станції «Усатове». З вказаної станції вони на електричці поїхали до станції Затишшя Розідьльнянського району Одеської області. Прибувши на станцію Затишшя на таксі поїхали до с-ща Захарівка, де ОСОБА_6 на прохання ОСОБА_4 передав ще 300 доларів США, де він обміняв у пункті обміну. Далі вони та таксі вирушили до с. Козацьке Роздільнянського району Одеської області, де ОСОБА_4 був затриманий працівниками правоохоронних органів.
Обвинувачений суду повідомив, що він у вчиненні вказаного кримінального правопорушення розкаюється, висновки для себе зробив, шкодує про вчинене та запевнив суд про недопустимість такого в майбутньому. Вказане вчинив у зв'язку з скрутним матеріальним становищем його сім'ї.
Учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються.
Суд, з'ясувавши, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст обставин справи, які ніким не оспорюються, переконавшись у добровільності їх позиції та роз'яснивши, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавленні права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються.
Розглянувши вказане провадження в межах висунутого обвинувачення, дослідивши докази у справі в заявленому сторонами обсязі, керуючись законом, суд дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого доведена стороною обвинувачення, оскільки підтверджена сукупністю доказів у справі, які суд приймає до уваги як належні, допустимі та достатні для висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 .
Сукупність наведених вище доказів свідчить, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочину доведена стороною обвинувачення належними та допустимими доказами у справі. Так, суд приймає до уваги як достатні докази винуватості показання обвинуваченого, оскільки вони підтверджують всі обставини злочину, узгоджуються між собою та письмовими доказами у справі.
Так, обвинувачений добровільно повідомив суду всі обставини вчинення злочину та зазначив, що дійсно мав намір сприяти незаконно переправити одну особу через державний кордон України, способом надання вказівок, порад та його супроводження з залізничної станції «Усатове» до с. Козацьке Роздільнянського району Одеської області, яке є прикордонним та має кордон з Республікою Молдова. При цьому суд вважає доведеним корисливий мотив дій обвинуваченого, оскільки метою вчинення вказаних дій були мета незаконного збагачення, оскільки обвинуваченим в судовому засіданні підтвердив те, що за незаконне переправлення осіб, він отримати грошові кошти.
Оцінивши сукупність доказів у справі та надавши юридичну оцінку діям обвинуваченого, суд вважає, що дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ч.3 ст.332 КК України, як організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, з корисливих мотивів.
З вимоги про судимість ГУНП в Одеській області від 26.05.2025 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 убачається, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Відповідно до інформації з інтегрованої інформаційно-пошукової системи Міністерства внутрішніх справ України «АРМОР» вбачається, що стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 внесені відомості щодо самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирство).
З характеристики наданої за місцем проживання обвинуваченого №27 від 22.09.2025 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає у с. Росіянівка (Козацьке) Роздільнянського району Одеської області разом з матір'ю, яка має статус одинокої матері та молодшими неповнолітніми сестрами. За час проживання ОСОБА_4 зарекомендував себе з позитивної сторони, скарги від жителів села на нього не надходили.
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 16 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_9 , який був зареєстрований 16 серпня 2025 року у Малиновському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 1559.
Отже, обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, вчинив тяжкий злочин, вину у вчиненні злочину визнав, до вчинення вказаного злочину, в умовах воєнного стану самовільно залишив військову частину (СЗЧ), одружений.
При вирішенні питання щодо обрання ОСОБА_4 покарання суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Суд приймає до уваги, що обвинувачений вину визнав, розкаявся та оцінює зазначене як обставину, що пом'якшує покарання у виді щирого каяття.
Про щире каяття обвинуваченого беззаперечно свідчить його показання в судовому засіданні, відповідно до яких він не лише повідомив про всі обставини вчиненого кримінального правопорушення, а й висловив щирий жаль щодо його вчинення, неодноразово повідомляв про усвідомлення неприпустимості та протиправності його дій, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести покарання. Про щирість каяття, на думку суду, свідчить також і факт надання обвинуваченим в суді правдивих показань.
Обставиною, що обтяжую покарання обвинуваченого ОСОБА_4 суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Частина 2 ст. 50 КК України встановлює, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення і усвідомлення винною особою необхідності її понести, а з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи і попередження нових злочинів.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності, суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування.
Санкцією частини 3 статті 332 КК України визначено, що за дії, які передбачені в диспозиції вказаної статті, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Отже, при визначенні покарання ОСОБА_4 суд ураховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься категорії тяжких злочинів, суспільну небезпеку протиправних дій, вчинених під час воєнного стану у державі, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вперше вчинив кримінальне правопорушення та свою винуватість у вчиненні злочинів визнав, розкаявся, одружений, позитивно характеризується за місцем проживання.
Також суд ураховує особисті, сімейні та інші обставини життя обвинуваченого, що підтверджено показаннями обвинуваченого та дослідженими документами, з яких установлено, що він виховувався в багатодітній сім'ї, яка має скрутне матеріальне становище.
З урахуванням конкретних обставин справи, суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_4 злочину, особи обвинуваченого, який вину визнав, щиро розкаявся, до вчинення вказаного злочину, в умовах воєнного стану самовільно залишив військову частину (СЗЧ), на основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, керуючись вимогами ст.ст. 50, 65 КК України, суд, вважає можливим погодитися з думкою сторони обвинувачення, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі у мінімальній межі санкції ч. 3 ст. 332 КК України. Вказане покарання досягне мети покарання, визначеної ст. 50 КК України, щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Також суд призначає додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Щодо додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
Санкцією ч.3 ст.332 КК України передбачено основне покарання у виді позбавлення права волі строком від семи до дев'яти років. Додатковим покарання покаранням є позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до трьох років з конфіскацією майна.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 у справі №404/2081/22 викладено правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ст. 55 КК України (застосування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю). При розгляді вказаної справи судом зазначено, що зміст ст. 55 КК не містить законодавчих заборон чи обмежень щодо призначення такого додаткового покарання в залежності від того, чи обіймав обвинувачений певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Отже, ОСОБА_4 необхідно призначити додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, передбачене санкцією частини відповідної статті кримінального закону.
Судом не встановлено наявності обставин, визначених ст. 69 КК України, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які б з урахуванням особи винного дали можливість призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України за це кримінальне правопорушення та не призначати додаткове покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, як обов'язкове.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у видi конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Відповідно до ч.1 ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно п.4 ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Відповідно до п.1 ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).
Вилучений у обвинуваченого ОСОБА_4 мобільний телефон марки «Redmi Note 13 Pro» з сім картою НОМЕР_3 , ІМЕІ НОМЕР_4 в чохлі чорного кольору безпосереднього використовувався ним як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, зокрема з метою незаконного переправлення ОСОБА_6 , через державний кордон України, є речовим доказом відповідно до вимог п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред'являвся.
Відповідно ст. 100 КПК України слід вирішити долю речових доказів.
Згідно п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначається рішення про залік досудового тримання під вартою.
У справі до ОСОБА_4 застосовано попереднє ув'язнення. Згідно з протоколом затримання та ухвал суду ОСОБА_4 був затриманий у цьому провадженні 01.06.2025 та на даний час утримується під вартою.
Згідно ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Вказане є підставою для зарахування в строк покарання ОСОБА_4 попереднього ув'язнення.
Керуючись ст.ст.50, 65, 332 КК України, ст.ст. 373, 374 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
Призначити ОСОБА_4 покарання за ч.3 ст. 332 КК України у виді семи (семи) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в державній, прикордонній та митних службах строком на 2 (два) роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Строк покарання ОСОБА_4 рахувати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 в строк покарання строк попереднього ув'язнення з часу його затримання, а саме з 01.06.2025 до дня набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 залишити без змін - тримання під вартою.
На підставі ст. ст. 96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати у власність держави мобільний телефон марки «Redmi Note 13 Pro» з сім картою НОМЕР_3 , ІМЕІ НОМЕР_4 в чохлі чорного кольору, який поміщено до сейф-пакету № ICR0240940 та зберігається у камері зберігання речових доказів СУ ГУНП в Одеській області.
Арешт накладений, в ході досудового розслідування даного кримінального правопорушення, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06.06.2025 скасувати.
Речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме: банкноту номіналом 100 доларів США з номером QG05336815A, яка зберігається у камері зберігання речових доказів СУ ГУНП в Одеській області повернути ГУНП в Одеській області.
Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Захарівський районний суд Одеської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, в той же строк з дня вручення йому копії вироку.
Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України, вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя