Справа №523/20141/25
Провадження №1-кс/523/6287/25
26 вересня 2025 року м. Одеса
Слідчий суддя Пересипського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні клопотання органів досудового розслідування, винесеного в рамках кримінального провадження за №42025164110000071 від 24.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.4 ст. 409 КК України про арешт майна,-
25.09.2025 року до Пересипського районного суду міста Одеси надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_3 , погоджене прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_4 про накладення арешту на майно вилучене 24.09.2025 року під час затримання ОСОБА_5
26.09.2025 року до Пересипського районного суду міста Одеси надійшли заяви прокурора, в якій він підтримав клопотання та просив розглянути без його участі, та від захисника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 в якій просила розглянути клопотання без її участі та клопотання старшого слідчого відмовити.
У зв'язку з неприбуттям в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється, на підставі ч.4 ст.107 КПК України.
Як вбачається з клопотання про арешт майна, в провадженні Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві перебувають матеріали кримінального провадження за №42025164110000071 від 24.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.4 ст. 409 КК України КК України.
Так, органами досудового розслідування встановлено, на початку лютого 2025 року, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 10.02.2025, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на той момент проходив військову службу за контрактом на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії механіка-водія першого відділення інспекторів прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону іменні полковника ІНФОРМАЦІЯ_2 «у військовому звані штаб сержант», звернувся до ОСОБА_7 , яка є інвалідом ІІ групи, з проханням у сприянні йому в ухиленні від проходження військової служби шляхом іншого обману, а саме шляхом укладення шлюбу з метою подальшого звільнення в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу, необхідність здійснювати постійний нагляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи) пунктом 3 частиною 5 статтею 26 із застосуванням підпункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу, для безперешкодного виїзду за кордон.
Після чого, 18.04.2025 ОСОБА_5 подав на ім'я першого заступника коменданта начальника штабу прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_3 рапорт про звільнення за підпунктом «г» долучивши до нього копії: свідоцтва про шлюб, акт огляду медико-соціальної експертної комісії №493980, висновок лікарсько-консультаційної комісії №2/202, акт встановлення факту здійснення догляду №253 та висновок №2/202 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної допомоги з догляду на професійні основі.
За результатами розгляду рапорту ОСОБА_8 відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.06.2025 №400-ОС між ОСОБА_5 та Державною прикордонною службою України розірвано контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «г».
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.06.2025 №440-ОС ОСОБА_5 з 20.06.2025 виключено із списків особового складу, та всіх видів забезпечення, та направлено на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_4 , де останньому була надана довідка від 21.08.2025 №34/25-64 про надання, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу (за наявності) пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» строком дії до 05.11.2025.
Після чого, близько 19 години 30 хвилин 24.09.2025 ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , яка діяла у якості пособника, а саме яку, як особу з числа осіб з інвалідністю ІІ групи супроводжував ОСОБА_5 , прибули на пункт пропуску «Табаки» за адресою: Одеська область, Болградський район, с. Табаки з метою перетину державного кордону України до Республіки Молдова.
Однак перетнути кордон вони не змогли, оскільки ОСОБА_5 був затриманий правоохоронним органом за вчинення кримінального правопорушення в порядку ст. 208, 615КПК України, а їх злочинна діяльність припинена.
Так слідчим, 24.09.2025 року у ході проведення затримання ОСОБА_5 , останнім добровільно видано мобільний телефон ззовні схожий на iPhone в захисному чохлі, який поміщено до сейф-пакетк В2009209, та довідку від 21.08.2025 №34/25-64 про надання відстрочки, яка поміщена до сейф-пакету S001211.
В подальшому, вилучені під час затримання речі, постановою слідчого від 24.09.2025 року визнанні речовими доказами у цьому кримінальному провадженні.
Дослідивши надані матеріали, якими обґрунтовано доводи клопотання, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пп.1,2 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
В даному випадку, вилучене майно підпадає під критерії, передбачені п.1 та п.4 ч.2 ст.167 КПК України та на даний час є достатні підстави, які передбачені абз.2 ч.1 ст.170 КПК України, вважати що в подальшому вказане майно може бути приховано, пошкоджено або знищено.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою збереження речових доказів.
Зазначене майно є речовим доказом так як вказане майно може містити на собі інформацію, що має значення для досудового розслідування, прямо пов'язану із кримінальним провадженням та крім того, безпосередньо вказані предмети необхідні для подальшого призначення у кримінальному провадженні ряду експертиз.
Таким чином, вилучене майно відповідає критеріям, передбаченим ст.98 КПК України.
Далі, у ст.1 Першого Протоколу від 20.03.1952 року до «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
При цьому, у Рішенні ЄСПЛ «Серявін проти України» зазначено, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні ч.1 ст.1 Першого Протоколу до «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод», лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Також, у Рішенні ЄСПЛ «Серявін проти України» зазначено, що вимога законності, яка випливає з «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права.
Необхідно зазначити, що у Рішенні «Серявін проти України», ЄСПЛ розглянув справу у якій йшлося про втручання органів державної влади у володіння майном особи, тому слідчий суддя вважає, що вказане рішення певним чином відображає природу правовідносин, які склалися у цій справі.
Як вже було зазначено вище, положення КПК України, зокрема ст.170 КПК України, передбачають накладення арешту на майно, яке є речовим доказом за кримінальним провадженням.
Щодо дотримання принципу верховенства права, то відповідно до ч.1 ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Також, відповідно до ч.2 ст.8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку втручання у мирне володіння майном особи державними органами було законним та таким, що відповідає принципу верховенства права, так як вказане майно було вилучено під час обшуку, після чого орган досудового розслідування звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.
Таким чином, дії органів державної влади відповідають положенням КПК України та принципу верховенства права, з чого вбачається, що втручання не було свавільним і задовольнило вимогу законності.
Щодо забезпечення "справедливого балансу" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, то в даному випадку інтереси суспільства щодо здійснення досудового розслідування, де майно є речовим доказом, перевагає вимозі захисту основоположних прав конкретної особи в частині мирного володіння майном фізичної або юридичної особи.
З викладеного вбачається, що, в даному випадку, втручання органів влади у захищене право не суперечить загальній нормі, зазначеній у ст.1 Першого Протоколу від 20.03.1952 року до «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод».
Таким чином, слідчий суддя вважає, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права власника майна, оскільки без застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження не можливо виконати завдання кримінального провадження в частині захисту суспільства та держави від кримінальних правопорушень.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.131, 132, 170-173 КПК України,
Клопотання старшого слідчого в ОВС Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_3 про арешт майна - задовольнити.
Накласти арешт на виявлені та вилучені 24.09.2025 року під час затримання ОСОБА_5 речі, а саме:
- мобільний телефон ззовні схожий на iPhone в захисному чохлі, який поміщено до сейф-пакетк В2009209
- довідку від 21.08.2025 №34/25-64 про надання відстрочки, яка поміщена до сейф-пакету S001211.
Роз'яснити, що ухвала про арешт майна може бути скасована за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1