02 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 912/1059/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О.М., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання - Федорової О.В.,
за участю представників:
позивача: Кіріченко Т.А.;
відповідача: не з'явилися;
третьої особи: Міхальова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2025
у складі колегії суддів: Верхогляд Т.А. - головуючий, Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.
та на рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.07.2024
суддя: Глушков М.С.
у справі № 912/1059/24
за позовом ОСОБА_1
до фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,
про визнання недійсними рішень, визнання недійсною нову редакцію статуту фермерського господарства,
Історія справи
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович» (далі - ФГ «Отліванов Сергій Віталійович», Фермерське господарство, Господарство, відповідач), в якому просив:
- визнати недійсними всі рішення загальних зборів фермерського господарства « ОСОБА_1 », які оформлені протоколом загальних зборів б/н від 07.08.2018;
- визнати недійсною нову редакцію статуту фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович», затверджену рішенням загальних зборів, яке оформлене протоколом загальних зборів б/н від 07.08.2018.
2. Позов мотивовано тим, що оскаржувані рішення та нова редакція статуту порушують права та охоронювані інтереси позивача як засновника фермерського господарства.
3. Позивач вказує на те, що:
- статутом фермерського господарства « ОСОБА_1 » в редакції 2006 року не передбачений такий орган управління Господарством як загальні збори фермерського господарства або загальні збори засновників фермерського господарства;
- станом на 07.08.2018 третя особа ОСОБА_2 не належав до органів управління фермерського господарства, відповідно не мав права голосу, будь-які рішення з питань діяльності ФГ «Отліванов Сергій Віталійович» мали прийматися одноосібно рішенням позивача - ОСОБА_1 ;
- рішення загальних зборів ФГ «Отліванов Сергій Віталійович», оформлені протоколом від 07.08.2018 щодо розподілу часток не є правочином, спрямованим на відчуження корпоративних прав, не містять істотних умов передачі частини корпоративних прав від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ;
- третя особа ОСОБА_2 не мав права підписувати оспорювану редакцію статуту ФГ «Отліванов Сергій Віталійович»;
- оспорюваним рішенням позивач незаконно фактично усунутий від управління юридичною особою.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
4. Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 11.07.2024 у справі № 912/1059/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2025, у задоволенні позову відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою господарського суду від 29.04.2024.
5. Судові рішення мотивовані відсутністю порушеного права ОСОБА_1 .
6. Суди вказують, що свої права засновника позивач реалізував у повній мірі, в т.ч. шляхом особистої присутності на зборах, прийняття відповідних рішень, підписанням протоколу зборів, статуту фермерського господарства « ОСОБА_1 », присутністю у секретаря Лозуватської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області 07.08.2018 ОСОБА_3 , коли ним вчинялися особисті підписи на протоколі зборів та новій редакції статуту господарства.
7. Суди попередніх інстанцій зазначають, що:
- протокол від 07.08.2018 зборів ФГ «Отліванов Сергій Віталійович» підписано засновником Фермерського господарства ОСОБА_1 та запрошеною особою, яка була прийнята до складу засновників, ОСОБА_2 ;
- справжність підписів позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на протоколі від 07.08.2018 засвідчена секретарем Лозуватської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області Собовенко Т.В., зареєстровано у реєстрі за № 47, № 48;
- відсутність доказів несправжності (підробки) підпису ОСОБА_1 на протоколі загальних зборів від 07.08.2018;
- ОСОБА_2 не приймав участі у голосуванні, голосування здійснювалось засновником Господарства, а саме - ОСОБА_1 ;
- проставлений в кінці протоколу підпис ОСОБА_4 засвідчує саме його участь у загальних зборах, як запрошеної особи.
8. Також суди попередніх інстанцій вказують на те, що рішенням зборів від 07.08.2018 не передбачався продаж чи відступлення частки позивача, а передбачалося створення статутного капіталу за рахунок внесків його засновників на рахунок господарства. Створення статутного капіталу із встановленням часток ОСОБА_1 49 %, що відповідає 490,00 грн та ОСОБА_2 51 %, що відповідає 510,00 грн, а також внесення ними коштів на рахунок фермерського господарства « ОСОБА_1 ».
Право власності на частки у статутному капіталі фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули після реєстрації нової редакції статуту та внесення грошових коштів на рахунок господарства.
9. Суди попередніх інстанцій зазначають, що ОСОБА_1 не відчужував ОСОБА_2 частку у статутному капіталі фермерського господарства « ОСОБА_1 ».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
10. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Суд скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
11. Підставою касаційного оскарження позивач вказує п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
12. Скаржник зазначає про те, що судові рішення прийняті без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15 (відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору. Набуття іншою особою статусу учасника товариства шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства не відповідає положенням чинного законодавства);
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 (лише з моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки);
- у постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16 (щодо наявності корпоративних прав у фермерському господарстві; щодо оборотоздатності корпоративних прав учасника господарської організації).
13. Позивач наголошує на наявності питання, яким є момент виникнення корпоративних прав, які визначаються часткою в статутному капіталі: 1) створення фермерського господарства та передання до його складеного капіталу майна (майнових прав) в 1995 році чи 2) створення статутного капіталу рішенням загальних зборів засновників Фермерського господарства 07.08.2018.
14. Крім того, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. 1.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» або будь-якої іншої норми права, яка б дозволяла зробити висновок щодо наявності корпоративних прав у фермерському господарстві в 1995 році, підстав виникнення, передачі, припинення таких корпоративних прав тощо в 1995 році (до прийняття Цивільного та Господарського кодексів України).
15. Також позивач зазначає, що:
- станом на 07.08.2018 третя особа - ОСОБА_2 не належав до органів управління Фермерського господарства, відповідно не мав права голосу, будь-які рішення з питань діяльності ФГ «Отліванов Сергій Віталійович» мали прийматися одноосібно рішенням позивача - ОСОБА_1 ;
- ОСОБА_2 міг отримати права засновника (учасника) ФГ «Отліванов Сергій Віталійович» не раніше державної реєстрації його частки в ЄДРЮОФОПГФ -09.08.2018, і лише після цього вправі був голосувати за будь-які інші питання порядку денного, в тому числі за нову редакцію статуту;
- загальні збори не є уповноваженим органом управління ФГ «Отліванов Сергій Віталійович» станом на 07.08.2018.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
16. У відзиві на касаційну скаргу третя особа - ОСОБА_2 просить Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2025 та рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.07.2024 у справі № 912/1059/24 - залишити без змін.
17. ОСОБА_2 у відзиві зазначає, що зміст касаційної скарги позивача зводиться до переоцінки доказів, дублює підстави позовної заяви, апеляційної скарги та містить загальні посилання на законодавчі акти України щодо діяльності господарських товариств.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
18. На підставі рішення Маловисківської районної ради народних депутатів Маловисківського району Кіровоградської області від 30.12.1993 № 153 на ім'я ОСОБА_1 був виданий державний акт серії КР 38 MB на право постійного користування землею, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 88 (далі - Державний акт КР 38 MB) та зареєстрований в районній раді народних депутатів за № 82.
19. Земельна ділянка площею 50,0000 га на території Лозуватської сільської ради надана ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства.
20. Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.11.2023 земельна ділянка має кадастровий номер 3523182800:02:000:0015.
21. 13 грудня 2018 року право на вказану земельну ділянку зареєстроване за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
22. 10 травня 1995 року створене фермерське господарство « ОСОБА_1 » (після отримання ОСОБА_1 в постійне користування вказаної земельної ділянки), дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРЮОФОПГФ) - 12.06.2005, номер запису 14311200000000149.
23. Засновником та єдиним членом Фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович» на дату створення був ОСОБА_1 .
24. 07 травня 2006 року затверджена нова редакція статуту Фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович», проведена державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи в ЄДРЮОФОПГФ, номер запису 14311050001000149. Нова редакція статуту відповідача не змінювала суб'єктний склад засновників фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович».
25. Статутом фермерського господарства « ОСОБА_1 » (в редакції від 07.05.2006) визначено, що членами господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку та інші родичі, які об'єднались для роботи в цьому господарстві (п. 3.1. Статуту від 07.05.2006 року).
26. Відповідно до п. 3.3. статуту головою господарства є засновник або особа, яка є його правонаступником.
27. Згідно з п. 5.1 розділу 5 «Майно господарства» статуту у власності особи (осіб), що веде (ведуть) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, будівлі і споруди, техніка та обладнання, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення сільського господарства і заняття підсобними промислами.
28. Відповідно до розділу 6 статуту господарство здійснює господарську діяльність на умовах самоокупності, всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів, має право самостійно розпоряджатися виробленою ним продукцією.
29. Пунктом 9.2 статуту передбачено, що майно господарства, яке припиняє свою діяльність, використовується в першу чергу для розрахунків по оплаті праці найманих осіб, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами. Решта майна залишається у спільній власності членів господарства або розподіляється між ними за домовленістю.
30. 07 серпня 2018 року рішенням загальних зборів фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович», оформленим протоколом б/н від 07.08.2018, були вирішені наступні питання порядку денного:
1. Зміни у складі засновників господарства.
2. Створення статутного капіталу та розподіл його між засновниками господарства.
3. Затвердження нової редакції статуту.
По першому питанню порядку денного включений в склад засновників фермерського господарства ОСОБА_2 (третя особа).
По другому питанню порядку денного створений статутний капітал Фермерського господарства в розмірі 1 000,00 грн за рахунок грошових внесків засновників господарства. Засновник ОСОБА_1 вносить до статутного капіталу та володіє 49 % статутного капіталу, що у грошовому виразі складає 490,00 грн. Засновник ОСОБА_2 вносить до статутного капіталу та володіє 51 % статутного капіталу, що у грошовому виразі складає 510,00 грн.
По третьому питанню затверджена нова редакція статуту Господарства.
31. На підставі заяви про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 08.08.2018 та протоколу, 09.08.2018 державним реєстратором Маловисківської міської ради Сойченко С.В. були внесені відповідні зміни до ЄДРЮОФОПГФ: щодо змін до установчих документів юридичної особи, зміни розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи, зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, зміни статутного або складеного капіталу, що підтверджується записом 14311050008000149 в ЄДРЮОФОПГФ (витяг від 28.11.2023 року станом на 09.08.2018).
32. Станом на 07.08.2018 фермерське господарство «Отліванов Сергій Віталійович» діяло на підставі статуту Фермерського господарства від 07.05.2006, державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи востаннє проведено 07.05.2006, номер запису 14311050001000149.
33. Позивач вважаючи, що рішення та нова редакція статуту порушують його права та охоронювані інтереси як засновника фермерського господарства, звернувся з відповідним позовом до суду.
Позиція Верховного Суду
34. Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
35. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.
36. У частині 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
37. Отже, зазначені норми закону визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Тобто правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.
38. Частинами 1, 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
39. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
40. На суд покладений обов'язок перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
41. Позивач позовні вимоги обґрунтовував: незаконністю прийнятих рішень через неналежний суб'єктний склад підписантів оспорюваних рішень, порушенням процедури прийняття рішень, що призвело до спотворення волевиявлення позивача; наявністю у себе корпоративних прав у Господарстві з моменту створення фермерського господарства в 1995 році, відчуження (відступлення) яких можливе лише шляхом укладення письмового договору (купівлі-продажу, міни, дарування тощо).
42. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
43. За приписами ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
44. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
45. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
46. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
47. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
48. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
49. Слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
50. На час надання засновнику права постійного користування земельною ділянкою діяв Земельний кодекс України № 561-XII.
51. Відповідно до ч. 1 ст. 51 цього Кодексу громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
52. Частиною 1 ст. 52 зазначеного Кодексу для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.
53. За приписами ст. 7 цього Кодексу користування землею може бути постійним або тимчасовим.
Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.
Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим.
У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
54. Частиною 1 ст. 23 зазначеного Кодексу встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
55. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 27 цього Кодексу право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі, зокрема припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.
56. На час заснування фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович», відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII.
57. Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5 ст. 2 Закону № 2009-XII селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою.
Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства.
На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
58. За приписами ст. 4 зазначеного Закону право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір.
Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди.
У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.
59. Частиною 1 ст. 5 зазначеного Закону встановлено, що громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.
У заяві зазначаються: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства.
60. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.
Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.
За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.
61. Пунктом 2 ст. 29 зазначеного Закону передбачено, що діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України.
62. Верховний Суд зазначає, що за змістом наведених норм на час створення фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович» можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (п. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу Української РСР № 561-XII), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (п. 2 ч. 1 ст. 29 Закону № 2009-XII).
63. Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (п. 1 ч. 1 ст. 40 Земельного кодексу № 561-XII), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (п. 7 ч. 1 ст. 27, ч. 2 ст. 29, ч. 1 ст. 88 Земельного кодексу № 561-XII), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.
64. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2022 у справі № 179/1043/16-ц вказала на те, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).
З моменту створення фермерського господарства відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов'язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб'єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.
65. Земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб'єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб'єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов'язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі (пункти 6.36-6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).
66. У постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа
67. 01 січня 2002 року набрав чинності Земельний кодексу України, згідно з ч. 1 ст. 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у ч. 2 ст. 92, фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали.
68. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2022 у справі № 179/1043/16-ц вказала на те, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб'єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов'язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)).
69. З огляду на зазначене, Верховний Суд констатує, що після проведення державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває фермерське господарство.
70. 29 липня 2003 року набрав чинності Закону України «Про фермерське господарство», який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України.
71. Статтею 12 зазначеного Закону (на момент набрання ним чинності) встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
72. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності.
Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.
73. Частиною 1 ст. 22 зазначеного Закону передбачено, що фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання.
74. Верховний Суд зазначає, що за змістом вказаних приписів саме фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству.
75. Верховний Суд констатує, що з моменту державної реєстрації фермерського господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.
76. Частинами 1, 2 ст. 81 ЦК України передбачено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.
77. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 62 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
78. Згідно з ч. 3, 5, 6 ст. 63 Господарського кодексу України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
79. За змістом наведеної норми корпоративними є не тільки кооперативні підприємства та підприємства, що створюються у формі господарського товариства, але й інші підприємства, особливості правового регулювання та статусу яких визначається Господарським Кодексом України та іншими законодавчими актами.
80. Статтею 114 Господарського кодексу України встановлено, що фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.
Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).
Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.
81. Як зазначалося вище, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку.
82. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» (№ 2009-XII) не передбачав створення статутного/складеного капіталу. Головною умовою було виділення земельної ділянки та виробництво товарної сільськогосподарської продукції.
83. За приписами ч. 4 ст. 1 Закон України «Про фермерське господарство» фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
84. До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. (ст. 19 зазначеного Закону на момент набрання ним чинності).
85. Частиною 1 ст. 22 зазначеного Закону передбачено, що фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання.
86. Верховний Суд у постанові від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16 зазначив, що створене шляхом об'єднання трудової участі членів сім'ї з метою отримання прибутку та зареєстроване як юридична особа фермерське господарство, в якому наявний статутний (складений) капітал поділений на частки, відповідає визначеним ч. 5 ст. 63 ГК України ознакам корпоративного підприємства.
87. Закон України «Про фермерське господарство» не містить норм, які б розкривали поняття частки в статутному/складеному капіталі фермерського господарства, прав, які надаються нею (корпоративні права).
88. Верховний Суд у постанові від 21.06.2023 у справі № 912/218/22 вказав на те, що наявність статутного (складеного) капіталу фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному фонді (постанови Верховного Суду від 24.10.2018 та від 10.09.2019 у справі № 923/875/17).
Тому у членів фермерського господарства, які передали до статутного (складеного) капіталу майно, виникають корпоративні права, пов'язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства.
89. Статут фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович», затверджений та зареєстрований 07.05.2006, не передбачає порядок формування майна (складеного капіталу), визначення часток.
90. Верховним Судом відхиляються доводи позивача щодо внесення ним у 1995 році до складеного капіталу фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович» права постійного користування земельною ділянкою, оскільки, як зазначалося вище, з моменту створення фермерського господарства відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов'язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб'єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем.
Земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб'єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб'єкту земельної ділянки. Тому, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов'язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.
91. Позивач міг передати до складеного капіталу фермерського господарства майно: грошові кошти, рухоме/нерухоме майно, в тому числі земельні ділянки, які належать позивачеві на праві приватної власності, на праві довічного успадковуваного володіння тощо.
92. Позивач не доводить таких обставини та документально не підтверджує.
93. Як зазначалося вище, у членів фермерського господарства виникають корпоративні права, пов'язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства, у випадку передачі до статутного (складеного) капіталу майна.
94. Ураховуючи зазначене вище та з огляду на встановлені судами обставини прийняття позивачем 07.08.2018 рішення про формування статутного капіталу, Верховний Суд не вбачає підстав для надання висновку щодо застосування п. 1.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
95. Суди попередніх інстанцій встановили, що 07.08.2018 рішенням зборів фермерського господарства « ОСОБА_1 », оформленим протоколом б/н від 07.08.2018, були вирішені наступні питання порядку денного:
1. Зміни у складі засновників господарства.
2. Створення статутного капіталу та розподіл його між засновниками господарства.
3. Затвердження нової редакції статуту.
По першому питанню порядку денного включений в склад засновників Фермерського господарства ОСОБА_2 (третя особа).
По другому питанню порядку денного створений статутний капітал Фермерського господарства в розмірі 1 000,00 грн за рахунок грошових внесків засновників господарства. Засновник ОСОБА_1 вносить до статутного капіталу та володіє 49 % статутного капіталу, що у грошовому виразі складає 490,00 грн. Засновник ОСОБА_2 вносить до статутного капіталу та володіє 51 % статутного капіталу, що у грошовому виразі складає 510,00 грн.
По третьому питанню затверджена нова редакція статуту Господарства.
96. Отже, прийнято рішення про включення до складу засновників ОСОБА_2 , про створення статутного капіталу із встановленням часток ОСОБА_1 49% та ОСОБА_2 51%, а також внесення ними коштів на рахунок фермерського господарства « ОСОБА_1 » та відповідно затверджено нову редакцію статуту.
97. Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що рішенням зборів передбачалося лише створення статутного капіталу за рахунок внесків його засновників на рахунок Господарства.
98. Суди попередніх інстанцій встановили, що 07.08.2018 на зборах фермерського господарства « ОСОБА_1 » були присутні засновник: ОСОБА_1 та запрошена особа: ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 був запрошеною особою та не приймав участі у голосуванні, голосування здійснювалось засновником господарства - ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу від 07.08.2018 зборів фермерського господарства «Отліванов Сергій Віталійович» його підписано засновником Господарства ОСОБА_1 та запрошеною особою, яка була прийнята до складу засновників, ОСОБА_2 .
Справжність підписів позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на протоколі від 07.08.2018 засвідчена секретарем Лозуватської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області Собовенко Т.В., зареєстровано у реєстрі за № 47, № 48.
99. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать про особисту участь та вільне волевиявлення ОСОБА_1 , як засновника створеної ним юридичної особи, щодо прийнятих у цілому рішень, оформлених протоколом загальних зборів ФГ «Отліванов Сергій Віталійович» від 07.08.2018.
100. Наявність в кінці протоколу підпису ОСОБА_2 не свідчить про те, що ним здійснювалось голосування з питань порядку денного на зборах фермерського господарства, його підпис засвідчує саме його присутність на зборах, як запрошеної особи.
101. Зазначення в протоколі від 07.08.2018 «загальні збори» не спростовує факту участі в зборах та вільного волевиявлення ОСОБА_1 , як засновника створеної ним юридичної особи, щодо прийнятих рішень та не впливає на чинність рішень.
102. З огляду на прийняті на зборах рішення, наявні підстави, враховуючи приписи ч. 4 ст. 1 Закону України «Про фермерські господарства» (в редакції та момент прийняття оспорюваних рішень) для затвердження нової редакції статуту.
103. Підпис ОСОБА_2 на затвердженій новій редакції статуту свідчить про його ознайомлення з цим. Зазначення в новій редакції статуту засновників не суперечить чинному законодавству України.
104. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
105. Доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду, відхиляються Верховним Судом, оскільки у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, суди зробили відповідні висновки у зв'язку з наявністю різних обставин справ, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку, тому відсутні підстави вважати, що висновки місцевого та апеляційного господарських судів у справі, що розглядається Судом, зроблені без урахування висновків.
106. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову позивача.
107. Верховним Судом також відхиляються доводи щодо непідписання позивачем протоколу від 17.08.2018, оскільки позивач підставою позову не вказує несправжність (підробку) підпису, позивач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи, крім того позивач не був позбавлений можливості самостійно довести факт підробки його підпису, надавши висновок експертизи, проведеної за його заявою.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
108. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
109. Пунктом 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
110. Згідно з ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
111. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, касаційна скарга - залишається без задоволення.
Розподіл судових витрат
112. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2025 та рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.07.2024 у справі № 912/1059/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. Р. Кібенко