Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/651/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.187 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
07.10.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2025 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчук Полтавської області, громадянину України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, не одруженого, на утриманні 3 неповнолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз:
-16 листопада 2016 року Кременчуцьким районним судом Полтавської області за ч.2 ст.190 КК України, із застосуванням ст.71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 3 місяці,
продовжено строк тримання під на 60 днів, тобто 14 листопада 2025 року(включно), без визначення розміру застави,
ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Кременчук, Полтавська область, українець, громадянина України, із середньою освітою, не одружений, не працюючий, без визначеного місця реєстрації, проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого,
продовжено строк тримання під на 60 днів, тобто по 14 листопада 2025 року(включно), без визначення розміру застави,
В провадженні Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження №12023121070000410 по обвинуваченню ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про доцільність продовження запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , своє клопотання мотивує тим, що продовжують існувати ризики, а саме: обвинувачені можуть переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливати на свідків та продовжити злочинну діяльність. Підстав для зміни запобіжного заходу для застосування більш-м'якого запобіжного заходу не має, оскільки інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинувачених, так як обвинувачені можуть переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливати на свідків та продовжити злочинну діяльність, оскільки схильні до вчинення злочинів.
Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2025 року продовжено ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 днів, тобто по 14 листопада 2025 року(включно).
Також продовжено ОСОБА_10 строк тримання під вартою на 60 днів, тобто по 14 листопада 2025 року(включно).
Своє рішення суддя мотивував тим, що обвинуваченому ОСОБА_9 необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки існують ризики ухилення від суду, впливу на свідків та продовження злочинної діяльності. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, для застосування стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено. Крім того за ініціативою обвинуваченого до суду викликаються поняті та один зі свідків, які не були допитані в якості свідків і на яких він зможе безперешкодно впливати якщо у випадку зміни йому запобіжного заходу, крім того обвинувачений може продовжити злочинну діяльність.
Обвинуваченому ОСОБА_10 необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки існують ризики ухилення від суду, впливу на свідків та продовження злочинної діяльності. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, для застосування стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено. Судом не завершено допиту всіх свідків на яких може бути вчинений тиск з боку обвинуваченого, крім того обвинувачений може продовжити злочинну діяльність.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 просить скасувати ухвала суду першої інстанції.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує ти, що він не погоджується з судовим рішення, а також постійним продовженням йому строку тримання під вартою.
В доповненні до апеляційної скарги зазначає, що суддею не взято до уваги:
- стан здоров'я, який потребує належного медичного обстеження та харчування з приводу діагностованих захворювань.
- наявність двох неповнолітніх дітей;
- наявність постійного місця проживання.
На думку апелянта заявлені ризики сторони обвинувачення є лише припущеннями та фантазією.
Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою йому змінити міру запобіжного заходу на домашній арешт.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що прокурор не довів наявність хоча б одного з заявлених ризиків ( судом вказано, що всі ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, присутні).
Неодноразово ЄСПЛ вказував, що не може бути підставою обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та неодноразового продовження строку тримання під вартою лише тяжкість інкримінованого правопорушення. Тому, що без доведення інших обставин, неможливо, лише на підставі тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення обирати найтяжчий запобіжний захід.
Він має міцні соціальні зв'язки за місцем свого проживання та має місце проживання, має родину.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; не доведено більш м'якіший запобіжний захід не може запобігти ризикам, передбаченим у ст.177 КПК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 просить скасувати ухвала суду першої інстанції.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує ти, що, на думку апелянта висновки суду не відповідають обставинам кримінального провадження.
Крім того, суддя відмовив у заміні захисника ОСОБА_8 про що наполягав як він так і захисник.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого
ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою по відношенню до її підзахисного застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або домашнього арешту в нічний час доби, або визначити розмір застави.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор.
Матеріали, додані до клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не мають підтверджень того, що обвинувачений ОСОБА_9 може ухилятися від суду та вчиняти нові кримінальні правопорушення, а ґрунтуються лише на припущеннях прокурора.
Разом з тим головуючим суддею суду першої інстанції не взято до уваги:
- стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_9 який потребує належного лікування та харчування з приводу діагностованих йому захворювань, про що він неодноразово наголошує в судових засіданнях;
- наявність постійного місця проживання за зареєстрованим місцем проживання його матері у АДРЕСА_2 , яка надала суду заяву про згоду на проживання обвинуваченого ОСОБА_9 за її місцем реєстрації.
На думку захисту застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту цілодобово є достатнім для забезпечення зі сторони обвинуваченого виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Заслухавши доповідь судді, обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також їх захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які просили застосувати по відношенню до обвинувачених більш м'який запобіжний захід, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу залишити без змін, дослідивши матеріали клопотання і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
Як вбачається з наданих до апеляційного суду матеріалів, в провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда перебувають матеріали кримінального провадження № 12023121070000410 за обвинуваченням ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.
Так, 09.05.2023 близько 22 год. 00 хв., точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на автомобілі ВАЗ 2106, реєстраційний номер НОМЕР_1 , червоного кольору, прибули до села Павлівка Світловодської територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області.
Маючи на меті корисливий мотив, перебуваючи поблизу домоволодіння АДРЕСА_3 у ОСОБА_9 виник злочинний умисел, направлений на здійснення нападу з метою заволодіння будь-яким цінним майном, що перебувало у вищевказаному домоволодінні АДРЕСА_3 .
ОСОБА_9 , будучи обізнаним, що у будинку мешкають люди похилого віку та не зможуть у зв'язку з цим чинити активний опір, запропонував ОСОБА_10 , здійснити напад з метою заволодіння будь-яким цінним майном мешканців будинку. На пропозицію ОСОБА_9 , ОСОБА_10 надав свою добровільну згоду. Тим самим ОСОБА_9 вступив у попередню злочинну змову з ОСОБА_10 , спрямовану на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_10 за попередньою змовою з ОСОБА_9 , одягнувши маски, які заздалегідь взяв із собою, маючи на меті у подальшому не бути впізнаними після вчинення злочину задля полегшення вчинення злочину, підійшли до вищевказаного домоволодіння, де через хвіртку незаконно проникли на його територію, яка є сховищем, та на праві приватної власності належить ОСОБА_11 , у якому проживає остання зі своїм чоловіком ОСОБА_12 та братом ОСОБА_13 .
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_10 спільно з ОСОБА_9 підійшли до вхідних дверей житлового будинку розташованого на території вищевказаного домоволодіння, почали гучно стукати у двері, представившись працівниками поліції.
В цей час ОСОБА_13 відчинив двері, після чого ОСОБА_9 штовхнув його, від чого останній втратив рівновагу та впав на підлогу. Після цього, ОСОБА_9 став вимагати від ОСОБА_13 інформацію про місце перебування цінних речей та зброї, якими хотів заволодіти, наніс потерпілому не менше 10 ударів ногами по тілу, внаслідок чого ОСОБА_13 втратив свідомість.
Продовжуючи свої злочинні дії, перебуваючи у приміщенні будинку, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , не отримавши відповіді про місце знаходження цінного майна від ОСОБА_13 , перейшли до іншої кімнати будинку, де в цей час перебував ОСОБА_12 . Останній почав чинити опір, у відповідь на що ОСОБА_10 наніс сильний удар ногою в голову ОСОБА_12 , що спричинило втрату свідомості останнього.
Скориставшись тим, що після спричинених тілесних ушкоджень ОСОБА_12 та ОСОБА_13 перебувають у безпорадному стані, у присутності ОСОБА_11 , яка через хворобу та похилий вік перебувала у лежачому стані в ліжку однієї з кімнат будинку, почали обшукувати житловий будинок.
Знаходячись у житловій кімнаті, якою користується ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 виявили гаманець з грошовими коштами у розмірі 4100 гривень та мобільний телефон марки "REDMI 10 CARBON GRAY 4 GB" ІМЕІ № НОМЕР_2 ; ІМЕІ № 2 НОМЕР_3 із сім-карткою мобільного оператора "Київстар" № НОМЕР_4 , у силіконовому прозорому чохлі, вартістю близько 6000 гривень, що належить ОСОБА_13 , якими незаконно заволоділи.
Реалізуючи свій злочинний умисел до кінця, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 вийшли з приміщення житлового будинку та підійшли до літньої кухні, після чого скориставшись незачиненими дверима, проникли до її приміщення, яке також є сховищем, де виявили та заволоділи наступним майном, що належить ОСОБА_11 та ОСОБА_12 металевий посуд та інші предмети
В подальшому, ОСОБА_10 спільно з ОСОБА_9 , утримуючи незаконно здобуте майно при собі, з місця вчинення злочину зникли, розпорядились ним на свій власний розсуд, чим спричинили ОСОБА_13 матеріальну шкоду на загальну суму 10100 гривень 00 копійок, а ОСОБА_11 та ОСОБА_12 матеріальну шкоду на загальну суму 2068 гривень 00 копійок.
На думку колегії суддів, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення у обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що останні могли вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.187 КК України.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру або докази що підтверджують пред'явлене обвинувачення.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до вчинення злочину, підозра у якому йому повідомлена та пред'явлено обвинувачення, є вірогідним та достатнім для застосування щодо них обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в скоєнні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.4 ст. 187 КК України, що підтверджується зібраними на даний час досудовим слідством доказами, які будуть досліджені судом першої інстанції.
Доводи про те, що суддя обов'язково повинен зазначити докази, колегією суддів не можуть бути враховані, оскільки оцінка доказів проводиться під час розгляду справи по-суті.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. Отже, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на свободу.
Доводи ОСОБА_10 про те, що суддя відмовив у заміні захисника ОСОБА_8 не можуть бути підставою для скасування чи зміни постанови. Адже, заміна захисника передбачена лише у виключних випадках чітко визначених вимогами КПК України. При цьому, ОСОБА_10 та його захисник не навели будь-яких достатніх аргументів для заміни захисника. Крім того, заміна захисника є прерогативою суду першої інстанції, який розглядає справу по суті.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 колегією суддів не можуть бути враховані.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 в сукупності з мірою покарання, яка їм загрожує у разі визнання його винуватими, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування від суду.
Ризик переховування обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так санкція ч. 4 ст. 187 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.
При цьому, з обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 раніше судимі за вчинення корисливих злочинів, не мають жодної обставини, яка пом'якшує покарання та наявна обставина, яка обтяжує покарання - вчинення злочину проти особи похилого віку.
Наведені обставини вже самі по собі можуть бути підставою та мотивом дляпереховування ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 від суду.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 можуть здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 добре зазнає свідків та інших обвинувачених, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Відповідно до позиції Європейського Суду, ризик того, що затриманий, якщо його звільнять, може чинити тиск на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати провадженню часто є особливо високим у справах, що стосуються організованої злочинної діяльності чи злочинних угруповань («Штвртецький проти Словаччини» (Stvrtecky v. Slovakia), §61; «Подескі проти Сан Маріно» (Podeschi v. San Marino), § 149).
Також, ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 можуть вчинити інші подібні кримінальне правопорушення, оскільки останній раніше судимі та на шлях виправлення не стали.
Крім того, наявність судимості може стати підставою для обгрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини» (Selcuk v. Turkey), § 34; «Мацнеттер проти Австрії» (Matznetter v. Austria), § 9).
Крім того колегія суддів бере до уваги те ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 не працюють, постійного джерела заробітку не мають, схильні до асоціальної поведінки та вчинення нових злочинів, пов'язаних із застосуванням насильства, раніше притягувались до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, крім того ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 чітко усвідомлювали, що вони вчиняють особливо тяжкий злочин власності.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є особливо тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень про те, що до ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та зазначених ініціатором клопотання доводівна підтвердження їх обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до обвинувачених ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на переховування його від суду, вплив на свідків та інших обвинувачених, а також вчинення нових кримінальних правопорушень.
В той же час, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить виконанням обвинуваченими
ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Стосовно посилання на застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, колегія суддів вважає дане посилання необґрунтованим та таким, що не має фактичного обґрунтування, оскільки не надана будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження виконання обвинуваченими ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 процесуальних обов'язків.
А тому, належна поведінка обвинувачених ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 не може бути забезпечена шляхом застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, незаконного впливу на свідків, а також вчинення нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінальних правопорушень а також, те, що ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 , раніше судимі, не працевлаштовані, не має сталих джерел доходу, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого корисливого злочину із застосуванням насильства, завдані збитки не відшкоджовані колегія суддів вважає доцільним застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Доводи апеляції щодо відсутності у даному кримінальному провадженні ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного містять лише посилання на незгоду з наданими стороною обвинувачення матеріалами, а тому їх слід визнати непереконливими та передчасними, оскільки не досліджені всі матеріали та докази надані стороною обвинуваченого.
Посилання, що суд першої інстанції формально вирішив питання про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_9 та. ОСОБА_10 , порушив право на ретельний розгляд, судове рішення не мотивоване, в ухвалі суду відсутні обставини, які свідчать про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, - свого підтвердження не знаходять, адже, як убачається безпосередньо із ухвали суду, судом мотивоване постановлене рішення, як і зазначено про ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що їх вважає наявними суд.
Враховуючи вищенаведене, суддя при розгляді даного клопотання повно та об'єктивно дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним інкримінованих кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5. ч. 1 ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення, у зв'язку із чим посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість ухвали судді, порушення вимог Кримінального процесуального Закону при її винесенні, на переконання колегії суддів, є безпідставними.
Отже, колегія суддів вважає, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого не може бути забезпечена застосуванням менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2025 року необхідно залишити без змін.
В той же час в суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_9 скаржився на незадовільний стан здоров'я.
Згідно з ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, (суд) в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Так, згідно вимог ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.
Так, порушення права на медичну допомогу осіб, взятих під варту, необхідно розцінювати не як просте порушення прав людини, а як катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 206 КПК України вирішення питань щодо забезпечення невідкладного проведення судово-медичного обстеження особи, доручення проведення дослідження фактів, вжиття заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством являється обов'язком слідчого судді якому в судовому засіданні повідомили про застосування до особи насильства під час затримання або тримання під вартою.
Отже, враховуючи, положення ч. 1 ст. 206 КПК України, слід зобов'язати начальника ДУ "Кропивницький слідчий ізолятор" забезпечити право обвинуваченого ОСОБА_9 , на отримання такої медичної допомоги, якої вимагає стан його здоров'я, для чого забезпечити невідкладне проведення медичного обстеження останнього.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2025 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, тобто по 14 листопада 2025 року(включно), без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Відповідно до ст. 206 КУПК України обов'язати начальника ДУ "Кропивницький слідчий ізолятор" організувати невідкладне проведення медичного обстеження обвинуваченого ОСОБА_9 в умовах медичного закладу та надання йому невідкладної медичної допомоги.
Контроль за виконанням ухвали в частині проведення медичного обстеження покласти на процесуального прокурора.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3