Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/480/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 187 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
07.10.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 02.10.2025, якою стосовно підозрюваного
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда, громадянин України, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17.05.2022 за ч. 4 ст. 185 КК України,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12024121010002995 від 26.11.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 255-1 КК України, строком на шістдесят днів, а саме з 14 год. 10 хв. 02.10.2025 року до 14 год. 10 хв. 30.11.2025 року, без визначення розміру застави,
Старший слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області ОСОБА_10 , за погодженням з прокурором звернулась до слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького із клопотанням у даному кримінальному провадженні про продовження застосування до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят діб.
В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що органом досудового розслідування обґрунтовано підозрюється ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Також слідчий вказує про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливість їх запобігання в разі застосування менш суворого запобіжного заходу.
25.08.2025 ОСОБА_9 вручене письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, відповідно до якого: 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України 64/2022 ''Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Законом №2102-ІХ від 24.02.2022, на території України у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строком на 30 діб.
23.07.2024 відповідно до Указу Президента України №469/2024, який затверджений Законом №3891-ІХ від 23.07.2024, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України ''Про правовий режим воєнного стану", частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 ''Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX, Указом від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-IX, Указом від 5 лютого 2024 року № 49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3564-IX, та Указом від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року № 3684-IX, Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року №740/2024 затвердженим Законом України № 4024-IX від 29.10.2024 Указом від 14 січня 2025 року № 26/2025, затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-IX, Указом від 15 квітня 2025 №235/2025, затвердженим Законом України від 16 квітня 2025 року № 4356-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
У свою чергу, житель м. Кропивницького, Кропивницького району, Кіровоградської області, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи умисно, не бажаючи займатися суспільно-корисною працею, достовірно знаючи про введення із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, виношуючи наміри щодо здійснення злочинної діяльності з метою збагачення за рахунок чужої власності, за попередньою змовою з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 28 березня 2025 стали на шлях їх реалізації.
Так, 28.03.2025 близько 16:00 год., ОСОБА_9 , за попередньою змовою з ОСОБА_11 , та ОСОБА_12 , перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_3 , скориставшись поганим самопочуттям ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , майном якої вирішили заволодіти шляхом нападу поєднаним з насильством, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, з метою власного збагачення, вступивши у такий спосіб в попередню змову.
Безпосередньо реалізуючи спільний злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном, шляхом застосування фізичного насильства, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої в момент нападу, ОСОБА_9 наблизившись, до потерпілої ОСОБА_13 , де діючи умисно, з корисливого мотиву, кулаком правої руки наніс удар в область голови потерпілої ОСОБА_13 , від чого у останньої виник різкий біль в області височної частини голови, а ОСОБА_11 тримаючи у правій руці предмет схожий на пістолет почав словесно погрожувати застосуванням до неї пістолету в разі якщо потерпіла буде продовжувати кричати. Одразу після цього, ОСОБА_11 , продовжуючи реалізацію спільного наміру, спрямованого заволодіння чужим майном, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , з корисливого мотиву, тримаючи в правій руці предмет схожий на пістолет продовжив погрожувати фізичною розправою, вимагаючи у потерпілої ОСОБА_13 належний останній мобільний телефон та цінні речі, які були при ній. При цьому ОСОБА_12 за вказівкою ОСОБА_11 забрала з жіночої сумки ОСОБА_13 наступні останній речі: мобільний телефон «Tecno Spark Go 1» (KL4)3/64Gb, в корпусі чорного кольору вартістю 2700 грн., в якому була сім -картка мобільного оператора «Водафон Україна» вартістю 260 грн.; банківську картку АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_1 ; гроші в сумі 2500 грн. та електронну сигарету «IQOS ILUMA» вартістю 2000 грн.
Таким чином, ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , реалізовуючи спільний злочинний намір, за попередньою змовою, з корисливого мотиву, в умовах воєнного стану, застосувавши насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої в момент нападу, незаконно заволоділи майном потерпілої ОСОБА_13 , на загальну суму 7460 грн..
Заволодівши таким чином чужим майном, яке належить потерпілій ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 разом з ОСОБА_12 з місця скоєння злочину втекли, звернувши викрадене майно на свою користь.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 02.10.2025 задоволено клопотання.
Продовжено підозрюваному ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою з 14 год. 10 хв. 02.10.2025 року до 14 год. 10 хв. 30.11.2025 року.
Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином та передбачають покарання у вигляді позбавлення волі.
Прокурором та слідчим обґрунтовано наведений перелік ризиків, що передбачений п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати відносно його підзахисної більш мий запобіжно заходу не пов'язаний з триманням під вартою (домашній арешт в період часу з 21:00 год., особисте зобов'язання) та альтернатива - застава.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що її підзахисний з моменту вручення підозри 25.08.2025 р. і по 26.08.2025 перебував за місцем проживання і з'явився по виклику слідчих органів до суду. Під час розгляду клопотання та в подальшому, під час продовження строку дії запобіжного заходу, стороною захисту зверталася увага суду, що жодних доказів стосовно вини підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, зазначеного у повідомлення про підозру, слідчими органами надано не було, але суд не прийняв до уваги та проігнорував доводи сторони захисту. Підозрюваний має місце реєстрації та постійне місце проживання: АДРЕСА_1 . Проживає разом з матір'ю ОСОБА_14 і доглядає за нею, оскільки вона інвалід 2-ї групи онкологічного захворювання. Перебуває в шлюбі та має на утриманні 1 (одну) дитину. Працевлаштований. Наявність постійного місця проживання та родини говорить про міцність соціальних зв'язків та відсутність потреби переховуватись від слідства та суду. ОСОБА_9 готовий співпрацювати слідством та допомогти слідчим органам розібратися у зазначеній події та готовий нести справедливе покарання.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисникаів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив судове рішення залишити без змін, перевіривши матеріали клопотання старшого слідчого про обрання запобіжного заходу, які надані прокурором, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_9 до повідомленої підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме: протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 23.08.2025; протокол допиту потерпілої ОСОБА_13 від 25.08.2025; протокол по результати проведення НСрД - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж: контроль за телефонними розмовами від 05.04.2025, у сукупності свідчать про обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_9 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Для цілей повідомлення особі про підозру стандарт «достатніх підстав (доказів)» передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри (рішення ЄСПЛ у справах «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 та «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність
ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 колегією суддів не можуть бути враховані.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_9 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Ризик переховування підозрюваного ОСОБА_9 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні у вчиненні особливо тяжкого правопорушення.
Так, ОСОБА_9 усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть можливість виїхати до російської федерації.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та інших обвинувачених, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків та інших обвинувачених існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_9 може здійснити вплив на свідків та інших обвинувачених, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_9 добре зазнає свідків та інших обвинувачених, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Також підозрюваний ОСОБА_9 знайомий з потерпілою ОСОБА_13 , а злочин, який ставиться в провину ОСОБА_9 , вчинений ним із застосуванням насильства до потерпілої, отже, підозрюваний, як особисто так і чи через третіх осіб може незаконно впливати на неї шляхом застосування підкупу, шантажу та погроз, що зможе призвести до зміни її показань або відмови від їх давання.
Більш того, в судовому засіданні суду першої інстанції під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_9 пояснив, що свідок ОСОБА_13 його раніше напоїла та пограбувала.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_9 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Відповідно до позиції Європейського Суду, ризик того, що затриманий, якщо його звільнять, може чинити тиск на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати провадженню часто є особливо високим у справах, що стосуються організованої злочинної діяльності чи злочинних угруповань («Штвртецький проти Словаччини» (Stvrtecky v. Slovakia), §61; «Подескі проти Сан Маріно» (Podeschi v. San Marino), § 149).
Також, ОСОБА_9 може вчинити інші подібні кримінальне правопорушення, оскільки останній раніше судимий та на шлях виправлення не став, не працює, а тому через відсутність грошових коштів з високою імовірність може вчинити нове кримінальне правопорушення.
Окрім того, ОСОБА_9 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду, вливати на потерпілу ОСОБА_9 та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_9 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть її виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_9 працює колегіє суддів не може бути враховано, оскільки стороною захисту не надано жодних доказів на підтвердження цього.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченої
ОСОБА_9 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують є особливо тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_9 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на ухилення від явки до суду, впливати на потерпілу і на вчинення нових кримінальних правопорушень.
В той же час, доводи про зміну запобіжного заходу не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не зможуть гарантувати виконання ОСОБА_9 процесуальних обов'язків.
Отже, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_9 ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду шляхом залишення тимчасового місця проживання.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, слідчим суддею правильно встановлено наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_9 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Оскільки кримінальне правопорушення, яке ставиться в провину ОСОБА_9 , вчинено ним із застосування до потерпілої насильства, колегія суддів погоджується з доводами слідчого судді про відсутність необхідності визначення розміру застави.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 02.10.2025, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_9 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12024121010002995 від 26.11.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 255-1 КК України, строком на шістдесят днів, а саме з 14 год. 10 хв. 02.10.2025 року до 14 год. 10 хв. 30.11.2025 року, без визначення розміру застави,- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4