Справа № 727/6012/25
Провадження № 2/727/1692/25
09 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:
головуючого-судді Одовічен Я.В.
за участю секретаря Зінич О.М.
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Карпюк Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Чернівці клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про залишення без розгляду частини позовних вимог по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Першого відділу Державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Акціонерне товариство «Сенс Банк» про визнання дій Першого відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції незаконними, скасування акту та постанови державного виконавця, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, -
У провадженні суду перебуває зазначена вище цивільна справа.
Під час підготовчого провадження у справі відповідачем ОСОБА_2 через канцелярію суду було подано клопотання про залишення позовних вимог ОСОБА_3 , які стосуються оскарження дій державного виконавця на начальника Першого відділу Державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а саме: визнання незаконними дій начальника Першого відділу Державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Смотра Д.О. щодо винесення постанови від 07.10.2024 року про скасування процесуального документу, скасування постанови від 07.10.2024 року - без розгляду.
Клопотання обґрунтоване тим, що позивачем у позовному порядку цивільного судочинства фактично оскаржуються дії посадових осіб Першого відділу Державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що були вчинені ними під час вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні.
Вважає, що захист прав стягувача ОСОБА_3 підлягає розгляду судом в порядку проведення судового контролю за діями посадових осіб органу державної виконавчої служби, відповідно до вимог ст.447, ст.448 ЦПК України. Вказані позовні вимоги не стосуються захисту цивільних прав та інтересів у цивільних правовідносинах, а мають на меті скасування процесуальних документів, винесених державним виконавцем, а тому підлягають залишенню без розгляду судом.
Представник відповідача Максимчука О.І. у судовому засіданні підтримала заявлене клопотання, просила задовольнити.
Представник позивача заперечувала проти задоволення клопотання про залишення частини позовних вимог без розгляду. Зазначила, що позивачем було обрано саме такий спосіб захисту своїх прав з урахуванням позиції Верховного суду у даному спорі, оскільки дії державного виконавця стали підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків на майно в інших осіб.
Суд, заслухавши думку представників сторін, частково дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Так, частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов.
Як було встановлено судом, начальником Першого відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Смотром Д.О. 07.10.2024 року було винесено постанову про скасування процесуального документу у межах зведеного виконавчого провадження №58348554, якою скасовано постанову «Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 20.02.2020 року» (а.с.15).
На підставі зазначеної постанови начальника відділу органу виконавчої служби 24.10.2024 року державним виконавцем було винесено постанову про передачу майна у рахунок погашення боргу іншому стягувачеві.
Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У частинах другій, третій статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
За змістом статті 10 закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 61 Закону України «Про виконавче провадження») реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на електронних торгах. У разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. Майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 757/9754/13-ц (провадження № 61-11249св20) зроблено висновок, що «з огляду на приписи статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 61 Закону № 1404-VIII) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на електронних торгах. Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). Зважаючи на те, що предметом розгляду справи за скаргою є дії, бездіяльність та рішення приватного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна боржника, що є підставою для виникнення прав та обов'язків інших осіб, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав. При цьому, ефективним способом захисту прав боржника є пред'явлення до суду позову із залученням до участі у справі стягувача і приватного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17(провадження № 14-87цс20) вказано, що «не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи)».
Окрім того, суд звертає увагу на те, що ст.393 ЦПК України серед способів захисту права власності визначено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлене клопотання необґрунтоване та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст.3, 4, 5, 447, 451 ЦПК України, суд -
У задоволенні клопотання відповідача представника відповідача ОСОБА_2 про залишення без розгляду частини позовних вимог по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Першого відділу Державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Акціонерне товариство «Сенс Банк» про визнання дій Першого відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції незаконними, скасування акту та постанови державного виконавця, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Одовічен Я.В.