Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua
10.10.2025 2/394/435/25
394/824/25
10 жовтня 2025 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
в складі головуючого - судді: Запорожець О.М.
при секретарі: Лясковській О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини посилаючись на те, що 24 січня 2007 року, він уклав шлюб з відповідачкою, який було зареєстровано у Новоархангельському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №4.
Проживали вони разом до липня 2025 року.
Від шлюбу народилось двоє дітей: син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спільне життя з відповідачкою не склалося. Починаючи з січня 2025 року наші відносини з відповідачкою стали псуватися, в сім'ї почалися постійні негаразди, вони не могли дійти спільної думки у вирішенні важливих питань. Відповідачка перестала поважати його, як особистість, не рахувалася з його бажаннями і не поважає його працю в інтересах сім'ї.
Починаючи з червня 2025 року їх стосунки остаточно погіршились, після чого шлюбно-сімейні відносини припинились, вони стали проживати окремо.
Вважав, що подальше спільне життя й збереження сім'ї не можливо, оскільки з відповідачкою не проживають, як одна сім'я.
Спільне господарство не ведеться. У них різні погляди на життя.
Подальше спільне життя й збереження вважав не можливим.
Для нього, як чоловіка, відновлення хоча б дружелюбних відносин з відповідачкою є не можливим. Вважав, що подальше спільне життя є неможливим і це буде суперечити його інтересам.
Просив суд розірвати шлюб з відповідачкою та визначити проживання неповнолітньої доньки разом з відповідачкою. Стягнути з відповідачки понесені судові витрати /а.с.1-2/.
Відповідачка, скориставшись своїм правом, через свого представника, подала до суду відзив, в якому зокрема зазначила, що позивач у позові вказує, що має намір розлучитися з відповідачкою, оскільки їх шлюбно-сімейні відносини припинились і вони стали проживати окремо.
Відповідачка погоджується на розлучення. На примирення не згодна.
У позовній заяві позивач просить визначити місце проживання їх неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю ОСОБА_2 .
На момент подання позовної заяви ОСОБА_4 виповнилося 14 років.
Статтею 160 Сімейного кодексу України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини, а якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
При цьому законодавець не визначив будь-яких альтернатив вибору місця проживання неповнолітньої (чотирнадцятирічної) дитини, як виключно нею самою, що відповідає також і вимогам визначеним ч. 2 ст. 29 ЦК України, згідно яких фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Таким чином, спірні відносини між батьками з приводу проживання дитини можуть вирішуватися судом лише щодо малолітньої (до 14 років), а не неповнолітньої дитини.
На даний час відповідачка разом з неповнолітньою дитиною проживає за адресою АДРЕСА_1 . Даний будинок належить батькам відповідачки, що підтверджується договором купівлі-продажу будинку. Умови для проживання дитини задовільні ( акт №142 обстеження умов проживання додається).
Просила розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований в Новоархангельському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса), актовий запис № 4 від 24 січня 2007 року. В задоволенні позовної вимоги щодо визначення місця проживання неповнолітньої доньки - відмовити /а.с.28-30/.
Позивач в судове засідання не з'явилася, надав суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити /а.с.41/.
Представник відповідачки в судове засідання не з'явилася, але надала суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її та відповідачки відсутності, позов задовольнити частково, а саме розірвати шлюб між сторонами у визначенні місця проживання дитини відмовити /а.с.47-49/.
За таких обставин, суд вважає, що справу можливо розглянути у відсутність сторін на підставі наявних в цивільній справі доказах.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи в сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи 24 січня 2007 року сторони зареєстрували шлюб у Новоархангельському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області - свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 /а.с.4/.
В період шлюбу у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Статтею 111 СК України на суд покладено обов'язок щодо вжиття заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення.
Ч. 2 ст. 114 СК України вказує на те, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
У відповідності ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.
Згідно ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Оскільки позивач та відповідачка наполягають на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є, на думку суду, неприпустимим.
Враховуючи викладене та аналізуючи положення вище перелічених норм матеріального права, суд приходить до висновку, що у подружжя втрачені позитивні почуття один до одного, вони не бачать спільного подальшого майбутнього, сімейні стосунки досягли кризової межі і їх не можливо відновити, підстав для надання строку для примирення суд не вбачає. Розлучення відповідає дійсній волі чоловіка (позивача у справі) та жінки (відповідачки у справі) після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті немайнові права, а тому із вказаних підстав шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Спору про поділ майна між подружжям не виникає.
Стосовно позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, суд зважує на наступне.
Як зазначалось вище у період спільного проживання у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перша дитина є повнолітньою особою, друга - неповнолітньою особою.
Позивач просить суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини з відповідачкою.
Згідно ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов?язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Ст. 151 СК України визначено, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Ст. 155 СК України вказує, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Ст. 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У ст. 160 СК України законодавець визначив, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до приписів ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
Частинами 4, 5 та 6 ст. 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Суд констатує, що якщо спори щодо дитини, які визначені у ч. 4 ст. 19 СК України розглядаються судом, закон встановлює дві форми участі органу опіки і піклування: подання суду висновку про шляхи вирішення спору та участь його представника в судовому засіданні. Висновок органу опіки і піклування має базуватися на ретельному з'ясуванні обставин справи та він носить лише рекомендаційний характер.
Аналізуючи ст. 161 СК України суд вказує, що спір про місце проживання малолітньої дитини суд може розглядати лише тоді, коли дитина тримається біля себе одним з батьків за допомогою фізичного чи психічного насильства.
При зверненні до суду позивач повинен аргументувати свою вимогу про визначення місця проживання дитини у зв'язку з грубим поводженням з дитиною, привиттям їй поганих звичок, відсутністю нагляду за дитиною та належного піклування та виховання дитини, при цьому враховуються матеріально-побутові умови проживання батьків. Окрім того, суд повинен врахувати те, хто із батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, особисті якості батьків, можливість створення належних умов до виховання дитини. Одним із завдань СК України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст. 1 СК України).
З матеріалів справи не вбачається, що між сторонами виник спір про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, також до матеріалів справи не долучено висновок органу опіки і піклування та зазначений орган не залучений в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору.
Ч. 3 ст. 160 СК України надає дитині, яка досягла чотирнадцяти років самостійно визначати своє місце проживання, це зокрема означає, що дитина може проживати за її волевиявленням будь з ким із батьків, або покинути батьківський дім, поселитися в іншому помешканні, переселитися до іншого міста.
А тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної вимоги стосовно визначення місця проживання неповнолітньої дитини слід відмовити.
Судові витрати суд стягує з відповідачки відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 19, 110, 111, 112, 114, 150, 151, 152, 157, 160 СК України, ст. ст. 2, 4, 5, 78, 79, 80, 141, 247, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований між ними 24 січня 2007 року у Новоархангельському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), за актовим записом №4 .
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 /одну тисячу двісті одинадцять/ грн. 20 коп.
Ідентифікаційні дані учасників:
ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 .
ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 .
Рішення може бути оскаржено до Кропивницького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .
Суддя: