Справа № 199/12593/25
(1-кп/199/1230/25)
іменем України
10 жовтня 2025 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
за участю:
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12025042220000729, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.07.2025 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Запорізької області, смт. Михайлівка, із вищою освітою, не одруженого, працюючого приватним чином, на утриманні осіб не маючого, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України.
Суд уважає доведеним, що ОСОБА_4 , в 2025 році, у невстановлений час, перебуваючи в невстановленому місці знайшов металевий предмет схожий на кастет, після чого, переконавшись, що він дійсно є кастетом та достовірно знаючи про те, що кастет відноситься до холодної зброї, будучи впевненим у його придатності до цільового використання і в цей момент у останнього раптово виник злочинний умисел на придбання та носіння вказаного кастету без передбаченого законом дозволу.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 поклав до правої кишені одягнутих на ньому шортів, предмет зовні схожий на кастет, та почав носити його без передбаченого законом дозволу вулицями м. Дніпро, чим порушив положення ст. 39 Закону України «Про Національну поліцію» та Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і холощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України №622 від 21.08.1998, не маючи дозволу, передбаченого положенням «Про дозвільну систему», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №576.
08.07.2025 ОСОБА_4 перебував за адресою: м. Дніпро, пров. Озерний, де біля буд. 7 був помічений працівниками поліції, які відповідно до ст.ст. 32, 34 Закону України «Про Національну поліцію» провели превентивні заходи, а саме, згідно з п.4 ст.32 «Перевірка документів» - якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином не можливо; згідно з п.2 ст.34 «Поверхнева перевірка» - поліцейський для здійснення поверхневої перевірки особи може зупиняти осіб та/або оглядати їх, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров'ю такої особи або інших осіб.
На запитання співробітників поліції чи має ОСОБА_4 при собі речі, обіг яких заборонено, останій повідомив, що має при собі кастет, у зв'язку з чим було викликано слідчо-оперативну групу ВП N? 1 ДРУП №2 ГУНІ в Дніпропетровській області.
Далі, 08.07.2025 в період часу з 10:50 годин по 11:34 годин, в присутності двох понятих, в ході огляду місця події поблизу будинку N? 7, по пров. Озерний у м. Дніпро, ОСОБА_4 добровільно видав з одягнутих на ньому шортів предмет
схожий на кастет, який було вилучено та опечатано, та є холодною зброєю. Вищевказаний предмет є кастетом, різновидом холодної зброї ударно-дробильної дії, що виготовлений промисловим способом.
Обвинувачений ОСОБА_4 винуватим себе визнав у повному обсязі.
Суду показав, що дійсно він в 2025 році знайшов кастет, як залишив собі та носив для самозахисту не маючи дозволу. 08.07.2025 року був зупинений працівниками поліції для поверхневої перевірки. На запитання співробітників поліції чи має він при собі речі, обіг яких заборонено, повідомив, що має при собі кастет. Далі працівники поліції викликали слідчу групу, і після їх приїзду, в присутності двох понятих, в ході огляду місця події поблизу будинку N? 7, по пров. Озерний, у м. Дніпро, він добровільно видав кастет, який було вилучено та опечатано.
Відповідно до ч. 1 ст. 337, п. 1,2,3,4 ч. 1 ст. 368 КПК України, здійснивши судовий розгляд стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, дослідивши під час судового розгляду всі докази, надані сторонами кримінального провадження, Суд вважає, що мало місце діяння, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_4 , це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, та ОСОБА_4 винний у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, що підтверджується доказами, отриманими під час кримінального провадження, долученими Судом та дослідженими під час судового розгляду.
У відкритому судовому засіданні Судом були досліджені подані сторонами докази.
Під час дослідження доказів сторони скористалися наданими їм процесуальними правами надавати Суду усні та письмові пояснення та заперечення.
Під час дослідження доказів Суд дійшов висновку, що спосіб отримання стороною обвинувачення доказів, визнаних Судом належними і допустимими, був справедливим, а процес дослідження доказів під час судового провадження забезпечував право обвинуваченого на захист.
Викладаючи цей розділ вироку Суд зазначає, що КПК не передбачає обов'язку Суду дослівно викладати у ньому показання свідків. Таке джерело доказів Суд відображає в тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 754/10882/17).
Винуватість ОСОБА_4 у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується наступними письмовими доказами:
- протоколом огляду місця події від 08.07.2025 року та фототаблицею до протоколу, що у проміжок часу приблизно з 10-50 годин по 11-34 годин, за адресою: поблизу будинку N? 7, по пров. Озерний, у м. Дніпро, у ОСОБА_4 вилучено предмет за своїми зовнішніми ознаками схожий на кастет, який після проведення судової експертизи холодної зброї, передано на зберігання до камери схову ВП №1 ДРУП №2 по вул. Новоселівській, 15;
- постановою про визнання речових доказів та передачу їх на збереження від 08.07.2025 року, слідує, що визнано речовим доказом та долучено до кримінального провадження №12025042220000729, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.07.2025, кастет, який упаковано та передано на зберігання до камери схову ВП №1 ДРУП №2 по вул. Новоселівській, 15;
- постановою про визнання речових доказів та передачу їх на збереження від 08.07.2025 року, слідує, що визнано речовим доказом та долучено до кримінального провадження №12025042220000729, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.07.2025, диск, який упаковано та передано на зберігання до камери схову ВП №1 ДРУП №2 по вул. Новоселівській, 15;
- висновком судової експертизи зброї № CE-19/104-25/27171-Х3 від 10.07.2025, що наданий на дослідження предмет, виявлений та вилучений у ОСОБА_4 , в ході проведеного 08.07.2025 огляду за адресою м. Дніпро, пров. Озерний біля буд. 7 є холодною зброєю. Вищевказаний предмет є кастетом, різновидом холодної зброї ударно-дробильної дії, що виготовлений промисловим способом;
- протоколом перегляду оптичного носія інформації з лазерною системою зчитування від 25.07.2025 року, на якому міститься відео з нагрудної бодікамери співробітника УПП в Дніпропетровській області щодо подій, що мали місце 08.07.2025 року за адресою: м. Дніпро провулок Озерний, біля будинку 7, фототаблицею до протоколу, диском з відеозаписом, з яких вбачається, що на відеозапису зображений ОСОБА_4 , у якого працівниками поліції вилучено кастет, який в подальшому був предметом експертного дослідження та визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні на підставі постанови слідчого від 25.07.2025 року;
- протоколом перегляду оптичного носія інформації з лазерною системою зчитування від 12.09.2025 року, на якому міститься відео з нагрудної бодікамери співробітника УПП в Дніпропетровській області щодо подій, що мали місце 08.07.2025 року за адресою: м. Дніпро провулок Озерний, біля будинку 7, фототаблицею до протоколу, з яких вбачається, що на відеозапису зображений ОСОБА_4 , у якого працівниками поліції вилучено кастет, який в подальшому був предметом експертного дослідження та визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні на підставі постанови слідчого від 25.07.2025 року;
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
У силу ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Саме законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлені, зокрема, дотриманням порядку оцінки доказів і визначенням їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів повинна бути оцінена судом з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст. 94 КПК України).
Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожен довід, проте з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи. Суд має переконатися, що мотиви рішення, наведені національними судами, не були автоматичними або стереотипними.
Тобто, право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення йде своїм корінням у більш загальний принцип, втілений у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, але суд зобов'язаний дати відповідь на істотні аргументи сторони.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі скорочено Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі скорочено ЄСПЛ) суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Перес проти Франції» (рішення від 12.02.2004) вказав, що дія статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) полягає і в тому, щоб серед іншого зобов'язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належність до справи.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, необґрунтоване рішення суду є порушенням гарантій, втілених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ у справі «Жогло проти України» (п. 38, рішення від 24.04.2008 року) зазначив, що усі докази зазвичай мають бути представлені у відкритому слуханні справи в присутності обвинуваченого для забезпечення можливості надати аргументи іншій стороні. Існують винятки з цього правила, але вони не повинні порушувати права захисту.
Суд отримав можливість ознайомитися з позиціями сторони обвинувачення та сторони захисту, та вважає, що викладені в них мотиви зрозумілі.
Також слід констатувати, що в ході розгляду справи жодна зі сторін не стверджувала про існування обмежень у реалізації донести свою позицію до Суду та не повідомляла про перешкоди у її доведенні.
Отже, Суд забезпечив змагальність судового процесу і ключовим предметом оцінки є лише переконливість кожної з позицій в аспекті стандарту доведення.
Європейський суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» п.282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
За правилами статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Докази повинні бути належними та допустимими в розумінні ст.ст. 85-86 КПК України.
Також, жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За правилами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд, дослідивши наявні докази, вважає, що всі докази у кримінальному провадженні у відношенні обвинуваченого є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
Недопустимих доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини або доказів та відомостей, які стосуються особи обвинуваченого не має.
ЄСПЛ зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання.
Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.
Згідно ст.ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Відповідно, при кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує позицію Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду викладену у постанові від 05.04.2018 року (справа № 658/1658/16-к) в якій зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:
1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;
2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
Відомості, вказані у цьому вироку в частині складу кримінальних правопорушень, є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК.
Для того, щоб встановити направленість умислу, необхідно враховувати зовнішній прояв діяння, який розкриває внутрішній (психічний) його процес, окреслює суб'єктивне ставлення особи до вчинюваних нею дій, які в сукупності з іншими обставинами визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння.
За даним кримінальним провадженням Суд уважає доведеним, що ОСОБА_4 усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій.
Ці докази узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо належності, допустимості, достовірності.
Всі докази подані Суду стороною обвинувачення взагалі, переконливо свідчать про наявність у діяннях обвинуваченого об'єктивної сторони інкримінованих злочинів.
За таких обставин, Суд приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікує його дії як носіння кастету без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , Суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, уважає таку кваліфікацію дій обвинуваченого дійсною та вірною.
Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Застосовуючи покарання до ОСОБА_4 , Суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є умисним, закінченим, кримінальним проступком, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченого.
Останній є громадянином України, переселенцем, працює приватним чином, не одружений, не має на утриманні дітей, із вищою освітою, характеризується задовільно, має реєстрацію та місце проживання, на обліку психіатра або нарколога не побуває, раніше не судимого.
Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_4 є його щире каяття та відсутність не знятих або непогашених у обвинуваченого судимостей.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 не встановлено.
Кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 263 КК України є, відповідно до ст. 12 КК України, умисним нетяжким злочином, карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або пробаційним наглядом на строк від двох до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до трьох років.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, оскільки на думку суду такий вид покарання зможе забезпечити досягнення його мети, підстави для призначення більш суворих видів покарання судом не встановлені і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення.
Суд вважає, що покарання не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).
Цивільний позов під час досудового розслідування не заявлено.
На підставі ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта та складання ним висновку, а саме: на проведення судової експертизи №СЕ-19/104-25/27171-ХЗ від 10.07.2025 року, на загальну суму 1782 грн. 80 коп.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку, суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення (узгоджується з правовою позицією, яка викладена 13 вересня 2023 року у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду, справа № 638/4224/22, провадження № 51-2372 км 23).
Керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374, 100, ч. 2 ст. 124, ч.1 ст. 256, ч. 15 ст. 615 КПК України, Суд,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України та призначити йому покарання у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, -17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експерта та складання висновку експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи №СЕ-19/104-25/27171-ХЗ від 10.07.2025 року, на загальну суму 1782 грн. 80 коп.
На підставі ст. 100 КПК України речові докази, після набрання вироку законної сили зберігати в матеріалах кримінального провадження:
- диски з відеозаписами (як додаток до протоколу огляду місця події з відео фіксацією від 08.07.2025 року) - зберігати в матеріалах справи;
- кастет, вилучений у ОСОБА_4 , - знищити.
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що увідповідності з ч. 5 ст. 53 КК України, у разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України обов'язково вручити учасникам судового провадження повний текст вироку в день його проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
10.10.2025