Справа № 199/5438/25
(2/199/3454/25)
Іменем України
30.09.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Савчук Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори, третя особа - адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про зняття заборони на відчуження нерухомого майна, припинення обтяження, -
22 квітня 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із вищевказаним позовом через свого представника, в обґрунтування якого послалась на те, що влітку 2024 року позивач дізналась, що на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , власником якого є позивач, накладено заборону на підставі договору довічного утримання, укладеного нею з ОСОБА_2 22 січня 1994 року. Позивач звернулась із заявою до державного нотаріуса Четвертої ДДНК для зняття вказаної заборони, однак отримала відмову. Позивач 08 жовтня 2024 року звернулась до адміністрації АНД району із запитом та отримала копію рішення від 19 вересня 1997 року №405/2, яким було вирішено, окрім іншого, анулювати згаданий вище договір довічного утримання, а домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 вважати в цілому за ОСОБА_3 (батьком позивача). Зібравши новий пакет документів, позивач знову звернулась до державного нотаріуса Четвертої ДДНК 17 жовтня 2024 року, однак нотаріусом тією ж датою винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - знятті спірної заборони, що мотивовано анулюванням договору довічного утримання рішенням органу місцевого самоврядування, правомірність якого нотаріусом поставлено під сумнів, а також відсутністю можливістю визначити чи були виконані умови договору довічного утримання для зняття накладеної на його підставі заборони щодо нерухомого майна позивача. Вказану відмову нотаріуса позивач вважає необґрунтованою та незаконною. Позивач визнає факт укладення між нею та ОСОБА_2 22 січня 1994 року договору довічного утримання, за умовами якого остання передала позивачу у власність домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, але ще раніше ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) помер батько позивача ОСОБА_3 . В вересні 1997 року позивач звернулась до виконкому Амур-Нижньодніпровської райради депутатів м. Дніпропетровська, за наслідками чого отримала вищезгадане рішення виконкому від 19 вересня 1997 року №405/2, на підставі якого оформила свої спадкові права після батька шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 червня 1998 року на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . За таких обставин, вказуючи, що внаслідок смерті відчужувача договір довічного утримання припиняється, позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила зняти спірну заборону із означеного нерухомого майна, належного позивачу.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 28 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, залучено адміністрацію Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 23 червня 2025 року, постановленою без оформлення окремого документу, однак із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначеного до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач, її представник позовні вимоги підтримали, наполягали на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав обставин.
Відповідач повторно в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, свого представника не направив, правом на подання відзиву не скористався, натомість направив до суду заяву про розгляд справи за своєї відсутності та проханням ухвалити рішення суду на власний розсуд.
За таких обставин, керуючись нормами ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи.
Вислухавши позивача, її представника, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 22 січня 1994 року між ОСОБА_2 , як відчужувачем, та позивачем, як набувачем, було укладено договір довічного утримання, посвідчений старшим державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Устинової Т.Г. за реєстровим №3-981. За вказаним договором відчужувач передала у власність набувача 26/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а набувач зобов'язалась зберігати в довічне користування відчужувати вказані 26/100 частин домоволодіння, повністю утримати відчужувача, надаючи їй необхідне харчування та належний догляд. З дня нотаріального посвідчення вказаного договору і до дня його припинення на 26/100 частин домоволодіння накладено відповідну заборону на відчуження. Викладені обставини підтверджується копією означеного договору довічного утримання, що містить відповідну відмітку про заборону відчуження 26/100 частин домоволодіння, зареєстровану в реєстрі для реєстрації заборон.
31 серпня 2006 року спірна вищевказана заборона на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження 3671046 була перенесена/зареєстрована в Єдиному реєстрі заборони відчуження об'єктів нерухомого майна Обласним державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області, що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
А згідно листів Четвертої ДДНК від 12 червня та 04 вересня 2025 року станом на 12 червня 2025 року згідно архівних документів нотаріальної контори після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини до Четвертої ДДНК ніхто не звертався, спадкова справа не відкривалась, свідоцтва про право на спадщину не видавались.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть та копією листа Четвертої ДДНК від 04 вересня 2025 року.
19 вересня 1997 року виконавчим комітеттом Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області прийнято рішення №405/2 «Про оформлення права власності на сині а3-1, гараж, сарай по АДРЕСА_1 ». Зі змісту копії такого рішення слідує, що його прийнято за заявою позивача про оформлення права власності. Даним рішенням вирішено: оформити право власності на сини а3-1 (санвузол 1-7), гараж Б, сарай Г, побудованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 померлому ОСОБА_3 ; закріпити за домоволодінням АДРЕСА_1 в користування земельну ділянку площею 893, кв.м; договір довічного утримання від 22 січня 1994 року на гр. письменну ОСОБА_4 - анулювати; вважати домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому за ОСОБА_3
05 червня 1998 року державним нотаріусом Четвертої ДДНК видано на ім'я позивача, як спадкоємиці померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_3 , свідоцтво про право на спадщину за законом на домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . На підставі такого свідоцтва право власності на домоволодіння в цілому було зареєстровано за позивачем з 29 червня 1998 року і дотепер. Викладене підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, листом КП «ДМБТІ» від 04 вересня 2025 року, копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно копії державного акту на право власності на землю, копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка із кадастровим номером 1210100000:01:411:0007 площею, 0,0859 га, призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності позивачу.
17 жовтня 2024 року державним нотаріусом Четвертої ДДНК винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено позивачу у знятті спірної заборони (реєстраційний номер обтяження 3671046), накладеної Четвертою ДДНК 22 січня 1994 року. Постанова мотивована посиланням на відсутність підстав для зняття заборони, оскільки рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області прийнято рішення №405/2 від 19 вересня 1997 року, яким анульовано договір довічного утримання, посвідчений Четвертою ДДНК 22 січня 1994 року, та визнано право в цілому з іншою особою з невідомих причин. Визначити чи були виконані умови договору позивачем щодо довічного догляду ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на підставі яких документів, з яких причин було винесено означене рішення виконкому у нотаріуса відсутні можливості.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Конституції України, ЦК України, ЦК Української РСР (редакція 1963 року), Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок), Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Пунктом 4 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Статтею 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
За змістом ст.ст.425-427 ЦК Української РСР (редакція 1963 року) за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 47 цього Кодексу). Відчуження будинку набувачем за життя відчужувача не допускається. Схожі положення містять чинні норми ст.ст.744-746, 748, 754 ЦК України.
Нормою ст.73 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на момент укладення договору довічного утримання від 22 січня 1994 року) передбачено, що державний нотаріус чи посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів за місцезнаходженням жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки накладають заборону їх відчуження, зокрема, при посвідченні договору довічного утримання. Аналогічні положення містить і чинна редакція зазначеної норми закону.
За змістом ст.ст.598, 599, 608 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.
Відповідно до ст.755 ч.2 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
Пунктом 4 глави 15 розділу ІІ Порядку нотаріус у випадках, встановлених законодавством, знімає заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно, а також рухомого майна.
Нормою ст.74 Закону України «Про нотаріат» (чинна редакція) передбачено, що нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно у зв'язку із, зокрема: припиненням, розірванням договору довічного утримання (догляду), іншого договору, на підставі якого було накладено заборону відчуження; смертю відчужувача за договором довічного утримання (догляду); рішенням суду.
За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 380 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого домоволодіння), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Положеннями ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст.27 ч.2 п.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, що набрало законної сили, у тому числі постанови господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання боржника банкрутом - щодо припинення всіх обтяжень прав на майно боржника (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні).
За змістом норм ст.ст.1216-1218, 1258, 1268, 1269 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно ст.1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.
Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до на ступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Так, вирішуючи позовні вимоги у загальному розумінні, суд зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.
Поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач (ч.1 ст.48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16 (п.70), від 29 травня 2019 року по справі №367/2022/15-ц (п.66), від 07 липня 2020 року по справі №712/8916/17 (п.27).
Стосовно вимоги про скасування рішення нотаріуса, то оскільки належним відповідачем за такою вимогою має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року по справі №823/2042/16 (п.58).
Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. Вирішення таких спорів відбувається за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чи її спадкоємці. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору. Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 26 лютого 2020 року по справі №304/284/18, від 05 липня 2023 року по справі №910/15792/20.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову. Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові. Наведений правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року по справі №457/726/17, від 10 вересня 2025 року по справі №815/1105/18.
Правові висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що державний реєстратор, а отже і нотаріус, який виконує функцію державного реєстратора у визначених законом випадках, не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), викладені у постановах від 04 вересня 2018 року по справі №823/2042/16, від 12 грудня 2018 року по справі №570/3439/16-ц, від 04 лютого 2020 року по справі №910/7781/19, від 05 липня 2023 року по справі №910/15792/20. Також аналогічний правовий висновок застосовано у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року по справі №207/408/22.
У спорах, які стосуються спадкових правовідносинах, належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі №265/6868/16-ц, від 19 травня 2020 року по справі №175/1941/16-ц, від 31 березня 2021 року по справі №463/4616/18, від 06 жовтня 2021 року по справі №234/17030/18, від 10 листопада 2021 року по справі №759/19779/18, від 19 січня 2022 року по справі №280/4/18, від 22 червня 2022 року по справі №755/13736/20, від 07 грудня 2022 року по справі №2-21/2010.
Стосовно обставин спірних правовідносин у даній цивільній справі, то стороною позивача у позові оскаржується правомірність існування обтяження наразі зареєстрованого за позивачем на праві власності нерухомого майна - домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , а саме правомірність існування заборони відчуження такого нерухомого майна. Означене обтяження було накладено державним нотаріусом Четвертої ДДНК на 26/100 частин вказаного домоволодіння ще 22 січня 1994 року при посвідченні укладеного між позивачем, як набувачем, та ОСОБА_2 , як відчужувачем, договору довічного утримання. Відповідно таке обтяження накладено на виконання вимог законодавства та в інтересах відчужувача. 22 вересня 1996 року відчужувач померла, а позивача у 2024 році звернулась до державного нотаріуса Четвертої ДДНК задля зняття вказаного обтяження, однак отримала відмову у вигляді постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Відтак, з викладеного та з огляду на наведені вище правові позиції судів касаційної інстанції вбачається, що належним співвідповідачем по справі має бути в першу чергу особа, в інтересах якої накладено спірне обтяження, у випадку смерті такої особи - її спадкоємці, а якщо ж останні відсутні - орган місцевого самоврядування, на території якого знаходиться нерухоме майно, на яке накладено спірне обтяження. В той же час, позивачем в якості єдиного відповідача по справі зазначено Четверту ДДНК, а клопотань про залучення до участі у справі в якості відповідача/співвідповідача спадкоємців померлого відчужувача за договором довідного утримання або ж відповідного органу місцевого самоврядування стороною позивача не заявлено, а суд позбавлений повноважень самостійно визначати/корегувати суб'єктний склад відповідачів по справі. Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про пред'явлення позову до неналежного відповідача (незалучення належного складу відповідачів), що є самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем в ході розгляду справи, відшкодуванню їй не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.5, 15, 16, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 380, 391, 598, 599, 608, 744-746, 748, 754, 755, 1216-1218, 1258, 1268, 1269, 1277, п.4 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, ст.ст.425-427 ЦК Української РСР (редакція 1963 року), ст.ст.73, 74 Закону України «Про нотаріат», п.4 глави 15 розділу ІІ Порядку, ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори (ЄДРПОУ 02890966; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Радистів, 8), третя особа - адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 43938788; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, 31), про зняття заборони на відчуження нерухомого майна, припинення обтяження - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 08 жовтня 2025 року.
Суддя А.М. Авраменко